Постанова

від 06.02.2007 по справі 20-12/095

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-12/095

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

06 лютого 2007 р.                                                                                   № 20-12/095  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т. Дроботової - головуючого

Н. Волковицької Л. Рогач

за участю представників:

позивачаЛучко Е.І. –дов. від 01.02.2007р.

відповідачівМосієнко Д.В. –дов. від 03.01.2007р.Гончаров Ю.О. –дов. від –3.01.2007р.Бризгалов А.Ф. –дов. від 26.12.2006р.

розглянувши  у відкритому              судовому засіданні  касаційні  скаргиПриватного підприємства “Ільяс”

на рішеннявід 13.11.2006р. Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі№ 20-12/095 господарського суду                         м. Севастополя

за позовом Приватного підприємства “Ільяс”

до- Управління кооперативної торгівлі та ринків “Кримкоопринкторг” Кримспоживспілки в особі Севастопольської  філії “Міськринкторг” Управління “Кримкоопринторг”

- Фонду комунального майна Севастопольської міської ради

треті особи- Севастопольська міська рада;- Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів

провизнання права власності

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2005р. ПП “Ільяс” звернулось до господарського суду з позовом до Управління кооперативного торгу та ринків “Кримкоопринкторг” в особі Севастопольської філії “Міськринкторг” Управління “Кримкоопринкторг” Кримспожівспілки” про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, саме:

- на придбану та нездану в експлуатацію будівлю кафе “Ільяс” розташованого у м. Севастополі за адресою, вул. Щербака, 1.

Заявами 29.03.2006р. та від 30.05.2006р. ( у судовому засіданні) позивач, на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України уточнив позовні вимоги визначивши позовні вимоги у наступному:

- визнати  право власності за ПП “Ільяс” на придбане та таке, що має статус не зданої в експлуатацію будівлі кафе “Ільяс” загальною площею 228,8кв.м., розташованої у м. Севастополі за адресою,                вул. Щербака, 1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що він придбав павільйон “Ягідка”( перейменоване на теперішній час в кафе “Ільяс”)  на законних підставах, а тому має право на визнання за ним права власності на кафе “Ільяс”.

Договір купівлі –продажу № 1 павільйону “Ягідка” від 16.09.1996р. є дійсним.

Сторони за договором не оспорювали цієї угоди, інші особи своїх прав на це майно не заявляли і не звертались за захистом своїх законних інтересів, які порушувались би укладанням цього договору.

Крім того, позивач звертав увагу суду на те, що його право власності на спірне майно загальною площею 228,8 кв.м. також підтверджується Схематичним планом та оціночним актом від 05.10.1998р., виготовленим Севастопольським ГПК БТІ та ГРОНІ, проектної документацією Управління градобудівництва та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації від 10.09.1998р.  

Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на безпідставність позовних вимог.

Рішенням від 06.06.2006р. господарського суду м. Севастополя  позовні вимоги задоволені в повному обсязі, а саме,  визнано право власності за ПП “Ільяс” на придбане та таке, що має статус не зданої до експлуатації будівлі кафе “Ільяс” загальною площею 228,8кв.м. розташованої у м. Севастополі за адресою, вул. Щербака, 1.

Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції  дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, посилаючись на приписи статей 316, 317, 319, 328 Цивільного кодексу України, статті 30 Закону України “Про власність” за якими встановлено, що правом власності, яке набувається на підставах, що не заборонено законом, зокрема, із правочинів, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від інших осіб, а саме: володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За апеляційною скаргою Управління кооперативної торгівлі та ринків “Кримкоопринкторг” Кримспоживспілки Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 13.11.2006р. рішення господарського суду м. Севастополя від 06.06.2006р. скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Постанова апеляційної інстанції мотивована, зокрема, тим, що згідно нормам статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає  тільки з моменту його прийняття до експлуатації.

Проте, доказа цього у матеріалах справи відсутні.

ПП “Ільяс” подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду скасувати, рішення господарського суду м. Севастополя залишити без змін, посилаючись при цьому на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, заявник у касаційній скарзі посилається на те, що при дослідженні питання про природу походження права власності позивача на спірне майно, суд апеляційної інстанції не вірно застосував положення Цивільного Кодексу України та Конституції України.

Зокрема, заявник посилається на те,  що під час здійснення апеляційного провадження судом апеляційної інстанції були не вірно застосовані положення статті 331 Цивільного кодексу України, а саме без врахування норм визначених пунктом 1.6 Тимчасового положення “Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого Наказом Мінюстом України за № 6/5 від 28.01.2003р. та зареєстрованого у Мінюсті України 28.01.2003р. за № 66/738, за якими передбачено право позивача на звернення до суду з позовом про визнання права власності, з  наступною здачею в експлуатацію  спірного майна.

Крім того, заявник посилається на те, що під час здійснення судового провадження судом першої інстанції були повно та обґрунтовано встановлені всі обставини справи.

При цьому, зміст постанови апеляційної інстанції, будь яких посилань на їх спростування не містить.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами статті 317 цього Кодексу власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про власність»майно, набуте в результаті господарської діяльності є власністю господарюючого суб'єкта.

Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України, перехід права власності на майно до набувача за договором відбувається у момент передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 48 Закону України «Про власність»власник має право вимагати усунення будь-яких порушень свого права, а на підставі частини 1 статті 392 Цивільного кодексу України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право заперечується або не визнається іншою особою.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності.

Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання  служить підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Це може випливати із представлених ним доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання права власності на придбану за договором від 16.09.1996р. будівлю, а саме, павільйон “Ягідка” (на теперішній  час кафе “Ільяс”), яка має статус не зданої до експлуатації будівлі загальною площею 228,8кв.м..

Здійснюючі судове провадження, судом першої інстанції було встановлено, що 16 вересня 1996р. ПП “Ільяс” придбало у ТОВ “Ренс – ЛТД” за договором купівлі –продажу № 1 павільйон  “Ягідка”, розташований на території Центрального ринку в місті Севастополі ( вул. Щербака, 1), яке в наступному було перейменовано в кафе “Ільяс”.

Придбане спірне майно, розміщено на земельній ділянці у м. Севастополі по вул. Щербака, 1, яка на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації “Про підтвердження Споживчому госпрозрахунковому підприємству “Севастопольський міський кооперативний торг і ринок “Міськкоопринкторг” права постійного користування земельними ділянками для обслуговування існуючих будинків і будівель” № 1139 від 02.07.1999р. та Державного акта на право постійного користування землею серія 1 –КМ № 005170 перебувало у постійному користуванні Севастопольського госпрозрахункового підприємства “Севастопольський міський кооперативний торг і ринок “Міськкоопринкторг”.

У зв'язку з чим, між позивачем та Севастопольським “Міськкоопринкторгом” укладалися договори оренди.

Проте, постановою господарського суду м. Києва від 06.12.2005р. у справі 30/184 вказане розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1139 від 02.07.1999р. та Державний Акт серії 1 –КМ № 005170 від 25.08.1999р. ( т. 2, а.с. 86) визнані недійсними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2006р. постанова господарського суду від 06.12.2005р. залишена без змін (т.2, а.с. 142).

Крім того, під час здійснення судового провадження судом першої інстанції було також встановлено, що договір від 16.09.1996р. № 1 купівлі продажу павільйону “Ягідка” (перейменованого на теперішній час в кафе “Ільяс”)  є дійсним. Сторони за договором не оспорювали цієї угоди, інші особи своїх прав на це майно не заявляли і не звертались  за захистом своїх законних інтересів , які порушувались би укладанням цього договору.

Вказаний факт також підтверджено рішенням господарського суду            м. Севастополя від 15.11.2005р. у справі № 20-2/324 (т. 2, а.с. 107).

Зокрема, вказаним рішенням було встановлено, що  Управління кооперативної торгівлі та ринків “Кримкоопринкторг”, як і його структурний підрозділ Севастопільськкоопринкторг, будь –яких прав чи законних інтересів на павільйон –кафе, який був предметом договору купівлі –продажу № 1 від 16.09.1996р., не мають.

На підставі встановлених обставин справи суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем придбання павільйону “Ягідка” було проведено на законних підставах, а тому він має право на визнання за ним права власності на спірне майно на підставі приписів статті 328 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України,  переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильно застосування норм матеріального чи процесуального права.

Проте, скасовуючи рішення господарського суду м. Севастополя, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи.

У оскаржуваної постанові Севастопольського апеляційного господарського суду фактично не наведено обґрунтування порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, рішення якого оскаржувалось в апеляційному порядку.

Отже, виходячи з встановлених обставин справи судом першої інстанції та враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що рішення у справі прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін, а постанова апеляційної інстанції скасуванню як така, що прийнята в порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 1117, пунктом 6 статті 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

                             П О С Т А Н О В И В:

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.11.2006р. скасувати, рішення господарського суду м. Севастополя  від 06.06.2006р. у справі 20-12/095 залишити без змін.

Касаційну скаргу ПП “Ільяс” задовольнити.

Головуючий                                                                   Т. Дроботова

С у д д і                                                                           Н. Волковицька

                                                                                        Л. Рогач