Рішення

від 05.06.2013 по справі 905/2130/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.06.2013р. Справа № 905/2130/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Подколзіної Л.Д ., при секретарі судового засідання Бевз Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою:Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА Зі», с.Сокільники Львівської області

до відповідача:Донецького комунального підприємства «Фармація», м. Донецьк

про стягнення 38 573,91грн.

за участю уповноважених сторін:

від позивача - Куркіна І.С. - представник по довіреності від 01.11.12

від відповідача - не з»явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА Зі», с. Сокільники Львівської області звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Донецького комунального підприємства «Фармація», м. Донецьк основного боргу у розмірі 35 380,50грн., 3% річних у розмірі 2 706,24 грн. та індексу інфляції у розмірі 4 201,66 грн. (Усього 42 288,40 грн.).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №7 від 19.02.2010р. в частині розрахунків за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість.

На підтвердження своїх вимог позивачем представлено копію вказаного договору, копію додаткової угоди №1 від 24.03.2010р., копії накладних №287384 від 22.07.2011р., №217286 від 06.12.2010р., №21321 від 22.02.2010р., копії довіреностей №048 від 24.03.2010р., №672 від 26.07.2011р., №390 від 08.12.2010р., копії банківських виписок, копію вимоги-претензії вих.№450 від 08.06.2012р.

Відповідно до положень статті 69 Господарського процесуального кодексу України термін розгляду справи продовжувався за клопотанням сторін.

На виконання вимог суду позивач надав клопотання від 21.02.13 разом з письмовими поясненнями вих.№354 від 15.05.13, в яких зазначив, що позивачем на адресу відповідача був поставлений товар на загальну суму 78 964,50грн., але у зв'язку із закінченням терміну зберігання товару, відповідачем був повернутий товар позивачу у сумі 18 990,75грн., що підтверджується актами про повернення №58 від 26.07.11 та №245 від 14.12.11. На підставі вищевикладеного, позивач вважає, що решта товару на суму 59 973,75грн. була реалізована відповідачем у повному обсязі.

Відповідач звернувся до суду з відзивом на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачем на день подання позовної заяви не доведений факт реалізації товару. Також, звертає увагу суду що ним у період з 19.02.10 по 23.04.12 було перераховано позивачу часткову сплату за товар та повернено товар на суму 58 490,75грн., але останнім до матеріалів справи не надано розгорнутого розрахунку суми боргу. Крім того зазначив, якщо суд дійде до висновку, що позивачем доведені строки реалізації товару саме з дат наведених у розрахунках, тому строк позовної давності за накладною №21321 від 22.02.2010, закінчився.

Разом з цим, у додаткових поясненнях від 04.06.2013р. відповідач зазначив, що посилання позивача на строк реалізації препаратів не є доказом того, що препарат дійсно був реалізований, а саме-проданий до кінцевого споживання. Відповідно до ліцензії Державної служби України з контролю за наркотиками, ДКП «Фармація» має право також на зберігання препаратів, що відносяться до предметно-кількостного обліку. Таким чином, препарати, що віднесені до предметно-кількостного обліку як такі, що містять у собі психотропні, наркотичні речовині, після кінцевого строку реалізації підлягають знищенню з попереднім проведенням аналізу стану цих препаратів. Знищення таких препаратів повинні здійснювати власники препаратів. Отже, на думку відповідача, він не має права на знищення препаратів, строк реалізації яких сплинув, але є непроданими кінцевому споживачу. Як вказує останній, до теперішнього часу позивач із вимогами щодо повернення товару до ДКП «Фармація» не звертався, а тому позивач не вжив усі заходи щодо отримання свого товару. Тому, наполягає на тому, що позивач не має права вимагати щодо отримання вартості цього товару у грошовій формі. Щодо наявності цього товару, або відсутності, відповідач повинен провести додаткову інвентаризацію за усіма аптеками саме за препаратом «Концерта», що потребує більш тривалого часу. Також, просить суд розгляд справи 05 червня 2013р. провести без представника ДКП «Фармація».

В свою чергу позивачем надані додаткові пояснення від 05.06.2013р. на вищевикладені доводи відповідача, які розглянуті судом та приєднані до матеріалів справи.

05 червня 2013р. через канцелярію господарського суду від позивача у матеріали справи надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог від 04.06.2013р. в порядку ст.22 ГПК України, з підстав здійснення позивачем перерахунку розміру інфляційних та 3% річних. У зв»язку з чим, просить суд стягнути з Донецького комунального підприємства «Фармація», м. Донецьк основний борг у розмірі 35 380,50грн., 3% річних у розмірі 1 914,61грн. та інфляційні у розмірі 1 278,80грн. (Усього 38 573,91грн.) Суд розглядає позовні вимоги з урахуванням поданої заяви.

Відповідач у судове засідання не з'явився.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представника належним чином повідомленого Відповідача не перешкоджає вирішенню спору та не може вважатися підставою для відкладання розгляду справи.

Вислухавши у судовому засіданні представника позивача та дослідивши матеріали справи і оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

в с т а н о в и в :

19 лютого 2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА Зі», с.Сокільники Львівської області (далі по тексту-Постачальник) та Донецьким комунальним підприємством «Фармація», м. Донецьк (далі по тексту-Покупець) був укладений договір поставки №7, згідно умов якого постачальник зобов"язався поставити та передати у власність покупця препарат Концерна, а покупець зобов»язався прийняти та оплатити його в асортименті та кількостях, згідно товарних накладних, які є невід»ємними частинами даного договору.

Відповідно до п.4.1 договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 2-х. робочих днів з моменту його реалізації.

Додатковою угодою №1 від 24.03.2010р. сторони виклали п.9.3 договору в новій редакції. Відтак, даний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2012р.

Враховуючи вищезазначене, договір, на який посилається позивач, вважається судом укладеним, так як в ньому сторонами передбачені всі істотні умови.

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону і укладеного договору.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов Договору по видатковим накладним №287384 від 22.07.2011р., №217286 від 06.12.2010р., №21321 від 22.02.2010р. позивач передав, а повноважна особа відповідача отримала товар на загальну суму 78 964,50грн.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписами представників відповідача у видаткових накладних в графі „Отримав", що співпадають з підписами зазначеними у довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностей №048 від 24.03.2010р., №672 від 26.07.2011р., №390 від 08.12.2010р. виданих відповідачем, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною.

08.06.2012р. позивач надіслав на адресу відповідача вимогу-претензію №450 від 08.06.2012р. про сплату заборгованості у розмірі 35 609,25грн. в строк до 20.06.2012р. Однак, претензія залишилась без відповіді відповідачем.

Товар (концерта), який було поставлено за договором є препаратом суворої звітності, який підлягає обліку. У зв»язку з тим, що строк його придатності закінчився, він був повернутий продавцю на суму 18 990,75грн., що підтверджується поверненнями постачальнику №58 від 26.07.2011р., №245 від 14.12.2011р.

Розглянувши вищевказані накладні на повернення постачальнику товару, судом встановлено, що вони скріплені печаткою та підписами зі сторони Донецького комунального підприємства «Фармація», факт повернення на суму 18 990,75грн. не заперечується відповідачем. Частково відповідач сплатив одержану продукцію на суму 24 593,25грн.

Твердження відповідача проте, що він оплатив та повернув товар у розмірі 58 490,75грн. спростовується наступним:

Як вбачається з довідки вих.№14-юр від 22.05.2013р. наданої відповідачем повернення товару відбулось 30.03.2011р., 01.11.2011р., проте в підтвердження цього відповідних доказів суду не представлено останнім. Так саме і не представлено належних доказів погашення боргу за договором поставки №7 від 19.02.2010р. (платіжних доручень, банківських виписок).

Розглянувши накладні судом встановлено, що вказаний асортимент товару повністю співпадає з предметом договору, а також найменуванням зазначеним у договорі поставки №7 від 19.02.2010р.

Позивач у довідці вих.№445/13 від 15.05.2013р. підтвердив, що поставка Концерта 18мг №30 табл. та Концерта 36 мг №30 табл. на загальну суму 78 964,50грн. ДКП «Фармація» була здійснена на підставі договору поставки №7 від 19.02.2010р. Інших договорів щодо поставки даного препарату не було укладено.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що поставка товару згідно представлених позивачем видаткових накладних відбулася в межах договору поставки №7 від 19.02.2010р.

Оскільки відповідачем отриманий товар у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в термін, передбачений сторонами у договорі, так як відповідно до загальних умов виконання зобов'язання викладених в ст.ст. 526,530 ЦК боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору.

Як зазначалось вище, у відповідності до п. 4.1 договору покупець зобов»язаний оплатити поставлений товар протягом 2-х. робочих днів з моменту його реалізації.

Отже, виходячи з вказаного порядку розрахунків, ненадання покупцем товариству інформації щодо обсягів реалізації ним товару унеможливлює визначення сторонами договору строків та обсягів реалізованого товару, а відповідно унеможливлює для позивача пред»явлення відповідачу вимог щодо оплати за реалізовану останнім продукцію.

Суд відхиляє ствердження відповідача про те, що він не реалізував поставлений товар з огляду на наступне.

За приписами ст.23 Закону України «Про лікарські засоби», неякісні лікарські засоби, включаючи ті, термін придатності яких закінчився, підлягають утилізації та знищенню.

Утилізація таких препаратів проводиться відповідно до Наказу/Правил Міністерства охорони здоров'я, від 08.07.2004, № 349 "Про затвердження Правил проведення утилізації та знищення неякісних лікарських засобів" (надалі-Правила).

Відповідно до п.3.3 зазначених Правил відходи лікарських засобів вилучаються з обігу шляхом їх повернення суб'єкту господарювання (постачальнику або виробнику), зазначеному в рішенні або приписі органів державного контролю лікарських засобів про вилучення лікарського засобу з обігу.

Пунктом 3.12 Правил передбачено, що факт знищення відходів лікарських засобів оформлюється актом за зразком, наведеним у додатку. Копія акта в двотижневий строк направляється до органу державного контролю лікарських засобів, за рішенням якого лікарський засіб було вилучено з обігу.

Таким чином, твердження відповідача про те, що він не реалізував поставлений товар не відповідає дійсності. Адже, зважаючи на закінчення терміну придатності зазначеного препарату «Концерта», який визначений у кожній спірній накладній, відповідач повинен був або звернутися до позивача з поверненням даного товару або самостійно знищити такий товар. При цьому, факт знищення товару був би підтвердженим актом, який відповідачем не надано суду.

Також твердження відповідача, що прострочений товар знаходиться у нього на складі суперечить дійсності, адже такий товар підлягає обов»язковій утилізації та знищенню.

Що ж стосується доводів відповідача про те, що постачальник повинен був звернутися до покупця з вимогою про повернення товару, суд зазначає наступне.

Пунктом 3.8 договору, передбачено право покупця (відповідача) на повернення поставленого товару у випадку неможливості його подальшої реалізації. Проте, таке повернення відбувається за згодою сторін, як прописано у договорі і є правом позивача, а не обов»язком відповідача. Жодних належних доказів звернення покупцем до постачальника з питанням повернення товару відповідачем не надано суду.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що товар одержаний за видатковими накладними №287384 від 22.07.2011р., №217286 від 06.12.2010р., №21321 від 22.02.2010р. відповідачем було реалізовано, а отже у позивача настало право вимагати від Відповідача оплати за поставлений за цим договором товар.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів позивач за видатковими накладними передав відповідачу товар, а останній прийняв його, у зв'язку з чим набув обов'язок його оплатити за видатковою накладною №21321 від 22.02.2010р. до 01.02.2011р., за видатковою накладною №217286 від 06.12.2010р. до 01.03.2011р., за видатковою накладною №287384 від 22.07.2011р. до 01.11.2011р.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 692 ЦК зазначено, що отриманий товар повинний бути оплачений у повному обсязі за встановленою ціною.

Таким чином, на час звернення з позовом, сума заборгованості складає 35 380,50грн.

Приймаючи до уваги, що позивачем доведені факти передачі товару відповідачу та його несплати, господарський суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення суми заборгованості у розмірі 35 380,50грн.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед кредитором.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Відтак, встановлені статтею 625 ЦК України відсотки річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно вказаної статті закону відповідачу нараховані 3% річних за період з 01.02.2011р.-23.01.2013р. у сумі 1648,05грн. та інфляційні за період з січня-грудень 2011р. у сумі 1 275,74грн. за видатковою накладною №21321 від 22.02.2010р.; 3% річних за період з 26.07.2011р.-23.01.2013р. у сумі 46,03грн. та інфляційні за період з вересня-грудень 2011р. у сумі 3,06грн. за видатковою накладною №217286 від 06.12.2010р.; 3% річних за період з 14.12.2011р.-23.01.2013р. у сумі 220,53грн. за видатковою накладною №287384 від 22.07.2011р.

Однак, як встановлено судом він арифметично не вірний, позивачем не було враховано при розрахунку 3% річних те, що у 2011р. та у 2013р. було 365 календарних днів, а в 2012р.-366 календарних днів. Крім того, при розрахунку інфляційних за видатковою накладною №21321 від 22.02.2010р. останній нараховує їх за весь 2011рік (де індекс інфляції становить 104,6), проте прострочення оплати товару за вказаної накладної у відповідача виникає з 01.02.2011р. Отже, позивач має право нараховувати інфляційні з лютого 2011р.

Згідно арифметичного підрахунку вимог щодо 3% річних здійсненого судом, встановлено, що розмір 3% річних:

- за видатковою накладною №21321 від 22.02.2010р. за період з 01.02.2011р.-31.12.2011р. відносно заборгованості у сумі 27733,50грн. складає 761,34=27733,50х3х334/365/100; за період з 01.01.2012р.-31.12.2012р. відносно заборгованості у сумі 27733,50грн. складає 832=27733,50х3х366/366/100; за період з 01.01.2013р.-23.01.2013р. відносно заборгованості у сумі 27733,50грн. складає 52,43=27733,50х3х23/365/100. Всього-1 645,77грн.

- за видатковою накладною №217286 від 06.12.2010р. за період з 26.07.2011р.-31.12.2011р. відносно заборгованості у сумі 1022грн. складає 13,36=1022х3х159/365/100; за період з 01.01.2012р.-31.12.2012р. відносно заборгованості у сумі 1022грн. складає 30,66=1022х3х366/366/100; за період з 01.01.2013р.-23.01.2013р. відносно заборгованості у сумі 1022грн. складає 1,93=1022х3х23/365/100. Всього-45,95грн.

Разом з цим, позивачем нараховано 3% річних за видатковою накладною №287384 від 22.07.2011р. в меншому розмірі, ніж допускається законодавством, проте з огляду на відсутність у суду повноважень виходити за межі заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення 3% річних за вказаною накладною у розмірі, визначеному позивачем, - в сумі 220,53грн.

За таких обставин, господарський суд позовні вимоги в частині стягнення 3% річних задовольняє частково та стягує з відповідача 3% річних у сумі 1 912,25грн.

Згідно арифметичного підрахунку вимог щодо інфляційних здійсненого судом, встановлено, що розмір інфляційних за видатковою накладною №21321 від 22.02.2010р. за період з лютого-грудень 2011р. складає 977,60грн.

Разом з цим, позивачем нараховано інфляційні за видатковою накладною №217286 від 06.12.2010р. за період з вересня-грудень 2011р. в меншому розмірі, ніж допускається законодавством, проте з огляду на відсутність у суду повноважень виходити за межі заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення інфляційних у розмірі, визначеному позивачем, - в сумі 3,06грн.

За таких обставин, господарський суд позовні вимоги в частині стягнення інфляційних задовольняє частково та стягує з відповідача інфляційні у сумі 980,66грн.

Суд відхиляє прохання відповідача щодо застосування строку позовної давності за видатковою накладної №21321 від 22.02.2010р. з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Як було встановлено судом вище, у позивача виникло право пред»явити вимогу про виконання зобов»язання відповідно договору поставки №7 від 19.02.2010р. за поставкою по видатковій накладній №21321 від 22.02.2010р. з 01.02.2011р. Отже, позивач звернувся до суду з позовною заявою у межах строку позовної давності.

Згідно ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог - на відповідача, в частині відмови - на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 525, 526, 625, 629, 692 ЦК України, ст.193 ГК України, ст.ст. 22, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА Зі», с. Сокільники Львівської області до Донецького комунального підприємства «Фармація», м. Донецьк про стягнення 38 573,91грн. задовольнити частково.

Стягнути з Донецького комунального підприємства «Фармація», м. Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА Зі», с. Сокільники Львівської області основний борг у розмірі 35 380,50грн., 3% річних 1 912,25грн., інфляційні у сумі 980,66грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 1 707,10грн.

В решті частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 05.06.2013р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2013р.

Суддя Л.Д. Подколзіна