Постанова

від 04.02.2009 по справі 6/84-08(1/33-08)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/84-08(1/33-08)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 04 лютого 2009 р.                                                                                    № 6/84-08(1/33-08)  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:          

головуючогоГубенко Н.М.

суддівБарицької Т.Л.Подоляк О.А.

розглянувши касаційну скаргу

Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.09.2008

та касаційну скаргуМіського комунального підприємства "Дніпровські міські теплові мережі"

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.09.2008

та

на рішення

господарського суду Дніпропетровської областівід 20.05.2008

у справі№ 6/84-08(1/33-08)

за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

доМіського комунального підприємства "Дніпровські міські теплові мережі"

про

стягнення 37 671 342,75 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники:- позивача не з'явились; - відповідача Федоріна М.А. (дов. №58 від 15.01.2009);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2008 у справі №6/84-08(1/33-08) (суддя О.О. Коваленко) позов Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (надалі позивач) задоволено частково; за рішенням стягнуто з Міського комунального підприємства ”Дніпропетровські міські теплові мережі” (надалі відповідач) 1 146 021,05 грн. пені,   5 526 546,52 грн. інфляційних втрат та 1 531 772,12 грн. 3% річних, в решті позову відмовлено; в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 28 320 982,01 грн. провадження у справі припинено на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.09.2008 у даній справі (судді Кузнецова І.Л., Верхогляд Т.А., Чимбар Л.О) рішення суду першої інстанції скасовано частково; у позові в частині стягнення з відповідача пені відмовлено.

До Вищого господарського суду України із касаційними скаргами звернулися позивач та відповідач.

Позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 25.09.2008; підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 509, 525, 526, 614 ЦК України, ст.ст. 47, 43 ГПК України.

Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 20.05.2008 у частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних та постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних. Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права, зокрема: ст. 625 ЦК України; до того ж судами не було застосовано до спірних відносин ч. 4 ст. 232 ЦК України, ч. 2 ст. 202, ч. 1 ст. 204, ч. 3 ст. 206, ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Від відповідача надійшли до Вищого господарського суду України заперечення (відзив), додаткові пояснення та заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких він просить постанову в оскаржуваній позивачем частині залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення.

Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002  № 75.

Позивач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні 04.02.2009.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, знаходить касаційні скарги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій встановили наступні обставини:

- 30.12.2005 між позивачем (за договором постачальник) та відповідачем (за договором покупець) укладено договір №06/05-2193-ТЄ-3, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця в 2006 році природний газ, а  покупець - прийняти та оплатити газ на умовах даного договору;

- згідно з п. 1.3 договору газ, що постачається використовується покупцем (відповідачем) виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій;

- п.п. 3.3, 3.4 договору встановлено, що приймання-передача газу, поставленого покупцеві у відповідному місяці оформлюються актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу; не пізніше 5-го числа місяця наступного за місяцем поставки, покупець зобов'язується надати постачальнику два примірника акту приймання-передачі, погоджені газорозподільною або газотранспортною організацією; акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків;

- розділом 6 договору сторони узгодили порядок та умови розрахунків;

- згідно з п. 6.1 договору перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця, подальші оплати проводяться по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу;

- п.7.2 договору передбачено, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати в строки, зазначені у п.6.1 даного договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

- загальна вартість поставленого позивачем протягом січня-грудня 2006 року природного газу складає 109 069 225,13грн., про що свідчать надані в матеріали справи акти приймання-передачі газу;

- відповідач частково оплатив позивачу за поставлений ним газ, що і стало підставою для звернення із даним позовом про стягнення з нього, зокрема, суми заборгованості у розмірі 28 320 982,01грн.;

- відповідач під час розгляду даної справи у суді першої інстанції оплатив заборгованість у вказаній сумі, у зв'язку з чим суд першої інстанції, із чим погодився суд апеляційної інстанції, припинив провадження у справі на підставі п.п.1-1, п.1 ч.1 ст.80 ГПК України;

- суд першої інстанції, на підставі встановлених обставин, керуючись ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України, п. 7.1 договору, прийшов до висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем своїх вимог та стягнув з відповідача 5 526 546,52 грн. інфляційних втрат та 1 531 772,12 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті за поставлений позивачем газ;

- щодо стягнення з відповідача пені у сумі 2 292 042,10 грн. на підставі п.п. 7.2., 7.5. договору, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість такої вимоги позивача, проте, врахувавши недосконалу систему підписання договорів на поставку природного газу та незадовільне фінансове становище відповідача, задовльнив її частково, зменшивши стягувану суму на 50%.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, погодився із судом першої інстанції щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, проте, прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені. Свій висновок в частині відмови в стягненні пені обґрунтував тим, що предметом укладеного між сторонами договору є постачання природного газу виключно для потреб населення, бюджетних установ та організацій. Із наданої відповідачем довідки вбачається, що станом на 31.01.2008 заборгованість споживачів перед відповідачем складає 75 058,43 тис. грн.; відповідачем надані договори реструктуризації заборгованості, укладені з фізичними особами –споживачами надаваних відповідачем послуг, документи щодо несвоєчасного отримання бюджетного фінансування на покриття різниці в тарифах, встановлених на теплову енергію установами, інформацію щодо стягнення в судовому порядку з перелічених вище споживачів заборгованості. Дослідивши вказані документи, суд апеляційної інстанції, керуючись приписами Закону України ”Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”, ст. 614 ЦК України, згідно з якою, особа яка порушила зобов'язання несе відповідальність лише за наявності в цьому її вини, прийшов до висновку про відсутність вини відповідача у порушенні зобов'язання, а тому немає підстав для стягнення з нього пені.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Предметом даного позову є стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 28 320 982,01грн.; інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, п. 7.1. договору, а також пені на підставі п. 6 ст. 231 ГК України та п.п. 7.2., 7.5. договору; підставою даного позову є порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором №06/05-2193-ТЄ-3 від 30.12.2005, укладеного між позивачем та відповідачем щодо належної та своєчасної оплати за поставлений позивачем природний газ, що не заперечується самим відповідачем.

Судом першої інстанції обґрунтовано припинено провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку зі сплатою відповідачем вказаного боргу під час розгляду справи у господарському суді першої інстанції.

Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у ст. 217 ГК України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Частинами 1, 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Виходячи із наведених норм та встановлених судами попередніх інстанцій обставин, суд першої інстанції, із чим погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 5 526 546,52 грн. інфляційних втрат та 1 531 772,12 грн. 3% річних.

Стосовно вимоги позивача стягнути з відповідача пеню на підставі п. 6 ст. 231 ГК України та п.п. 7.2., 7.5. договору, частково (на 50%) задоволену судом першої інстанції та в задоволенні якої відмовлено судом апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, між сторонами укладений договір №06/05-2103 ТЕ3 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, тобто предметом вказаного договору є постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, а відтак, позовну вимогу про стягнення пені необхідно розглядати з урахуванням приписів Закону України “Про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і комунальні послуги, що утворилася станом на 1 грудня 2006 року” від 20.12.2006р. №498-V, статтею 1 якого встановлено, що заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги наймачів жилих приміщень  та  власників  житлових будинків або квартир,  яка  склалася  станом  на 1 грудня 2006 року, перед надавачами зазначених послуг реструктуризується у порядку, визначеному Законом України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”. Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону для реструктуризації заборгованості громадяни укладають з підприємствами –надавачами житлово-комунальних послуг договори про щомісячне рівномірне погашення реструктуризованої заборгованості та своєчасну сплату поточних платежів за житлово-комунальні послуги. Статтею 5 вказаного Закону встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Однак, господарський суд першої інстанції при розгляді даної справи та вирішенні питання щодо задоволення/незадоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені не врахував приписів зазначених Законів та норми Господарського кодексу України, не надав належної оцінки поданим відповідачем документам, а саме: договорам про реструктуризацію заборгованості за використану теплову енергію, укладеними з фізичними особами –споживачами теплової енергії та іншим документам, а керувався лише ч. 1 п. 3 ст. 83 ГПК України та виходив з того, що система підписання та укладання договорів на поставку газу є недосконалою, а фінансове становище відповідача є незадовільним, на підставі чого зменшив стягувану з відповідача пеню до 50%.

В той час, як суд апеляційної інстанції, правомірно врахувавши приписи наведених норм, дослідивши подані відповідачем документи, а саме: довідку про заборгованість споживачів перед відповідачем за теплову енергію станом на 31.01.2008, яка становить 72 058,43 тис.грн., договори реструктуризації заборгованості за використану теплову енергію, укладені з фізичним особами, документи щодо несвоєчасного отримання бюджетного фінансування на покриття різниці в тарифах, встановлених на теплову енергію, інформацію щодо стягнення заборгованості з перелічених вище споживачів в судовому порядку (тобто документи, що свідчать про невиконання відповідачем своїх зобов'язань внаслідок збігу комплексних причин, зокрема, здійснення несвоєчасних та неповних проплат населенням та іншими споживачами теплової енергії), керуючись приписами ст. 614 ЦК України, прийшов до правильного висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, адже заборгованість, яка є у нього перед позивачем, утворилася у зв'язку із несплатою споживачами відповідачу за теплову енергію.

Таким чином, апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, виправив допущенні судом першої інстанції порушення норм матеріального права, достовірно дослідив подані сторонами документи та ухвалив обґрунтовано правильне судове рішення.

Виходячи із наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування прийнятих у даній справі рішень, оскаржуваних сторонами у справі, зокрема, позивачем –постанови апеляційного суду в частині відмови у стягненні з відповідача пені, відповідачем рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.  

Доводи касаційних скарг, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Міського комунального підприємства "Дніпровські міські теплові мережі" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.09.2008 у справі № 6/84-08(1/33-08) залишити без змін.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2008 в частині стягнення з Міського комунального підприємства "Дніпровські міські теплові мережі" 5 526 546,52 грн. інфляційних  і  1 631 772,12 грн. річних залишити без змін.

Головуючий                                                                          Н.М. Губенко

 Судді:                                                                                    Т.Л. Барицька

                                                                                                        О.А. Подоляк