Рішення

від 18.02.2009 по справі 4/197пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/197пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.09                                                                                 Справа № 4/197пд

Розглянувши матеріали справи за позовом

Колективного підприємства “Лисичанський завод залізобетонних виробів”, м. Лисичанськ Луганської області

до Приватного підприємства “БМШ”, м. Луганськ

про визнання договорів недійсними

Суддя: Батюк Г.М.

За участю секретаря судового засідання: Чех Т.М.

У присутності представників сторін:

від позивача –Бут Д.В., дов. № 1323 від 07.10.08;

від відповідача –не прибув.

в с т а н о в и в:

          Суть спору: позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним договору №18/7 від 09.07.03 укладеного між Приватним підприємством «БМШ»та Колективним підприємством «Лисичанський завод залізобетонних виробів»з моменту його укладання; про визнання недійсним договору №270 від 12.08.03 укладеного між Приватним підприємством «БМШ»та Колективним підприємством «Лисичанський завод залізобетонних виробів»з моменту його укладання.

Учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст.ст.42,43 Господарського  процесуального кодексу України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Неприбуття повторно у судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про час і місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно положень ст. 75 Господарського  процесуального кодексу України, оскільки до повноважень господарських суддів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.  

Тому, направлення кореспонденції на адресу відповідача відповідно до інформації, що міститься в матеріалах справи є належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення судом певних процесуальних дій.

          Представник відповідача  відзив на позовну заяву не надав, у судове засідання не прибув.

Позивач звернувся з даною позовною заявою про визнання недійсним договору №18/7 від 09.07.03 укладеного між Приватним підприємством «БМШ»та Колективним підприємством «Лисичанський завод залізобетонних виробів» з моменту його укладання; про визнання недійсним договору №270 від 12.08.03 укладеного між Приватним підприємством «БМШ»та Колективним підприємством «Лисичанський завод залізобетонних виробів»з моменту його укладання.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши доводи  представників сторін суд прийшов до наступного:

          В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Приватним підприємством „БМШ” (далі- Продавець) та Колективним підприємством „Лисичанський завод залізобетонних виробів” (далі- Покупець) був укладений договір №18/7 від 09.07.03 (далі –Договір).

Згідно п.1.1 договору, «Продавець»(відповідач  у справі) продає, а «Покупець»(позивач у справі) купляє продукцію: грунтовка ФЛ 0-21 у кількості 20000кг по ціні 12,50 грн. за кг без ПДВ і фарба ПФ МА 15 у кількості 20000 грн. по ціні 7,50 грн. за кг без ПДВ .

Загальна вартість ціни вказаного договору, згідно п.2.1. договору, складає 400000,00 грн., у т.ч. ПДВ 80000,00 грн.

Позивач зазначив, що відповідно до накладної №302 від 09.07.03 на загальну суму 480000 грн. 00 коп. ПП „БМШ”(відповідач) ніби  передало  КП „ЛЗБВ” (позивач) товар зазначений у п. п.1.1. вказаного договору(а.с.23,т.1).

Також, позивач зазначив, що 12.08.03 між Колективним підприємством „Лисичанський завод залізобетонних виробів” (далі- Продавець) та Приватним підприємством „БМШ” (далі- Покупец) був укладений договір №270 (далі –Договір №270), який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу. Договір підписаний від «Продавця» - директором Щербаковим Миколою Васильовичем та від «Покупця» –директором підприємства Вишневецьким Владиславом Володимировичем(а.с.25).

Згідно п.1.1. договору №270, «Продавець»(позивач) продає, а «Покупець»(відповідач) купляє товар:

- ґрунтовка ФЛ 0-21, кількістю 20000 одиниць, за ціною 12,50 грн. за одиницю (без ПДВ), на загальну суму 250000,00 грн. (без ПДВ),

- фарба МА 15, кількістю 20000 одиниць, за ціною 7,50 грн. за одиницю без ПДВ, на загальну суму 150000,00 грн. (без ПДВ),  всього товару на загальну суму 480000,00 грн. (у тому числі ПДВ 80000,00 грн.).

Згідно п.2.6. договору №270, «Продавець» зобов'язаний поставити товар протягом 3 днів з моменту отримання передплати від «Покупця»,датою є перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок «Продавця».

Але, позивач вказує на те, що жодні грошові розрахунки між сторонами за договором №270 не проводились.

Відповідно до накладної №187 від 01.09.07 та довіреності ЯВП №877391 від 01.09.04 КП „ЛЗБВ” ніби передало ПП „БМШ” вказаний  товар(а.с.16,27,т.1).

В обгрунтуування позовних вимог позивач зазначив, що 17.05.07 податковою інспекцією у м. Лисичанську Луганської області була проведена перевірка Колективного підприємства „Лисичанський завод залізобетонних виробів”,  за результатом цієї перевірки складений акт №48/23-01235834 від 17.05.07 »Про результати виїзної планової перевірки Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів»код за ЄДРПОУ 01235834 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.05 по 31.12.06.(далі –Акт перевірки)(а.с.28-64,т.1).

У пункті 2.14. Акту перевірки зазначено, що перевіркою виявлена наявність кредиторської заборгованості у суб'єктів господарської діяльності, які припинили діяльність на підставі рішення суду, первинні та інші документи яких визнано недійсними, зокрема в цій таблиці зазначено: Приватне підприємство „БМШ”, код ЄДРПОУ 24044568, установчі документи якого визнані недійсними з 03.06.02 та свідоцтво про державну реєстрацію платника податку на додану вартість визнане недійсним з 17.07.2002р. рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 06.08.03 по справі №2-4331/2003(а.с.32.33).

Також, рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 06.08.03 по справі №2-4331/2003 встановлено, що Вишневецький Владислав Володимирович ніколи не був директором ПП „БМШ”, жодних документів від імені ПП „БМШ” не підписував, до господарської та фінансової діяльності ПП „БМШ” не має ніякого відношення. Всі фінансові операції від імені ПП „БМШ” здійснювались невідомою особою.Вказане рішення суду набрало законної сили (а.см.62-70,т.1).

Позивач вказує на те, що у постанові слідчого з особливо важливих справ прокуратури м. Лисичанська від 31.10.07 про припинення кримінальної справи у відношенні померлого Щербакова Миколи Васильовича стало відомо, що директор КП „ЛЖБІ” –Щербаков М.В. підписав договір з ПП „БМШ”, накладні та інші документи з отримання ТМЦ які фактично на завод не надходили, за

оспорюваними договорами, та зловживаючи службовим становищем шляхом погроз спонукав підписувати ці документи підлеглого робітника головного бухгалтера –Зєніну С.М. і інших робітників.

Аналогічні відомості містяться у постанові слідчого з особливо важливих справ прокуратури м. Лисичанська від 31.10.2007р. про припинення кримінальної справи у відношенні Зєніної С.М. за п.2 ст.6 КПК України –за відсутністю у діях складу злочину.

Оскільки позивач ніколи не отримував від відповідача товар на суму за вказаними договорами, тому він звернувся до господарського суду з вимогою про визнання договорів №270 від 12.08.03 та №18/7 від 09.07.03 укладених між Приватним підприємством „БМШ” та Колективним підприємством „Лисичанський завод залізобетонних виробів” недійсними з моменту їх укладення.

Відповідач  відзив на позовну заяву не надав, у судове засідання не прибув.

Оцінивши доводи сторін у їх сукупності суд вважає позовні вимоги такими, що  підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Позивач у позовній заяві просить визнати недійсним договір №18/7 від 09.07.03 укладений між Приватним підприємством «БМШ»та Колективним підприємством «Лисичанський завод залізобетонних виробів»з моменту його укладання;    визнати недійсним договір №270 від 12.08.03 укладеного між Приватним підприємством «БМШ»та Колективним підприємством «Лисичанський завод залізобетонних виробів»з моменту його укладання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України,  кожна сторона повинна довести ті  обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Керуючись ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.78 №3                                (з наступними змінами та доповненнями)  угода може бути визнана недійсною лише з підстав  ї з наслідками, передбаченими законом.

У якості підстави заявленої вимоги при визнання договорів №18/7 від 09.07.03 та №270 від 12.08.03 недійсними з моменту їх укладання, позивач посилається на вимоги ч.1 ст.58,ст.76 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року).

Відповідно до п.4 Заключних та перехідних положень Цивільного кодексу України: Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, до цивільних правовідносин з вищезазначеного договору повинні бути застосовані норми Цивільного кодексу УРСР із змінами та доповненнями станом на 12 серпня 2003 року, які діяли на момент укладання оспорюваного договору.

Відповідно до ч.1 ст.58 Цивільного кодексу України(в редакції 1963 року), недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (вдавана угода).

У п.13 Постанови Пленуму Верхового Суду України №3 від 28.04.1978р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” із змінами, зазначено, що вдавана угода, тобто угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є в силу ч.1 ст.58 ЦК недійсною, незалежно від мети її укладення.

Оскільки сторони ніяких дій по здійсненню вдаваної угоди не вчиняли, суд у таких випадках постановляє рішення тільки про визнання угоди недійсною без застосування будь-яких наслідків.

Як свідчать матеріали справи, між Колективним підприємством „Лисичанський завод залізобетонних виробів” (далі- Продавець) та Приватним підприємством „БМШ” (далі- Покупец) був

укладений договір №270 від 12.08.03, згідно якого «Продавець»(позивач) продає, а «Покупець»(відповідач) купляє товар: ґрунтовка ФЛ 0-21 на  суму 250000,00 грн. (без ПДВ), фарба

МА 15 на суму 150000 грн. 00 коп., всього на загальну суму 480000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 80000,00 грн.)(п.1.1 договору)(а.с.25,т.1) та договір №18/7 від 09.07.03 між тими сторонами, згідно якого«Продавець»(відповідач  у справі) продає, а «Покупець»(позивач у справі) купляє продукцію: ґрунтовка ФЛ 0-21 і фарба ПФ МА 15 (а.с.20-21,т.1).

Як свідчать матеріали справи, відповідно до накладної №302 від 09.07.03 на загальну суму 480000 грн. 00 коп. ПП „БМШ”(відповідач)  передало  КП „ЛЗБВ” (позивач) товар зазначений у п. п.1.1. договору №18/7 від 09.07.03 (а.с.23,т.1) та відповідно до накладної №187 від 01.09.07 та довіреності ЯВП №877391 від 01.09.04 КП „ЛЗБВ” передало ПП „БМШ” вказаний  товар за договором №270 від 12.08.03 (а.с.16,27,т.1).

Згідно листа ДПІ у Жовтневому районі м.Луганська №4299/23-404 від 06.12.04 вбачається, що підтвердити продаж продукції на адресу КП „Лисичанський завод залізобетонних виробів” за липень 2003 р. немає можливості, оскільки Приватне підприємство „БМШ” з травня 2002 року не здає декларації до ДПІ, рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська №2-4331/2003 від 06.08.03 визнано недійсними установчі документи ПП „БМШ”.

Цим листом, підтверджується, що ПП „БМШ” господарської діяльності не веде з травня 2002 року.

Як вбачається з матеріалів справи, державною податковою інспекцією у м. Лисичанськ  Луганської області  була проведена перевірка Колективного підприємства „Лисичанський завод залізобетонних виробів” та складений акт від 17.05.07 №48/23-01235834 «Про результати виїзної планової перевірки Колективного підприємства „Лисичанський завод залізобетонних виробів” код за ЄДРПОУ 01235834 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.05 по 31.12.06»(далі –Акт)(а.с.28-64,т.1).

У пункті 2.14. Акту перевірки зазначено, що перевіркою виявлена наявність кредиторської заборгованості у суб'єктів господарської діяльності, які припинили діяльність на підставі рішення суду, первинні та інші документи яких визнано недійсними, зокрема в цій таблиці зазначено: Приватне підприємство „БМШ”, код ЄДРПОУ 24044568, установчі документи якого визнані недійсними з 03.06.02 та свідоцтво про державну реєстрацію платника податку на додану вартість визнане недійсним з 17.07.2002р. рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 06.08.03 по справі №2-4331/2003(а.с.32.33).

Відповідно до ч.4 ст.35 Господарського процесуального кодексу: Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Рішенням  Жовтневого районного суду м.Луганська від 06.08.03 по справі № 2-4331/2003,  задоволено позов податкової інспекції у м. Луганську до Пригоди Б.Б., Вишневецького В.В. про визнання установчих документів недійсними. Визнано недійсними установчі документи Приватного підприємства „БМШ”, код 24044568. з 03.06.02,а саме з моменту перереєстрації. Скасовано державну реєстрацію Приватного підприємства „БМШ”,  код 24044568. Визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ №17152987 з 17.07.02(а.с.65-70,т.1).

Також, вказаним рішенням встановлено, що Вишневецький Владислав Володимирович ніколи не був директором ПП „БМШ”, жодних документів від імені ПП „БМШ” не підписував, до господарської та фінансової діяльності ПП „БМШ” не має ніякого відношення. Всі фінансові операції від імені ПП „БМШ” здійснювались невідомою особою. Вказане рішення суду набрало  чинності.

Також, згідно пояснень позивача, у постанові слідчого з особливо важливих справ прокуратури м. Лисичанська від 31.10.2007р. про припинення кримінальної справи у відношенні померлого Щербакова Миколи Васильовича стало відомо, що директор КП „ЛЖБІ” –Щербаков М.В. підписав договір з ПП „БМШ”, накладні та інші документи з отримання товарно-матеріальних цінностей, які фактично на завод не надходили, за оспорюваними договорами, розрахунки між сторонами не проводились.

Аналогічні відомості містяться у постанові слідчого з особливо важливих справ прокуратури м. Лисичанська від 31.10.07 про припинення кримінальної справи у відношенні Зєніної С.М. за п.2 ст.6 КПК України –за відсутністю у діях складу злочину.

Також, актом контрольно-ревізійного відділу м.Лисичанська від 29.09.06 №180-21/26 „ щодо ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності в КП „Лисичанський завод залізобетонних виробів”, в розділі „Виконання господарських договорів між КП „Лисичанський завод залізобетонних виробів” та ПП „БМШ” встановлено, що: у накладній від 09.07.03 у графах „здав” та „прийняв”, зазначено підписи, від імені сторін без розшифрування посад та прізвищ; в журналі про надходження матеріалів за липень 2003 року завідуючою складом Жилко О.П. матеріали, а саме: ґрунтовка ФЛ 0-21, кількістю 20000 одиниць на загальну суму 250000,00 грн. та фарба кількістю 20000 одиниць суму 150000,00 грн. на склад не оприбутковано, що вбачається з реєстру надходжень матеріалів на склад за липень 2003року; також зазначено, що на території КП „Лисичанський завод залізобетонних виробів” діє пропускний режим, але в журналі реєстрації ввезеної продукції на територію заводу за період з 01.06.03 по 01.08.03 відсутні записи про в'їзд та повернення автотранспорту підприємства відповідача. А також відсутні перевізні документи, а саме, товарно-транспортні накладні на доставку товарно-матеріальних цінностей.

Позивач у поясненні зазначив, що вказаний Акт КРУ м.Лисичанська був надісланий на адресу позивача наприкінці січня 2008 року, тому до цього часу позивачу не було відомо про наявність цього письмового документа, який містить інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд вважає, що акт контрольно-ревізійного відділу м.Лисичанська від 29.09.06 №180-21/26  містить обставини про вдаваність оспорюваних договорів, оскільки підтверджують, що товарно- матеріальні цінності вказані у договорі №18/7 від 09.07.03 позивачу на склад не надходили та відповідно і не могли бути поставлені позивачем на адресу ПП „БМШ” за договором  №270 від 12.08.03.

Крім того,  відповідач не надав суду жодних доказів права власності на товар, ніби поставлений позивачу: ґрунтовку ФЛ 0-21, кількістю 20000 одиниць, фарба МА 15, кількістю 20000 одиниць на загальну суму 150000,00 грн., а всього товару на суму 480000,00 грн. (у тому числі ПДВ 80000,00 грн.), або доказів придбання цих товарів у третіх осіб. А отже ця обставина свідчить про відсутність зазначеного товару у відповідача на момент укладання договору №18/7 від 09.07.03.

Враховуючи вищевикладене, оспорювані договори є укладеними про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (вдавана угода), а отже підлягають визнанню недійсними в судовому порядку без застосування двосторонньої реституції.

Враховуючу з вищевикладеного вбачається, що позивач ніколи не отримував від ПП „БМШ” (відповідача) товар за договорами №18/7 від 09.07.03 та №270 від 12.08.03, тому вказані договори, які  укладені між Приватним підприємством „БМШ” та Колективним підприємством „Лисичанський завод залізобетонних виробів” є вдавані, підлягають визнанню недійсним з моменту їх укладання.

Згідно п. 7 Заключних та перехідних положень Цивільного кодексу України, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до ст.76 Цивільного кодексу України(в редакції 1963 року) встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України,  перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно пояснень позивача, про вдаваність укладених угод із врахуванням вищезазначеного, позивач дізнався 16.10.08 із вищезазначеної постанови слідчого з особливо важливих справ прокуратури м. Лисичанська від 31.10.07, тому суд вважає, що  фактично перебіг строку позовної давності почався з 16.10.08.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За таких обставин позовні вимоги слід визнати обґрунтованими та такими, що  підлягають до задоволення, тому, що  договори №18/7 від 09.07.03 та №270 від 12.08.03 є вдаваними, оскільки правоустановчі документи на вищезазначений товар, у ПП „БМШ”(відповідача) відсутні, оплата за вказаним договором покупцем - КП „Лисичанський завод залізобетонних виробів” не здійснювалась, а поставка товару зазначеного у договорі від продавця –ПП „БМШ” до покупця фактично не проводилась, що підтверджується матеріалами справи.

Суд вважає, вимоги позову про визнання  недійсним договору №18/7 від 09.07.03 укладеного між Приватним підприємством «БМШ»та Колективним підприємством «Лисичанський завод залізобетонних виробів»з моменту його укладання; про визнання недійсним договору №270 від 12.08.03 укладеного між Приватним підприємством «БМШ»та Колективним підприємством «Лисичанський завод залізобетонних виробів»з моменту його укладання такими, що  підлягають задоволенню, оскільки вони підтверджені матеріалами справи, відповідачем не оспорені.

У судовому засіданні 18.02.09, за згодою представника позивача було оголошено  вступну  та резолютивну частини рішення.

Позивачем надміру сплачене державне мито в сумі 17 грн. 00 коп. за платіжним дорученням №597 від 06.10.08, яке підлягає поверненню на підставі ст.8 Декрету України “Про державне мито”.

На підставі ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по державному миту та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.58,76 Цивільного кодексу України(в редакції 1963 року), ст.ст.203,215, 261 ЦК України,  ст.ст. 22,33,34,35,43,44, 49, 75,82, 84, 85 Господарського   процесуального   кодексу  України, суд, -

в и р і ш и в:

          1.          Позов задовольнити .

     2.          Визнати недійсним договір №18/7 від 09.07.03 укладений між Приватним підприємством «БМШ»та Колективним підприємством «Лисичанський завод залізобетонних виробів»з моменту його укладання.

     3. Визнати недійсним договір  №270 від 12.08.03 укладений між Приватним підприємством «БМШ»та Колективним підприємством «Лисичанський завод залізобетонних виробів»з моменту його укладання.

     4. Стягнути з  Приватного підприємства «БМШ», м.Луганськ, кв.Дружба,8/80, код ЄДРПОУ 240044568 на користь Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів»,м.Лисичанськ, вул. Генерала Потапенка,256, код ЄДРПОУ 01235834, державне мито у сумі 85 грн.00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі   118 грн.00 коп., видати  на виконання наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

      3. Повернути  Колективному підприємству «Лисичанський завод залізобетонних виробів», вул.Генерала Потапенко, 295, м.Лисичанськ, луганської області, код ЄДРПОУ 01235834  надміру сплачене державне мито в сумі  17 грн. 00 коп.  за платіжним дорученням № 597 від 06.10.08, що знаходиться в матеріалах справи.

      Дане рішення, завірене печаткою, є підставою для повернення    державного мита.

       Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення:  23.02.09

Суддя                                                                                                    Г.М.Батюк