Ухвала

від 13.06.2013 по справі 2а-12571/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" червня 2013 р. м. Київ К/800/7352/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 13.06.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „МД Холдинг" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013

у справі № 2а-12571/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „МД Холдинг"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

Державної податкової служби

за участю: Прокуратури Подільського району м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „МД Холдинг" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень №0000572220 від 02.04.2012, №0000582220 від 02.04.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.10.2012 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.10.2012 скасовано, прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 та складено акт №21/23-205/34428120 від 07.03.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000572220 від 02.04.2012, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за червень на 160081 грн.; №0000582220 від 02.04.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2416170 грн., у тому числі за основним платежем - 2416169 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого ним занижено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2011 року на суму 1161792 грн., за лютий 2011 року - на суму 801407, 5 грн., за травень 2011 року на суму 452969 грн. та завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2011 року на загальну суму 160081 грн., господарські договори, укладені між ТОВ „МД Холдинг" та його контрагентами ТОВ „Вісан", ПП „Антрацит-Сталь", ТОВ „Транс Нафта", ТОВ „НВФ „Естер" є нікчемними, а податкові накладні, виписані даними контрагентами такими, що не дають позивачу права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.03.2011.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ „МД Холдинг" та ТОВ „Вісан" укладено договір №1113.2115.0194 від 16.09.2010, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити та продати, а Покупець прийняти та оплатити вугілля антрацитове, що іменується в подальшому "Продукція", в сортаменті, кількості та в строки, передбачені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Також, між ТОВ „МД Холдинг" (Покупець) та ТОВ „Вісан" (Продавець) укладено договір №1113.2115.0203 від 28.12.2010, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити та продати, а Покупець прийняти та оплатити вугілля антрацитове, що іменується в подальшому "Продукція", в сортаменті, кількості та в строки, передбачені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Перевезення придбаного за договорами вугілля було здійснено засобами залізничного транспорту.

Стосовно господарських операцій між ТОВ „МД Холдинг" та ПП „Антрацит Сталь", то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ „МД Холдинг" та ПП „Антрацит Сталь" укладено договір №1108.2115.0070 від 19.07.2007, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити та продати, а Покупець прийняти та оплатити вугілля антрацитове, що іменується в подальшому "Продукція", в асортименті, кількості та в строки, передбачені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Крім того, між цими ж сторонами укладено договір №1108.2115.0206 від 20.01.2011, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити та продати, а Покупець прийняти та оплатити вугілля, що іменується в подальшому "Продукція", в асортименті, кількості та в строки, передбачені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Як вбачається з акту від 07 березня 2012 року №21/23-205/34428120, відповідачем при проведенні даної перевірки був використаний акт позапланової виїзної перевірки ПП „Антрацит Сталь", складений ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 06.05.2011 №2143/23-08/34869138, в якому зазначено наступне.

Згідно наданих документів ПП „Антрацит Сталь" у січні 2011 року мав взаємовідносини з ТОВ „ТД „Промінвестгруп". Між даними підприємствами укладено договір від 15.07.2010 №15.07-10-А.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Таким чином, з огляду на наведені законодавчі приписи юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму податкового кредиту та об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму здійснених витрат), є реальність господарської операції.

За відсутності факту придбання послуг відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

У справі, що переглядається є факти яки підтверджують реальність виконання спірних операцій.

Реальність виконання вказаних вище господарських зобов'язань, безпосередньо пов'язаних з основною статутною діяльністю позивача, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами: договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач здійснює діяльність у сфері посередництва в торгівлі паливом, інших видів торгівлі.

Матеріали справи підтверджують, що вугілля, бензин та дизельне паливо придбавалось позивачем з метою виконання господарських зобов'язань за договорами комісії від 05.12.2006, від 20.12.2006 та договором поставки від 06.08.2010, укладеними з ВАТ „Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь".

На підтвердження використання придбаного товару у межах господарської діяльності позивач надав до суду копії господарських договорів комісії та на поставку товару; рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних, залізничних накладених, квитанцій про приймання вантажу, платіжні доручення та реєстр платіжних доручень на отримання коштів з відміткою банку.

Із врахуванням викладеного, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями.

При цьому невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „МД Холдинг" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 у справі № 2а-12571/12/2670 задовольнити, судове рішення скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.10.2012 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „МД Холдинг" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 у справі № 2а-12571/12/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.10.2012 у справі № 2а-12571/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко