Рішення

від 13.03.2009 по справі пр30/19-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПР30/19-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.03.09р.

Справа № ПР30/19-09

За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України  по Дніпропетровській області, (м. Дніпропетровськ)

до відповідача: колективного підприємства "Дніпропетровська трикотажна фірма  "Дніпрянка", м. Дніпропетровськ

За участю: прокуратури Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ

про визнання права власності

Суддя: Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання: Ворошило О.М.

Представники:

Від позивача: Батюк Д.В., довіреність №4 від 16.01.2009 року, головний спеціаліст - юрисконсульт

Від відповідача: Лопатка Р.В., довіреність №27/02 від 27.02.2009 року, Єрмакова В.О., довіреність від 02.03.2009 року № 02/03

В засіданні брали участь: Кріпак Н.В.,  старший прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області, посвідчення №180

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України Дніпропетровської області (м. Дніпропетровськ) звернулося до господарського суду із позовом, яким, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 10.03.2009 року, просить визнати право власності за державою в особі Верховної Ради України на гуртожиток по вул. Воронезькій, 2 у м. Дніпропетровську.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході приватизації трикотажної фабрики "Дніпрянка" із статутного фонду господарського товариства було вилучене державне майно, у тому числі державний житловий фонд та об'єкти, для яких встановлені пільги. До невиробничої групи основних засобів, які не увійшли до статутного фонду підприємства в процесі приватизації відноситься також гуртожиток по вул. Воронезькій,2 у м. Дніпропетровську. Позивач зазначає, що об'єкти соціально-побутового призначення, які не передавались до статутного фонду підприємства і не були передані йому у власність, є власністю держави. Безоплатна передача, визначена ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", не є відчуженням зазначеного майна, а є підставою для передачі об'єктів соціально-побутового призначення в безоплатне користування.

Прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить позов задовольнити. Прокурор зазначає, що гуртожитки згідно із житловим законодавством віднесено до житлового фонду. Спірний гуртожиток по вул. Воронезькій,2 у м. Дніпропетровську не увійшов до статутного фонду відповідача в процесі приватизації, а знаходження його на балансі відповідача не є ототожненням права власності.

Відповідач проти позовних вимог заперечує та зазначає, що безоплатна передача гуртожитку була здійснена не відокремлено, а в складі викупленого цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Дніпрянка". Відповідач вважає, що відповідно до ч.2 ст.24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", відбувся безоплатний перехід гуртожитку у власність колективного підприємства "Дніпропетровська трикотажна фірма "Дніпрянка" без сплати його ціни, в порядку цільової приватизації, шляхом передачі цього об'єкта в складі цілісного майнового комплексу згідно умов договору купівлі-продажу від 28.07.1994 року, акту приймання-передачі від 29.09.1994 року. Крім того, колективне підприємство володіє спірним майном безперервно не тільки з моменту приватизації, а і як правонаступник з моменту зведення його у 1972 році за кошти трикотажної фабрики "Дніпрянка". Тому, в силу приписів ст. 344 Цивільного кодексу України набув право власності на це майно за набувальною давністю.

29 січня 2009 року від органу самоорганізації населення будинкового комітету "Воронезька,2" надійшло клопотання про залучення органу самоорганізації населення будинкового комітету "Воронезька,2" в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Клопотання мотивоване тим, що відповідач на вимогу позивача не вчиняє жодних дій для передачі вказаного гуртожитку до комунальної власності, чим порушується право мешканців спірного гуртожитку на приватизацію житла.

10.03.2009 року від відповідача надійшла заява про укладення мирової угоди по справі за якою передати до державної власності житлові помешкання (кімнати) гуртожитку разом із допоміжними приміщеннями загального користування.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації при розгляді справи представниками сторін та прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області не заявлялось.

Розгляд справи було відкладено з 10.02.2009 року на 02.03.2009 року. У справі оголошувалась перерва з 02.03.2009 року на 10.03.2009 року.

В судовому засіданні за згодою представників сторін оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст.85 Господарського процесуального кодексу України).

Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

28 липня 1994 року Регіональне відділення фонду Державного майна України по Дніпропетровській області, як продавець, та організація орендарів орендної трикотажної фірми "Дніпрянка", як покупець, уклали договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Орендної трикотажної Фірми "Дніпрянка", який знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Вінокурова,1 вартістю 3239378тис.крб (три мільярди двісті тридцять дев'ять мільйонів триста сімдесят вісім тисяч крб.).

Вартість майна визначена на підставі Акта оцінки вартості майна орендного підприємства (а.с.16) складеного станом на 27.07.1994 року. Згідно Акту оцінки вартість майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства зменшена на вартість майна для якого встановлено пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення) на суму 120839крб. (п.п.17.2, 17.4 акту оцінки).

Згідно Додаткової угоди №45 від 28.07.1994 року про внесення змін і доповнень до договору оренди від 28.07.1994 року стосовно викупу орендованого майна орендної трикотажної фірми "Дніпрянка" вартість цілісного майнового комплексу  складає 28 473 706 тис. крб., майно, яке належить орендарю складає 23 627 620 тис. крб., майно, для якого орендодавцем встановлені пільги складає 14 85869тис. крб. (п.2.1 Додаткової угоди №45 від 28.07.21994 року).

Об'єкти, які передаються орендарю безоплатно, в тому числі і гуртожиток, складають суму 120839тис.крб. (п.2.4 Додаткової угоди №45 від 28.07.1994 року).

Спірний об'єкт належить до майна соціально-побутового призначення і включено до об'єктів Орендної трикотажної фірми "Дніпрянка", які передаються безкоштовно.

На підставі придбаного за договором від 28.07.1994 року майна створено Колективне підприємство "Дніпропетровська трикотажна фірма  "Дніпрянка" (м. Дніпропетровськ), яке стало правонаступником орендного підприємства (п.1.1 статуту КП "Дніпропетровська трикотажна фірма  "Дніпрянка" в редакції від 24.11.1994 року).

Посилаючись на ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції від 04.03.1992 року позивач стверджує, що спірний гуртожиток по вул. Воронезькій,2 у м. Дніпропетровську не передавався у власність відповідачу, а лише у безоплатне користування, у зв'язку з чим не відбувся перехід права власності до суб'єкта господарювання, власником спірного гуртожитку є держава, проти чого заперечує відповідач, що є причиною спору.

Відповідно до частини 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції від 04.03.1992 року) товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з ст.8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.

Твердження відповідача про набуття їм права власності на об'єкти соціально-побутового призначення протирічить загальним принципам та поняттю приватизації, встановлених ст.ст.1,2,15 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" від 06.03.1992 року, в яких зазначено, що внаслідок приватизації державне майно відчужується на засадах оплатності на користь недержавних юридичних та фізичних осіб і не допускається безоплатна передача у власність будівель (споруд, приміщень).

Правовою формою такого відчуження є договір купівлі-продажу. Згідно загальній нормі, встановленої ст.224 Цивільного кодексу УРСР договір купівлі-продажу –це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином відчуження майна за договором купівлі-продажу здійснюється на оплатній основі.

Відчуження при приватизації передбачає платну основу, для його здійснення потрібне визначення ціни об'єкту приватизації і сплати вартості об'єкту. Як зазначалось вище, об'єкти соціально-побутового призначення, які передаються орендарю безоплатно, були оцінені в сумі 120839тис.крб., але їх вартість у вартість  майна цілісного майнового комплексу не увійшла.

Та обставина, що об'єкти соціально-побутового призначення  не могли передаватися у власність підприємству при його приватизації підтверджується п.42 Методики оцінки вартості майна об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року №717, в якому приведений перелік майна на вартість якого зменшується вартість майна цілісного майнового комплексу. В наведеному переліку зазначені об'єкти, що не підлягають приватизації, у тому числі майно, що належить орендареві, майно, яке приватизується за окремими Законами або на яке поширюється особливий режим приватизації.

Об'єкти соціально-культурного призначення, які відносяться до групи "Ж", підлягали приватизації згідно Законів України "Про державну програму приватизації" від 02.02.1998р., "Про державну програму приватизації на 2000-2002р.р.".

Відповідно до ст.127 Житлового кодексу Української РСР та п.3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208 під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території УРСР, утворюють житловий фонд (ст. 4 вказаного Кодексу).

Відповідно до ст.ст.4-6 цього Кодексу гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду, а відтак згідно з вимогами ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизації не підлягають.

Частиною 2 ст. 3 Закону України  "Про приватизацію майна державних підприємств" встановлено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів.

Таким чином, гуртожитки, як об'єкти державного житлового фонду, не підлягали приватизації відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного майна".

Матеріалами справи не підтверджується факт передачі позивачу у власність майна соціально-побутового призначення.

Придбане за договором купівлі-продажу від 28.07.1994 року майно передано Колективному підприємству "Дніпропетровська трикотажна фірма  "Дніпрянка" за актом приймання-передачі від 29.09.1994 року і на це майно Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Дніпропетровській області видано  свідоцтво про власність від 22.12.1994 року  (реєстраційний №113). Але майно соціально-побутового призначення, в тому числі гуртожиток по вул. Воронезькій,2 у м. Дніпропетровську, в переліку акту передачі відсутнє, тому і свідоцтво на це майно не видавалося.

Таким чином, передача спірного об'єкту по завершенню приватизації обумовила не передачу прав власності, а лише право користування, в зв'язку з чим спірний об'єкт не увійшов до статутного фонду відповідача, перебуває на його балансі (довідка про знаходження спірного об'єкту міститься в матеріалах справи) і є державною власністю.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що гуртожиток по вул. Воронезькій,2 у м. Дніпропетровську не передавався у власність Колективного підприємства "Дніпропетровська трикотажна фірма  "Дніпрянка", тобто спірний об'єкт з державної власності при приватизації не вибував.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Клопотання органу самоорганізації населення будинкового комітету "Воронезька,2" про залучення його в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача відхиляється судом з огляду на приписи ст.27 Господарського процесуального кодексу України.

Заява відповідача про мирову угоду по справі №ПР30/19-09 не підлягає задоволенню, оскільки підписана лише однією стороною та стосується передачі до державної власності не спірного гуртожитку, а лише житлових приміщень (кімнат) разом із допоміжними приміщеннями загального користування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.1,2,29,33,44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області, -

В И Р І Ш И В:

          Позов задовольнити.

          Визнати право власності за державою в особі Верховної Ради України на гуртожиток по вул. Воронезькій,2 у м. Дніпропетровську.

          Стягнути з колективного підприємства "Дніпропетровська трикотажна фірма  "Дніпрянка", (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Вінокурова,1, ЄДРПОУ 00307164) в доход державного бюджету України в особі управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, рахунок 31118095700005 в УДКУ в Дніпропетровській області, код ЗКПО 24246786, МФО 805012) державне мито в розмірі в розмірі 6788,23грн., про що видати наказ.

Стягнути з колективного підприємства "Дніпропетровська трикотажна фірма  "Дніпрянка", (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Вінокурова,1, ЄДРПОУ 00307164) в доход Державного бюджету України в особі управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, рахунок 31211259700005 в Дніпропетровській області, ККД 22050000 "Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах",  ЗКПО 24246786, МФО 805012) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн., про що видати наказ.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                Н.М.Євстигнеєва

(Дата підписання рішення, оформленого відповідно

до вимог ст.84 ГПК  України, - 12.03.2009 року)