Постанова

від 21.05.2013 по справі 2а-10686/12/0170/22

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-10686/12/0170/22

21.05.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Дугаренко О.В. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А. ) від 18.12.12 у справі № 2а-10686/12/0170/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кирпичний Дім" (вул. Монтажна, 1-А, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95493)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправним та скасування наказу, визнання незаконними дій,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК № 955 від 30.05.2012 року " Про проведення невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ "Кирпичний Дім», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0001992204 від 19.06.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.12.2012 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кирпичний Дім" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим - задоволено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача безпідставно, до отримання ТОВ наказу, що оскаржується, та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Визнано протиправним Наказ Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 955 від 30.05.2012 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Кирпичний Дім».

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим, які полягали у проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Кирпичний Дім», в результаті якої було складено акт №2304/22-3/36692867 від 08.06.2012 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення- рішення від 19.06.2012 року № 0001992204.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.12.2012 року, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Представник позивача у судовому засіданні 26.03.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити судове рішення першої інстанції без змін.

У судове засідання 21.05.2013 року сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи сповіщені належно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів та судом першої інстанції встановлено, що 11 квітня 2012 року за №4432/10/122-7 Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі на адресу ТОВ «Кирпичний Дім» на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72, пункту 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України направлено запит про надання пояснення ТОВ «Кирпичний Дім», щодо здійснених господарських операцій з постачання товарів, послуг, повноти декларування податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту платником ПДВ за вересень 2011 року та його документального підтвердження, а саме: реєстри отриманих та виданих податкових накладних, податкові накладні, фінансово-господарські документи, що підтверджують передачу товарів, виконання робіт (надання послуг) за вчиненим правочином - товарно-транспорті накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, акти приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг), документи, що підтверджують наявність власних або орендованих виробничих потужностей, складських приміщень, господарські договори, укладені платником ПДВ з контрагентом, у взаємовідносинах з яких виявлено розбіжності, порядок та факт розрахунків (а.с. 85 зв).

18 квітня 2012 року на виконання запиту відповідача позивачем надані копії актів виконаних робіт, копія податкової накладної, копія договору, копія банківської виписки (а.с. 85).

Наказом відповідача № 955 від 30.05.2012р., відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79, ст. 20 ПК України, та згідно податкової декларації по ПДВ наказано провести позапланову невиїзну перевірку з 06.06.2012 року тривалістю 5 робочих днів з питань взаємовідносин з ТОВ «Олекан» за вересень 2011 року (а.с. 39).

З матеріалів справи вбачається, що копія Наказу № 955 від 30.05.25012 року та повідомлення від 05.06.2012 року отримані позивачем 06.06.2012 року.

У період з 06.06.2012 року по 08.06.2012 року відповідачем було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача за результатами якої складений акт перевірки № 2304/22-3/36692867 від 08.06.2012 року.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення:

- пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228, статті 626, статті 629, статті 650, статті 655, статті 658, статті 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при визначені податкового кредиту, у зв'язку з чим підлягає зменшенню податковий кредит, який задекларований ТОВ «Кирпичний Дім», за період вересень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Олекан» на суму 5000,0 грн.

- пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5000 грн. в тому числі за вересень 2011 року на вказану суму.

За результатом виявлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001992204 від 19.06.12р., яким позивачу визначено до сплати суму в розмірі 6250,00 грн.

При перевірці доводів апеляційної скарги, з урахуванням вимог ст. 195 КАС України колегією суддів встановлено наступне.

Щодо безпідставності проведення перевірки у зв'язку з неотриманням позивачем копії наказу та письмового повідомлення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Зазначена правова норма передбачає два альтернативні способи інформування платника податків про проведення документальної невиїзної перевірки, а саме:

- безпосереднє вручення такого рішення під розписку;

- надіслання листом з повідомленням про вручення.

Інших обов'язкових умов для початку проведення такого виду перевірки чинна правова норма Податкового кодексу не передбачає.

При цьому, правова конструкція цієї норми жодним чином не зазначає черговості або не надає переваг у застосуванні податковим органом будь-якого із зазначених способів. Вживання у наведеному законодавчому приписі словосполучника "або" вказує на рівнозначність зазначених способів та можливість використання будь-якого з них за вибором податкового органу.

Власне ж надіслання у розумінні цієї норми передбачає направлення адресатові (платникові) листа з повідомленням про вручення. Тобто для факту надіслання достатньою є передача податковим органом відповідного виду поштової кореспонденції на пошту, тоді як подальше вручення (отримання) адресатом (платником) такого листа є окремою дією.

Податковий кодекс України розрізняє поняття "надіслання" та "отримання" без їх ототожнення.

Крім того, відповідно до пункту 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, поштовою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки та відповідного повідомлення є помилковим.

Колегія суддів зауважує, що на обов'язковий запит позивачем не в повному обсязі надані витребувані документи. Таким чином, судова колегія вважає, що наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства та дії Державної податкової інспекції при її проведені є правомірними.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

З урахуванням наведеного, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

ТОВ «Кирпичний Дім» укладено договір з ТОВ «Олекан» на розміщення реклами № 55 від 01.09.2011 року м.Сімферополь, згідно якого ТОВ «Олекан» - «Виконавець», ТОВ «Кирпичний Дім» - «Замовник». Виконавець зобов'язується розмістити рекламний макет замовника на бігбордах розташованих на території АР Крим, а замовник зобов'язується виплатити оренду платню. Строк розміщення реклами починається з дати підписання угоди та закінчується 31.12.2011 року (а.с. 29).

Згідно договору ТОВ «Кирпичний Дім» придбано послуги на розміщення реклами у ТОВ «Олекан», що підтверджується актом № 00073 від 30.09.2011 року здачі-приймання робіт сума ПДВ -5 000 грн., загальна сума - 30 000 грн. (а.с. 30).

Позивачем в обґрунтування позовних вимог надано податкову накладну від 30.09.2011 року за № 73 (а.с. 32).

Оплата за отримані послуги здійснювалась безготівково, згідно банківської виписки від 14.10.2011 року (а.с. 31).

Згідно абз. а) п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу (орендарю); абз. б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Абзац а) пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами - податковою накладною, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

В свою чергу, відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до статті 184 розділу V Податкового кодексу України реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати анулювання такої реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку на додану вартість.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень Податкового кодексу України встановлено, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат до складу податкового кредиту з ПДВ є відсутність податкових накладних, розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до податкового кредиту, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

При розгляді справи судом встановлена наявність у позивача належним чином оформленої податкової накладної, яка є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми. Також в матеріалах справи наявний договір, акт про фактичне отримання послуги, виписки банківського рахунку.

Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, та до податкових зобов'язань сум ПДВ, отриманих в ціні товарно-матеріальних цінності при їх продажу, за видатковими та податковими накладними, відповідає вимогам ст.ст.187,198 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контраген мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Таким чином, наявні в матеріалах справи первинні документи є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та ТОВ «Олекан». З матеріалів справи вбачається, що проведена операція вплинула на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, а також про те, що придбані ТМЦ (роботи, послуги), використовувалися у господарській діяльності позивача. Зазначений факт відповідачем не спростований. За цих вказані первинні документи є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту та зобов'язань з ПДВ.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з виконання робіт (постачання товарів).

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагент позивача на момент укладення та виконання угоди був виключений з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим був не наділений цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Що стосується висновків відповідача про порушення позивачем пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228, статті 626, статті 629, статті 650, статті 655, статті 658, статті 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, зміст статті 228 Цивільного кодексу України свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а фіктивне підприємництво з метою ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається як на підставу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду погоджується що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було. Проте, у разі наявності відповідного вироку суду, постановленого у кримінальній справі, податковий орган має право звернутись до суду про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки відповідача, зроблені в акті перевірки № 2304/22-3/36692867 від 08.06.2012 року, про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся.

Крім того, колегією суддів встановлено безпідставність та необґрунтованість викладених у акті перевірки № 2304/22-3/36692867 від 08.06.2012 року висновків про порушення позивачем вимог Цивільного кодексу України при здійсненні позивачем в вересні 2011 року господарської діяльності, виконання правочину, укладеного з контрагентом.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову є неправомірним, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.12.12р. - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 195, 196, 197, п.3 ч.1 ст.198, п. 4 ч. 1 ст. 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А.) від 18.12.12 у справі № 2а-10686/12/0170/22 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А.) від 18.12.12 у справі № 2а-10686/12/0170/22 - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення від 19.06.2012 року № 0001992204.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кирпичний Дім" судовий збір у розмірі 103,90грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим.

В інший частині позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис О.В.Дугаренко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян