Постанова

від 25.02.2009 по справі 4/132-38

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/132-38

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

25.02.09                                                                                           Справа  № 4/132-38

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючої-судді          Мурської Х.В.

суддів          Давид Л.Л.

Кордюк Г.Т.

розглянув матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю

"Завод будівельних конструкцій", м. Луцьк, вих. № 1601/09 від 16.01.2009р.

на рішення Господарського суду Волинської області від 12.01.2009р.

у справі № 4/132-38, суддя Слободян П.Р.,

за позовною заявою відкритого акціонерного товариства "ВГП" в особі Луцької

філії ВАТ "ВГП", м. Луцьк

до відповідача   -   Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних

конструкцій", м. Луцьк

про стягнення 298 992,05грн. заборгованості,

за участю представників:

від позивача - не з'явились;

від відповідача - не з'явились.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.01.2009р. у справі № 4/132-38 позовні вимоги відкритого акціонерного товариства "ВГП" в особі Луцької філії ВАТ "ВГП" задоволено. З рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій" на користь позивача стягнуто 193 071.77 грн. основного боргу, 6 531, 16 грн. пені та 99 389, 12 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, позивачу відшкодовано понесені судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване обґрунтованістю та підставністю вимог позивача. їх відповідністю вимогам законодавства, зокрема тим, що відповідачем не подано суду доказів, які б підтверджували виконання останнім взятих на себе договірних зобов'язань. Так, місцевим господарським судом визнано встановленим факт передачі позивачем відповідачу металопродукції на загальну суму 247 727, 82 грн. з якої неоплаченими залишились кошти в розмірі 193 071, 77 грн., а тому, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу за прострочення виконання взятих на себе зобов'язань пеню та відсотки за користування чужими грошовими коштами, що в сукупності становить 298 992, 05 грн.          

Скаржник, ТОВ "Завод будівельних конструкцій", не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення змінити в частині стягнення штрафних санкцій шляхом їх зменшення, мотивуючи свої доводи важким фінансовим становищем товариства.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, наведених в апеляційній скарзі, просить рішення Господарського суду Волинської області залишити без змін, так як останнє прийняте на підставі повного та всебічного дослідження усіх фактичних обставин справи та вірного застосування норм законодавства.

В судовому засіданні 11.02.2009р. представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

В дане судове засідання сторони участі представників не забезпечили.

Скаржник вдруге подав на розгляд суду клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з перебуванням представника у відрядженні.

Судова колегія відмовила у задоволенні поданого клопотання, оскільки таке необґрунтоване та документально не підтверджене, а скаржника не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Волинської області від 12.01.2009р. у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як встановлено місцевим господарським судом. 1 квітня 2008 року між сторонами у справі було укладено договір купівлі - продажу № М/70. відповідно до умов якого ВАТ "ВГП" (продавець) зобов'язувався передати у власність ТОВ "Завод будівельних конструкцій" (покупець) металопродукцію, ціна, кількість, асортимент якої визначається у специфікаціях, рахунках - фактурах, які є невід'ємними частинами цього договору, та / або видаткових накладних, а покупець - прийняти та оплатити вартість товару протягом 5 банківських днів від дати поставки товару.

На виконання умов договору позивач відпустив відповідачу металопродукцію на загальну суму 247 727, 82 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними та довіреностями на отримання товару, а саме:

-          № Л-Рас-003919 від 07.08.2008 року на суму 78865,50грн. (довіреність серії ЯПК№059115 від07.08.2008р);

-          № Л-Рас-004042 від 14.08.2008 року на суму 12416.32грн. (довіреність серії ЯПК№ 059131 від 13.08.2008р).

-          № Л-Рас-004108 від 18.08.2008 року на суму  11547.00грн. (довіреність серії ЯПК№ 059146 від 18.08.2008р).

-          № Л-Рас-004172 від 26.08.2008 року на суму 37800,00грн. (довіреність серії ЯПК№ 059164 від 21.08.2008р).

-          № Л-Рас-005161 від 09.10.2008 року на суму 103261.28грн. (довіреність серії ЯПК№059317від09.10.2008р).

-          № Л-Рас-005151 від 24.10.2008 року на суму 3088,40грн. (довіреність серії ЯПК №059360 від 24.10.2008р).

Відповідач свої зобов'язання по оплаті отриманого товару виконав частково, перерахувавши на рахунок позивача кошти в розмірі 54 656, 05 грн., заборгувавши останньому 193 071, 77 грн. наявність якої, як свідчать матеріали справи, не оспорюється відповідачем.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України. - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 193 Господарського кодексу України, яка кореспондує зі статтею 526 ЦК України, передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Порушення боржником, взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності (ст. 611 ЦК України).

Умовами укладеного договору сторони передбачили відповідальність у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань.

Згідно з п. 5.2 договору за прострочення строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку позивача, останнім з врахуванням періодів прострочення платежу по кожній накладній окремо нараховано відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБ України, що в сукупності становить 6 531, 16 грн.

Твердження скаржника щодо неправомірного нарахування позивачем відсотків за користування чужими коштами, є безпідставними.

Так, у відповідності до вимог ч. З ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. п. 2.10 договору у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець сплачує продавцю відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, що згідно розрахунку позивача становить 99 389, 12 коп.

Судова колегія, перевіривши розрахунок суми боргу, вважає його правомірним та обґрунтованим, а тому місцевим господарським судом підставно задоволено позовні вимоги та встановлено, що відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання згідно укладеного договору в частині оплати фактично отриманого товару у строки, обумовлені укладеним договором. Доказів протилежного скаржником суду не подано.

Таким чином, позивач правомірно та обґрунтовано звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій" суми боргу в розмірі 298 992, 05 грн. з врахуванням пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Волинської області законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103. 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд .ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Волинської області від 12.01.2009 року у справі № 4/132-38 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.          Справу повернути місцевому господарському суду.

Повний текст постанови оформлено та підписано 12.03.2009р.

Головуючий-суддя                                                                  Мурська Х.В.

Суддя          Давид Л.Л.

          Суддя                                                                                     Кордюк Г.Т.