Ухвала

від 13.06.2013 по справі 2а-11940/12/0170/9

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-11940/12/0170/9

13.06.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Гаманко Є.О. ) від 07.02.2013 по справі № 2а-11940/12/0170/9

за позовом Приватного підприємства "Айсберг Клининг" (вул. Поповкіна, 18, кв. 35, Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95048)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.12р. №0005672204 та від 16.10.12р. №0005662204,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.02.2013 адміністративний позов Приватного підприємства "Айсберг Клининг" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2012 №0005672204 та від 16.10.2012 №0005662204 задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 16.10.2012 № 0005672204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 321878,00 грн., у тому числі за основним платежем на 270211,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 51667,00 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 16.10.2012 № 0005662204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 172387,50 грн., у тому числі за основним платежем на 141307,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 31080,50 грн.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.02.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивач відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 13.06.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 270 211,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 51 667,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 16 жовтня 2012 року № 0005672204 (т. 1, а.с. 22) та у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 172 387,50 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 31 080,50 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 16 жовтня 2012 року за № 0005662204 (т.1, а.с. 21).

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 05.10.2012 № 6878/22-7/35593941 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Айсберг Клининг» (ЄДРПОУ 35593941) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель - плюс» (ЄДРПОУ 31263808), ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ 32271261), ПП «Комманд» (ЄДРПОУ 37081766), ПП «Базис Торг» (ЄДРПОУ 36165986) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року".

Встановивши ці обставини, відповідач дійшов висновку про наступні порушення ПП «Айсберг Клининг»:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 141307,00 грн., у т.ч. за 3-й квартал 2009 р. у сумі 8988,00 грн., за за 4-й квартал 2009 р. у сумі 2938,00 грн., за 1-й квартал 2010 р. у сумі 1056,00 грн., за 2-й квартал 2010 р. у сумі 13199,00 грн., за 3-й квартал 2010 р. у сумі 73419,00 грн., за 4-й квартал 2010 р. у сумі 24718,00 грн., за 1-й квартал 2011 р. у сумі 16989,00 грн.

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п7.2.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 14.1.202 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 с.188, п.198.6 п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті встановлено заниження податку на додану вартість всього на суму 275012,00 грн., в т.ч. по періодах: у серпні 2009 р. у сумі 1734,00 грн., у грудні 2009 р. у сумі 617,00 грн., у лютому 2010 р. у сумі 500,00 грн.. у березні 2010 р. у сумі 345,00 грн., травні 2010 р. у сумі 9486,00 грн., у червні 2010 р. у сумі 1073,00 грн., у липні 2010 грн. у сумі 17465,00 грн., у серпні 2010 р. у сумі 27467,00 грн., у вересні 2010,00 грн. у сумі 13803,00 грн., у жовтні 2010 р. у сумі 13175,00 грн., у листопаді 2010 р. у сумі 4310,00 грн., у грудні 2010 р. у сумі 2290,00 грн. у січні 2011 р. у сумі 5547,00 грн., у лютому 2011 р. у сумі 4684,00 грн., у березні 2011 р. у сумі 3360,00 грн., у квітні 2011 р. у сумі 6625,00 грн., у травні 2011 р. у сумі 11936,00 грн., у червні 2011 р. у сумі 31179,00 грн., у липні 2011 р. у сумі 46462,00 жгрн., у серпні 2011 р. у сумі 42420,00 грн., у вересні 2011 р. у сумі 8343,00 грн. у жовтні 2011р. у сумі 15000,00 грн.

Висновки податкової інспекції щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на непідтвердженності реальності проведення господарських операцій позивача з ТОВ БВП «Строитель - плюс», ПП «Кримторг», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг», правочини із якими податкова інспекція вважає нікчемними.

Саме такий висновок став підставою до висновку про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість по вказаним фінансово - господарським операціям.

З такими висновками податкового органу судова колегія не може погодитися з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПП «Айсберг Клининг» та ТОВ БВП «Строитель-плюс» укладено договір транспортного експедирування від 01.01.2009.

Договір визначає порядок взаємовідносин, які виникають між сторонами щодо організації та забезпеченні транспортно-експедиторських послуг, що надаються експедитором (ТОВ БВП «Строитель-плюс») клієнту (ПП «Айсберг Клининг»), пов'язаних з перевезенням експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу в міжнародному та внутрішньому сполученні та їх розрахунками (п.1 Договору).

На виконання договору впродовж строку його дії ТОВ БВП «Строитель-плюс» були надані послуги на загальну суму 148150,00 грн. із ПДВ.

Факт постачання послуг підтверджується податковими накладними та актами виконаних робіт.

Між ПП «Айсберг Клининг» та ПП «Базис Торг» укладено договір про надання послуг № 21 від 01.01.2009.

Відповідно до зазначеного Договору, виконавець (ПП «Базис Торг») зобов'язується по завданню замовника (ПП «Айсберг Клининг») на протязі визначеного у договорі строку надавати за плату послуги з прання білизни, хімчистки килимів, прибирання приміщень, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги (п.п.1 Договору).

На виконання Договору впродовж строку його дії ПП «Базис Торг» надані послуги на загальну суму 198283,80 грн. із ПДВ.

Факт постачання послуг підтверджується податковими накладними та актами виконаних робіт.

Між ПП «Айсберг Клининг» та ПП «Комманд» укладено договір про надання послуг № б/н від 01.01.2010.

У порядку та на умовах дійсного Договору, виконавець (ПП «Комманд») зобов'язується по завданню замовника (ПП «Айсберг Клининг») на протязі визначеного у договорі строку надавати за плату послуги з прання білизни, хімчистки килимів, прибирання приміщень, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги (п.1.1 Договору).

На виконання Договору впродовж строку його дії ПП «Комманд» були надані послуги, факт постачання яких підтверджується податковими та видатковими накладними, актами виконаних робіт.

Використання придбаних у ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Кримторг», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг» ПП «Антарес К» товарів/послуг у власній господарської діяльності позивача підтверджується укладеними ПП «Айсберг Клининг» договорами про надання послуг з Комунальним підприємством виробничого об'єднання хімічного чищення, фарбування одягу та банно-пральних послуг, Воєнним санаторієм «Ялта» Чорноморського флоту Російської Федерації, ДП Санаторієм «Алуштинський», Закладом Федерації професійних союзів Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак», ДП «Санаторій «Дніпро» ДПАУ, «Неметон», «Фонтан», Оздоровчо-учбовим центром «Алушта» Московського авіаційного інституту, ОПДЛОО «Кипарис» ВАТ АТП 11262 Тяжавтранс, ТОВ Санаторно-готельний комплекс «Запоріжжя», ТОВ «Кримське приморьє», ДП ВТ Кримтур туристична база «Мир», ВАТ «Форум-Чайка», Дочірнім державним унітарним підприємством «Зенит», Пансіонатом «Алмаз НТАК «Алкон» , ЗАТ ТОК «Новий Світ», ДП МОУ «Укрвоенкурорт», Філією ЗАТ Кримтур ТОК «Восход» , ТОВ «Кронос» , ТОВ «Аєросвіт Курорт», ТОВ «Дельта Моторс Крим», ЗАТ «Дітячий пансіонат «Чайка», ТОВ «Гостиница Севастополь», МРЦ «Сокол» МВС України м. Судак.

Документи, створені у ході виконання укладених договорів між позивачем та зазначеним контрагентами, в силу норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

З урахуванням викладеного, судова колегія зазначає, що посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на дані акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за перевіряємий період, а також комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи, є безпідставними, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, акт про неможливість проведення звірки з контрагентом позивача, матеріали кримінальної справи та комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції ретельно досліджені надані позивачем на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, які були також досліджені відповідачем при перевірці (договори, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, рахунки-фактури), а тому судова колегія вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять всі обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо питання нікчемності правочинів між позивачем та БВП «Строитель - плюс», ПП «Кримторг», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг», судова колегія зазначає наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судова колегія зазначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема, ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Жодних доказів щодо наміру позивачем та його контрагентами порушити публічний порядок суду не наведено.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

З акту перевірки слідує, що висновки працівників контролюючого органу про фіктивність договорів ПП «Айсберг Клининг» ґрунтувались на даних актів зустрічних перевірок та даних з матеріалів кримінальної справи.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Договори укладені між позивачем та ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Кримторг», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг», виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів (послуг) покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Дійсність правочинів в судовому порядку не оспорена.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст правочинів з ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Кримторг», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг» та подальшими контрагентами-покупцями не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочинів.

Судова колегія зазначає, що відповідно до покладених на податкову інспекцію функцій та повноважень, передбачених ст. 20 Податкового кодексу України, інспекціям не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Висновки податкового органу ґрунтуються також на матеріалах кримінальної справи. При цьому вказані матеріали не відносяться до документів, визначених Податковим кодексом України, не є експертними висновками або судовими рішеннями та не є такими, що отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Податковим кодексом України або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Поняття «податкова інформація» визначено в п.п. 14.1.171. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, в якому зазначено, що термін «податкова інформація» вживається у значенні, визначеному Законом України «Про інформацію».

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналіз вказаної норми дає змогу дійти висновку, що податкова інформація - це інформація, яка створена або отримана податковим органом в процесі своєї діяльності в порядку, встановленому Податковим кодексом України. При цьому, жодних інших підстав для її створення або отримання не передбачено.

Таким чином, оскільки інформація, що використовувалася податковим органом під час перевірки ПП «Айсберг Клининг» була отримана не в порядку, встановленим Податковим кодексом України, а в порядку Кримінально-процесуального кодексу України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що працівники податкового органу не мали законних підстав використовувати матеріали кримінальної справи під час перевірки, тим паче, що за вказаними матеріалами судові рішення не приймалися.

Вказана позиція суду також кореспондується з главою 7 Податкового кодексу України (статті 71-73) та Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984.

Так, статті 72 «Збір податкової інформації» та 73 «Отримання податкової інформації органами державної податкової служби» Податкового кодексу України визначають джерела та порядок отримання податкової інформації, проте жодним чином вказані статті не містять посилання на таке джерело інформації як матеріали кримінальної справи.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства факти виявлених порушень викладаються з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, та не з посиланням на матеріали кримінальної справи.

За таких підстав, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій.

Щодо встановлених порушень відносно завищення валових витрат судова колегія, зазначає наступне.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами та у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та вищезазначеними контрагентами.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарською діяльністю визначалась будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

На час вчинення та виконання позивачем вищезазначених правочинів в 2010 році, в період який перевірявся податковим органом, платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість».

У п.1.4 ст.1 цього Закону було встановлено, що поставкою товарів визначались будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно з п.п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим зобов'язанням була загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, яка визначена згідно з Законом.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України.

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів ) згідно із законами України з питань оподаткування.

До складу договірної (контрактної) вартості включались будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передавались платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу ( п. 4.1. ст. 41 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Пункт 5.1 с.5 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт. Послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарської діяльності.

Згідно із абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими , платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в Законі, не дозволяється.

Аналогічні приписи містить й Податковий кодекс України.

Згідно з приписами п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарською діяльністю є діяльність особи, пов'язана з виробництвом, виготовлення та (або) реалізацією товарів, робіт або послуг, спрямована на отримання доходу та яка проводиться такою особою самостійно та (або) через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, яка діє на користь першої особи, зокрема за договорами.

Згідно приписів п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зістаттями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

У ст. 135 ПК України встановлений порядок визначення доходів та їх склад, згідно з п. 135.1 якої доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподаткований дохід, тобто різниця між загальним оподаткованим доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України до витрат операційної діяльності включається, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Позивачем надані всі первинні документи, на підставі яких ним правомірно включено до складу валових витрат собівартість послуг, придбаних у ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Кримторг», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг» та, як вже встановлено судом, вказані документи містять всі обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що висновки податкового органу про безтоварність правочинів між ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Кримторг», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг» та як наслідок порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.44.1, п.44.5 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України є безпідставними та спростовуються належними первинними бухгалтерськими документами.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає протиправним визначення податковим органом позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 172387500 грн. та, як наслідок, протиправним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 16.10.2012 р. №0005662204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств.

Щодо встановлених порушень відносно висновків про завищення податкового кредиту, судова колегія зазначає наступне.

Порядок обчислення та сплати податку був встановлений у ст.7 вказаного Закону.

У п.п .7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна виписувалась на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків ( п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважалась дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п.п.7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього Закону було встановлено, що якщо платник податків використовував (виготовляв) матеріальні і нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включалась до складу податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягала сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначалась як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

Аналогічні приписи містить й Податковий кодекс України.

Пункт 198.1 ст.198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Кримторг», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг» на момент укладення з позивачем договорів і виписки податкових накладних були зареєстровані у якості платника податку на додану вартість.

Частиною 2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Наведені в податкових накладних дані повністю відповідають даним, що зазначені в інших первинних документах, що підтверджують факт постачання товару.

Як зазначалося вище, судом першої інстанції ретельно досліджені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача щодо фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ БВП «Строитель-плюс»,ПП «Кримторг», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг» наявність яких податковою інспекцією не спростовується, та у повному обсязі з'ясовано питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів господарювання товарів (робіт, послуг). Суду не надані докази, яки б спростовували факт отримання від контрагентів товарів (робіт, послуг) та використання останніх у власній господарській діяльності. При цьому, суд першої інстанції правильно вказав на протиправність посилання податковою інспекцією у акті перевірки на протоколи допиту у рамках кримінальної справи, тому що надані показання повинні бути підтверджені відповідним вироком суду, який набрав законної сили, а не матеріалами досудового слідства.

Наявні у матеріалах справи письмові докази - первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, що надані за кожною фінансово-господарською операцією, підтверджується як фактичне отримання позивачем товарів (робіт, послуг) так і використання отриманих товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача.

Суд першої інстанції ретельно дослідив вказані докази та повно з'ясував обставини справи, надав правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Доводи податкової інспекції щодо наявності у діях контрагентів позивача ознак фіктивної діяльності є передчасними, оскільки не ґрунтуються на належному доказі, під яким положеннями частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України розуміється відповідний вирок суду у кримінальній справі.

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи компанії «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.02.2013 по справі № 2а-11940/12/0170/9 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська