Постанова

від 10.03.2009 по справі 46/121

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

46/121

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 березня 2009 р.                                                                                    № 46/121  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                       Васищака І.М.,

                                                                                  Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-трейд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008р. та  рішення господарського суду м. Києва від 01.10.2008р.

у  справі                     №46/121 господарського суду м. Києва

за позовом                 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельф"

до відповідача          Товариства з обмеженою відповідальністю

"Ост-трейд"

про                              стягнення 9 499,41грн.

за участю представників:

ТОВ "Ельф" -  не з'явилися;

ТОВ "Ост-трейд" -  не з'явилися

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельф" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-трейд" 9 499,41грн., у т.ч. 5973,10грн. основної заборгованості з урахуванням інфляції, 3 471,05грн. пені, нарахованої за період з 12.12.2007р. по 10.07.2008р., 55,26грн. процентів.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором купівлі-продажу №60 від 29.03.2007р. щодо оплати поставленого товару в установлений договором строк (а.с.2-3).

Відповідач у справі – ТОВ "Ост-трейд" у відзиві на позов заявлені вимоги в частині стягнення пені у розмірі 3 471,05грн. вважає такими, що не можуть бути задоволені у заявленому обсязі, оскільки пеня нарахована позивачем без врахування вимог щодо максимального її розміру, які визначені Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (а.с.63-64).

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.10.2008р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з ТОВ "Ост-трейд" на користь ТОВ "Ельф" стягнуто 5 212,13грн. основної заборгованості, 760,97грн. збитків від інфляції, 55,26грн.  процентів, 3 471,13грн. пені (а.с.81-83).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не виконав в установлений договором №60 від 29.03.2007р. строк взяті на себе зобов'язання в частині оплати поставленого товару, допустивши заборгованість  у розмірі 5 212,13грн.;

- як особа, що допустила порушення грошового зобов'язання, відповідач повинен сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та проценти;

-сторонами у договорі встановлена відповідальність за порушення строку оплати у вигляді пені у розмірі 0,5% від суми боргу, у зв'язку з чим є обгрунтованими вимоги позивача в частині стягнення пені у встановленому договором розмірі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008р. рішення господарського суду м. Києва від 01.10.2008р. залишено без змін (а.с.101-104).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Ост-трейд" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008р. скасувати, рішення господарського суду м. Києва від 01.10.2008р. змінити в частині стягнення пені, обмеживши її розмір сумою, обчисленою, виходячи з подвійної ставки НБУ, що діяла у відповідний період.

Вимоги касаційної скарги мотивовані не застосуванням судами норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин; неправильним застосуванням норм матеріального права (а.с.108-110).

До розгляду поданої касаційної скарги по суті, від ТОВ "Ельф" надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в засідання касаційної інстанції.

Зазначене клопотання відхилено з огляду на те, що: явка представників сторін в засіданні касаційної інстанції не є обов'язковою і не визнана такою судом; позивачем, в порушення вимог ст.36 ГПК України, не надано доказів наявності обставин, на які він посилається у клопотанні; у разі неможливості участі певного представника, позивач не був позбавлений можливості уповноважити іншу особу на представництво його інтересів у засідання касаційної інстанції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, встановлені наступні обставини.

29.03.2007р. між сторонами у справі –ТОВ "Ельф" та ТОВ "Ост-трейд" укладено договір №60 купівлі-продажу, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність відповідача товар, а відповідач –прийняти та оплати його. При цьому, п.1 2 договору визначено, що найменування, загальна кількість товару визначається накладною окремо на кожну поставку товару.

Даний договір з моменту його укладення є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судами встановлено, що на виконання умов договору, позивачем передано відповідачу товар за накладними №2065 від 28.11.2007р., №2105 від 05.12.2007р., №2278 від 17.12.2007р. на загальну суму 7 227,87грн., що не оспорюється відповідачем; оплата за поставлений товар проведена відповідачем  лише частково.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором щодо оплати поставленого товару.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України,  що визначено ст.175 ГК України.

Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договором передбачено, що термін оплати товару складає 10 банківських днів з моменту поставки (п.4.2 договору).

Судами встановлено, що відповідач не здійснив оплату поставленого йому товару відповідно до зазначених накладних, хоча строк виконання такого зобов'язання настав, допустивши заборгованість у розмірі 5 212,13грн.

За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 5 212,13грн. основної заборгованості.

Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів щодо мотивованості заявлених вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Так,  відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів та збитків від інфляції.

Таким чином, прийняті у справі судові акти щодо основної заборгованості, процентів та збитків від інфляції підлягають залишенню без змін.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з правильністю висновку судів першої та апеляційної інстанції щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення пені у заявленому позивачем розмірі та за вказаний ним період з наступних підстав.

В силу ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати товару у вигляді пені, розмір якої рівний 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення платежу ( п.7.1 договору).

Визнаючи, що нарахування пені за встановленою у договорі ставкою є мотивованим, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що, згідно ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

При цьому, судами не взято до уваги те, що, в силу ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, зазначена норма, яка є спеціальною по відношенню до норм ЦК України, при регулювання відносин, що виникли, враховуючи суб'єктний склад учасників таких правовідносин, обмежує розмір пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у відповідний період.

Таке ж положення містить і ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" .

Зазначені норми матеріального права помилково не застосовані судами, що призвело до невірного висновку про правильність обрахування пені, за ставкою, явка  встановлена договором і перевищує максимально можливу відповідно до вищезазначених норм.

Крім того, задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що, в силу ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, з розрахунку позову вбачається, що пеня нарахована позивачем без врахування вимог ч.6 ст.232 ГК України.

З урахуванням максимального розміру пені, обмеження нарахування пені, визначене ч.6 ст.232 ГК України, суми боргу, строку виконання зобов'язання, загальний розмір пені, яка підлягає стягненню становить 549,89грн. (у т.ч. за накладними: №2065 –17,94грн., №2105 - 293,18грн., №2178 -238,77грн.)

Враховуючи неправильне застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій, постанова Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008р. в частині залишення без змін рішення господарського суду м. Києва від 01.10.2008р. щодо задоволення вимог про стягнення пені у розмірі 3 471,13грн. підлягає скасуванню, а вказане рішення у відповідній частині –зміненню шляхом зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню.

Крім того, підлягають новому розподілу понесені сторонами судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України.

Так, позивачу за рахунок відповідача належить частково  відшкодувати судові витрати, понесені у зв'язку з оплатою: позову державним митом –70,64грн.,  інформаційно-технічних витрат на забезпечення судового процесу –81,71грн.

Відповідачу за рахунок позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, понесені  у зв'язку з оплатою державним митом: апеляційної скарги –40,85грн., касаційної скарги –40,85грн.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                           

П О С Т А Н О В И Л А :

1.          Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-трейд" задовольнити.

2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008р. в частині залишення без змін рішення господарського суду м. Києва від 01.10.2008р. у справі №46/121 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельф" 3 471,13грн. пені та розподілу судових витрат скасувати.

Рішення господарського суду м. Києва від 01.10.2008р. змінити шляхом зменшення розміру сум, що підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельф", а саме:

   - пені до 549,89грн.;

   - державного мита до 70,64грн.;

- витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до         81,71грн.

   В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008р. залишити без змін.

 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-трейд" в рахунок відшкодування витрат, понесених у зв'язку з оплатою державним митом: апеляційної скарги –40,85грн., касаційної скарги –40,85грн.

 4. Доручити видати наказ на виконання п.3 резолютивної частини постанови господарському суду м. Києва.

Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

Судді                                                                                  Васищак І.М.

                                                                                            Палій В.М.