31-34/315-07-7201
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2009 р. № 31-34/315-07-7201
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г. –головуючого,
Воліка І.М.,
Мележик Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 4 листопада 2008 року у справі Господарського суду Одеської області № 31-34/315-07-7201 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спіка", Одеська область, до Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України, Одеська область, про стягнення 120 698 грн.,
за участю представників сторін:
позивача –ТОВ "ВКФ "Спіка" –Іскров К.М. (дов. від 22.01.2009 р.);
відповідача –не з'явилися;
встановив:
У серпні 2007 року позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спіка", пред'явив у господарському суді позов до відповідача –Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України, про стягнення 120 698 грн.
Вказував, що на підставі договору взаємної оренди будинку та двох житлових квартир від 26 квітня 2000 року, укладеного між ним (орендарем) та Військовою частиною 1474 Державної прикордонної служби України (орендодавцем), відповідач надав позивачу в строкове платне користування приміщення для розміщення офісу в будинку № 15 по вул. Фортечна у м. Ізмаїл, загальною площею 150 м2, а позивач передав відповідачу житлову квартиру № 12 по вул. Шевченка, 3 у м. Ізмаїл, загальною площею 48,5 м2 та житлову квартиру № 53 в буд. № 20-б по пр. Леніна у м. Ізмаїл, загальною площею 53,8 м2.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що він зі згоди відповідача здійснив капітальний та поточний ремонт приміщення та прилеглої території та поніс витрати в сумі 120 698 грн., після чого на вимогу відповідача договір оренди було розірвано, а будинок відчужено на користь третьої особи –МПЛ "Фенол".
Посилаючись на понесення ним витрат на ремонт приміщення, які є невід'ємною частиною та не можуть бути відокремлені, позивач просив стягнути з відповідача 120 698 грн. вартості поліпшень та судові витрати.
Спір судами розглядався неодноразово.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11 вересня 2008 року (суддя Лєсогоров В.М.), залишеного без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 4 листопада 2008 року (колегія суддів у складі: Савицького Я.Ф. –головуючого, Гладишевої Т.Я., Лавренюк О.Т.), позов задоволено.
Судові рішення мотивовані посиланнями на ст. 778 ЦК України та на ту обставину, що вартість поліпшень, зроблених позивачем під час ремонтних робіт житлового приміщення, підлягає відшкодуванню, оскільки проведення даних робіт погоджувалось між сторонами і відповідачем надано дозвіл на здійснення ремонту приміщення. До того ж необхідність у проведені ремонту зумовлено незадовільним технічним станом нежитлового приміщення та умовами договору.
У касаційній скарзі Військова частина 1474 Державної прикордонної служби України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, а саме: ст. 4 ГПК України, ст.ст. 267, 776, 778 ЦК України, –просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом враховані вказівки Вищого господарського суду України, зазначені у постанові від 14 травня 2008 року у справі № 34/315-07-7201, перевірено доводи та заперечення сторін, встановлено обставини щодо моменту звільнення позивачем спірного приміщення та передачі його відповідачу, а також перебіг строку позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами 26 квітня 2000 року між Військовою частиною 1474 прикордонних військ України (орендодавцем) та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Спіка” (орендарем) укладено договір взаємної оренди будинку та двох житлових квартир, згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове володіння приміщення для розміщення офісу в будинку № 15 по вул. Фортечна у м. Ізмаїл, загальною площею 150 м2, а позивач відповідно до п. 1.2 даного договору передав відповідачу житлову квартиру № 12 в буд. № 3 по вул. Шевченка у м. Ізмаїл, загальною площею 48,5 м2 та житлову квартиру № 53 в буд. № 20-б по пр. Леніна у м. Ізмаїл, загальною площею 53,8 м2.
Передача нерухомого майна в оренду підтверджується актами прийому-передачі від 26 квітня 2000 року та від 8 грудня 2000 року.
Термін оренди сторони визначили у пункті 4.1 названого договору, який складає 10 років з моменту прийняття об'єктів взаємної оренди за актом прийому-передачі.
Згідно п.п.1.1.7 п.1.1 вказаного договору сторони визначили, що стан об'єкту, що орендується, на момент передачі в оренду потребує капітального ремонту. Також підпунктом 1.1.8 п.1.1 цього ж договору визначені недоліки майна, що орендується, зокрема, потреба в ремонті.
8 квітня 2003 року позивач звернувся до відповідача з листом за вих. № 0051 з проханням погодити контракт на проведення ремонту та благоустрою прилеглої території за власний рахунок, згода на який надана відповідачем.
В подальшому 16 квітня 2003 року між ТОВ "ВКФ "Спіка" та ПП "Роднік" укладено договір № 11-1604/03 на ремонт адміністративної будівлі Військової частини 1474, на виконання умов якого підрядником виконано на замовлення ТОВ "ВКФ "Спіка" ремонтні роботи в приміщенні № 15 по вул. Фортечна у м. Ізмаїл, загальною площею 150 м2.
У зв'язку з наміром відповідача відчужити будинок № 15 по вул. Фортечна в м. Ізмаїлі іншій юридичній особі, останній звернувся до ТОВ "ВКФ "Спіка" з вимогою розірвати договір взаємної оренди будинку та двох житлових квартир від 26 квітня 2000 року та повернути їх сторонам у справі.
Відповідно до п. 7.9 договору оренди у випадку, коли сторони здійснили за власний рахунок та за взаємною згодою покращення, не відокремлювані без шкоди для об'єктів, що орендуються, вони мають право після припинення договору на відшкодування вартості цих покращень.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач стверджує, що відповідно до умов договору оренди від 26 квітня 2000 року, укладеного між ним та відповідачем, за погодженням з останнім, проведені ремонтно-будівельні роботи з метою поліпшення орендованого майна, що знаходилось у непридатному для використання стані. Оскільки вказаний договір розірвано на вимогу відповідача, позивач вважає, що у нього виникло право на повернення йому вартості здійснених поліпшень орендованого майна у сумі 120 698 грн.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом встановлено, що відповідні поліпшення орендованого майна, їх розмір та порядок повернення витрат на їх проведення узгоджені з відповідачем, зокрема в п.п. 6.3, 7.8, 7.9 договору.
Приймаючи рішення у даній справі про задоволення позовних вимог про стягнення 120 698 грн. в рахунок відшкодування вартості витрат на поліпшення орендованого майна, суд першої та апеляційної інстанції виходили з того, що відповідні поліпшення орендованого майна та розмір витрат узгоджені з відповідачем, а тому ТОВ "ВКФ "Спіка", в силу ст. 778 ЦК України, має право на відшкодування вартості необхідних витрат.
Так, відповідно до ст. 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом, капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом, капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором, якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Відповідно до чч. 1,3 ст. 778 ЦК України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця; якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Між тим, касаційна інстанція погоджується з правильністю висновку суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо відмови відповідачу у задоволені клопотання про застосування строку позовної давності, в якому останній посилається на пропуск позивачем строку позовної давності.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений, або визначений моментом вимоги перебіг позовної давності починається від дня коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог та встановлюючи причини пропуску строку позовної давності, судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що строк позовної давності за заявленими у цій справі вимогами починається з 30 квітня 2006 року, що підтверджується актом прийому-передачі нерухомого майна, тобто з моменту звільнення позивачем приміщення і закінчується у 30 квітня 2007 року.
Також суди дійшли правильного висновку, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, оскільки позивач звернувся за захистом свого порушеного права до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної прикордонної служби України, а не до відповідача у даній справі –Військової частини 1474, внаслідок чого господарським судом прийнято ухвалу від 21 березня 2007 року про повернення позовної заяви та від 9 липня 2007 року про припинення провадження у справі.
Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Твердження касаційної скарги про те, що за умовами спірного договору позивач взяв на себе зобов'язання, зокрема, самостійно і за власний рахунок здійснювати капітальний ремонт об'єктів та здійснювати поточний ремонт об'єктів протягом терміну оренди, а тому останній не мав право на відшкодування витрат на невід'ємні поліпшення орендованого майна, –не заслуговують на увагу, не грунтуються на матеріалах справи і не відповідають встановленим судами обставинам за якими сторони в пункті 7.9 договору передбачили право орендаря на відшкодування вартості необхідних затрат на здійснення погоджених невіддільних покращень орендованого майна після припинення дії договору.
Посилання касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції ст.ст. 776, 778 ЦК України не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, а тому їх слід залишити поза увагою суду.
Доводи касаційної скарги зводяться до намагань відповідача оцінювати докази, тлумачити законодавство виключно на свою користь, тому до уваги судом не беруться. Окрім того, ці твердження спростовуються встановленими судами обставинами справи.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 4 листопада 2008 року у справі № 31-34/315-07-7201 залишити без змін.
Головуючий:Н. Дунаєвська
Судді:
І. Волік
Н. Мележик
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 11.03.2009 |
Оприлюднено | 24.03.2009 |
Номер документу | 3193384 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Дунаєвська Н.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні