Постанова

від 17.03.2009 по справі 7/287/08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/287/08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 березня 2009 р.                                                                                    № 7/287/08  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        Б.М.Грека,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

                     "Компанія КІП"

на                       рішення господарського суду Запорізької області від 17.11.2008р. та

                      постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15.01.2009р.

у справі         №7/287/08

за позовом    Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго"

до                       Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія КІП"

про                      стягнення 26 037,0 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Безмагоричних М.А. (довіреність у справі),

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Дніпроенерго" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія КІП" і просило суд стягнути з останнього пеню у розмірі 26 037,0 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №1734-ДПО/21 від 30.08.2007р. щодо надання послуг з ремонту токарно-карусельного станку моделі 1553 та доставки продукції в обумовлені договором строки.  Виконання зобов'язань з цим договором забезпечено пенею у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення від суми зобов'язання, невиконаного в обумовлений строк (п.5.4. договору).

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на те, що стягнення пені за прострочення надання послуг суперечить визначенню пені, наведеному у ст.549 ЦК України, тобто стягнення пені за прострочення виконання не грошового зобов'язання суперечить нормам законодавства.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.11.2008р. (суддя Кутіщева Н.С.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 15.01.2009р. (головуючий, суддя Коробка Н.Д., судді Хуторний В.М., Яценко О.М.), позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача 26 037,0 грн. пені з мотивів порушення відповідачем строків виконання договірних зобов'язань, за що договором передбачена відповідальність у вигляді сплати пені.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач  звернувся  до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що стягнення пені за прострочення виконання не грошового зобов'язання суперечить нормам законодавства.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових  актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами укладено договір №1734-ДПО/21 від 30.08.2007р.,  за умовами якого відповідач зобов'язався надати послуги по капітальному ремонту токарно-карусельного верстата моделі 1553, а позивач –прийняти й оплатити надані послуги згідно з калькуляцією (додаток 1): капітальний ремонт токарно-карусельного верстата, модель 1553, 1 шт., вартість 263 000,0 грн., сума –263 000,0 грн.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що форма розрахунків –50% передплати протягом 10 робочих днів з моменту підписання договору, 50% не раніше, ніж через 15 банківських днів з дня підписання актів виконаних послуг.

Відповідно до п.3.1. договору відповідач зобов'язався надати послуги протягом 130 календарних днів від дня підписання договору.

Пунктом 5.4. договору сторони визначили, що у разі несвоєчасного виконання зобов'язань за пунктами 2.1. та 3.1. договору сторони несуть відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,1%  за кожен день прострочки від суми зобов'язання, невиконаного в установлений строк.  

Судами встановлено, що 27.09.2007р. позивач перерахував відповідачу передплату у розмірі 131 500,0 грн. (а.с.23).

Відповідач виконав передбачені договором роботи на загальну суму 263 000,0 грн. лише 16.05.2008р., що підтверджується двостороннім підписаним актом здачі-приймання надання послуг (а.с.12).

Проте, з урахуванням умов п.3.1. договору, послуги з ремонту верстата повинні були бути надані відповідачем до 08.01.2008р.

Прострочення відповідачем надання послуг на 99 днів стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення пені, нарахованої за період з 08.01.2008р. по 15.04.2008р.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.  

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.2 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Частиною 4 ст.231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не  визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або  у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один  із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені  визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч.1 ст.549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин є помилковим посилання скаржника на те, що пенею може забезпечуватись лише грошове зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем строків надання послуг, визначених договором, то суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 5.4. договору неустойки.

Враховуючи викладене, оскаржувані рішення та постанова відповідають нормам матеріального та процесуального права, ґрунтуються на встановлених обставинах справи, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія КІП" залишити без задоволення, а  постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15.01.2009р. у справі №7/287/08 –без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                Б.М.Грек

          Суддя                                                                                В.М.Палій