Постанова

від 05.03.2009 по справі 25/463

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

25/463

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 05 березня 2009 р.                                                                                    № 25/463  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргуДержавного комітету України з державного матеріального резерву (далі –Держкомрезерв)

на постановуКиївського апеляційного господарського суду

від15.12.08

у справі№ 25/463

господарського судуміста Києва

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Європродуктінвест" (далі –Товариство)

доДержкомрезерву

про          стягнення 7 293 511,32 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Кукла Г.М. (за дов. № 04-03/105 від 04.03.09);

- відповідача:не з'явились.

Ухвалою від 18.02.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б.,

Муравйова О.В. касаційну скаргу Держкомрезерву було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 05.03.09.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 05.03.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 05.03.09 представник Держкомрезерву не з'явився.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 05.03.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи, за участі представника Товариства.

У зв'язку з виходом судді Ходаківської І.П. з лікарняного, розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 04.03.09 для перегляду справ, призначених до розгляду на 05.03.09 колегією суддів у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Муравйова О.В., створено колегію суддів у складі: головуючий –

Першиков Є.В, судді –Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

Про вказані обставини представника Товариства повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представника сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 05.03.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 18.11.08 господарського суду міста Києва (суддя

Морозов С.М.) позовні вимоги Товариства задоволено частково.

З Держкомрезерву на користь Товариства стягнуто 4 618 465,20 грн., а також 25 618,00 грн. судових витрат.

В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою від 15.12.08 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Корсак В.А., суддів –Авдеєва П.В., Коршун Н.М.) апеляційну скаргу Держкомрезерву залишено без задоволення, а рішення від 18.11.08 господарського суду міста Києва –без змін.

При винесенні вказаних рішень місцевий та апеляційний суди врахували, зокрема, положення ст. 231 Господарського кодексу України та п. 14 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", якими передбачені спеціальні штрафні санкції для правовідносин, пов'язаних з виконанням державного контракту.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Держкомрезерв звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 18.11.08 господарського суду міста Києва та постанову від 15.12.08 Київського апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 4, 8, 10, 217 Господарського кодексу України, п.п. 1, 3 ст. 8, п. 14

ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

У своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Держкомрезерву залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення – без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 23.07.08 між Товариством та Держкомрезервом було укладено договір № юр-2/1300нп-2008 (далі –Договір) про закладення до державного резерву матеріальних цінностей, згідно умов якого Товариство взяло на себе зобов'язання поставити та здійснити закладення до державного резерву палива ТС-1 для реактивних двигунів відповідно ГСТУ 320.001 49943.011-99 в термін серпень-вересень 2008 року, а Держкомрезерв –здійснити розрахунки за поставлену та закладену до державного резерву продукцію.

Судами встановлено, що у п. 1.2 Договору сторони визначили кількість продукції, що поставляється до державного резерву Товариством, а саме –

6 600,00 тонн по ціні 9 900,00 грн./т (з ПДВ), загальною вартістю

65 340 000,00 грн. (з ПДВ).

Також, встановлено, що згідно п. 2.1 Договору Товариство здійснює закладення продукції до державного резерву на умовах поставки на підприємства держрезерву, а саме ДП "Комбінат "Айстра". Згідно з п.п. 2.5, 4.6 Договору факт закладення продукції до державного резерву оформлюється приймальними актами за формою № Р-13.

Крім того, місцевим та апеляційним судами встановлено, що п. 2.2 Договору Держкомрезерв зобов'язався провести оплату продукції в термін десяти банківських днів після проведення перевірки якісних показників продукції на комбінаті державного резерву та отримання приймального акту (форма Р-13) на підставі рахунку-фактури.

На підставі наданих сторонами доказів у справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 11.08.08 по 12.09.08 Товариством поставлено до державного резерву 6 599,031 тонн палива на загальну суму 65 330 406,90 грн., а саме: 11.08.08 поставлено 3348,526 тонн палива на суму 33 150 407,40 грн.; 19.08.08 поставлено 434,352 тонн палива на суму 4 300 084,80 грн.; 25.08.08 поставлено 358,958 тонн палива на суму

3 553 684,20 грн.; 12.09.08 поставлено 2457,195 тонн палива на суму

24 326 230,50 грн. При цьому, встановлено, що проведення перевірки якісних показників продукції, що поставлялась Товариством, на комбінаті державного резерву та відповідність її ГСТУ 320.00149943.011-99 підтверджується відмітками УДПДІ "Ресурс" на приймальних актах за формою Р-13.

Вирішуючи спір, попередні судові інстанції встановили, що листами від 15.08.08 № 15-08/152, від 02.09.08 № 02-09/76 та від 18.09.08 № 18-09/82 Товариство повідомило Держкомрезерв про поставку продукції, та передав приймальні акти, податкові накладні та рахунки-фактури на оплату вартості поставленої продукції. З урахуванням наведеного судові інстанції прийшли до висновку що враховуючи вимоги п. 2.2 Договору Держкомрезерв повинен був здійснити розрахунки за поставлену продукцію в наступні терміни: до 29.08.08 за приймальними актами № 1 –8 на 3348,526 тонн палива на суму

33 150 407,40 грн., що отримані Держкомрезервом 15.08.08 листом № 15-08/152; до 15.09.08 за приймальним актом № 9 на 434,352 тонни палива на суму 4 300 084,80 грн., що отриманий Держкомрезервом 02.09.08 листом № 02-09/76; до 15.09.08 за приймальним актом № 10 на 358,958 тонн палива на суму

3 553 684,20 грн., що отриманий Держкомрезервом 02.09.08 листом № 02-09/76; до 01.10.08 за приймальними актами № 11-15 на 2457,195 тонн палива на суму 24 326 230,50 грн., що отримані Держкомрезервом 18.09.08 листом № 18-09/82.

Разом з тим, судами встановлено, що на час подання позовної заяви у даній справі Держкомрезерв частково виконав своє зобов'язання по оплаті вартості поставленої Товариством продукції на суму 15 393 618,90 грн., що підтверджується банківською випискою від 23.09.08, та лише після порушення провадження у даній справі погасив суму основної заборгованості на суму

49 936 788,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку Товариства від 24.10.08 на суму 7 853 769,00 грн., від 29.10.08 на суму 1 000 000,00 грн. та від 10.11.08 на суму 41 083 019,00 грн.

Отже, попередніми судовими інстанціями встановлено, що оплата вартості поставленого Товариством палива здійснена Держкомрезервом з порушенням строків, встановлених Договором.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що

ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з диспозицією ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України на договір поставки поширюються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями у п. 6.1 Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, зокрема, Законом України "Про державний матеріальний резерв" та іншими спеціальними нормативними актами України; сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов'язань передбачених цим Договором.

В той же час, матеріали справи свідчать, що фактично заперечуючи щодо уточнених позовних вимог Товариства, які полягають в стягненні з Держкомрезерву штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару, Держкомрезерв наполягає на тому, що він не має сплачувати штрафні санкції, оскільки затримка виплати відбулась у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань.

Оскільки матеріали справи свідчать, що спірні правовідносини склались у зв'язку з виконанням угоди про поставку палива для реактивних двигунів для закладення до державного резерву, то в даному випадку мають застосовуватись положення спеціального Закону, що визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву і регулює відносини в цій сфері –"Про державний матеріальний резерв" від 24.01.97 № 51/97-ВР (далі –Закон

№ 51/97-ВР).

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що за змістом ст. 8 Закону № 51/97-ВР поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів. У разі потреби для забезпечення виконання встановлених обсягів накопичення запасів державного резерву центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, приймає рішення про закупівлю матеріальних цінностей, у порядку, встановленому Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". Державним замовником на поставку матеріальних цінностей до державного резерву є центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, а державними замовниками на поставку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву є також інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, уповноважені на це Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, зокрема: провадить вибір постачальників матеріальних цінностей до державного резерву для укладення з ними державних контрактів (договорів); укладає державні контракти (договори) на поставку матеріальних цінностей до державного резерву; здійснює розрахунки з постачальниками за матеріальні цінності, що поставляються до державного резерву за державним контрактом (договором).

Частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Основні засади господарювання в Україні і господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання визначено у Господарському кодексі України.

Частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом частини 2 вказаної статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що за умови чіткого визначення у законі уніфікованого розміру штрафних санкцій для правовідносин, пов'язаних з виконанням державного контракту, та відсутності встановлення сторонами іншого розміру штрафних санкцій, підлягають до застосування санкції у розмірах, встановлених законом.

Разом з тим, у відповідності до п. 14 ст. 14 Закону № 51/97-ВР у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно із ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З урахуванням зазначених норм, враховуючи розмір пені, що підлягає до стягнення, а також зважаючи на те, що хоч і з фактичним простроченням, проте основне грошове зобов'язання за Договором Держкомрезервом було виконано, попередні судові інстанцій прийшли до висновку про можливість зменшення розміру суми штрафу, що підлягає до стягнення, на 50%.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Держкомрезервом в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.

Постанову від 15.12.08 Київського апеляційного господарського суду у справі № 25/463 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська