Постанова

від 12.06.2013 по справі 16/315-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 року Справа № 16/315-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скарги на постановуДніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року у справі господарського суду Дніпропетровської області за позовомМіністерства інфраструктури України, м. Київ до 1. Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ, 2. Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Кіровського району, м. Дніпропетровськ за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів 1. Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ, 2. Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", м. Дніпропетровськ, 3. Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ 4. ОСОБА_7, м. Дніпропетровськ провизнання права власності

за участю представників

позивача:Стаценко О.Д.,

відповідача-1: не з'явився,

відповідача-2: не з'явився,

третьої особи-1: Пащук В.В.,

третьої особи-2: не з'явився,

третьої особи-3: не з'явився,

третьої особи-4: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Міністерство інфраструктури України звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради та Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Кіровського району за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі за текстом - ДП "Придніпровська залізниця") та комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі за текстом - КП "Дніпропетровське МБТІ") про визнання права власності за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України на об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2009 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради, правонаступником якого є Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2009 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено ОСОБА_7.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2010 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано необгрунтованістю та недоведеністю позовних вимог та, зокрема, наявністю свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, відповідно до якого власником майна є територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на підставі рішення від 19.11.2003 року № 11/13.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2010 року - скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено: визнано за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1

Постанову апеляційного господарського суду мотивовано преюдиційністю фактів, встановлених судовими рішеннями по справі № ПР 25/265-10 (ПР 30/39-10) за позовом Міністерства інфраструктури України до Дніпропетровської міської ради про визнання частково недійсним рішень останньої щодо розпорядження спірним приміщенням та відсутністю рішень позивача щодо передачі спірного приміщення до комунальної власності.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Дніпропетровська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року на направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Позивачем та третіми особами відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представники позивача та третьої особи-1 проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року - без змін.

Відповідачів та третіх осіб-2,-3,-4 згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи-1, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року - скасуванню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2010 року необхідно залишити в силі з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до акту (2000 рік) приймання-передачі житлового фонду Дніпропетровського державного підприємства по перевезенню вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці на баланс ДЖКП "Південне" було проведено обстеження житлового будинку по АДРЕСА_1, що належить Дніпропетровському державному підприємству по перевезенню вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці, та передано його на баланс ДЖКП" Південне"; загальна площа будинку складає 5 339 кв.м.

26.06.2001 року Дніпропетровською обласною радою прийнято рішення № 422-16/ХХІІІ, яким надано згоду на прийняття житлового фонду та об'єктів соціальної інфраструктури підприємств м. Дніпропетровська до спільної власності територіальних громад області.

17.01.2003 року Дніпропетровською обласною радою прийнято рішення "Про використання майна, що належить до спільної власності територіальних громад області" № 126-7/ХХІУ, яким вирішено передати у власність територіальної громади м. Дніпропетровська житловий фонд, що знаходиться на балансах обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя", "Аеродром" і належить до спільної власності територіальних громад області.

19.11.2003 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 11/13 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя", згідно з п. 1 якого вирішено прийняти у комунальну власність територіальної громади міста зазначені підприємства з майном, будівлями і спорудами, що перебувають на їх балансі відповідно до актів приймання-передачі.

22.01.2004 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради прийнято рішення № 277 "Про поетапну передачу житлових будинків з балансу обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральне" та "Лівобережжя" на баланс комунальних житлово-експлуатаційних підприємств" (з урахуванням змін, які внесені рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 18.11.2004 року № 3179). Вказаним рішенням зобов'язано ОЖКП "Південне" передати на баланс Комунальному виробничому житловому ремонтно-експлуатаційному підприємству (КВЖРЕП) Кіровського району житлові будинки, у тому числі житловий будинок по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську загальною площею 5 343,5 кв.м.

Відповідно до авізо № 20 від 01.04.2004 року та акту приймання-передачі основних засобів від 01.04.2004 року житловий будинок загальною площею 5 343, 5 кв.м. по АДРЕСА_1 було передано на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Кіровського району.

На балансі КВ ЖРЕП Кіровського району житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 5 343,5 кв.м., тобто в цілому як об'єкт, перебуває з 01.04.2004 року (довідка № 2/329 від 27.10.2006 року).

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 19.11.2003 року № 11/13 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на нежитлове приміщення АДРЕСА_1

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.04.2009 року серії САС № 224985 власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 є територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 19.11.2003 року № 11/13.

На підставі зазначеного Свідоцтва про право власності право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що свідчить відповідний Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.04.2009 року № 22556291.

Поряд з цим, апеляційним господарським судом зазначено, що на час розгляду справи на балансі Дорожнього фізкультурно-спортивного комплексу "Локомотив", як відокремленого структурного підрозділу ДП "Придніпровська залізниця", знаходиться об'єкт АДРЕСА_1 на першому поверсі.

Станом на 10.12.2008 року нерухоме майно, що розташоване на першому поверсі житлового будинку по АДРЕСА_1 перебувало в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, що підтверджується листом Фонду державного майна України № 10-15-17952 від 10.12.2008 року та доданими до нього Відомостями про окреме нерухоме державне майно, яке перебуває на балансі ДП "Придніпровська залізниця".

В подальшому, Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення "Про приватизацію нежитлового приміщення по АДРЕСА_1" від 25.02.2009 року № 20/43, відповідно до якого нежитлове приміщення в житловому будинку літ. А-5 по АДРЕСА_1 включено в Перелік об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу (пункт 1 рішення); Управлінню комунальної власності Дніпропетровської міської ради доручено здійснити необхідні дії щодо приватизації об'єкта громадянкою ОСОБА_7 (пункт 2 рішення).

Позивач вважаючи, що спірне приміщення АДРЕСА_1 не передавалося у складі житлового будинку на баланс ДЖКП "Південне" і є його власністю, звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Основного закону та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві не зазначено підстав, з яких продається позов про визнання права власності, і позивач посилається лише на ст. 392 Цивільного кодексу України та загальні норми Господарського кодексу України.

Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, вказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що в силу приписів ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти звернення позивача до відповідачів у встановленому законом порядку для оформлення права власності, порушення прав позивача відповідачами в матеріалах справи - відсутні, оскільки останні право власності на об'єкт нерухомого майна не оспорювали в судовому порядку та не заявляли претензій до позивача.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що ст. 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що позивачем не було доведено належними доказами порушення або оспорювання прав позивача відповідачами у розумінні приписів ст. 392 Цивільного кодексу України.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає безпідставними посилання позивача на перебування спірного майна на балансі дорожнього фізкультурно-спортивного комплексу "Локомотив", як відокремленого структурного підрозділу ДП "Придніпровська залізниця", оскільки перебування (облік) нерухомого майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності на це майно.

Відповідно до п. 9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31.01.2001 року № 01-8/98 арбітражним судам слід також виходити з того, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності.

Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, арбітражні суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач належним чином не довів правомірність своїх вимог, з огляду на те, що, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження його права на спірне майно та не доведено порушення відповідачами його прав.

Зазначені обставини не були враховані апеляційним господарським судом, що призвело до помилкових висновків про необхідність задоволення позовних вимог та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Крім того, згідно з п. п. 7, 8 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що в порушення вказаних вимог процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не спростував доказів, на які послався у своєму рішенні суд першої інстанції, та не навів переконливих доводів щодо скасування рішення місцевого господарського суду.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку, про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Приписами п. 6 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням викладеного, оскільки постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року у даній справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а згідно вимог ч. 1 ст. 111 10 ГПК України це є підставою для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2010 року.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року у справі № 16/315-09 - скасувати.

3. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2010 року у справі № 16/315-09 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга