Рішення

від 13.06.2013 по справі 5020-10/205-266/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2013 року справа № 5020-10/205-266/2011

за позовом Військового прокурора Севастопольського гарнізону

(99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 27)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

(03168, м. Київ, Повітрофлостький пр-т, 6),

Севастопольської квартирно - експлуатаційної частини морської

(99040, м. Севастополь, вул. Хрутальова, 60)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд"

(99042, м. Севастополь, вул. Мраморна, 17)

про визнання права власності на нерухоме майно,

суддя Плієва Н.Г.

за участю:

прокурора - Година Д.А., посвідчення № 012240 від 01.11.2012;

представника позивачів - Кравця О.М., довіреність № 220/945/д від 11,12,2013,

б/н від 28.01.2013;

представника відповідача - Дюкара Є.С., довіреність б/н від 08.03.2013

Суть спору:

Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" про визнання права власності на нерухоме майно - причал №249, кнехт - 1, швартові тумби - 2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта, вартістю 341000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27.08.2010, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.10.2010 позовні вимоги були задоволені повністю, визнано право власності держави Україна в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно - причал №249, кнехти літ. №1, швартові тумби літ. №2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта, вартістю 341000,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2011 частково задоволено касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Балаклавамегабуд». Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.10.2010 та рішення господарського суду міста Севастополя від 27.08.2010 скасовано, справу № 5020-10/205 передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Скасовуючи рішення судів першої та другої інстанції Вищий господарський суд України зазначив на необхідність під час нового розгляду справи надати належну правову оцінку доводам відповідача про те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Південний будівельний інвестиційний холдінг», яким було відчужено спірне майно відповідачу, стало власником вказаного майна на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-17/8960-2007; зауважив на необхідність дослідження питання щодо чинності вказаного рішення та щодо добросовісності набуття спірного майна у власність відповідачем.

Ухвалою суду від 22.05.2013 за наслідками повторного автоматичного розподілу справи, здійсненого на підставі розпорядження керівника апарату господарського суду міста Севастополя № 171 від 22.05.2013 справу № 5020-10/205-266/2011 прийнято до провадження суддею Плієвою Н.Г. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.06.2013.

Прокурор та представник позивачів у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі, на задоволенні позову наполягали. Представник позивачів зауважив, що спірне майно в даний час перебуває на балансі Севастопольської квартирної експлуатаційної частини морської, що на його думку, підтверджує факт приналежності цього майна державі.

Прокурором 22.05.2013 були надані письмові пояснення по справі в яких прокурор, зокрема, зазначає що, спірне майно належить державі Україна, та право власності держави на спірне майно є доведеним. ТОВ «Балаклавамегабуд» не є добросовісним набувачем, оскільки відповідно до положень частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація причалів є неможливою (т. 4 а.с. 66-71).

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив на позовну заяву ( т.4 а.с.84-88).

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

27.07.2006 Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради видано наказ № 449 про оформлення свідоцтва про право державної власності за державою в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерством оборони України, на об'єкт нерухомого майна - будівлі та споруди військового містечка Б-1, розташованого за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта, згідно додатку (т. 1 а.с. 7).

Вказаний наказ став підставою для видачі Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради 30.08.2006 свідоцтва про право власності Державі Україна в особі Міністерства оборони України на причал № 249, кнехти № 1, швартові тумби № 2, розташовані за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта (т. 1 а.с. 6), та комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" СМР було здійснено первинну державну реєстрацію права власності, що підтверджується довідкою від 21.08.2010 вих. № 8634 (т.1 а.с. 132).

24.04.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" та державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор Філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд", укладено договір № 24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (т. 1 а.с. 9-14).

Згідно з розділом 2 зазначеного договору його предметом є спільна діяльність з проектування і будівництва об'єктів нерухомості по Таврійській набережній, 20, 21 в місті Севастополі, причалу № 247, причалу № 249 в Балаклавській бухті міста Севастополя, загальною площею 20,99 га з будівлями та спорудами соціально-побутового призначення та інженерними мережами відповідно до проекту, розробленого та затвердженого у встановленому порядку, а також об'єктів житлово-цивільного призначення, його матеріально-технічного забезпечення, належної експлуатації, організації управління майном, що призведе до створення спільної сумісної власності сторін цього договору.

24.04.2006 між тими ж сторонами укладений договір № 24-04/06/6 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі № 24-04/06 від 24 квітня 2006 року, згідно з яким товариство з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" здійснює компенсацію вартості пайової участі (паю) Міністерству оборони України за договором № 24-04/06 шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України, в тому числі причал № 249, кнехти - 1 шт, швартові тумби - 2 шт., що розташовані за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта (т.1 а.с. 15).

Прокурор зазначає, що спірне майно належить державі України, оскільки право власності на це майно не могло бути втрачене державою через неукладений та не підписаний договір № 24-04/06/6 від 24.04.2006, проте відповідач своїми діями заперечує, не визнає право державної власності на спірні об'єкти, що й стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Врахувавши вказівки Вищого господарського суду України, що містяться в постанові від 25.01.2011, які відповідно до положень статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру" визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави с наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор мар право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

Рішенням Конституційного Суду України №З-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Звертаючись до суду позовними вимогами про визнання права власності держави в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно - причал № 249, кнехти № 1 і швартові тумби № 2 прокурор стверджує про неможливість держави належним чином та в повному обсязі здійснювати свої майнові права щодо спірних об'єктів та зазначає, що спірне майно належить до даного часу Державі в особі Міністерства оборони України.

Статтями 16 Цивільного кодексу України, 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Слід зазначити, що позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

При цьому, спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Відповідно до приписів статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобіганні такому порушенню.

Під захистом права власності, за приписами наведеної норми, розуміється, зокрема, наявність у власника права вимагати усунення будь-яких порушень його права, вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном; наявність у власника права на судовий захист свого права власності; поширення положень щодо захисту права власності на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на іншому речовому праві, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Законодавство надає власникові можливість на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам не зачіпаючи охоронювані законом інтереси інших осіб. Всі дії, що перешкоджають власникові на власний розсуд користуватись своїм володінням повинні бути припинені способами, установленими законом. Характер засобів, вибраних для захисту свого права, повинен відповідати характеру порушених правовідносин.

Так, одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння.

Згідно з приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. За допомогою цього позову власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому незаконному володінні певним чином обмежує і право власника на розпорядження майном.

Віндикаційний позов є речово-правовим позовом, що може бути пред'явлений лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин. Матеріали справи свідчать, що між сторонами зобов'язальні правовідносини відсутні.

Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором. Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати, тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави. Незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді при зверненні з відповідною позовною заявою, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлене рішенням суду.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на висловлену Верховним Судом України позицію стосовно того, що якщо набувач набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом, про що, доречи, прокурор сам зазначає у своїх письмових поясненнях.

Отже, на думку суду, прокурором невірно обраний спосіб захисту порушеного права з огляду на його твердження, що спірне майно належить державі.

Крім того, як встановлено судом, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.05.2007 у справі № 2-17/6048-2007 визнано дійсним договір № 24-04/06/6 від 24.04.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24 квітня 2006 року про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін; визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" право власності на об'єкти нерухомості, зокрема, на гідротехнічну споруду": причал № 249 (кнехт - 1 шт., швартові тумби - 2 шт.), розташовану за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта.

12.06.2007 на підставі договору купівлі-продажу товариство з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" здійснило відчуження гідротехнічної споруди - причалу № 249, кнехтів № 1, швартових тумб № 2, що розташовані за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдінг".

Постановою Вищого господарського суду України у справі № 2-17/6048-2007 від 29.11.2007 скасовано рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.05.2007, справу направлено на новий розгляд.

В той же час рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-17/8960-2007 від 16.07.2007 за позовом ТОВ «Технічне агентство «Наутилус» до ТОВ «Південний будівельний інвестиційний холдинг» про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом ТОВ «Південний будівельний інвестиційний холдинг» до ТОВ «Технічне агентство Наутилус» про визнання договору дійсним та про визнання права власності, було задоволено зустрічний позов та визнано за ТОВ "Південний будівельний інвестиційний холдинг" право власності на спірне майно.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.07.2008 заступнику військового прокурора Військово-морський сил України відмовлено у відновленні строку касаційного оскарження рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2006 у вказаній справі.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим по справі № 5002-12/1087.2-2011 від 26.05.2011 відмовлено у задоволенні подання прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду АР Ким від 16.07.2007 у справі № 2-17/8960-2007. Зазначена ухвала залишена без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.08.2011.

Отже, станом на день розгляду справи факт придбання у власність спірного майна ТОВ «Південний будівельний інвестиційний холдинг» на законних підставах не спростовано.

09.08.2007 між товариством з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" укладено договір про передачу нерухомого майна, на виконання умов якого, згідно з актом прийому-передачі нерухомого майна від 09.08.2007, товариство з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдінг" передало до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавмегабуд" будівлі і споруди військового містечка Б-1, що складаються з: причалу № 249, кнехтів № 1, швартових тумб № 2, розташованих за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта, причал № 249, вул. Таврійська набережна, б/н, загальною вартістю 341 000,00 грн.

До того ж, судом встановлено, що ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим, яка набрала законної сили, по справі № 5002-8/2752.2-2011 від 24.12.2012 за позовом Міністерства оборони України в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» до товариства з обмеженою відповідальністю «Технічне агентство «Наутилус» про розірвання договору та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Технічне агентство «Наутилус» до Міністерства оборони України в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Севастопольської міської державної адміністрації, Національного військово-історичного музею України, Севастопольської КЕЧ морської, Товариства з обмеженою відповідальністю «Балакалавамегабуд», за участю Військової прокуратури Севастопольського гарнізону про визнання договору дійсним, визнання права власності та права користування, провадження у справі за первісним та за зустрічним позовами припинено. При цьому, судом встановлено, що договір № 24-06/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлового-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) згідно розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін від 24.04.2006, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Наутилус» і Міністерством оборони України, дійсність якого визнається в межах справи № 5002-8/2752.2-2011, вичерпав свою дію фактом визнання права власності за товариством з обмеженою відповідальністю «Технічне агентство «Наутилус» до 29.11.2007. Власник спірного майна змінився за волевиявленням товариства з обмеженою відповідальністю «Технічне агентство «Наутилус» до 29.11.2007 - визнання права власності за товариством з обмеженою відповідальністю «Технічне агентство «Наутилус» повторно не допустимо на підставі вимог статті 346 Цивільного кодексу України.

Також зазначеною ухвалою суду встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Балаклавамегабуд» є сумлінним набувачем спірного майна на підставі набрання законної сили судовими рішеннями за результатом розгляду справ № 2-17/8960-2007 та № 5002-12/1087.2-2011.

Як убачається зі свідоцтва про право власності на будівлі та споруди від 10.08.2007 причал № 249, кнехти № 1, швартові тумби № 2, розташовані в м. Севастополі, Таврійська набережна, Балаклавська бухта належать на праві власності ТОВ «Балаклавамегабуд» (т. 1 а.с. 59).

Реєстрація об'єктів нерухомого майна здійснена КП «БТІ і ДРОНМ» Севастопольської міської Ради за ТОВ «Балаклавамегабуд», про що внесено запис до реєстрової книги 18 нж стор. 48 під реєстровим № 4070 14.08.2007.

Захист відносин власності в Україні здійснюється на загальних засадах, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.

Поняття права власності визначено статтею 316 Цивільного кодексу України. Зміст права власності визначений статтею 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якого власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положення частини другої статті 328 Цивільного кодексу України закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Отже, власник не зобов'язаний у кожному конкретному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Доказів у підтвердження того, що свідоцтво ТОВ "Балаклавамегабуд" про право власності на спірне майно визнано недійсним чи скасовано, а також доказів скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «Балаклавамегабуд» прокурором суду не надано.

Посилання представника позивачів на ту обставину, що спірні об'єкти нерухомого майна перебувають на балансі Севастопольської КЕЧ морської, судом до уваги не береться, оскільки знаходження майна на балансі підприємства не підтверджує належність цього майна позивачу на праві власності.

Пунктом 7 Роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 02.04.1994 № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" встановлено, що вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Щодо посилання прокурора на положення Закону «Про приватизацію державного майна» суд вважає їх не обґрунтованим, оскільки, у даному випадку, ТОВ «Балаклавамегебуд» спірне майно отримано не внаслідок його приватизації, а на підставі договору про передачу нерухомого майна у статутний капітал.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 18.06.2013.

Суддя підпис Н.Г. Плієва

Розсилка:

1. Військовий прокурор Севастопольського гарнізону

(99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 27) - простим

2. Міністерство оборони України

(03168, м. Київ, Повітрофлостький пр-т, 6) - простим

3. Севастопольська квартирно - експлуатаційна частина морська

(99040, м. Севастополь, вул. Хрутальова, 60) - простим

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд"

(99042, м. Севастополь, вул. Мраморна, 17) - простим