Рішення

від 15.10.2014 по справі 5020-10/205-266/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5020-10/205-266/2011 15.10.14 За позовом Військового прокурора Севастопольського гарнізону міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; Севастопольської квартирно - експлуатаційної частини морської

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд"

Про визнання права власності на нерухоме майно

Суддя Митрохіна А.В.

Представники сторін:

від прокуратури:не з'явилися від позивача-1:не з'явилися від позивача-2:не з'явилися від відповідача:не з'явилися

Обставини справи:

Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" про визнання права власності на нерухоме майно - причал №249, кнехт - 1, швартові тумби - 2, що розташовані за адресою: м.Севастополь, Балаклавська бухта, вартістю 341000грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 13.06.2013 у справі №5020-10/205-266/2011 (суддя Плієва Н.Г.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 (колегія суддів у складі головуючого судді Гоголь Ю.М., суддів Борисової Ю.В., Гонтар В.І.) відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Севастопольський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду міста Севастополя від 13.06.2013 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" задовольнити у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2014 касаційну скаргу Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задоволено частково, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 та рішення Господарського суду міста Севастополя від 13.06.2013 у справі №5020-10/205-266/2011 скасовано, а справу №5020-10/205-266/2011 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Севастополя в іншому складі суду.

Згідно з абз. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окуповані території України" матеріали справи №5020-10/205-266/2011 направлено до Господарського суду міста Києва, які внаслідок автоматизованого розподілу справ були передані судді Господарського суду міста Києва Митрохіній А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 прийнято до провадження справу №5020-10/205-266/2011 та призначено розгляд справи на 21.07.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 відкладено розгляд справи №5020-10/205-266/2011 до 06.08.214.

У зв'язку з перебуванням судді Митрохіної А.В. на лікарняному, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 справу було передано в провадження судді Якименку М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 справу №5020-10/205-266/2011 прийнято до свого провадження суддею Якименко М.М. та призначено до розгляду.

У зв'язку із поверненням судді Митрохіної А.В. з лікарняного, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 01.09.2014 справу було передано в провадження судді Митрохіної А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2014 справу №5020-10/205-266/2011 прийнято до свого провадження суддею Митрохіною А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2014 розгляд справи відлкадася до 17.09.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2014 розгляд справи №5020-10/205-266/2011 відкладався на 15.10.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін у судове засідання 15.10.2014 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання сторони були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №5020-10/205-266/2011.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.10.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2006 Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради видано наказ №449 про оформлення свідоцтва про право державної власності за державою в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерством оборони України, на об'єкт нерухомого майна - будівлі та споруди військового містечка Б-1, розташованого за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта, згідно додатку (т. 1 а.с. 7).

Вказаний наказ став підствою для видачі Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради 30.08.2006 свідоцтва про право власності Державі Україна в особі Міністерства Оборони України на причал №249, кнехти №1, швартові тумби №2, розташовані за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта (т. 1 а.с. 6), та комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна СМР було здійснено первинну державну реєстрацію права власності, що підтверджується довідкою від 21.08.2010 вих №8634 (т.1 а.с. 132).

24.04.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю Технічне агентство Наутилус та державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор Філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України укроборонбуд , укладеного Договір №24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (т. 1 а.с. 9-14).

Згідно з Розділом 2 зазначеного Договору його предметом є спільна діяльність з проектування і будівництва об'єктів нерухомості по Таврійській набережній, 20,21 в місті Севостополі, причалу №247, причалу №249 в Балаклавській бухті міста Севастополя, загальною площею 20,99 га з будівлями та спорудами соціально-побутового призначення та інженерними мережами відповідно до проекту, розробленого та затвердженого у встановленому порядку, а також об'єктів житлово-цивільного призначення, його матеріально-технічного забезпечення, належної експлуатації, організації управління майном, що призведе до створення спільної сумісноїх власності сторін цього Договору.

24.04.2006 між тими ж сторонами укладений Договір №24-04/06/6 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Договорі №24-04/06 від 24.04.2006, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю Технічне агентство Наутилус здійснює компенсацію вартості пайової участі (паю) Міністерству оборони України за Договором №24-04/06 шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України, в тому числі причал №249, кнехти - 1 шт., швартові тумби - 2 шт., що розташовані за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта (т. 1 а.с. 15).

12.06.2007 на підставі Договору купівлі-продажу Товариство з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" здійснило відчуження гідротехнічної споруди - причалу №249, кнехтів №1, швартових тумб №2, що розташовані за адресою: м.Севастополь, Балаклавська бухта, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Південний будівельний інвестиційний холдінг . При цьому, рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №2-17/8960-2007 від 16.07.2007р. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Технічне агентство "Наутилус до Товариства з обмеженою відповідальністю Південний будівельний інвестиційний холдинг про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Південний будівельний інвестиційний холдинг до Товариства з обмеженою відповідальністю Технічне агентство Наутилус про визнання договору дійсним та про визнання права власності, було задоволено зустрічний позов та визнано за товариством з обмеженою відповідальністю Південний будівельний інвестиційний холдинг право власності на спірне майно.

09.08.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Південний будівельний інвестиційний холдинг та Товариством з обмеженою відповідальністю Балаклавамегабуд укладено Договір про передачу нерухомого майна, на виконання умов якого, згідно з Актом прийому-передачі нерухомого майна від 09.08.2007, Товариство з обмеженою відповідальністю Південний будівельний інвестиційний холдінг передало до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Балаклавмегабуд будівлі і споруди військового містечка Б-1, що складаються з: причалу №249, кнехтів №1, швартових тумб №2, розташованих за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта, причал №249, вул.Таврійська набережна, б/н, загальною вартістю 341000 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2007 у справі №2-17/6048-2007 було скасовано Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.05.2007, згідно якого визнано дійсним Договір №24-04/06/6 від 24.04.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Договорі від 24.04.2006 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін та визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю Технічне агентство Наутилус право власності на спірні об'єкти нерухомості, а справу №2-17/6048-2007 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Врахувавши вказівки Вищого господарського суду України, що містяться в Постанові від 24.04.2014, які відповідно до положень статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України Про прокуратуру визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Однією з форм представництво є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осбі, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загроза порушень економіних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осбі, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

Рішенням Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгркнтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання права власності держави в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно - причал №249, кнехти №1 і швартові тумби №2 прокурор стверджує про неможливість держави належним чином та в повному обсязі здійснювати свої майнові права щодо спірних об'єктів та зазначає, що спірне майно належить до даного часу Державі в особі Міністерства оборони України.

Таким чином, предметом спору у даній справі є позовні вимоги про визнання права власності на зазначене вище нерухоме майно, відчужене за договором №24-04/06/6 від 24.06.2006, яке за твердженням позивача належить державі Україна, проте відповідач своїми діями заперечує та не визнає право державної власності на спірні об'єкти.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно ч. 2 цієї ж статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст.178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Положеннями Закону України Про правовий режим майна у Збройних силах України визначено правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном. Зокрема, згідно ст. 3 Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку,що визначається Кабінетом Міністрів України

Відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Постановою Кабінету Міністрів України Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил №1919 від 28.12.2000 встановлено порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України. Згідно з вимогами п. 6 Порядку, рішення про відчуження військового майна, зазначеного у п.п. 3, 4 Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міністерства оборони України переліку рухомого військового майна фа формою згідно додатком 1 та переліку нерухомого військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужено окремо від земельних ділянок за формою згідно додатком 2, а у разі відчуження земельних ділянок разом із розташованими на них об'єктами нерухомого військового майна - за формою згідно додатком 3. Якщо внаслідок скорочення чи реорганізації Збройних Сил України, переформування військових частин, їх переозброєння, планового поновлення військового майна тошо виділяється військове майно, Міністерство оборони України у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал, подає Кабінетові Міністрів України для затвердження відповідні додаткові переліки військового майна, яке може бути відчужено, за формою згідно додатками 1, 2, 3. Строк дії рішення Кабінету Міністрів України щодо затвердження перелікурухомого військового майна, яке може бути відчужено, становить три роки, а перелік нерухомого військового майна, яке може бути відчужено, зокрема разом із земельними ділянками, на яких воно розташоване, - п'ять років від дати їх затвердження.

У матеріалах справи відсутні відомості про прийняття Кабінетом Міністрів України, в порядку, предбаченому чинним законодавством рішення про віжчуження спірного майна. В ході судового розгляду таких доказів суду сторонами також надано не було.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна визначено перелік об'єктів, які мають загальнодержавне значення та не підлягають приватизації, серед яких, зокрема, передбачено і акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення тощо.

Тобто, законодавцем визначено, що причал, як об'єкт цивільних прав, є нерухомим майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню.

Судами раніше зазначалося, що Товариство з обмеженою відповідальністю Балаклавамегабуд є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна на підставі рішень у справах №2-17/8960-2007 та №5002-12/1087.2-2011. Проте для набуття статусу добросовісного набувача необхідно враховувати головну ознаку добросовісності: особа не знала та не могла знати, що майно придбане нею за відплатним договором у особи, яка не мала права на його відчуження. Натомість, як вже було зазначено вище, Законом України "Про приватизацію державного майна" визначено, що причали можуть перебувати виключно у державній власності та не підлягають відчуженню. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, а незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. На цю обставину особливо звертає увагу Вищий господарський суду Україні у своїй Постанові від 24.04.2014 року у справі №5020-10/205-266/2011.

Виходячи з цього, Технічне агентство Наутилус на момент продажу не володіло правами власника щодо спірного майна і не мало права продавати спірне майно, право власності ТОВ Південний будівельний інвестиційний холдинг на майно не виникло. Подальші дії ТОВ Південний будівельний інвестиційний холдинг щодо передачі спірного майна Товариству з обмеженою відповідальністю Балаклавамегабуд також не спричинили виникнення в останнього права власності на майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. При цьому, здійснюючи системний аналіз положень чинного в Україні законодавства, яким врегульовано питання захисту права власності, та практики його застосування вбачається, що позивачем у справі про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, проте не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи тощо. Водночас, законодавцем необмежено пред'явлення позову про визнання права власності з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, відтак, він може бути самостійним або додатковим (супутнім) позовом до іншого речового позову (правова позиція ВГСУ, виражена в Постанові від 24.04.2014 року у справі №5020-10/205-266/2011).

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в позові.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про визнання права власності на будівлі і споруди військового містечка Б-1, що складаються з: причалу №249, кнехтів №1, швартових тумб №2, розташованих за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта є законними та обґрунтованими, були доведені Позивачем належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Щодо стягнення судового збору потрібно зазначити наступне.

Відповідно до статті 4 Закону України Про судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (від 1 827,00 грн. до 73 080,00 грн.). Зважаючи на те, що зявлена вимога про визнання права власності на нерухоме майно загальною вартістю 341 000,00 грн., то звідси судовий збір повинен бути сплачений у розмірі 6 820,00 грн.

Згідно чинного законодавства України, Військовий прокурор Севастопольського гарнізону міста Севастополя наділений правом звернутись до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.

З урахуванням п. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді звільняться від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір у разі задоволення позовних вимог покладається на відповідачана.

Враховуючи вищевикладене то згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 6 820,00 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати право власності Держави в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно, що включає: причал №249, кнехт - 1 шт., швартова тумба - 2 шт., розташованих за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта, вартістю 341 000,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Балаклавамегабуд (99042, м. Севастополь, вул. Мраморна, буд. 17, код ЄДРПОУ 34938819) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, в дохід Державного бюджету України 6 820,00 грн. судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Дата складання повного тексту рішення 07.11.2014.

Суддя А.В.Митрохіна