Постанова

від 17.07.2013 по справі 5020-10/205-266/2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року Справа № 5020-10/205-266/2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гоголя Ю.М.,

суддів Борисової Ю.В.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

представник позивача , Таран Світлана Сергіївна, довіреність № 9/16-1101 від 19.03.13, Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська;

представник позивача, Руденко Володимир Олександрович, довіреність № 220/335/д від 15.07.13, Міністерство оборони України;

представник відповідача , Дюкар Євген Сергійович, довіреність № б/н від 28.03.13, товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд";

прокурор, Година Дмитро Андрійович, посвідчення № 012240 від 01.11.12, старший прокурор Севастопольської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері;

розглянувши апеляційну скаргу Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Плієва Н.Г.) від 13 червня 2013 року у справі № 5020-10/205-266/2011

за позовом Військового прокурора Севастопольського гарнізону

в інтересах держави в особі:

1. Міністерство оборони України;

2. Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" (вул. Мраморна, 17,Севастополь,99042)

про визнання право власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 13 червня 2013 року у справі №5020-10/205-266/2011 у задоволені позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Севастопольський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення господарського суду міста Севастополя прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки викладенні в ньому є безпідставними та необґрунтованими.

У судовому засіданні 06 квітня 2011 року представники позивача та відповідача підтримали свої доводи та заперечення у повному обсязі, представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Прокурор, звертаючись до суду із вимогою про визнання права власності за Державою в особі Міністерства оборони України на спірне майно, виходив з того, що спірне майно знаходиться на балансі Севастопольської квартирної експлуатаційної частини морської, відповідач не визнає права власності держави в особі Міністерства оборони України на спірне майно, через що держава позбавлена можливості належним чином та в повному обсязі здійснювати свої майнові права щодо спірного об'єкту.

Скасовуючи рішення судів першої та другої інстанції Вищий господарський суд України зазначив за необхідність під час нового розгляду справи надати належну правову оцінку доводам відповідача про те, що товариство з обмеженою відповідальністю „Південний будівельний інвестиційний холдінг", яким було відчужено спірне майно відповідачу, стало власником вказаного майна на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-17/8960-2007; зауважив на необхідність дослідження питання щодо чинності вказаного рішення та щодо добросовісності набуття спірного майна у власність відповідачем.

Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції на підставі статті 111-12 ГПК України, судом апеляційної інстанції встановлено під час перегляду справи в апеляційному порядку наступні обставини.

24 квітня 2006 року Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України (Сторона-1), від імені якого діє на підставі довіреності директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України - „Укроборонбуд" Мельник В.Л., та товариством з обмеженою відповідальністю „Технічне агентство „Наутилус" (Сторона-2) був укладений договір №24-04/06 про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Також, 24 квітня 2006 року Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України (Сторона-1), від імені якого діє на підставі довіреності директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України - „Укроборонбуд" Мельник В.Л., та товариством з обмеженою відповідальністю „Технічне агентство „Наутилус" (Сторона-2) був укладений договір №24-04/06/6 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 24 квітня 2006 року №24-04/06 про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Відповідно до умов вказаного договору №24-04/06/6 Сторона-2 здійснює компенсацію вартості пайової участі (паю) Держави Україна в особі Міністерства оборони України у договорі від 24 квітня 2006 року №24-04/06 про спільне будівництво шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1, а саме:

- об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: місто Севастополь, Таврійська набережна, 20 (коридор, приміщення, сходи, ґанок, забір, ворота);

- об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: місто Севастополь, Таврійська набережна, 21 (будівля № 76, коридори, склади, приміщення, штольні №1 та №1);

- причалу №247 (кнехт № 3, тилова стінка №1, швартова тумба №2), причалу №249 (кнехт №1, швартова тумба 2 шт.), які розташовані за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2007 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 липня 2007 року, у справі №2-17/6048-2007 був задоволений зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю „Технічне агентство „Наутилус" до Міністерства оборони України в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління про визнання договору про компенсацію пайової участі №24-04/06/6 від 24 квітня 2006 року дійсним та визнання права власності та права користування переліченими об'єктами нерухомості.

12 червня 2007 року товариством з обмеженою відповідальністю „Технічне агентство „Наутилус" (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Південний будівельний інвестиційний холдинг" (Покупець) був укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, майно передане по акту приймання-передачі 30 липня 2007 року.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2007 року у справі №2-17/8960-2007 був задоволений зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю „Південний будівельний інвестиційний холдинг" до товариства з обмеженою відповідальністю „Технічне агентство „Наутилус" про визнання договору купівлі-продажу від 12 червня 2007 року дійсним та визнання права власності.

09 серпня 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю „Південний будівельний інвестиційний холдинг" уклало з товариством з обмеженою відповідальністю „Балаклавамегабуд" нотаріально посвідчені договори про передачу нерухомого майна за реєстровими номерами №4-1083, №4-1085, №4-1087, відповідно до яких до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю „Балаклавамегабуд" передане нерухоме майно - будівлі та споруди військового містечка Б-1, що складається з:

- причалу №249, кнехтів №1, швартових тумб № 2, що розташовані за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта, Таврійська набережна б/н;

- літ. „А" - будівля штабу № 75 з ґанком, склад „Б", КПП літ. „В" з ґанком, крильця, навісу літ. „Г", загороджень 1-5, що розташовані за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта, Таврійська набережна, 20;

- причалу №247, тилової стінки № 1, швартових тумб № 2, кнехтів № 3, що розташовані за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта, Таврійська набережна б/н.

Як вказано вище, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим по справі №2-17/8960-2007 визнано за ТОВ „Південний будівельний інвестиційний холдинг" право власності, у тому числі на спірні об'єкти.

Рішенням Конституційного Суду України №З-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Звертаючись до суду позовними вимогами про визнання права власності держави в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно - причал № 249, кнехти № 1 і швартові тумби № 2 прокурор стверджує про неможливість держави належним чином та в повному обсязі здійснювати свої майнові права щодо спірних об'єктів та зазначає, що спірне майно належить до даного часу Державі в особі Міністерства оборони України.

Статтями 16 Цивільного кодексу України, 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Слід зазначити, що позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

При цьому, спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Відповідно до приписів статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобіганні такому порушенню.

Під захистом права власності, за приписами наведеної норми розуміється, зокрема, наявність у власника права вимагати усунення будь-яких порушень його права, вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном; наявність у власника права на судовий захист свого права власності; поширення положень щодо захисту права власності на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на іншому речовому праві, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Законодавство надає власникові можливість на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам не зачіпаючи охоронювані законом інтереси інших осіб. Всі дії, що перешкоджають власникові на власний розсуд користуватись своїм володінням, повинні бути припинені способами, установленими законом. Характер засобів, вибраних для захисту свого права, повинен відповідати характеру порушених правовідносин.

Так, одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння.

Згідно з приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. За допомогою цього позову власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому незаконному володінні певним чином обмежує і право власника на розпорядження майном.

Віндикаційний позов є речово-правовим позовом, що може бути пред'явлений лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин. Матеріали справи свідчать, що між сторонами зобов'язальні правовідносини відсутні.

Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором.

Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати, тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави. Незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді при зверненні з відповідною позовною заявою, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлене рішенням суду.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на висловлену Верховним Судом України позицію стосовно того, що якщо набувач набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором невірно обраний спосіб захисту порушеного права з огляду на його твердження, що спірне майно належить державі.

В той же час рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №2-17/8960-2007 від 16.07.2007 за позовом ТОВ „Технічне агентство „Наутилус" до ТОВ „Південний будівельний інвестиційний холдинг" про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом ТОВ „Південний будівельний інвестиційний холдинг" до ТОВ „Технічне агентство „Наутилус" про визнання договору дійсним та про визнання права власності, було задоволено зустрічний позов та визнано за ТОВ „Південний будівельний інвестиційний холдинг" право власності на спірне майно.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.07.2008 заступнику військового прокурора Військово-морський сил України відмовлено у відновленні строку касаційного оскарження рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2006 у вказаній справі.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим по справі № 5002-12/1087.2-2011 від 26.05.2011 відмовлено у задоволенні подання прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду АР Ким від 16.07.2007 у справі №2-17/8960-2007. Зазначена ухвала залишена без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.08.2011.

Таким чином, станом на день розгляду справи факт придбання у власність спірного майна ТОВ „Південний будівельний інвестиційний холдинг" на законних підставах не спростовано.

До того ж, судом першої інстанції правомірно встановлено, що ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим, яка набрала законної сили, по справі № 5002-8/2752.2-2011 від 24.12.2012 за позовом Міністерства оборони України в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління „Укроборонбуд" до товариства з обмеженою відповідальністю „Технічне агентство „Наутилус" про розірвання договору та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство „Наутилус" до Міністерства оборони України в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління „Укроборонбуд" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Севастопольської міської державної адміністрації, Національного військово-історичного музею України, Севастопольської КЕЧ морської, Товариства з обмеженою відповідальністю „Балакалавамегабуд", за участю Військової прокуратури Севастопольського гарнізону про визнання договору дійсним, визнання права власності та права користування, провадження у справі за первісним та за зустрічним позовами припинено.

При цьому, судом зазначено, що договір № 24-06/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлового-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) згідно розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін від 24.04.2006, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Наутилус" і Міністерством оборони України, дійсність якого визнається в межах справи №5002-8/2752.2-2011, вичерпав свою дію фактом визнання права власності за товариством з обмеженою відповідальністю „Технічне агентство „Наутилус" до 29.11.2007. Власник спірного майна змінився за волевиявленням товариства з обмеженою відповідальністю „Технічне агентство „Наутилус" до 29.11.2007 - визнання права власності за товариством з обмеженою відповідальністю „Технічне агентство „Наутилус" повторно не допустимо на підставі вимог статті 346 Цивільного кодексу України.

Також в ухвалі суду є посилання на те, що товариство з обмеженою відповідальністю „Балаклавамегабуд" є набувачем спірного майна на підставі набрання законної сили судовими рішеннями за результатом розгляду справ - № 2-17/8960-2007 та № 5002-12/1087.2-2011.

Захист відносин власності в Україні здійснюється на загальних засадах, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.

Поняття права власності визначено статтею 316 Цивільного кодексу України. Зміст права власності визначений статтею 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якого власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положення частини другої статті 328 Цивільного кодексу України закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Отже, власник не зобов'язаний у кожному конкретному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Доказів у підтвердження того, що свідоцтво ТОВ „Балаклавамегабуд" про право власності на спірне майно визнано недійсним чи скасовано, а також доказів скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ „Балаклавамегабуд" прокурором суду не надано.

Посилання представника позивачів на ту обставину, що спірні об'єкти нерухомого майна перебувають на балансі Севастопольської КЕЧ морської, правомірно не взято судом до уваги не береться, оскільки знаходження майна на балансі підприємства не підтверджує належність цього майна позивачу на праві власності.

Окрім того, колегія судів звертає увагу на те, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Щодо посилання прокурора на положення Закону „Про приватизацію державного майна" суд вважає їх не обґрунтованим, оскільки, у даному випадку, ТОВ „Балаклавамегабуд" спірне майно отримано не внаслідок його приватизації, а на підставі договору про передачу нерухомого майна у статутний капітал.

Колегія суддів звертаю увагу на те, що ТОВ „Південний будівельний інвестиційний холдинг" та, відповідно, ТОВ „Балаклавамегабуд", є законними набувачами спірного майна з урахуванням діючих на день прийняття судових рішень про визнання права власності на спірні об'єкти за корпоративною організацією.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення є повним, законним та обґрунтованим, прийнятим при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування. Щодо доводів скаржника, викладених у апеляційні скарзі, то вони не спростовують висновків суду, покладених в основу рішення.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 13 червня 2013 року у справі № 5020-10/205-266/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя Ю.М. Гоголь

Судді Ю.В. Борисова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська (вул. Хрустальова, 60,Севастополь,99040)

2. Міністерство оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" (вул. Мраморна, 17,Севастополь,99042)

4. Севастопольський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України (вул. Суворова 27, Севастополь, 99011)