Постанова

від 18.06.2013 по справі 910/3358/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2013 р. Справа№ 910/3358/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Остапенка О.М.

за участю представників сторін

від позивача: представник - Сорока С.С. ( за довіреністю)

від відповідача : представник - Гудов Я.В., ( за довіреністю), Зима Д.Л. ( за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо - промислова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2013р.

у справі № 910/3358/13 (суддя: Блажівська О.Є.)

за позовом Державного підприємства "Селидіввугілля"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо - промислова компанія"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16.07.2008р.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2013 року позивач звернувся з позовом, в якому просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.07.2008 року, укладений між АКПАБ «Україна» та ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія».

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.03.2013 року позовні вимоги задоволені повністю: визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.07. 2008 року, укладений між Акціонерним комерційним агропромисловим Банком «Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія».

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, сторонами якого є клієнт та фактор. В оспорюваному договорі фактором виступає ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія», а клієнтом АКА ПАБ «Україна», при цьому зазначив, що відповідач не є фінансовою установою, що має право надавати фінансові послуги. Зазначив також, що правочин, вчинений особою без відповідного дозволу, є оспорюваним в силу ст. 227 ЦК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 112 том1), в якій просив скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2013 року. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції при винесені рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Не прийнято до уваги надані докази, а саме постанови Вищого господарського суду України від 18.03.2009 року по справам № 1\161, 136, 19\414 та 19\600 від 24.03.2009 року, відповідно до яких здійснено заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні з Акціонерного агропромислового банку «Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» щодо виконання наказів господарського суду Донецької області у зазначених справах. Також зазначив, що відповідно до п.4 ст.1 Закону України від 07.03.2002 року «Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних осіб - вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» ліквідатору банку надано виключне право вчиняти дії, передбачені чинним законодавством України щодо продажу або уступки права вимоги банку, а отже договір щодо уступки права вимоги укладений з дотриманням норм чинного законодавства.

В подальшому відповідач неодноразово уточнював вимоги апеляційної скарги, просив визнати незаконним рішення господарського суду м. Києва щодо відновлення процесуальних строків у справі №910/3358/13 від 22.03.2013р. Скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2013р. Припинити провадження по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2013 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо - промислова компанія" та призначено її до розгляду на 23.04.2013р. у складі колегії суддів: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

19.04.2013р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

23.04.2013р. у судове засідання представники сторін не з'явились, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Колегією суддів було задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 15.05.2013р.

14.05.2013р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

15.05.2013р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

15.05.2013р. представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Колегія суддів заслухавши думку представника позивача стосовно клопотання, ухвалила, клопотання задовольнити, розгляд справи відкласти на 29.05.2013р.

29.05.2013р. розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченко Е.О., у зв'язку з перебуванням судді Пономаренко Є.Ю. у відпустці, змінено склад колегії судді: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Остапенко О.М.

Відповідач у судовому засіданні 29.05.2013 року подав клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції в Донецькій області. Зазначене клопотання мотивував тим, що останній приймав участь у справах у справах № № 1\36, 1\161, 1\248, 19\414, № 19\600.

Відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Розглянувши клопотання відповідача, колегія суддів відхилила його у зв'язку із тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» не довів яким чином, рішення у даній справі буде зачіпати права чи обов'язки відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції в Донецькій області .

29.05.2013 року у судовому засіданні, колегія суддів заслухавши представників сторін, оголосила перерву до 04.06.2013 року.

04.06.2013 року у судовому засіданні, колегія суддів заслухавши представників сторін, оголосила перерву до 12.06.2013 року

12.06.2013 року у судовому засіданні, колегія суддів заслухавши представників сторін, ухвалила відкласти розгляд справи на 18.06.2013року.

12.06.2013 року через відділ документального забезпечення суду, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 року було залучено в якості співвідповідача Акціонерний комерційний агропромисловий Банк «Україна», та відкладено розгляд справи на 18.06.2013р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року припинено апеляційне провадження щодо співвідповідача Акціонерного комерційного агропромислового Банку «Україна» на підставі п. 6 ч.1 ст. 80 ГПК України.

18.06.2013р. у судове засідання з'явились представники сторін та надали свої пояснення по справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 16 липня 2008 року між Акціонерним комерційним агропромисловим банком «Україна», в особі ліквідатора банку «Україна» Родіонової Марини Олексіївни та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо - промислова компанія» укладено договір про відступлення права вимоги (а.с. 14-15 том 1).

Предметом зазначеного договору, відповідно до п. 1.1 було відступлення права вимоги, що належить первісному кредитору по всім зобов'язанням в тих обсягах і на умовах, які існували на момент переходу цих прав ( до укладання цього договору), що виникли у правовідносинах Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» з Державним підприємством «Селидіввугілля», за власними борговими зобов'язаннями, які виникли за кредитним договором № 3 від 29.06.1998 року, договором застави № 3 від 29.06.1998 року та підтверджені рішеннями Господарського суду Донецької області від 26.03.2004 року про стягнення основного боргу та відсотків за кредитним договором ( справа 1\36) та від 22.06.2004 року про звернення стягнення на заставлене майно ( справа № 1\161), а також як правонаступника по борговим зобов'язанням перед АК АПБ « Україна» :

- Державного відкритого акціонерного товариства шахта « Курахівська» за рішенням Господарського суду Донецької області від 27.11.2001 року про повернення авансового платежу за договором 12-13\5 від 03.02.2000 року ( справа № 19\600) та від 20.08.2002 року про стягнення відсотків за користування кредитом ( справа 19\414);

- Державного відкритого акціонерного товариства шахта «Росія» за рішенням Господарського суду Донецької області від 23.06.2003 року про стягнення боргу за простим векселем № 66335418178566» ( справа № 1\248)

При цьому за умовами договору, а саме п.2.1 та п.2.2 (а.с. 14 том 1) за відступлення прав вимоги Новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору кошти в сумі 638 100 грн. протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору. Розрахунки здійснюються новим кредитором шляхом безготівкового перерахунку коштів зі свого рахунку на накопичувальний рахунок Первісного кредитора.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу ( фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона ( фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони ( клієнта) за плату ( у будь-який передбачений договором спосіб, клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє грошове право вимоги до третьої особи ( боржника).

Особливістю договору факторингу відповідно до ст. 1079 ЦК України є те, що сторонами в зазначеному договорі є фактор і клієнт. При цьому клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, а фактором банк або інша фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Суд першої інстанції вірно визначив, що в оспорюваному договорі фактором виступає ТОВ «Українська гірничопромислова компанія, а клієнтом АКА ПАБ « Україна».

При цьому, здійснюючи фінансування оспорюваного договору з Акціонерним комерційним агропромисловим банком «Україна» коштів в сумі 638 100, 00 грн., відповідач отримав право вимоги по борговим зобов'язанням в розмірі 13 871 628,24 грн.

Також, згідно преамбули Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон встановлює правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Пунктом 11 ст. 4 Зазначеного закону прямо передбачено, що факторинг відноситься до фінансових послуг.

Водночас частиною 4 статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Як видно з матеріалів справи та доказів наданих сторонами, укладаючи зазначений договір відповідач надавав фінансові послуги не маючи спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення зазначеної послуги.

Відповідно до частини 1 статті 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу може бути визнаний судом недійсним.

Колегія суддів погоджується, також, з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою особою в разі, якщо порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, що потребує ліцензування. Зазначений висновок кореспондується з пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Необґрунтованим є посилання відповідача на преюдиціальність в порядку ст. 35 ГПК України постанов Вищого господарського суду у справах № 1\161, 1\36, 19\600 від 18.03.2009 року та № 1\248 від 24.03.2009 року, відповідно до яких здійснено заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні з Акціонерного агропромислового банку «Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю « Українська гірничо-промислова компанія», оскільки відповідно до змісту зазначених постанов питання щодо недійсності оскаржуваної угоди не було предметом розгляду в суді касаційної інстанції. При цьому за змістом статті 227 ЦК правочин, вчинений особою без відповідного дозволу є оспорюваним, а відтак такий правочин, виходячи з положень статті 215 ЦК України, може бути визнаний недійсним судом лише у випадку звернення з відповідною позовною вимогою.

Колегія суддів вважає, що заява відповідача про застосування строків терміну позовної давності, подана відповідачем 31 травня 2013 року до суду апеляційної інстанції (а.с. 149 том 2) не може бути задоволена.

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України , позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у суді апеляційної інстанції заявити про сплив строку позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим судо

Як видно з матеріалів справи представник відповідача був присутнім при розгляді справи в суді першої інстанції, заявив клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами, однак заяви про застосування наслідків спливу позовної давності не подавав.

Таким чином, суд першої інстанції не мав підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України, тоді як підстави для задоволення такої заяви судом апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.2013 року, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2013 року у справі № 910/3358/13 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2013 року у справі № 910/3358/13 - залишити без змін.

Матеріали справи № 910/3358/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Руденко М.А.

Судді Дідиченко М.А.

Остапенко О.М.