Постанова

від 18.09.2013 по справі 910/3358/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року Справа № 910/3358/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю директора відповідача - Гудова Я.В. нак. № 8-к від 1 вересня 2010 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2013 року у справі господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Селидіввугілля" до ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Державне підприємство "Селидіввугілля" (далі - позивач) звернулось до ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" (далі - відповідач) з позовом про визнання договору недійсним з мотивів порушення при укладенні договору вимог ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22 березня 2013 року задоволено клопотання Державного підприємства "Селидіввугілля" про відновлення процесуальних строків.

Позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 16 липня 2008 року, укладений між Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна" та ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2013 року апеляційну скаргу ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" залишено без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 22 березня 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 22 березня 2013 року, відмовити у задоволенні клопотання Державного підприємства "Селидіввугілля" про відновлення процесуальних строків для подачі позовної заяви, у задоволенні позову відмовити та припинити провадження у справі.

Посилається на порушення судами норм ст. ст. 6, 8, ч. 1 ст. 41, ч. 5 ст.124, п. 9 ч. 3 ст. 129, ч. 2 ст. 150 Конституції України, ст. 257, ч. 3. ст. 267, п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514, п. 1 ст. 638, ст.ст. 655, 656 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, ч. 2 ст. 35, ст. ст. 36, 37, ч. 1 ст. 43, п. 3 ч. 2 ст. 54, ст. 56, п. 3 ч. 1 ст. 57, ст. 59, п. 2 ч. 1 ст. 62, п. 4 ч. 1 ст. 63, ст. ст. 65, 69, 77, п. 2 ч. 1 ст. 80, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, пп. 4 п. 4 ст. 1 Закону України "Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних осіб-вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна", ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (яка діяла на момент укладення договору), ст. 4 Закону України "Про судовий збір", розділ 1 спірного договору.

Вважає, що судом першої інстанції необгрунтовано задоволено клопотання позивача про відновлення процесуальних строків для подання позовної заяви, позбавлено відповідача права подання відзиву на позов, який, у порушення вимог ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, на адресу останнього не надсилався.

Зазначає, що ДП "Селидіввугілля" не є стороною спірного договору, предмет якого не зачіпає та не порушує прав та інтересів останнього, з огляду на те, що заміна стягувача для боржника (позивача) не змінює суті зобов'язання.

Вказує на те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу майнового зобов'язання, а не договором факторингу, є чинним та таким, який відповідає вимогам ч. 3 ст. 656 Цивільного кодексу України.

Заявник касаційної скарги наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги, що законність спірного договору була предметом дослідження Вищим господарським судом України та Верховним судом України у справах № № 1/161, 1/36, 19/600, 1/248, за наслідками якого суди дійшли висновку про розповсюдження на даний договір положень про договір купівлі-продажу, у зв'язку з чим провадження у даній справі підлягало припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначає, що спірний договір був укладений в період дії спеціального Закону України "Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних осіб-вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна", яким встановлена особлива процедура ліквідації Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" і ліквідатору банку надано право, зокрема, здійснювати продаж (уступку) вимог банку, утворених кредитними та вексельними боргами за ліквідаційною вартістю без будь-яких обмежень, відтак, між ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" та Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна" правомірно укладено договір купівлі-продажу майнового боргу.

Представники позивача у судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги позивач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 липня 2008 року між Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна", в особі ліквідатора банку "Україна" Родіонової Марини Олексіївни, та ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" укладено договір, предметом якого є відступлення права вимоги, що належить первісному кредитору за всіма зобов'язанням в тих обсягах і на умовах, які існували на момент переходу цих прав (до укладання цього договору), що виникли у правовідносинах Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" з Державним підприємством "Селидіввугілля", за власними борговими зобов'язаннями, які виникли за кредитним договором № 3 від 29 червня 1998 року, договором застави № 3 від 29 червня 1998 року та підтверджені рішеннями господарського суду Донецької області від 26 березня 2004 року про стягнення основного боргу та відсотків за кредитним договором (справа 1/36) та від 22 червня 2004 року про звернення стягнення на заставлене майно (справа № 1/161), а також як правонаступника за борговими зобов'язаннями перед Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна":

- Державного відкритого акціонерного товариства шахта "Курахівська" за рішенням господарського суду Донецької області від 27 листопада 2001 року про повернення авансового платежу за договором 12-13/5 від 3 лютого 2000 року (справа № 19/600) та від 20 серпня 2002 року про стягнення відсотків за користування кредитом (справа 19/414);

- Державного відкритого акціонерного товариства шахта "Росія" за рішенням господарського суду Донецької області від 23 червня 2003 року про стягнення боргу за простим векселем № 66335418178566.

За пунктами 2.1, 2.2 договору за відступлення прав вимоги новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору кошти в сумі 638100 грн. протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору. Розрахунки здійснюються новим кредитором шляхом безготівкового перерахунку коштів зі свого рахунку на накопичувальний рахунок первісного кредитора.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спірного договору є відступлення права грошової вимоги за плату, вказаний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, а тому доводи заявника касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин норм закону про купівлю-продаж не знаходять свого підтвердження.

За приписами ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Так, судами встановлено, у спірному договорі фактором виступає ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія", а АКБ ПАБ "Україна" - клієнтом, при цьому, фінансуючи такий договір у сумі 638 100, 00 грн., відповідач отримав право вимоги за борговими зобов'язаннями на суму 13 871 628, 24 грн.

Правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", пунктом 11 ст. 4 якого факторинг віднесено до фінансових послуг.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих видів фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач надавав фінансові послуги, не маючи спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення зазначеної послуги, тобто, в порушення правил, що регулюють інститут фінансових послуг.

Заперечуючи проти зазначених висновків судів попередніх інстанцій, заявник касаційної скарги посилається на положення Закону України "Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних осіб-вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна", яким ліквідатору банку надано права здійснювати продаж (уступку) вимог банку без будь-яких обмежень, а тому вважає, що спірний договір укладено правомірно.

Між тим, положення вказаного Закону містять приписи щодо прав ліквідатора банку "Україна", проте, цей Закон не обумовлює жодних виключень щодо інших учасників ринку фінансових послуг, зокрема, не скасовує вимогу спеціального статусу та ліцензії для надання послуг з факторингу для кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна".

Згідно ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу може бути визнаний судом недійсним.

Водночас, з урахуванням наведеного, вимога про визнання такого правочину недійсним може бути заявлена як стороною такого правочину, так і будь-якою особою в разі порушення її прав чи законних інтересів, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, що потребує ліцензування.

У касаційній скарзі ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" посилається на порушення судами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиційності встановлених господарськими судами обставин у справах № № 1/161, 1/36, 19/600, 1/248, у межах яких, як зазначає заявник, судами досліджувалось питання дійсності спірного договору, у зв'язку з чим вважає, що провадження у даній справі необхідно було припинити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Втім, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що питання недійсності спірного договору не було предметом розгляду у межах зазначених справ, в яких розглядалось питання правомірності заміни кредитора у зобов'язанні на стадії виконавчого провадження.

Крім того, за змістом ст. 227 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений особою без відповідного дозволу є оспорюваним, а тому, враховуючи положення ст. 215 Цивільного кодексу України, може бути визнаний судом недійсним лише за зверненням з відповідною позовною вимогою.

Таким чином, суд касаційної інстанції не вбачає порушення судами попередніх інстанцій ст. 35, п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Втім, заявити про сплив строку позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви у суді першої інстанції, зокрема, у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим судом.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, під час вирішення спору місцевим господарським судом клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" не заявлялось, між тим, представник відповідача був присутнім під час розгляду справи судом першої інстанції, а, отже, був обізнаний про наявність спору щодо недійсності спірного договору.

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору по суті та не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваних судових рішень.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми 1077-1079 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", що регулюють спірні правовідносини, та дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору.

Враховуючи викладене, судові рішення законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2013 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова