Рішення

від 22.03.2013 по справі 910/3358/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3358/13 22.03.13

За позовомДержавного підприємства "Селидіввугілля" До Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо-промислова компанія" Провизнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16.07.2008 року Суддя Блажівська О.Є.

Представники сторін:

Від позивача - Сорока С.С., дов. № 1/1160 від 30.08.2012р. до 28.08.2013р.

Від відповідача - Гудов Я.В., директор;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Селидіввугілля" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо-промислова компанія" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16.07.2008 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2013 року порушено провадження у справі № 910/3358/13, розгляд справи призначено на 18.03.2013 року.

14.03.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи по справі, додаткові пояснення по справі та клопотання про відновлення процесуальних строків.

18.03.2013 року представник позивача у судове засідання з'явився.

18.03.2013 року представник відповідача у судове засідання не з'явився, на виконання вимог ухвали суду витребувані документи по справі не надав, про причини неявки належним чином суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача надав суду усні пояснення щодо клопотання про відновлення процесуальних строків.

Клопотання позивача про відновлення процесуальних строків судом задоволено.

Судом оголошено про перехід до розгляду справи по суті.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В зв'язку з неявкою відповідача та необхідністю витребування документів по справі, відповідно до п.1 п.2 ст. 77 ГПК України, розгляд справи підлягає відкладенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 року розгляд справи відкладено на 22.03.2013 року.

У судове засідання 22.03.2013 року представники сторін з'явились.

Представники сторін надали усні пояснення по суті спору.

Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом відхилено у зв'язку з необгрунтованістю.

Представник відповідача заперечив проти огляду судом власноруч документів

Представник позивача надав оригінали документів суду для огляду.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не надав, вимоги Ухвали Господарського суду міста Києва не виконав, в усних поясненнях проти позовних вимог заперечив повністю.

Відповідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протокол та формуляр, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.03.2013 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

В судовому засіданні суд повідомив сторони про порядок отримання повного тексту рішення відповідно до вимог ст. 87 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ

16.07. 2008 року між Акціонерним комерційним агропромисловим Банком "Україна" (далі - Первісний кредитор), в особі Ліквідатора Банку „Україна" Родіонової Марини Олексіївни, яка діє на підставі Закону України „Про банки і банківську діяльність" та Постанови Правління Національного банку України № 235 від 29.06.2005 року, з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія" (далі - Новий кредитор), в особі Аракелян Жанетти Миколаївни, яка діє на підставі Статуту , з іншої сторони укладено договір про відступлення права вимоги. (далі- договір).

Відповідно п.1.1 договору, Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває всіх прав вимоги, що належать Первісному кредиторові по всім зобов'язанням в тих обсягах і на умовах, які існували на момент переходу цих прав (до укладання цього договору), що виникли у правовідносинах Акціонерного комерційного агропромислового банку „Україна"(далі АК АПБ „Україна") з Державним підприємством „Селідіввугілля", код ЄДРПОУ 33426253), юридична адреса: Донецька обл., м. Селідове, вул. Карла Маркса, буд. 41, (далі - Боржник) за власними борговими зобов'язаннями , які виникли за кредитним договором № 3 від 29.06.1998р., договором застави №3 від 29,06.1998р. та підтверджені рішеннями Господарського суду Донецької області від 26.03.2004р. про стягнення основного боргу та відсотків за кредитним договором (Справа № 1136) та від 22.06.2004р. про звернення стягнення на заставлене майно (Справа № 1/161), а також

як правонаступника по борговим зобов'язанням перед АК АПБ „Україна":

- Державного відкритого акціонерного товариства Шахта „Курахівська" за рішеннями Господарського суду Донецької області від 27.11.2001р. про повернення авансового платежу за договором № 12-13/5 від 03.02.2000р. (Справа № 19/600) та від 20.08.2002р. про стягнення відсотків за користування кредитом (Справа 19/414);

- Державного відкритого акціонерного товариства Шахта „Росія" за рішенням Господарського суду Донецької області від 23.06.2003р. про стягнення боргу за простим векселем №66335418178566" (Справа№ 1/248);

Новий кредитор зобов'язується за відступлення права вимоги сплатити ціну, відповідно до умов цього Договору, зазначених в розділі 2.

Відповідно позовної заяви позивач зазначає, що загальна сума заборгованості за якою було здійснено відступлення права вимоги становить 13 871 628, 24 грн.

Згідно п.2.1 договору, за відступлення прав вимоги Новий кредитор зобов'язаний сплатити Первісному кредитору кошти в сумі 638 100 гривень (шістсот тридцять вісім тисяч сто) гривень протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору.

Позовні вимоги мотивовані наступним, позивач вважає що договір відступлення права вимоги від 16.07.2008 укладений з порушенням вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України , у зв'язку з чим на підставі норми частини 1 статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором про надання фінансових послуг, а саме - послуг факторингу. За яким TOB «УКРАЇНСЬКА ГІРНИЧО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ» (фактор) надає АКАПАБ «Україна» (клієнт) фінансування під відступлення права грошової вимоги до позивача, що вказує на удаваність укладеного зазначеними сторонами договору відступлення права вимоги від 16.07.2008, а тому просить суд визнати такий договір недійсним.

14.03.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відновлення процесуальних строків, зазначаючи що позивач довідався про існування договору у процесі ознайомлення зі справою № 1/248 за позовом АКПБ « Україна» до ДП «Селидіввугілля» про стягнення боргу за векселем № 66335418178566 в сумі 470 000, 00 грн.

Відповідно ч.3, 5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст. 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду.

Дослідивши подане клопотання суд приходить до висновку задовольнити клопотання про відновлення процесуальних строків.

Оцінюючи подані сторонами суду докази є повними та за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України . Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно положень Господарського кодексу України підставами виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).

В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України . При цьому, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України , правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно статті 203 названого кодексу зміст правочину не може суперечити вимогам Цивільного кодексу України , іншим актам цивільного законодавства (частина1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215 , 216 Цивільного кодексу України .

Так, відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу , відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач послався на статтю 235 Цивільного кодексу України , що регулює правові наслідки удаваного правочину,

Відповідно ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 512 Цивільного кодексу України встановлено, що Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно вказаної статті неможливо передати іншому право, що виникає у майбутньому.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.516 ЦК України ).

Докази прав нового кредитора у зобов'язанні визначені статтею 517 ЦК України , зокрема, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Статтею 518 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

В матеріалах справи відсутні відомості про повідомлення (не повідомлення) позивача про відступлене право вимоги боргу.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, суд приходить до висновку, що спірний договір уступки вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу.

Відповідно до статті 350 Господарського кодексу України , банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України , Господарським кодексом України , іншими законодавчими актами.

Згідно ст.1077 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення договору), за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно ст.1078 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення договору), предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Що ж стосується договору уступки права вимоги боргу, що регулюється ст. 514 ЦК України , право вимоги має існувати на момент його передачі. Передача права вимоги, що виникне в майбутньому, згідно ст. 514 ЦК Країни не допускається.

Договір факторингу це договір спрямований на фінансування однією стороною іншої шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. При цьому дана послуга надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором (правова позиція Верховного Суду України - постанова Судової палати за господарськими справами Верховного Суду України від 10.07.2007 у справі № 26/347-06-6531).

В оспорюваному договорі від 16.07.2008 фактором виступає TOB «УКРАЇНСЬКА ГІРНИЧОПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ» (особа, що передає грошові кошти в розпорядження іншої сторони договору), а клієнтом - АКАПАБ «Україна» (особа, що здійснює відступлення права грошової вимоги).

Відповідно статті 1079 ЦК України, визначено обов'язкові умови щодо сторін договору факторингу, зокрема-сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Вимога щодо наявності статусу фінансової установи у суб'єкта господарювання, який надає послуги з факторингу закріплена і статтею 5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-III.

Отже, відповідно до вимог статей 1077 , 1079 Цивільного кодексу України та статей 4 , 5 , 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фактор, на момент укладення договору факторингу, повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.

З аналізу положень договору від 16.07.2008 слідує, що предметом даного договору є відступлення АКАПАБ «Україна» права грошової вимоги до позивача у розмірі 13 871 628,24 грн. відповідачу. При цьому пунктом 2.1 договору від 16.07.2008 визначено, що за відступлення права вимоги відповідач сплачує АКАПАБ «Україна» кошти у сумі 638 100,00 грн. Таким чином, за умовами оспорюваного договору відповідач здійснив фінансування АКАПАБ «Україна» на суму 638 100,00 грн. У той самий час, за результатами передачі права грошової вимоги за договором відповідачем було одержано право вимоги на суму 13 871 628,24 грн.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним, пункт 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Надання АКАПАБ «Україна» відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія" фінансових послуг з факторингу не відповідає вимогам законодавства, оскільки останній не є фінансовою установою, що має право надавати фінансові послуги. Дана обставина підтверджується даними з Єдиного ліцензійного реєстру, у якому відсутні відомості про наявність у відповідача спеціального права на надання фінансових послуг з факторингу.

При цьому правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування (пункт 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

На підставі зазначеного укладений між TOB «УКРАЇНСЬКА ГІРНИЧО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ» та АКАПАБ «Україна» договір про відступлення права вимоги від 16.07.2008, предметом якого є надання послуг з факторингу суб'єктом господарювання, який не має прав надавати такі послуги, суперечить вимогам ЦК України, Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а також Закону України „Про банки і банківську діяльність".

Укладення договору про відступлення права вимоги від 16.07.2008 порушує права та законні інтереси заінтересованої особи - позивача як боржника за зобов'язанням, грошові вимоги за яким було передано на підставі оспорюваного договору.

Позивачем надано належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України того, що воля сторін в договорі, який позивач вважає удаваним, була спрямована саме на встановлення інших цивільно-правових відносин (послуги факторингу), ніж ті, які передбачені правочином (відступлення права вимоги - цесії).

За оспорюваним договором у відповідача та АКАПАБ «Україна» виникли права і обов'язки, виходячи саме з правовідносин факторингу, обумовлених ст. ст. 1078 , 1079 , 1080 , 1085 Цивільного кодексу України , а не з правовідносин відступлення права вимоги.

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідно п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.11 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" , будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49 , 53, 75 82-85 Господарського процесуального кодексу України , суд -

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити клопотання Державного підприємства "Селидіввугілля" від 14.03.2013 року про відновлення процесуальних строків.

2. Позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.07. 2008 року укладений між Акціонерним комерційним агропромисловим Банком "Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія".

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія" (04112, м.Київ, Шевченківський район, вул. Оранжерейна, будинок 3, ідентифікаційний код 33500148) на користь Державного підприємства "Селидіввугілля" (85400, Донецька обл., м. Селидове, вул. Карла Маркса, 41, ідентифікаційний код 33426253) 1147, 00 грн. (одну тисячу сто сорок сім грн. 00 коп.) судового збору.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено: 22.03.2013 року.

Суддя О.Є. Блажівська