Постанова

від 18.06.2013 по справі 5011-16/7577-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року Справа № 5011-16/7577-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Волковицької Н.О.- головуючого, Данилової М.В., Рогач Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЖитлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець-4" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року у справі№ 5011-16/7577-2012 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго" доЖитлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець-4" простягнення 197531,38 грн. за участю представників: позивачаГаркавенко С.В., дов. від 28.01.2013р. відповідачаБойков О.С., дов. від 22.01.2013р.

ВСТАНОВИВ:

08.06.2012 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець-4" 197531,38 грн., в тому числі 175531,41 грн. боргу за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2009 року по 01.05.2012 року, 14787,61 грн. інфляційної складової боргу, 7128,74 грн. річних, 83,62 грн. пені. Позов вмотивовано порушенням відповідачем умов договору щодо обов'язку оплатити одержані послуги, а також приписами статей 526, 549, 550, 552, 610, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що позивач не надав належних та необхідних доказів на підтвердження обсягу наданої ним відповідачу послуги, не обґрунтував розрахунок її вартості відповідно до умов договору та приписів законодавства; порушив приписи статей 4 та 35 Господарського процесуального кодексу України та застосував тарифи за послуги теплопостачання, встановлені нечинними розпорядженнями та не обумовлені договором; оплата послуг за спірний період становила 231592,11 грн., що не враховано у розрахунку позовних вимог.

Відповідно до заяви позивача про уточнення позовних вимог (т.2, а.с.71) ухвалою Господарського суду міста Києва припинено провадження в частині 115399,45 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору з огляду на сплату відповідачем зазначеної суми.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2012 року (суддя Власов Ю.Л.) позов задоволено частково; з відповідача стягнуто на користь позивача 74919,57 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 6169,87 грн. річних, 83,62 грн. пені, 1623,46 грн. судового збору; в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року (судді: Новіков М.М. - головуючий, Іоннікова І.А., Мартюк А.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Житлово-будівельний кооператив "Мотозаводець-4" подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі, передавши її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч статтям 35 та 111-28 Господарського процесуального кодексу України суди не взяли до уваги факти, які відповідно до закону вважаються встановленими; не надали оцінки доводам та доказам відповідача щодо дійсних розмірів оплати ним наданих послуг, невірного віднесення платежів відповідача у попередні періоди, здійснення позивачем розрахунку обсягу наданих послуг всупереч умовам укладеного договору (теплове навантаження становить 3,410 замість узгодженого сторонами 3,363); суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 101 Господарського процесуального кодексу України, прийнявши додаткові докази позивача, та, в порушення принципу змагальності сторін, передбаченому статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України, відхилено клопотання відповідача про витребування доказів.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" у судовому засіданні заперечило доводи касаційної скарги повністю, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

01.05.1999 року Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго", правонаступником якої є позивач, та Житлово-будівельним кооперативом „Мотозаводець-4" укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630121, відповідно до пункту 1.1 якого його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором. Пунктом 2.1 договору визначено, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 2.3.1. договору відповідач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. Пунктом 2.3.2. договору передбачено обов'язок абонента виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, передбачені додатком № 4 до договору.

Відповідно до пункту 5.1. договору облік споживання відповідачем теплової енергії проводиться розрахунковим способом; за пунктом 5.6. договору у випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту з приладами обліку - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені по приладам обліку споживачів, підключених до ЦТП, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється відповідачу - пропорційно його договірним навантаженням.

Пунктом 2 додатку № 4 до вказаного договору передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: вул. Меліоративна, буд. 11, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду; за пунктом 3 додатку № 4 до вказаного договору, сплату за вказаними в пункті 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

За письмовими поясненнями відповідача судами встановлено та сторонами не заперечується, що кожен місяць за зверненням відповідача позивач надавав йому облікові картки, а також поштою надсилав акти взаємних розрахунків; акти взаємних розрахунків відповідач отримував з 17 по 20 число кожного місяця, але жодного разу не підписував.

Також судами на підставі облікових карток, які отримував відповідач у позивача, довідки про надходження коштів, довідок про нарахування за теплову енергію по договору встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивач надавав, а відповідач приймав теплову енергію, проте відповідач належним чином свої зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим за період з 01.11.2009 по 01.05.2012 у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 175531,41 грн.

Також суди відзначили, що за довідкою про надходження коштів за теплову енергію, спожиту ЖБК „Мотозаводець-4", станом на листопад 2009 року у відповідача також існувала заборгованість у розмірі 54222,01 грн., не включена позивачем до позовних вимог, на погашення якої позивач частково спрямовував здійснені відповідачем платежі протягом спірного періоду.

У червні-вересні 2012 року відповідачем було частково погашено заборгованість за надані послуги в сумі 115399,45 грн., відтак, заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 60131,96 грн. підтверджується матеріалами справи, а доказів погашення її відповідачем суду надано не було.

Відповідно до пункту 3.5. додатку № 4 до договору у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду позивач нараховує відповідачу пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з доведеності матеріалами справи факту надання позивачем відповідачу обумовлених договором послуг, правомірності здійснення розрахунку обсягу наданого теплопостачання розрахунковим методом за умовами договору і положеннями чинного законодавства, застосування позивачем при здійсненні розрахунку тарифів та вихідних даних, обґрунтованість та чинність яких відповідачем не спростовано; розмір заборгованості визначено як різницю між сумою нарахувань за період з листопада 2009 року (з нульового сальдо на початок листопада) по травень 2012 року та сплаченими відповідачем сумами (розрахунок позивача, т.1, а.с.8). При цьому судами відхилено доводи відповідача щодо невірного визначення позивачем розміру сплачених відповідачем у спірному періоді поточних платежів за відсутності доказів, які підтверджували б цільове призначення платежів за даними платіжних документів.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про ціни та ціноутворення" в народному господарстві застосовуються вільні ціни та тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Частиною 1 статті 8 вказаного Закону унормовано, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Відповідно до статті 9 Закону України "Про ціни та ціноутворення" державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи) (стаття 10 Закону України "Про ціни та ціноутворення" ).

Частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. За приписами статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 № 1729 "Про затвердження тарифів на теплову енергію АЕК "Київенерго" відповідно до законів України "Про електроенергетику", "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України, Указу Президента від 14.03.1995 № 213/95 "Про заходи щодо забезпечення діяльності Національної комісії з питань електроенергетики України" було затверджено Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" тарифи на теплову енергію; постанова набрала чинності з 01.01.2011 року. У відповідності до пункту 13 Указу Президента України від 21.04.1998 № 335/98 "Про Національну комісію регулювання електроенергетики України" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) комісія в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів.

Постановою Верховного Суду України від 11.12.2012 року у справі 22/313 залишені без змін рішення попередніх судових інстанцій у частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості споживача перед енергопостачальною організацією, яка нарахована із застосуванням тарифів, затверджених розпорядженнями КМДА за спірний період. Вказаною постановою постанову Вищого господарського суду України від 22 травня 2012 року у справі № 22/313 скасовано у частині залишення без змін постанови Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 7742 грн. 54 коп. заборгованості за договором за поставлену теплову енергію у січні 2011 року. При цьому у зазначеній постанові викладено позицію Верховного Суду України стосовно того, що НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 14 грудня 2010 року затвердила тарифи на теплову енергію Акціонерній енергопостачальній компанії „Київенерго", які вступили в силу з 01.01.2011 року. Вказані положення законодавства та Постанову Верховного Суду України від 11.12.2012 року у справі 22/313 вірно враховано господарськими судами попередніх інстанцій при визначенні розміру заборгованості за відповідний період.

Також слід зазначити, що, виходячи з пункту 2.1 договору, за яким при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України, суди обґрунтовано застосували тарифи, затверджені Київською міською державною адміністрацією, чинність яких відповідачем не спростовано у встановленому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також за статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статтею 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій відповідно до наявних матеріалів справи та встановлених на їх підставі істотних обставин справи, перевіривши розрахунок позовних вимог, дійшли вірного висновку про їх законність та обґрунтованість.

Судова колегія відхиляє доводи касаційної скарги як помилкові, та такі, що не ґрунтуються на дійсних обставинах та матеріалах справи, положеннях чинного законодавства, зводяться до переоцінки належно встановлених судами обставин справи. Так, судами належно перевірено розрахунок позивача щодо періоду нарахувань та включених до нього сум, виходячи з нульового сальдо, про що зазначено в судових рішеннях; судами застосовано діючі тарифи за теплопостачання, що не спростовано відповідачем; матеріали справи (договір, додатки до нього, т.1, а.с.17-25) не містять розміру наведеного відповідачем теплового навантаження 3,363, як узгодженого сторонами, та не доводять застосування позивачем більшого, ніж договірне, теплового навантаження, як зазначає відповідач у касаційній скарзі; застосований позивачем розрахунок відповідає умовам договору про облік споживання теплової енергії розрахунковим способом за договірними навантаженнями.

Також не відповідають дійсності доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 4-3 та 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за змістом постанови висновки апеляційного суду щодо додержання позивачем порядку здійснення розрахунків за теплопостачання та надання розрахункових документів ґрунтувалися на умовах договору та поясненнях відповідача про самостійне одержання ним від позивача обумовлених розрахункових документів, що самим відповідачем не заперечувалось, надані позивачем документи не вплинули на встановлені обставини справи; разом з тим відхилене апеляційним судом клопотання відповідача не відповідає приписам статті 38 Господарського процесуального кодексу України, позаяк не мотивує неможливості відповідачу надати самостійно власні платіжні документи, за якими здійснювались платежі, на підтвердження обставин цільового призначення платежів, що можуть підтверджуватися саме цими документами.

Неодноразово проводячи судові засідання, суд апеляційної інстанції виконав приписи статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач мав час та можливість підготувати та подати суду необхідні документи з необхідним клопотанням про прийняття їх судом; разом з тим у протоколах судових засідань не відображено жодних клопотань відповідача з цього приводу.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, такими доказами, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судова колегія також не може взяти до уваги доводи щодо порушення судами статей 35 та 111-28 Господарського процесуального кодексу України, позаяк у касаційній скарзі міститься посилання на судові рішення судів адміністративної юрисдикції, скасовані на час розгляду касаційної скарги.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу відповідно до вимог статей 34, 43, 84, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належно дослідили наявні у матеріалах справи докази, перевірили здійснені сторонами розрахунки та вірно застосували норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки належно встановлених судами обставин справи; посилання на порушення норм процесуального права, принципів рівності та змагальності сторін спростовуються матеріалами справи та змістом судових рішень; підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець-4" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року у справі № 5011-16/7577-2012 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2012 року залишити без змін.

Головуючий Н. Волковицька

Судді М. Данилова

Л. Рогач