Ухвала

від 18.06.2013 по справі а-8/186-9/431

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року № 9104/25780/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову господарського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2008 року у справі за позовом Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГалВудІндустрія» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Проект» про визнання недійсним договору та стягнення одержаних за ним коштів,-

встановив:

11.09.2006 року позивач - ДПІ у м. Івано-Франківську звернувся в суд позовом до відповідачів - ТзОВ «ГалВудІндустрія» та ТзОВ «Проект» в якому просив: 1) визнати недійсними договір та майново-господарські зобов'язання, що виникли на його підставі між відповідачами; 2) стягнути з ТзОВ «Проект» на користь ТзОВ «ГалВудІндустрія» суму коштів переданих ТзОВ «ГалВудІндустрія» на підставі вказаного договору та майново-господарських зобов'язань для ТзОВ «Проект» в сумі 407 746,86 грн; 3) стягнути ТзОВ «ГалВудІндустрія» в дохід держави одержане ним або належні йому кошти на відшкодування отриманого товару від ТзОВ «Проект» на суму 407 746,86 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що під час проведення податкової перевірки встановлено, що ТзОВ «ГалВудІндустрія» мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТзОВ «Проект» на підставі договору купівлі-продажу (поставки) лісоматеріалів № 04/04/ від 23.09.2004 року виконання якого оформлялося специфікаціями до договору, видатковими та податковими накладними, квитанціями про оприбуткування касових ордерів, транспортними накладними. Проте, встановлені в процесі перевірки податковим органом обставини свідчать, що при укладенні даного договору ТзОВ «Проект» керувалось метою суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки воно не мало на меті сплачувати податки, а здійснювало господарську діяльність з грубим порушенням ст. 67 Конституції України. Вказаний договір укладено з метою незаконного збільшення податкового кредиту з ПДВ та отримання бюджетного відшкодування. На підставі викладеного податковий орган просив визнати недійсним вказаний договір та застосувати наслідки передбачені ст. 208 ГК України.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 26.02.2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги посилання позивача на те, що податковим органом під час перевірки встановлено факти, які свідчать про те, що при укладенні спірного договору ТзОВ «Проект» керувалося метою яка суперечить інтересам держави та суспільства. Зокрема, згідно листа Охтирської МДПІ № 9788/7/232-110 від 13.10.2005 року вказане підприємство не подавало звітності по податку на прибуток за 2003 рік, за перше півріччя та за 9 місяців 2004 року, декларацій з ПДВ за липень-вересень 2004 року та не знаходиться за юридичною адресою. Провести перевірку даного товариства неможливо, оскільки воно перебуває в стадії банкрутства. Вказане свідчить про те, що ТзОВ «Проект» укладаючи з ТзОВ «ГалВудІндустрія» контракт на поставку лісоматеріалів, не мало на меті сплачувати податки.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що дану справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду даної справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у м. Івано-Франківську проводились позапланові перевірки ТзОВ «ГалВудІндустрія» в процесі яких встановлено, що між ТзОВ «Проект» (Продавець) та ТзОВ «ГалВудІндустрія» (Покупець) укладено договір (контракт) № 04/04 від 23.09.2004 року згідно умов якого Продавець продає, а Покупець придбаває вироби (дуб половочник). Кількість партій, об'єм кожної партії, асортимент та технічні умови вказані в Додатку 01/04 від 03.09.2004 року.

ДПІ у м. Івано-Франківську вважає, що вказаний договір має бути визнаний нечинним, оскільки ТзОВ «Проект» при його укладенні керувалося метою суперечною інтересам держави і суспільства, так як не мало на меті сплачувати податки і збори. Позивачем зроблено запит до Охтирської МДПІ щодо проведення перевірки ТзОВ «Проект» на який остання листом від 11.11.2005 року повідомила, що провести перевірку даного підприємства неможливо, оскільки воно знаходить в процесі банкрутства, а його посадові особи знаходяться у розшуку. Звітності це товариство не подає з липня 2004 року.

Також податковий орган вказує на те, що 09.11.2005 року ст. о/у ВОБ ФСПД МГВПМ ДПІ в м. Івано-Франківську в порядку проведення оперативних дій було відібрано пояснення в директора ТзОВ «Проект» Гаврилюка М.В. згідно яких він 14.01.2005 року потрапив у ДТП і після цього підписавши деякі документи за січень-лютий 2005 року передав печатку підприємства одному із засновників - ОСОБА_3, й з того часу будь-якого відношення до фінансово-господарської діяльності даного підприємства не мав.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що вказаний договір не може бути визнаний недійсним, оскільки він був спрямований на реальне настання правових наслідків на які він був спрямований, про що свідчить те, що покупець отримав товар, а продавець кошти в якості оплати за цей товар, що підтверджується первинними документами та не заперечується позивачем. Також суд першої інстанції зазначив, що для визнання договору недійсним з тих підстав, що його укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства необхідно встановити умисел сторін договору. Однак, позивачем таких доказів не надано, а сам факт несплати податків та зборів не може бути підставою для визнання договору недійсним, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується частково, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позов про визнання недійсним господарського зобов'язання, укладеного між відповідачами, на підставі ст. 207 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а тому питання щодо нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства, досліджується судом в процесі судового розгляду, а відповідні висновки викладаються у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

У свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не позбавлені права на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України провадження у справі слід закрити.

Також судом першої інстанції під час вирішення даної справи не враховано, що позивачем до ТзОВ «Проект» заявлено вимогу про стягнення з нього на користь ТзОВ «ГалВудІндустрія» коштів в сумі 407 746,86 грн.

Згідно інформації Головного управління статистики у Сумській області наданої листом за № 04/2-08-5346 від 07.12.2006 року, один із відповідачів ТзОВ «Проект» ліквідований, про що державним реєстратором виконавчого комітету Охтирської міської ради 27.03.2006 року вчинено відповідну реєстраційну дію за № 16301170001000335.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Оскільки згідно вказаної вище інформації ТзОВ «Проект» ліквідоване, у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України провадження у справі в частині позовних вимог до даного товариства підлягає закриттю.

Щодо позовної вимоги про стягнення в дохід держави грошових коштів, отриманих за оскаржуваною угодою, на підставі ст. 208 Господарського кодексу України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позов у цій частині задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Однак, позивачем не доведено наявність умислу у сторін (сторони) договору (контракту) направленого на досягнення господарським зобов'язанням мети, що суперечить інтересам держави та суспільства. Викладеним також спростовується посилання податкового органу на недекларування та несплату ТзОВ «Проект» податків.

Натомість, як вірно зазначено судом першої інстанції, у матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують факт виконання вказаного договору та досягнення мети з якою він був укладений, а саме отримання Покупцем товарів, а Продавцем коштів за цей товар, що не заперечується і позивачем. Зокрема, самим податковим органом до матеріалів справи долучено копії: видаткових та податкових накладних, специфікацій квитанцій про оприбуткування касового ордеру, які підтверджують факт оплати товару, а також товарно-транспортних накладних, які свідчать про реальний рух товару від Продаця до Покупця.

Не обґрунтованим є посилання позивача на не підписання директором ТзОВ «Проект» первинних документів, які оформлялися в процесі виконання господарського зобов'язання, оскільки це не підтверджено належними та допустимими доказами, а як вбачається із пояснень наданих директором вказаного товариства Гаврилюком М.В. ним не заперечується факт поставки лісоматеріалів ТзОВ «ГалВудІндустрія». Натомість доказів того, що він з лютого 2005 року не обіймав посади директора вказаного товариства та не підписував жодних документів суду не надано.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України.

Так як санкції, передбачені ст. 208 ГК України є адміністративно-господарськими, відтак можуть бути застосовані лише протягом строку, передбаченого ст. 250 ГК України, а саме протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, спірний договір (контракт) укладено відповідачами 23.09.2004 р., останню, наявну у матеріалах справи, податкову накладну виписано 05.09.2005 року, у той час як позовні вимоги заявлено лише 11.09.2005 року, тобто зі спливом законодавчо встановлених строків.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладене, оскаржувана постанова в частині позовних вимог про визнання недійсним договору, а також за позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проект» прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про її скасування в цій частині із закриттям провадження у справі. В іншій частині суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови в цій частині, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 157, 195, 197, 198, 200, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську - задовольнити частково.

Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2008 року у справі № А-8/186-9/431 - в частині позовних вимог про визнання недійсним договору (контракту), а також за позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проект» - скасувати і закрити провадження у справі в цій частині.

У решті постанову господарського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2008 року у справі № А-8/186-9/431 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін