Ухвала

від 20.06.2013 по справі 2а/0570/13535/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Мєзєнцев Є.І.

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року справа №2а/0570/13535/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Шишова О.О., Сіваченка І.В., Жаботинської С.В., секретарі судового засідання Сульженко А.В., за участю представника позивача Іванової О.Є, представників відповідача Колеснікової О.М., Чиркіної Н.В., Перунова Д.А., Дунди В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року у справі № 2а/0570/13535/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Константа-Агро» до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду задоволені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Константа-Агро» до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень від 17.09.2012 року №0000762241/3904 та від 17.09.2012 року №0000752241/3905.

Скасовані податкові повідомлення-рішення Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 17.09.2012 року №0000762241/3904 та від 17.09.2012 року №0000752241/3905.

З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та звернулись з апеляційною скаргою у якій вказали, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначили, що позивачем порушено приписи статті 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а тому є нікчемними. Господарські операції не мають реального характеру. Просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Представник позивача у судовому засіданні вказала, що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Формування податковий кредит сформований вірно та підтверджений всіма первинними документами. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Згідно Положення про Державну податкову службу в Україні, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 року №584/2011 (далі - Положення), до системи органів Державної податкової служби України належать центральний апарат та територіальні органи - державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції.

Державна податкова служба України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері (абз.3 п.1 Положення).

Відповідно до п.п.41.1.1. п.4.1 ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є, зокрема органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Таким чином, Інспекція є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Податковим кодексом України та Положенням.

Відповідач Товариство (вул. Докучаєва, 1, селище Бересток, Костянтинівський район, Донецька область, 85107, ідентифікаційний код - 30947526) є юридичною особою (т.1 а.с.а.с.113, 115-126) знаходиться на податковому обліку Інспекції з 19.09.2000 року (т.1 а.с.53), є платником податку на додану вартість (т.1 а.с.114) та відповідно до законодавства є платником податку на прибуток.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 15.1. Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1 ст.1 ПК України).

Підпунктом 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпунктом 9.1.1 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України встановлено, що податок на додану вартість та податок на прибуток належать до загальнодержавних податків.

За правилами п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п.57.1 ст.57 ПК України).

За визначенням п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків (п.49.1 ст.49 ПК України).

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді (п.49.2 ст.49 ПК України).

Органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом (п.п.20.1.28 п.20.1 ст.20 ПК України).

За визначенням п.п.14.1.265 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Приймаючи до уваги вказівки Вищого адміністративного суду України викладені у Інформаційному листі від 24.11.2011 року №2198/11/13-11 (далі - Інформаційний лист), з дати набрання чинності Законом України від 07.07. 2011 року №3609-VІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України», тобто з 6 серпня 2011 року, штрафні санкції за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені після 1 січня 2011 року, застосовуються згідно з приписами пункту 11 підрозділу 10 розділу ХІХ Податкового кодексу України.

Поряд з тим, з урахуванням означеного Інформаційного листа, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам при вирішенні питання щодо застосування передбачених Податковим кодексом України штрафних санкцій до податкових правопорушень, вчинених до 1 січня 2011 року, адміністративний суд виходить з наступного.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначити із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльність такої особи. У свою чергу заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначити на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Таким чином оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчиненні платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.

Як установлено пунктом 11 підрозділу 10 розділу ХІХ Податкового кодексу України, що набув чинності з 6 серпня 2011 року, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Отже, за змістом наведеного пункту до податкових правопорушень незалежно від дати їх вчинення застосовуються штрафні санкції в розмірах, визначених Податковим кодексом України.

Згідно абз.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та плати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби (п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України).

Стаття 79 Податкового кодексу України у пункті 79.1 встановлює, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (п.79.2 ст.79 ПК України).

Згідно п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до органу державної податкової служби за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків (п.86.8 ст.86 ПК України).

За приписами п.56.1 ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Встановлено, що наказом від 07.08.2012 року №500 відповідачем було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства, у зв'язку з отриманням податкової інформації, що свідчить про можливі порушення позивачем податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дон-Агротрейд» код ЄДРПОУ 36443018 за вересень, грудень 2010 року, ТОВ «Агрофонд України» код ЄДРПОУ 36937309 за серпень, грудень 2010 року, ТОВ «ТРЕЙДІНГ-АГРО» код ЄДРПОУ 37104987 за березень 2011 року, ТОВ «Компанія «Придніпров'є» код ЄДРПОУ 34432823 за квітень 2011 року, ФОП ОСОБА_5 ІПН НОМЕР_1 за травень, червень 2011 року, ПП «Регіони» код ЄДРПОУ 36695721 за лютий 2010 року, ПП «Віста Дніпро» код ЄДРПОУ 35165283 за серпень 2011 року, ТзОВ «Інтерсервісплюс» код ЄДРПОУ 37182777 за листопад, грудень 2010 року, ТОВ «Компанія «Агро-Люкс» код ЄДРПОУ 36559173 за грудень 2009 року та січень, лютий 2010 року, ТОВ «Союз Лівс» код ЄДРПОУ 35808940 за липень 2011 року, ТОВ «АГРОСОЮЗ ЗЕМЛЯ» код ЄДРПОУ 37360411 за березень, квітень 2011 року, ПП «Транс Місія» код ЄДРПОУ 36161777 за березень 2011 року, ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРОТРЕЙД» код ЄДРПОУ 36988641 за червень 2011 року, ТОВ «Будпластполімер» код ЄДРПОУ 25186431 за серпень 2011 року, ТОВ «Картман» код ЄДРПОУ 37212772 за лютий 2011 року (т.1 а.с.а.с.111-112).

За результатом проведеної Інспекцією 07.08.2012 року документальної позапланової невиїзної перевірки, були встановлені порушення позивачем ч.1, 3, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, зокрема, недодержання вимог законодавства в момент вчинення правочинів з контрагентами-постачальниками, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочину здійсненому Товариством при придбанні товарів (послуг), а також п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 1'889'477 грн., п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 1'544'790 грн., про що складено відповідний акт (т.1 а.с.а.с.52-94).

В свою чергу на підставі акту документальної невиїзної перевірки, 17.09.2012 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0000762241/3904 та №0000752241/3905, згідно яких загальна сума грошового зобов'язання позивача за штрафними санкціями склала 1'717'133,5 грн. (а.с.а.с.50-51).

Із суті пояснень наданих представниками Інспекції, випливає, що відповідач вбачає порушення чинного податкового законодавства з боку позивача у тому, що останнім було вчинено правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що ними обумовлені, а саме не мають реального товарного характеру, у зв'язку з чим мають ознаки нікчемності.

Враховуючи ті обставини, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі акту документальної невиїзної перевірки від 08.08.2012 року №527/22.1-30947526, суд першої інстанції вважав необхідним надати правову оцінку обставинам встановленим контролюючим органом під час її проведення та висновкам про наявність порушень податкового законодавства з боку позивача.

По-перше, посилання відповідача на акти перевірок складені іншими органами державної податкової служби, суд першої інстанції оцінив як такі, що не мають юридичної сили, з тих підстав, що сам по собі акт перевірки уявляє собою службовий документ, який лише фіксує факт проведення контролюючим органом перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і відображає встановлені під час її проведення фактичні дані, їх аналіз, опис. У зв'язку з чим, за своєю суттю акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом господарювання (або їх відсутність), щодо якого безпосередньо здійснюється перевірка, при цьому цей документ не наділено такими характерними ознаками як категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.

В той же час, вчинені податковим органом дії стосовно прийняття акту перевірки не породжують для платника податків будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки. Тому будь-які формулювання, викладені у висновках акта перевірки, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, яким він складається та не можуть самі по собі спричиняти жодних негативних наслідків ані для самого платника податків, що перевіряється, ані тим більше для його контрагентів у ланцюгу постачання.

По-друге, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, порушення іншими особами, зокрема, його постачальниками, чинного законодавства України не може негативно впливати на результати діяльності такого платника за умови відсутності доказів його недобросовісності. Адже, навіть доведене порушення законодавства контрагентами суб'єкта господарювання, має своїм наслідком настання юридичної відповідальності виключно для його порушників. Позивач апріорі не може нести відповідальність за порушення вчинені іншими платниками податку.

Крім того, Товариство не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме виконувались прийняті ним роботи, або перевіряти наявність трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, виробничо-складських приміщень та іншого майна контрагента, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення ним діяльності.

Також, чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність їх установчих документів. При цьому, позивач як платник податків не може відповідати за порушення контрагентами - постачальниками своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та віднесення відповідних сум до валових витрат підприємства.

По-третє, жодним нормативним актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається, зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

При цьому, за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Проте відповідачем не надано, а судом першої інстанції не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладення та виконання позивачем правочинів.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування, адже інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що є недопустимим виходячи із загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що укладені угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави, а лише твердження, без відповідної доказової бази, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, є тільки припущенням.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із змісту наведених вище правових норм випливає, що нікчемний договір є недійсним в силу закону, у разі якщо його недійсність не оспорюється. Між тим, якщо сторона (сторони) такого правочину заперечує проти його нікчемності, такий договір вважається оспорюваним, у зв'язку з чим може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках.

Отже, посилання відповідача на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки означені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

У будь-якому разі, визнання правочинів недійсними заінтересованою особою виходячи лише з її міркувань, що вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, суперечить не лише презумпції правомірності правочину, а й загальним засадам судочинства.

Між тим, здійснений судом першої інстанції правовий аналіз спірних правовідносин в розрізі норм права, якими вони врегульовуються, зумовлює висновок про невідповідність правової позиції відповідача приписам чинного законодавства, оскільки вона ґрунтується лише на припущеннях останнього та спростовується наявними в матеріалах справи належними доказами, якими в розумінні статті 70 КАС України, є первинні документи, що підтверджують фактичне проведення позивачем господарських операцій.

Так, на переконання суду першої інстанції, під час проведення документальної позапланової перевірки, висновки про порушення саме Товариством податкового законодавства внаслідок вчинення правочинів, що не спрямовані на настання реальних наслідків, мають бути обумовлені виключно наявністю судових рішень, якими встановлена їх нікчемність внаслідок чого такі правочини визнано недійсними або результатами ненадання під час перевірки позивачем первинних бухгалтерських документів, які свідчать про факт проведення спірних господарських операцій та як наслідок правомірності формування ним податкового кредиту.

Проте, дослідженням акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 08.08.2012 року №527/22.1-30947526, судом першої інстанції встановлено, що контролюючим органом виявлені порушення законодавства лише з боку контрагентів постачальників позивача. Поряд з тим, акт перевірки не містить жодного посилання податкової інспекції на ненадання саме позивачем первинних документів, як і не наведено фактів визнання в судовому порядку недійсними правочинів між ним та його контрагентами-постачальниками.

По-четверте, виходячи із сутності перевірки як різновиду правовідносин, податковою перевіркою є сукупність контрольних заходів, що провадяться органами державної податкової служби у межах їх компетенції щодо платників податків та інших підконтрольних суб'єктів у порядку та на підставах, передбачених законодавством з метою з'ясування правомірності обчислення, своєчасності і повноти сплати податків, зборів (обов'язкових платежів). Поряд з тим, результати проведеної податкової перевірки прямо залежать від вжиття контролюючим органом всіх необхідних заходів для повного та належного дослідження документів на підставі яких платники податків формують свою податкову звітність.

З урахуванням зазначеного суд першої інстанції зауважив, що після надання позивачем до перевірки первинних документів на підтвердження проведених господарських операцій, відповідач встановивши відсутність певних документів, мав направити запит платнику податків щодо якого здійснюється перевірка, з вимогою про надання відсутніх документів контролюючому органу. При цьому, висновок Інспекції про відсутність реального товарного характеру господарських операцій між Товариством і його постачальниками мав би правове підґрунтя, у разі безпідставного ненадання позивачем податковому органу витребуваних документів.

Втім не встановлено, а Інспекцією не доведено, факту звернення відповідача до позивача з вимогою про надання відсутніх первинних документів на підтвердження проведених ним господарських операцій або пояснень з приводу їх відсутності.

Беручи до уваги, що застосування правових наслідків встановлених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями до позивача можливе у разі безпідставного ненадання саме ним витребовуваних документів, відсутність з боку податкового органу письмових доказів щодо звернення до Товариства із запитом про надання відсутніх документів або пояснень з приводу їх відсутності, визначає висновки Інспекції щодо порушення позивачем податкового законодавства, як передчасні та такі, що не ґрунтуються на належних доказах.

Поряд з тим суд першої інстанції вважав важливим зауважити, що акти органів державної влади, в силу свого адміністративно-правового статусу, мають в повній мірі відповідати приписам чинного законодавства та ґрунтуватись виключно на беззаперечних доказах, адже лише за таких обставин вони можуть вважатися законними.

Так, під час проведення документальної позапланової перевірки, висновки про порушення Товариством податкового законодавства внаслідок вчинення правочинів, що не спрямовані на настання реальних наслідків, мають бути обумовлені виключно результатами необґрунтованого ненадання позивачем витребуваних під час перевірки первинних бухгалтерських документів, які б мали свідчити про факт проведення спірних господарських операцій та як наслідок правомірності формування ним податкової звітності.

В той же час, частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, приймаючи до уваги, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем на підставі акту складеного за результатом проведеної документальної невиїзної позапланової перевірки позивача, тягар доведення в порядку статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України порушень Товариством податкового законодавства судом покладається саме на Інспекцію.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції виходив із приписів ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Наразі, окрім вищенаведеного, правова позиція відповідача викладена в акті перевірки від 09.04.2013 року №130/25 також спростовується висновками проведеної у справі судово-економічної експертизи (т.16 а.с.а.с.1-70).

Так, за результатом проведеної експертизи було встановлено, що наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського, податкового обліку та звітності товариства з обмеженою відповідальністю «Константа-Агро», висновки акту Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 08.08.2012 року №527/22.1-30947526 щодо заниження податку на прибуток у сумі 1'889'477,00 грн. та заниження податку на додану вартість в сумі 1'544'790,00 грн. - не підтверджуються.

Натомість надані позивачем первинні бухгалтерські документи підтверджують проведення ним господарських операцій з постачальниками - ТОВ «Дон-Агротрейд» код ЄДРПОУ 36443018 за липень 2010 року (вересень у податковому обліку), грудень 2010 року, ТОВ «Агрофонд України» код ЄДРПОУ 36937309 за серпень, грудень 2010 року, ТОВ «ТРЕЙДІНГ АГРО» код ЄДРПОУ 37104987 за березень 2011 року, ТОВ «Компанія «Придніпров'є» код ЄДРПОУ 34432823 за квітень 2011 року, ФОП ОСОБА_5 ІПН НОМЕР_1 за квітень, травень 2011року (червень 2011 року у податковому обліку), ПП «Регіони» код ЄДРПОУ 36695721 за лютий 2010 року, ПП «Віста Дніпро» код ЄДРПОУ 35165283 за липень 2011року (серпень 2011 року - у податковому обліку), ТОВ «Інтерсервісплюс» код ЄДРПОУ 37182777 за листопад, грудень 2010 року, ТОВ «Компанія «Агро-Люкс» код ЄДРПОУ 36559173 за грудень 2009 року та січень, лютий 2010 року, ТОВ «Союз Лівс» код ЄДРПОУ 35808940 за липень 2011 року, ТОВ «АГРОСОЮЗ ЗЕМЛЯ» код ЄДРПОУ 37360411 за березень, квітень 2011 року, ПП «Транс Місія» код ЄДРПОУ 36161777 за березень 2011 року, ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРОТРЕЙД» код ЄДРПОУ 36988641 за червень 2011 року, ТОВ «Будпластполімер» код ЄДРПОУ 25186431 за серпень 2011 року, ТОВ «Картман» код ЄДРПОУ 37212772 за січень 2011року (лютий 2011 року - у податковому обліку).

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, прийняті відповідачем за результатами позапланової документальної невиїзної перевірки Товариства податкові повідомлення-рішення від 17.09.2012 року №0000762241/3904 та №0000752241/3905 не відповідають вимогам законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, внаслідок чого є протиправними, а тому суд першої інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Повний текст ухвали складений 21 червня 2013 року.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року у справі № 2а/0570/13535/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року у справі № 2а/0570/13535/2012- залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.О.Шишов

І.В.Сіваченко

С.В.Жаботинська