Рішення

від 21.06.2013 по справі 9/159-09/20-12/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-23-25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2013 р. Справа № 9/159-09/20-12/17

За позовом Публічного акціонерного товариства „АЕС Київобленерго"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 100 633,19грн.

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Слівінський В.А. (дов. № 170 від 07.06.2013р.);

Кошман В.О. (дов. № 98 від 21.05.2013р.);

від відповідача ОСОБА_4 (дов. № 2-76 від 11.06.2013р.).

Обставини справи:

Закрите акціонерне товариство „А.Е.С. Київобленерго", яке перейменовано у Публічне акціонерне товариство „АЕС Київобленерго" (далі - позивач) звернулося з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 100 633,19грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує належним чином умови договору про постачання електроенергії № 378 від 14.07.2004р. щодо повної сплати вартості спожитої електроенергії, посилаючись при цьому на акт контрольного огляду засобів обліку електроенергії від 18.02.2009р., акт технічної перевірки розрахункового засобу обліку електричної енергії від 19.02.2009р., додаткову угоду до договору № 378 та рахунок на оплату за лютий 2009 року № НОМЕР_1 від 19.02.2009р., згідно з якими різниця за показниками лічильника, які подала відповідач за січень 2009 року, та фактичними показниками лічильника, зафіксованими позивачем 18.02.2009р. в акті контрольного огляду, складає 127881 кВт/год, на яку і було здійснено подальше нарахування заборгованості.

Рішенням господарського суду Київської області від 15.11.2011р. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 63 770,28грн. основного боргу, а також 637,70грн. державного мита та 198,35грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012р. рішення господарського суду Київської області від 15.11.2011р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2012р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012р. та рішення господарського суду Київської області від 15.11.2011р. у даній справі було скасовано, а матеріали справи направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Рішенням господарського суду від 15.10.2012р. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 100 584,79грн. основної заборгованості та судові витрати у сумі 1 005,85грн. державного мита і 117,94грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013р. рішення господарського суду Київської області від 15.10.2012р. скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2013р. вказане рішення та постанову скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

20.05.2013р. господарським судом Київської області одержано матеріали справи № 9/159-09/20-12 разом із супровідним листом Вищого господарського суду України № 9/159-09/20-12/313/2013 від 25.04.2013р.

На підставі автоматизованого розподілу справ господарського суду Київської області справу № 9/159-09/20-12 передано для подальшого розгляду судді Горбасенку П.В.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.05.2013р. (суддя Горбасенко П.В.) справу № 9/159-09/20-12 прийнято до провадження, присвоєно їй № 9/159-09/20-12/17, розгляд справи призначено на 07.06.2013р.

У судовому засіданні 07.06.2013р. від позивача надійшло пояснення від 07.06.2013р., згідно якого останній підтримав позовні вимоги у повному обсязі, яке прийнято судом.

У судовому засіданні 07.06.2013р. від представника відповідача надійшло заперечення від 04.06.2013р., згідно якого останній визнав позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, яке прийнято судом.

У судовому засіданні 07.06.2013р. оголошено перерву до 21.06.2013р.

У судовому засіданні 21.06.2013р. представники позивача підтримали позов у повному обсязі, представник відповідача заперечив проти позову повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

14.07.2004р. між Закритим акціонерним товариством „А.Е.С. Київобленерго", яке перейменовано у Публічне акціонерне товариство „АЕС Київобленерго" (далі - постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (далі - споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 378, відповідно до умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник зобов'язується відпускати електроенергію як різновид промислової продукції споживачу в межах 40 кВт приєднаної дозволеної до використання потужності згідно з визначеними йому цим договором умовами та величинами постачання електроенергії та потужності.

Постачання електроенергії за спірним договором здійснюється до кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1", яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачу.

Згідно п. 2.2.3. договору споживач зобов'язується оплачувати постачальникові вартість спожитої електроенергії згідно з умовами додатків 2 і 4 до договору, якими визначено порядок розрахунків між сторонами та порядок зняття показників засобів обліку електроенергії.

Відповідно до п. 1 додатку 4 до договору споживач бере на себе обов'язок знімати покази електролічильників на 24.00 останнього дня розрахункового періоду. Розрахунковий період починається 24 числа кожного місяця і триває до 24 числа наступного місяця.

Суд встановив, що на виконання умов договору споживач щомісячно до 25 числа подавав звіти про використану електроенергію у відповідності до форми встановленої додатком №9 до договору, також, документи, що підтверджують оплату вартості використаної електроенергії у розрахунковому періоді та заявки на обсяги споживання електроенергії у поточному періоді.

Так, згідно звіту за січень 2009 року електроенергії використано в кількості 1 070 кВт (останні показники лічильника - 48 384 кВт) (а.с. 40, т. 1) вартість якої оплачено споживачем попередньо, відповідно до умов п. 3.2 додатку № 2 до договору № 378 в сумі 880,00грн., що підтверджується квитанцією № 15 від 05.01.2009р. (а.с. 13, т. 3).

18.02.2009р. представниками позивача складено акт контрольного огляду засобів обліку електричної енергії, яким в присутності відповідача зафіксовано показники лічильника - 176 265 кВт, порушення цілісності пломб на приладі обліку не встановлено (а.с. 36, т. 1).

19.02.2009р. постачальник електроенергії виставив споживачу рахунок № НОМЕР_1 на оплату спожитої електроенергії за період з 19.01.2009 року по 18.02.2009 року в сумі 100 633,19грн. з визначенням кількості спожитої електроенергії - 142 316 кВт, що значно перевищує різницю між попередніми та наступними показниками зазначеними у звіті за січень 2009 року та акті зняття показників від 18.02.2009 року.

Предметом позову є вимога про стягнення заборгованості по оплаті неврахованої вартості спожитої електроенергії за період з 19.01.2009 року по 18.02.2009 року в сумі 100 633,19грн.

Відповідно до ст. 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

У постанові Вищого господарського суду України від 22.04.2013р. у справі № 9/159-09/20-12 суд касаційної інстанції вказав на необхідність виконання судом першої інстанції вказівок, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 12.07.2012р.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України у постанові від 12.07.2012р. звернув увагу на те, що згідно п. 3.2. додатку № 2 до договору всі кошти, перераховані відповідачем за електричну енергію, позивач зараховує в погашення існуючої заборгованості відповідача з найдавнішим терміном її виникнення. При цьому, суд касаційної інстанції відзначив, що суди не дали належної оцінки доводам позивача про те, що зважаючи на не згоду відповідача із сумою заборгованості, він здійснив коригування в особовій картці відповідача, під час якого було виявлено, що в кожному платіжному документів виявилося призначення платежів, як погашення заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення. З травня 2009 року споживач ФОП ОСОБА_1 оплачувала лише поточну заборгованість. Погашення боргу, який виник не відбувалося. Судами попередніх інстанцій не звернуто уваги на цей факт, не досліджувались ані оригінали, ані завірені належним чином звіти відповідачки за спожиту електроенергію (графіки споживання електроенергії та величини потужності). Крім того, не досліджувався факт ( як і коли) здійснювалася остання контрольна перевірка засобу обліку електроенергії на об'єкті споживача.

Суд касаційної інстанції вказав також на необхідність перевірки місцевим господарським судом відомостей про те, що у користуванні відповідача протягом спірного періоду перебувало кілька лічильників з різними заводськими номерами, які неодноразово опломбовувались, про що у справі наявні акти, протоколи тощо та дослідження яким саме лічильником чи лічильниками обліковувалась спожита (неврахована) електроенергія, а також обставин виникнення такого значного розміру споживання електроенергії, відповідних розмірів за попередні періоди (до січня 2009 року), в т. ч. з урахуванням положень укладеного між сторонами договору щодо дозволених обсягів споживання та вартості електроенергії.

Водночас суд касаційної інстанції вказав на потребі у наданні належної оцінки звіту про оцінки звіту про використану електроенергію за січень 2009р., на підставі якого позивачем вирахувана сума заборгованості з урахуванням повноважень, наданих процесуальним законодавством.

Згідно з приписами статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Також слід зазначити, що відповідно до ч. 2 статті 11 ЦК України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається зі змісту договору № 378 від 14.07.2004 р., зазначений договір за своєю юридичною природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору енергопостачання слід застосовувати загальні положення про договір поставки та про договір купівлі-продажу, якщо інше не встановлено законом або якщо інше не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частиною 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Водночас згідно зі статтею 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до п. 5.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. № 28 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем, та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Згідно з пунктом 6.1 Правил користування електричною енергією, розрахунки споживача за використану електричну енергію здійснюються відповідно до умов договору. Обсяги електричної енергії, які підлягають оплаті, мають визначатися відповідно до даних розрахункового обліку електричної енергії про її фактичне споживання за винятком випадків, передбачених цими Правилами.

Пунктом 6.11 Правил передбачено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами.

Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку.

Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період мають бути враховані суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи, що відповідачем не заявлялося про відмову у задоволенні позову з підстав невідповідності підпису відповідача на звіті про використану електроенергію за січень 2009р. (а.с. 40, т. 1), а сторонами не заявлялося про призначення почеркознавчої експертизи для встановлення справжності підпису відповідача на звіті про використану електроенергію за січень 2009р., суд дійшов висновку про відсутність потреби у з'ясуванні вказаної обставини у силу вимог ст. 43 ГПК України.

Як вбачається зі звіту про використану електроенергію за січень 2009р. (а.с. 40, т. 1) та акту контрольного огляду засобів обліку електричної енергії від 18.02.2009р. (а.с. 36, т. 1) спірна електроенергія обліковувалася лічильником CA4Е-5030, серійний номер 0208490.

Згідно п. 3.2. додатку № 2 до договору всі кошти, перераховані відповідачем за електричну енергію, позивач зараховує в погашення існуючої заборгованості відповідача з найдавнішим терміном її виникнення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що звіт про використану електроенергію (а.с 40, т. 1), на підставі якого позивачем вирахувана сума заборгованості, не може бути належним доказом з огляду на наступне.

Суд встановив, що позивачем в порушення п. 3.2. додатку № 2 до договору сплачені споживачем з травня 2009р. грошові кошти зараховувалися в поточну заборгованість, а не в погашення існуючої заборгованості відповідача з найдавнішим терміном її виникнення.

Крім того, відповідно до п. 38. постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Правил користування електричною енергією для населення" № 1357 від 26.07.1999 року енергопостачальник зобов'язується, зокрема, проводити не менш як один раз на 6 місяців контрольне знімання показань приладів обліку у споживачів відповідно до затверджених графіків.

Проте, всупереч зазначеному, позивач не виконав свого обов'язку щодо проведення контрольного знімання показників лічильника, оскільки з дати укладення договору від 14.07.2004р. позивач не проводив контрольне знімання показів приладів обліку, що є порушенням п. 38 Правил користування електричною енергією для населення, позбавивши суд можливості встановити достовірність наданих показників лічильника відповідача в спірний період.

Судом встановлено, що відповідно до додатку 1 до договору про постачання електричної енергії № 378 від 14.07.2004р. обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу договірна величина споживання електричної енергії у січні та лютому складає по 1,5 тис. кВт. Год, в той час як вбачається зі звіту про використану електроенергію за січень 2009р. (а.с. 40, т. 1) та акту контрольного огляду засобів обліку електричної енергії від 18.02.2009р. (а.с. 36, т. 1) споживач спожив за місяць 127 881 кВт. (176 265 кВт - 48 384 Квт), що є неспівмірним з розміром споживання відповідача за інші періоди, зокрема: 3 828 кВт за серпень 2009р., 3 728 кВт за липень 2009р., 3 947 кВт за вересень 2009р., 1 070 кВт за січень 2009р., 2 417 кВт за травень 2009р., 2 160 кВт за вересень 2010р.

Враховуючи вищевикладене, суд критично оцінює доводи позивача про споживання відповідачем за місячний період 127 881 кВт. електричної енергії.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що позивачем, належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 33, 34 ГПК України, не доведено суду факту споживання відповідачем за місячний період 127 881 кВт. електричної енергії, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по оплаті неврахованої вартості спожитої електроенергії за період з 19.01.2009 року по 18.02.2009 року в сумі 100 633,19грн.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено: 26.06.2013р.

Суддя П.В. Горбасенко