Постанова

від 19.06.2013 по справі 2а-3509/11/0170/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2013 р. (о 12:47) Справа №2а-3509/11/0170/15

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Дубініної Г.В., представників сторін:

від позивача - Вахрушев В.Є., Мосейко Т.В.;

від відповідача - Григор’єва Т.В.;

від третьої особи 1 - Побєдненська сільська рада - не з'явився;

від третьої особи 2 - Управління екологічної інспекції Північно-Кримського регіону - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Сільського комунального підприємства "Побєдне"

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Побєдненська сільська рада, Управління екологічної інспекції Північно-Кримського регіону

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Сільське комунальне підприємство "Побєдне" (далі - позивач) до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Джанкойської об'єднаної Державної податкової інспекції в АР Крим від 10.03.2011 р. №000888/23-1/0 про збільшення грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 384127,63 грн. до Сільське комунальне підприємство «Побєдне».

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми податкового законодавства, оскільки позивач не є власником побутових відходів, не має на балансі або у власності сміттєзвалище, отже не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища у розумінні приписів нормативно-правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини.

Представники позивача у судових засіданнях наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Представник відповідача під час розгляду справи проти задоволення адміністративного позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях, зазначивши, що в ході проведеної перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, що й стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Треті особи у судове засідання явку представників не забезпечили, про місце, день та час слухання справи повідомлені належним чином, від представника Побєдненської сільської ради надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Сільське комунальне підприємство "Побєдне" (ідентифікаційний номер юридичної особи - 32608038) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України Джанкойською районною державною адміністрацією АР Крим 04.02.2004.

З матеріалів справи вбачається, що основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, діяльність з оброблення твердих відходів (КВЕД 41.00.0). Відповідно до п. 2.3.1. Статуту основними напрямками діяльності підприємства є надання послуг з прибирання, вивезення та знищення твердих побутових відходів.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів.

Таким чином, Сільське комунальне підприємство "Побєдне" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Посадовими особами податкового органу була проведена планова виїзна перевірка Сільського комунального підприємства «Побєдне» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010.

За результатами перевірки був складений акт № 779/23-1/32608038 від 18.02.2011 (далі акт перевірки), за висновками якого встановлено порушення СКП «Побєдне» п.1.4 ст.1, п. 3.1 ст. 3, п. 5.5 ст. 5 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999і р, N 162/379 зі змінами та доповненнями, а саме: заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища всього у сумі 73167,16 грн., у тому числі за 2008 року у сумі 13965,34 грн., за 2009 року у сумі 30489,66 грн., за 2010 рік у сумі 28712,16 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки у цій частині позивачем подані заперечення на акт перевірки. За результатом розгляду заперечень надана відповідь щодо результатів розгляду заперечень до акту документальної планової виїзної перевірки СКП «Побєдне» № 779/23-1/32608038 від 18.02.2011, відповідно до якої при розрахунку грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища застосований коефіцієнт 3, ані 1, як зазначено в акті перевірки, та сума збору за забруднення навколишнього природного середовища складає за основним платежем 219501,50 грн.

На підставі висновків акту перевірки та відповіді щодо результатів розгляду заперечень до акту документальної планової виїзної перевірки СКП «Побєдне» № 779/23-1/32608038 від 18.02.2011 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.03.2011 №000888/23-1/0 про збільшення грошового зобов'язання за платежем збір за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 384127,63 грн., в тому числі за основним платежем - 219501,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 164626,13 грн.

Сума донарахування зобов'язання за платежем збір за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 384127,63 грн., в тому числі за основним платежем - 219501,50 грн., визначена податковим органом внаслідок порушення п.1.4 ст.1, п. 3.1 ст. 3, п. 5.5 ст. 5 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затверджену наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999і р, N 162/379

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування грошових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення від 10.03.2011 №000888/23-1/0 про збільшення грошового зобов'язання за платежем збір за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 384127,63 грн., в тому числі за основним платежем - 219501,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 164626,13 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірка проведена за період 2008,2009,2010 рік, отже при вирішенні спору суд застосовує нормативно-правові акти, які були діючи на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) збір за забруднення навколишнього природного середовища визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Згідно зі ст. 55 цього Закону розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Статтею 39 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 № 187/98-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата. Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховується на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Одержані кошти зараховуються до відповідних фондів охорони навколишнього природного середовища згідно із законом. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 затверджено Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, пунктом 2 якого визначено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Під спеціально відведеними місцями чи об'єктами згідно приписів вказаного Закону розуміються місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Крім того, аналогічне визначення терміну «розміщення відходів» містить Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1218 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Так, п. 2 зазначеного Порядку № 1218 визначено, що ліміт на розміщення відходів - це обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях. Також, зазначеним пунктом Порядку № 1218 визначено поняття «ліміт на утворення відходів» - це максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.

Підпунктом 2.1. Інструкції Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки та Державної податкової адміністрації України №162/379 від 19.07.1999 (надалі Інструкція №162/379), визначено, що платниками вказаного збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Відповідно до пп.3.2 п. 3 Інструкції №162/379 об'єктом обчислення збору є, у тому числі, обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Таким чином, виходячи з наведених правових норм законодавець пов'язує необхідність отримання лімітів, нарахування та сплату збору за забруднення навколишнього природного середовище саме з фактом розміщення відходів, яке включає як зберігання, так і їх захоронення.

Отже правовий аналіз наведених нормативних приписів дає підстави вважати, що платниками збору за забруднення навколишнього природного середовища є суб'єкти, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Окрім цього необхідним та визначальним елементом для вчинення передбачених законом дій по зберіганню чи захоронення відходів, які поглинаються поняттям розміщення відходів, з настанням передбачених законом правових наслідків за вчинення таких дій, є наявність спеціально відведених для цього місць чи об'єктів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах ВАСУ від 26.11.2012 справа №К-6752/10, від 12.11.2012 справа №К-22665/09

Згідно положень Інструкції №162/379 контроль за дотриманням лімітів скидів та розміщення відходів здійснюється органами Мінприроди України.

З наведених нормативних положень, суд дійшов висновку, що органи податкової служби не уповноважені визначати обсяги розміщення відходів, а здійснюють виключно контроль за правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища до бюджету на підставі даних про них органів Мінприроди України.

Як вбачається з акту перевірки Управлінням екологічної інспекції Північно - Кримського регіону 21.12.2010 проведена перевірка, в ході якої встановлено, що СКП "Побєдне" надає послуги населенню Побєдненської Сільської Ради Джанкойського р-ну (с. Побєдне, с. Нова Жизнь) по вивозу твердих побутових відходів. Підприємство складено 1570 договорів з населенням , в тому числі с. Побєдне - 1289, с. Нове Жизнь-281, а також з підприємствами, організаціями різних форм власності -7. Вивіз та знищення твердих побутових відходів від населення с. Побідне та підприємств розташованих на території Побєдненської Сільської Ради СКП "Побєдне" здійснювало на звалище розташоване в північно-східній часті на відстані 2 км від села Побєдне, на землях що прилягають до прибережної захисної полоси річки Побєдна та СОТ "Консервник".

Рішенням 7-ї сесії 23-го скликання від 14.05.99р. Побєдненської сільської ради "Про відведені земельної ділянки для організації полігону для зберігання ТБО" на даній території виділена земельна ділянка для організації полігону ТБО площею 5га.

На час перевірки складування відходів на даній земельній ділянці здійснюється з порушенням вимог природоохоронного законодавства, а саме: державний акту на право використання земельної ділянки відсутній; міри захисту водоносного горизонту від забруднення не приймаються; комплексна оцінка впливу на навколишню природну середу не виконана; паспорт міста знищення відходів не оформлений; дозвіл та ліміт на розміщення відходів не отримано; не розроблена реєстрова карта об'єкту утилізації відходів; складування відходів здійснюється також на прилягаючій земельній ділянці до відведеної території у неустановленому місті, у тому числі на обочині проїзної дороги.

Отже судом встановлено, що позивач здійснює розміщення відходів на земельній ділянці, яка передбачена для організації полігону.

Рішенням головного державного інспектору по охороні навколишнього природного середовища Е.Г. Бубнова №98/12 від 16.11.2007 у зв'язку з порушенням вимог природного законодавства терміново зупинена експлуатація звалища твердих побутових відходів села Побєдне Джанкойського району. З 2004р. звалище твердих побутових відходів експлуатувалося СКП "Побєдне".

Облік вивезених відходів ведеться з записом в журналі первинного обліку утворення відходів.

Згідно даних журналу первинного обліку за період 2008-2010р. на відведеній земельній ділянці під полігон ТБВ с. Побєдне розміщено 8847куб.м. твердих побутових відходів , в тому числі: 2008р. -3337 куб.м., 2009р. - 2998 куб.м., 2010р. - 2512 куб.м.

Таким чином, саме за матеріалами Управління екологічної інспекції Північно - Кримського регіону визначений обсяг розміщених позивачем у перевіряемому періоді відходів.

Суд вважає неспроможними доводи представника позивача, що СКП «Побєдне» не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища, оскільки не є власником відходів та сміттєзвалища, адже, виходячи з наведених норм діючого законодавства, платником збору є особа, яка здійснює розміщення відходів.

Як вбачається з матеріалів справи позивач на підставі договорів здійснює вивіз твердих побутових відходів на звалище розташоване в північно-східній часті на відстані 2 км від села Побєдне, тобто здійснює розміщення відходів у місці їх остаточного розташування, що не заперечував представник позивача у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи.

Отже позивач у розумінні приписів наведених нормативно-правових актів здійснює розміщення відходів, у зв'язку з чим є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища. А тому, на думку суду, не має правового значення для визначення чи є позивач платником збору за забруднення навколишнього природного середовища та обставина, чи є він власником (балансоутримувачем) звалища. При цьому та обставини, що позивач не є власником побутових відходів та здійснює на договірних засадах розміщення відходів в спеціально відведеному місці не змінює характер спірних правовідносин, оскільки, як було зазначене вище, саме особа, яка здійснює розміщення відходів у розумінні приписів наведених норм діючого законодавства є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження представника позивача, що підприємство здійснює діяльність виключно по транспортуванню відходів, оскільки позивач, виходячи з характеру його господарської діяльності, фактично здійснює розміщення цих відходів у спеціально відведеному місці. Так позивачем не надано доказів, що відходи були передані іншому суб'єкту господарювання. Водночас матеріали справи свідчать, що позивач остаточно розміщував відходи на сміттєзвалище.

Таким чином, судом встановлено, що СКП «Побєдне» не лише транспортувало відходи, але і розміщувало їх на сміттєзвалищі, чим забруднювало навколишнє природне середовище.

Відтак СКП «Побєдне» є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища як підприємство, яке здійснює розміщення відходів на підставі відповідних типових договорів про надання послуг на вивіз та розміщення твердих побутових відходів, отже зобов'язано обчислювати збір виходячи з фактичних обсягів розміщених ним відходів.

Згідно п. 2.3 Інструкції № 162/379 територіальні органи Мінприроди України до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів, а також направляють зміни до переліку до 30 числа місяця, наступного за кварталом, у якому вони виникли, за формою, наведеною в додатку 1 до Інструкції. Невключення підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності до зазначеного переліку не звільняє їх від сплати збору.

Згідно п.5.5 ст.5 Інструкції №162/379 у разі відсутності в платника затверджених у встановленому порядку лімітів скидів і розміщення відходів збір обчислюється і сплачується в п'ятикратному розмірі. (з 2009 року - у десятикратному розмірі).

Аналогічна норма визначена у п. 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ № 303 від 01.03.1999р., відповідно до якого у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у п'ятикратному розмірі за 2008р. та десятикратному розмірі за 2009, 2010рр. (пункт 8 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. N 1779, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 р. N 1050).

Відповідно до п. 6.4. Інструкції №162/379 суми збору, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку, і визначаються за формулою

п

Прв = E (Нпі х Млі х Кт х Ко) + (Кп х Нпі х Мпі х Кт х Ко),

і = 1

де: Млі - обсяг відходів і-того виду в межах ліміту (згідно з дозволами на розміщення), у тоннах (т);

Мпі - обсяг понадлімітного розміщення відходів (різниця між обсягом фактичного розміщення відходів і лімітом) і-того виду, у тоннах (т);

Нпі - проіндексовані нормативи збору (нормативи збору) у поточному році за тонну (одиницю) і-тої забруднюючої речовини, у гривнях з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) (грн. коп./т; грн. коп./одиницю), що обчислюються за формулою, наведеною у пункті 4.5 цієї Інструкції;

(Кт - коригуючий коефіцієнт, який враховує розташування місця розміщення відходів, наведено в таблиці 2.4 додатка 2 до Порядку;

Ко - коригуючий коефіцієнт, який враховує характер обладнання місця розміщення відходів, наведено в таблиці 2.5. додатка 2 до Порядку;

Кп - коефіцієнт кратності збору, який застосовується у разі відсутності затверджених у встановленому порядку лімітів на утворення та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів розміщення відходів, - 10.

Згідно Додатка 2 до Порядку встановлення нормативів збору за забрудненні навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМ №303 від 01.03.1999, для розрахунку збору за розміщення відхода встановлено такі коригуючи коефіцієнти:

залежно від місця розміщення відходів (таблиця 2.4 додатка 2)

- 1,0 (за межами населених пунктів (на відстані більше 3 км від їх меж);

- 3,0 (в адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3 км від них)

залежно від місця розміщення відходів (таблиця 2.5 додатка 2)

- 1,0 (спеціально створені місця складування (полігони), що забезпечують захист атмосферне повітря та водних об'єктів від забруднення);

- 3,0 (звалища, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря та водних об'єктів).

Суд зауважує, що позивачем не спростовані відомості щодо розміщення ним відходів, які викладені у акті Управлінням екологічної інспекції Північно - Кримського регіону 21.12.2010.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи, що акт перевірки є належним доказом на підтвердження порушень податкового законодавства з боку позивача, приймаючи до уваги відсутність доказів правомірності поведінки платника податків - позивача у справі щодо ненарахування та несплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, відсутності доказів спростування правомірності визначення та нарахування податковим органом грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, суд дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення - рішення в частині визначення грошового зобов'язання у сумі за основним платежем 219501,50 грн. прийнято податковим органом з дотриманням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України.

Стосовно визначення податковим органом за спірним податковим повідомленням-рішенням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 164626,13 грн., суд зважає на наступне.

Як вбачається з розрахунку фінансових санкцій збору за забруднення навколишнього природного середовища штрафні (фінансові) санкції (штрафи) визначені податковим органом на підставі п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України, при цьому застосована штрафна санкція у розмірі 75%.

Водночас суд вважає безпідставним застосування штрафної санкції у розмірі 75% виходячи з наступного.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України (в редакції на час прийняття спірного податкового повідомлення - рішення) у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість;

при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість;

при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Таким чином, при визначені міри відповідальності податковим органом застосована штрафна санкція у розмірі 75% як наслідок визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання протягом 1095 днів втретє.

При вирішенні питання щодо застосування передбачених Податковим кодексом України штрафних санкцій до податкових правопорушень, вчинених до 1 січня 2011 року, варто враховувати таке.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

У свою чергу заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Таким чином, при визначенні міри відповідальності у зв'язку з визначенням контролюючим органом суми податкового зобов'язання слід керуватися нормами Податкового кодексу України.

При цьому слід ураховувати, що відповідно до частини другої статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

З викладеного випливає, що врегульоване законом правило поведінки визначається тим нормативно-правовим актом, який був чинним на час вчинення відповідної дії (бездіяльності).

Варто зазначити, що Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181 від 21.12.2000 р. (надалі Закон 2181) було передбачено сплату порушником штрафу в розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за вчинення такого самого порушення передбачено накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, Законом 2181 передбачено нарахування штрафу у розмірі 10 відсотків від суми податкового зобов'язання, який у подальшому міг бути збільшений до 50 відсотків залежно від кількості місяців недоплати (заниження). Натомість Податковим кодексом України визначено, що штраф становить 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання і не підлягає збільшенню залежно від тривалості заниження. Крім того, Податковий кодекс України на відміну від Закону 2181 не передбачає мінімального розміру штрафу.

Відтак, враховуючи, що виявлення податковим органом порушення податкового законодавства з боку позивача відбулося до 6 серпня 2011 року (тобто до набрання чинності пунктом 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України), то розмір штрафних санкцій за вчинення цього порушення визначається за нормами законодавства, чинного на момент застосування таких санкцій, але не більше ніж було передбачено на момент вчинення протиправного діяння, тобто у цьому випадку у розмірі 10 відсотків від суми податкового зобов'язання. При чому цей штраф не підлягає збільшенню ні до 25, ні до 50 відсотків, оскільки чинна з 1 січня 2011 року норма пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України не передбачає збільшення розміру штрафу залежно від терміну затримки податкової декларації.

Окрім цього суд звертає увагу відповідача, що передбачена пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України повторність може бути застосована лише до відносин, що мали місце на час дії цієї норми. Тому повторним для цілей застосування пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України є ті визначення податкових зобов'язань, які мали місце з 1 січня 2011 року. Визначення податкових зобов'язань, здійснені до вказаної дати, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України, до уваги братися не повинні.

Також не повинні братися до уваги повторні визначення податкових зобов'язань, що були здійснені хоча і після 1 січня 2011 року, але за протиправні діяння, які мали місце до 1 січня 2011 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України. Зазначене пояснюється тим, що підвищеної відповідальності за повторне вчинення того самого податкового правопорушення не було до набрання чинності Податковим кодексом України. Тому застосування повторності щодо діянь, вчинених до запровадження відповідних законодавчих норм (тобто до 1 січня 2011 року), незалежно від дати визначення відповідних податкових зобов'язань є зворотною дією, а тому, суперечить статті 58 Конституції України.

З урахуванням викладеного підвищена відповідальність за повторне порушення норм податкового законодавства може мати місце лише в разі повторного визначення контролюючими органами податкових зобов'язань, якщо і перше, і наступні нарахування відбулися після 1 січня 2011 року та за умови, якщо всі діяння, які були підставою для нарахувань, вчинені платником податків після 1 січня 2011 року.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 р. N 2198/11/13-11.

Відтак, враховуючи наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податковим органом невірно застосовано норма ст. 123 Податкового кодексу України та невірно визначений розмір відповідальності.

Суд зазначає, що визначення розміру відповідальності за вчинене податкове правопорушення відноситься до виключної компетенції податкового органу, тобто до дискреційних повноважень відповідача і суд не вправі перебирати на себе повноваження податкового органу, отже у суду відсутні повноваження самостійно визначати та нараховувати штрафні санкції за вчинене платником податків податкове правопорушення.

Під дискреційними повноваженнями суд розуміє повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначення за податковий орган розміру штрафу за вчинене правопорушення платником податків було б формою втручання у дискреційні повноваження позивача, що суперечить меті і завданню адміністративного судочинства.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов в висновку, що спірне податкове повідомлення - рішення в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 164626,13 грн. прийнято з порушенням основних принципів адміністративної процедури, отже є протиправним в цій частині, у зв'язку з чим адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 19.06.2013 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 25.06.2013.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим від 10.03.2011 №000888/23-1/0 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 164626,13 грн.

3. В інший частині позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільського комунального підприємства "Побєдне" (ЄДРПОУ 32608038) 3,40 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим (ЄДРПОУ 23191959).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Г.Л.Тоскіна