Ухвала

від 11.06.2013 по справі 2а-10814/11/0170/3

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2013 р. м. Київ К/9991/66247/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В.

Голубєвої Г.К.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31 травня 2012 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року

у справі № 2а-10814/11/0170/3

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Приморье»

до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Приморье» (позивач) до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0006732301/0 від 05 вересня 2008 року, податкове повідомлення-рішення № 0001351701/0 від 05 вересня 2008 року в частині визначення ТОВ «Приморье» суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 832 830,54 грн. за основним платежем та в розмірі 1 665 661,08 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Приморье» 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31 травня 2012 року, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Приморье» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2005 року по 30 червня 2008 року, за результатами якої складено акт № 1060/23/16509906 від 21 серпня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001351701/0 від 05 вересня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2 499 937,83 грн. (833 312,61 грн. - основний платіж, 1 666 625,22 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0006732301/0 від 05 вересня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з комунального податку в розмірі 355,30 грн. (15,30 грн. - основний платіж, 340,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем пункту 1.15 статті 1, підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункту «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, пункту 17.2 статті 17 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) у зв'язку із заниженням бази оподаткування внаслідок визначення останньої з ціни продажу нежитлових приміщень (кліматопавільонів), вказаної в договорах купівлі-продажу, укладених з фізичними особами, що є нижчою за звичайну ціну.

Вказаний висновок контролюючим органом зроблено на підставі інформації, отриманої від Ялтинської філії Державного головного територіального науково-дослідного і проектного інституту «КримНДІпроект», щодо середньої вартості спорудження житла в Автономній Республіці Крим станом на 01 липня 2008 року на рівні 4 602,00 грн. за 1 кв. м.

Також, встановлено порушення позивачем статті 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Декрет № 56-93), підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на заниження комунального податку на суму в розмірі 15,30 грн. з підстав заниження середньосписочної чисельності працюючих за другий квартал 2008 року, а також ненадання розрахунку комунального податку за другий квартал 2008 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 Закону № 889-IV об'єктом оподаткування резидента є, зокрема, доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Згідно з підпунктом «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону.

Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом. При цьому слід враховувати, що будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001351701/0 від 05 вересня 2008 року, оскільки, інформація, надана Ялтинською філією Державного головного територіального науково-дослідного і проектного інституту «КримНДІпроект», не може вважатись належною підставою для визначення рівня звичайних цін.

Більш того, дослідженим судовими інстанціями висновком комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи № 160/11 від 10 травня 2012 року встановлено, що ціна спірних договорів купівлі-продажу кліматопавільонів, укладених між позивачем та фізичними особами, відповідає рівню звичайних цін.

Згідно із статтею 15 Декрету № 56-93 комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Поряд з цим, пунктом 6 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98) передбачено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником комунального податку.

Відповідно до статті 1 Указу № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для юридичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Як встановлено судами, позивач в охоплений перевіркою період був платником єдиного податку та його виручка від реалізації основних фондів за другий квартал 2008 року склала 574 379,00 грн.

Таким чином, правових підстав для переведення ТОВ «Приморье» за результатами проведеної контролюючим органом перевірки із спрощеної системи оподаткування на загальну в даному випадку не вбачається.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31 травня 2012 року та ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31 травня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Голубєва Г.К.