Постанова

від 14.06.2013 по справі 826/7706/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 червня 2013 року 10:17 № 826/7706/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Дранчука І.Я.,

від відповідача: Кец Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Інтар» до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000952240 від 18 лютого 2013 року,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Інтар» (далі - позивач, ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Інтар») з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі міста Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 лютого 2013 року №0000952240.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2013 року провадження у даній справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

Враховуючи вибуття первинного відповідача у справі зі спірних правовідносин на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 21.09.2011 року № 981 судом відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України протокольною ухвалою від 12.06.2013 року здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «Будівельна компанія «Дарина», оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених видаткових накладних, отриманих від ТОВ «Будівельна компанія «Дарина», а витрати, понесені в рамках укладеного договору, підтверджуються відповідними первинними документами.

Як зазначав позивач, укладання договорів з ТОВ «Будівельна компанія «Дарина» було спрямоване на реальне створення правових наслідків, документами, що були надані під час перевірки, повністю підтверджується реальність укладених угод, а тому висновок відповідача про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за вказаними операціями є таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 53 377,00 грн. за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Будівельна компанія «Дарина», оскільки фактично господарських операцій з інвестування у будівництво нежитлових приміщень не відбувалось, що свідчить про протиправність правочинів, укладених з метою зменшення позивачем обсягу податкових зобов'язань.

В обґрунтування даних висновків відповідач послався на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельна компанія «Дарина» від 09.01.2013 № 23/22-17/13739445, згідно якого не встановлено факту реального здійснення господарських операцій вказаним підприємством.

Також в судовому засіданні представник відповідача зазначав про ненадання позивачем проектно-кошторисної документації, якою визначається містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні рішення, а також кошторису (вартісних показників) конкретного об'єкту та будь-яких інших документів, які б засвідчували проведення фінансово-господарської операції позивача із його контрагентом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.

В С Т АН О В И В:

Позивач - Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Інтар» (код ЄДРПОУ 21516802) зареєстроване Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією 10.08.1998 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том І, а.с. 150-152).

ПП «Виробничо-комерційна фірма «Інтар» перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, підтвердженням чого є наявна у матеріалах справи довідка про взяття на облік платника податків від 06.09.2012р. №44729/18-426 (том І, а.с.30).

24.01.2013 року ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Виробничо-комерційна фірма «Інтар» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Дарина» (код ЄДРПОУ 13739445), за період з 01.10.2012р. по 31.10.2012р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 24.01.2013 року №248/22-4-09/21516802 (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - том І, а.с.9-20.

18 лютого 2013 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000952240, яким позивачу за порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 66 721,00 грн., з яких 53 377,00 грн. - основного платежу та 13 344,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (том І, а.с.31).

Під час перевірки було встановлено, що позивачем всупереч п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України задекларовано податковий кредит у розмірі 53 377,00 грн. за наслідками операцій з контрагентом - ТОВ «Будівельна компанія «Дарина», відносно якого встановлено неможливість фактичного здійснення господарських операцій.

Такий висновок ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС обґрунтовується отриманим в ході перевірки актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельна компанія «Дарина» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2010 по 31.10.2012, складним ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС за № 23/22-17/13739445, в якому зазначається, зокрема, наступне:

- в ході відпрацювання встановлено, що директором підприємства являється ОСОБА_1., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. З метою отримання пояснення у останнього щодо реєстрації та фінансово-господарської діяльності підприємства 27.12.12 було здійснено виїзд за адресою реєстрації ОСОБА_1., який відмовився давати пояснення стосовно фінансово-господарської діяльності ТОВ «БК «Дарина»;

- документів, які з засвідчували проведення фінансово-господарських операцій службовими особами ТОВ «БК «Дарина» до ДПІ не надані;

- з урахуванням вищезазначеного, податковим органом складено висновок щодо ознак фіктивності та не наявності факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «БК «Дарина».

Таким чином, висновок ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС про порушення позивачем вимог податкового законодавства при обрахуванні податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за жовтень 2012 року ґрунтується виключно на вищеописаних обставинах діяльності контрагента позивача.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акту перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Як встановлено судом, між позивачем - Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Інтар» (Інвестор) та ТОВ «Будівельна компанія «Дарина» (Забудовник) було укладено Договір інвестування в будівництво нежитлових приміщень від 26.10.2012 р. за №01-2012-і, за умовами якого забудовник зобов'язався своїми силами і засобами збудувати, ввести в експлуатацію об'єкт будівництва та передати об'єкт інвестування інвестору, а інвестор зобов'язується сплатити забудовнику грошові кошти за об'єкт інвестування та прийняти його за актом приймання-передавання. Пунктом 2.3 договору визначено характеристики об'єкта інвестування, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 94,78 кв.м., що розташоване на 1 поверсі під номером 2 (секція 3), у осях Ж-Ф;20-24, АДРЕСА_2. Згідно з п. 2.4 Договору не пізніше 90 днів після завершення будівництва об'єкту інвестування, забудовник повідомляє інвестора про фактичну кількість вимірних одиниць об'єкту інвестування. Фактична кількість вимірних одиниць інвестування визначається на підставі даних державних органів технічної інвентаризації. Забудовник передає інвестору об'єкт інвестування згідно акту прийому-передачі об'єкту інвестування. (п.2.6). Для закріплення за інвестором об'єкту інвестування, останній зобов'язаний сплатити забудовнику не менше 350 000, грн., в т.ч. ПДВ - 58333,33 грн.

На виконання умов договору позивач (замовник) здійснив на користь ТОВ «Будівельна компанія «Дарина» часткову оплату за об'єкт інвестування у розмірі 350 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 58 333,33 грн., підтвердженням чого є наявне у матеріалах справи платіжне доручення №1346 від 30.10.2012р. (том І, а.с. 213).

В подальшому, позивачем здійснено остаточну оплату згідно договору інвестування в будівництво у сумі 379 806,00 грн., в т.ч. ПДВ 63 301,00 грн., доказом чого є залучене до матеріалів справи платіжне доручення №1444 від 28.11.2012р. (том І, а.с. 213).

ТОВ «БК «Дарина» було виписано на користь позивача податкову накладну від 30.10.2012р. за №1 на загальну суму 350 000,00 грн., в тому числі ПДВ 58 333,33 грн. (том ІІ, арк. 31), яка складена в момент виникнення податкових зобов'язань постачальника - отримання грошових коштів від покупця.

Вказана податкова накладна відображена позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за жовтень 2012 року (том І, а.с.91-100), а суми ПДВ за отриманою від ТОВ «БК «Дарина» податковою накладною у розмірі 58 333,33 грн. було включено позивачем до складу податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за жовтень 2012 року (том І, а.с.58-60) та відображено в Додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до вказаної податкової декларації (том І, а.с.67-68).

Правомірність формування податкового кредиту за наслідками вищевказаної господарської операції є предметом даного судового спору.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

01.01.2011 року набрав чинності Податковий Кодекс України № 2755-111, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 14.1.181. 14 статті ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час його формування позивачем), яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Податкового Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «ВКФ «Інтар» до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень 2012 року в складі податкового кредиту відобразив суму податку на додану вартість у розмірі 58 333,33 грн., яка сплачена ним, в зв'язку з придбанням (інвестуванням в будівництво) нежитлових приміщень у ТОВ «БК «Дарина».

За приписами пункту 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно пункту 201.10 ст. 201 ПК України являється податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до вимог статті 183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента платника податку на додану вартість в стані, власне, платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена також у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, відповідно до якого для встановлення дійсності укладеного договору необхідно враховувати, що особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту в у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкової накладної контрагент позивача - ТОВ «БК «Дарина» (індивідуальний податковий номер 137394410286) був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку згідно свідоцтва №100267952 від 21.01.2008 року (том І, а.с. 187).

З'ясовуючи питання про анулювання реєстрації ТОВ «БК «Дарина» як платника податку на додану вартість судом використано інформацію, розміщену на офіційному веб-сайті Міністерства доходів і зборів України, де відповідно до вимог пункту 183.13 статті 183 Податкового кодексу України для інформування платників ПДВ центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників ПДВ за заявою платника податку, з ініціативи органів державної податкової служби чи за рішенням суду.

Як вбачається з бази даних Міністерства доходів і зборів України «Анульовані свідоцтва платників ПДВ» (том ІІ, а.с. 35), свідоцтво про реєстрацію ТОВ «БК «Дарина» як платника податку на додану вартість №№100267952 від 21.01.2008 р. було анульоване 27 травня 2013 року , тобто на момент здійснення господарських операцій - жовтень 2012 року - вказане свідоцтво було чинним і ТОВ «БК «Дарина» мало право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (виконання робіт, надання послуг).

Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ТОВ «БК «Дарина» до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

В свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивач сформував податковий кредит, та копія якої знаходяться в матеріалах справи, відповідає вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696 стосовно порядку оформлення та підстав її видачі.

Крім того, згідно наданої на запит суду декларації з податку на додану вартість ТОВ «БК «Дарина» за жовтень 2012 року вбачається, що останнім було відображено податкові зобов'язання за наслідками господарських операцій з ТОВ «ВКФ «Інтар» у розмірі 58 333,33 грн., що відповідає задекларованим позивачем сумам податкового кредиту за цей період (том ІІ, а.с. 16-22).

Даних про визнання неподаними чи відмову у прийнятті вказаних податкових декларацій податковим органом за місцем реєстрації ТОВ «БК «Дарина» суду не надано.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявний в матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №527854 серії АВ від 03.06.2013 року (а.с.153-156) підтверджує, що ТОВ «БК «Дарина» зареєстроване як юридична особа Солом'янською районною в місті Києві адміністрацією, станом на момент здійснення господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі також на момент розгляду даної справи.

Відповідачем не надано суду доказів того, що контрагент позивача - ТОВ «ТВК БК «Дарина» на момент проведення господарських операцій був ліквідований, діяльність його в установленому законом порядку була припинена або виключено з ЄДРПОУ. Відтак, відсутні підстави стверджувати про можливу обізнаність позивача щодо дефекту у правовому статусі його контрагента.

Вирішуючи питання про реальність виконання договорів інвестування в будівництво нежитлових приміщень між ТОВ «ВКФ «Інтар» та ТОВ «БК «Дарина», суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №585608 серії АБ від 22.05.2013 року (а.с.150-154) та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ №513251 до основних видів діяльності ТОВ «ВКФ «Інтар» належать: «будівництво житлових і нежитлових будівель» (41.20), «діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування» (55.10), «агентства нерухомості» (68.31), «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (68.20), «управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту» (68.32).

Як пояснив суду представник позивача, укладання договору з ТОВ «БК «Дарина» про інвестування у будівництво нежитлового приміщення у АДРЕСА_2, було здійснено з метою подальшого використання такого приміщення в господарській діяльності позивача, а саме: передачі в оренду іншим фізичним та юридичним особам.

Реальність операцій з ТОВ «БК «Дарина» по будівництву об'єкту інвестування підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Зокрема, на підставі акту приймання-передачі нежитлового приміщення ТОВ «БК «Дарина», як забудовник, передав, а ТОВ «ВКФ «Інтар», як власник, прийняв нежитлове приміщення загальною площею 101,6 кв.м., що розташоване на 1 поверсі (секції 3) багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2. Також підтвердженням реальності спорудження об'єкту нерухомості, у будівництво якого інвестував позивач, є залучений до матеріалів справи Технічний паспорт на нежитлове приміщення, розташоване на 1 поверсі (секції 3) багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2, затверджений КП «Бориспільське БТІ» 07.02.2012, в якому міститься детальний опис та технічні характеристики побудованого приміщення (том І, а.с. 220-224).

Викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «БК «Дарина» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а роботи, що придбавалися (замовлялись) позивачем у вказаного підприємства, замовлялись з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС від 09.01.2013 №22/22-317/13739445 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК «Дарина» (код ЄДРПОУ 13739445) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків (том ІІ, а.с. 23-29), як на доказ безтоварності операцій ТОВ «ВКФ «Інтар».

Вказаний акт було складено, як зазначено у ньому, у зв'язку з тим, що директор ТОВ «БК «Дарина» ОСОБА_1. відмовився давати пояснення стосовно фінансово-господарської діяльності ТОВ «БК «Дарина», а також документи, які б засвідчували проведення фінансово-господарських операцій ТОВ «БК «Дарина». Відтак, первинні документи, якими б підтверджувались чи спростовувались господарські відносини між ТОВ «БК «Дарина» і ТОВ «ВКФ «Інтар», податковим органом фактично не досліджувались.

Таким чином, висновок про відсутність фактичного виконання ТОВ «БК «Дарина» і ТОВ «ВКФ «Інтар» своїх зобов'язань ґрунтується лише на припущенні про відсутність у контрагента позивача документів, що підтверджують здійснення відповідних операцій. Однак, самі по собі такі припущення не можуть бути підставою для донарахування ТОВ «ВКФ «Інтар» податкових зобов'язань.

В свою чергу, порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб'єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд зазначає, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками , якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Доводи представника відповідача щодо недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договору, не є підставою для визнання правочину нікчемним, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину, окрім, визнання його недійсним, у встановленому законом порядку. Відповідної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України у справі № К/9991/59377/12 (ухвала від 07.11.2012).

З врахуванням того, що позивач підтвердив реальне здійснення правочинів і досягнення ним законної мети їх здійснення, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «ВКФ «Інтар» та ТОВ «БК «Дарина з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. Суд зазначає, що під час проведення перевірки відповідачем не було здобуто жодного доказу на підтвердження того, що виконання вищевказаних договорів не мало реального характеру, а дії сторін були спрямовані лише на збільшення податкової вигоди.

Тому суд вважає, що податковий орган безпідставно дійшов висновку про безтоварність оподатковуваних угод та протиправно поставив під сумнів розмір податкового кредиту з ПДВ, задекларованого позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «БК «Дарина».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «ВКФ «Інтар» правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ за жовтень 2012 року, висновки Акту перевірки про порушення позивачем п. 198.2, п.198.3, 198.6 ст.198, Податкового кодексу України є помилковими, а відтак, прийняття ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 18 лютого 2013 року №0000952240, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 53 377,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 13 344,00 грн., є неправомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані , шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 667,11 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 23 травня 2013 року №474 (том І, а.с.142).

За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму судового збору в розмірі 667,11 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби від 18 лютого 2013 року №0000952240.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Інтар» судові витрати у розмірі 667,11 грн. (шістсот шістдесят сім грн. 11 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 19 червня 2013 року.