Постанова

від 18.06.2013 по справі 802/1571/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 червня 2013 р. Справа № 802/1571/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жернакова М. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука В. В.,

представників позивача: Карпенка М. В., Кириченко Я. В., Гуменюк В. О.,

представника відповідача: Герасименка Д. А.,

представника третьої особи: Левандної Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ДОМІНІК 777"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "АВЕЛІТ-Д"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "ДОМІНІК 777" (далі - ТОВ "ДОМІНІК 777", позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152206 від 05.03.2013 р., яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 91612 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте в порушення вимог чинного законодавства України, нормативне обґрунтування застосовано за відсутності юридичних фактів, на підставі помилкового застосування норм матеріального права до фактичних правовідносин, а тому підлягає скасуванню. Зокрема, позивач вважає помилковими висновки контролюючого органу щодо нездійснення поставки товару від ТОВ "АВЕЛІТ-Д", оскільки зазначений правочин повністю підтверджений усіма необхідними первинними документами, є реальним і укладений в межах господарської діяльності товариства. Тому сума податку на додану вартість, визначена з вартості придбаного у контрагента товару, правомірно віднесена ТОВ "ДОМІНІК 777" до податкового кредиту жовтня 2012 р. згідно з отриманою податковою накладною.

28.05.2013 р. ухвалою, постановленою в судовому засіданні, суд за мотивованим клопотанням представника позивача залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору товариство з обмеженою відповідальністю "АВЕЛІТ-Д" (далі - ТОВ "АВЕЛІТ-Д", третя особа).

В судовому засіданні представники позивача та третьої особи повністю підтримали заявлені позовні вимоги та надали пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями. Просили суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позивача заперечив з мотивів, викладених у наданих суду 22.04.2013 р. письмових запереченнях. Наполягав на тому, що при проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "ДОМІНІК 777" і прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд установив такі фактичні обставини.

З 06.02.2013 р. по 12.02.2013 р. на підставі направлення № 347/22 від 06.02.2013 р. старший державний податковий ревізор-інспектор відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю Вінницької ОДПІ Дмитрик В. О. провів позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "ДОМІНІК 777" з питань достовірності нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "АВЕЛІТ-Д", код ЄДРПОУ 38200310, за жовтень 2012 р.

Результати перевірки знайшли своє відображення в акті від 19.02.2013 р. № 508/22-05/34625668 (а. с. 8-21). На підставі вказаного акта перевірки Вінницька ОДПІ 05.03.2013 р. прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000152206, яким зменшила ТОВ "ДОМІНІК 777" розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 91612 грн. (а. с. 23).

Не погодившися з указаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку рішенню відповідача, суд виходить із приписів частини 2 статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У висновках акта документальної перевірки від 19.02.2013 р. № 508/22-05/34625668, на підставі якого прийнято оскаржуване рішення, зазначено, що позивач завищив суму податкового кредиту при здійсненні господарських операцій із TOB "АВЕЛТ-Д" у жовтні 2012 року з податку на додану вартість на загальну суму 91612 грн.; завищив залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у податковій декларації з податку на додану вартість у загальній сумі 91612 грн., в т. ч. за жовтень 2012 р. При цьому, як вважає податковий орган, позивач безпідставно зарахував у податковий кредит вартість товарно-матеріальних цінностей, які були придбані у постачальника ТОВ "АВЕЛТ-Д" на підставі правочину, укладеного без мети настання реальних наслідків.

Однак, суд вважає, що такі висновки Вінницької ОДПІ не відповідають фактичним обставинам справи і є помилковими з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Як установив суд, 10.07.2012 р. між ТОВ "ДОМІНІК 777" (дистрибутор) та ТОВ "АВЕЛІТ -Д" (продавець) укладено Дистрибуторський договір № 2012-07-29, згідно з яким продавець зобов'язується передати у власність дистрибутору продукт, а дистрибутор зобов'язується прийняти продукт і здійснювати дистрибуцію на умовах цього договору . (а. с. 25-29). На виконання умов вказаного договору позивачу поставлено і передано у власність товар - засоби гігієни, вартістю 549672,88 грн., в тому числі ПДВ в сумі 91612 грн.

Реальність відповідної господарської операції підтверджується усіма необхідними первинними та іншими документами, зокрема, податковою накладною № 97 від 30.10.2012 р., видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Натомість відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також ним не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій, посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентом позивача. Сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цим контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів ґрунтуються не на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, а на сумнівах і припущеннях, що є недопустимим при складанні офіційного документу органом державної податкової служби.

Крім того, відповідно до ст. 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу вимог частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що Дистрибуторський договір між ТОВ "ДОМІНІК 777" і його контрагентом ТОВ "АВЕЛІТ-Д" не може визнаватися нікчемним в розумінні положень статті 203 ЦК України, оскільки він відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямований на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Отже, з твердженнями відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди ТОВ "ДОМІНІК 777" у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, суд не погоджується, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідач не довів.

Відповідач ставить під сумнів реальність спірної господарської операції також через те, що у наданих товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) на перевезення придбаних засобів гігієни було встановлено, що у графі "Автопідприємство" ТТН значиться ТОВ "Максан-Транс". Водночас, як зазначає представник Віннницької ОДПІ відповідно до отриманої інформації від УДАІ у Вінницькій області не рахуються автомобільні транспорти, указані в ТТН. З приводу цього суд зауважує, що із тексту ТТН чітко вбачається, що ТОВ "Максан-Транс" є вантажовідправником за дорученням від ТОВ "АВЕЛІТ-Д", а перевізником є приватні підприємці ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які виходячи з отриманої під час перевірки інформації є власниками вказаних у ТТН транспортних засобів.

Позиція відповідача щодо неможливості здійснення перевезень товару одним транспортним засобом двічі на день, а відтак і безтоварність операцій позивача, яку представник відповідача висловив у судовому засіданні, спростовується показаннями представника позивача. Останній у судовому засіданні зазначив, що транспортування здійснювалося одним транспортним засобом один раз на день, тоді як на товар, який транспортувався, були оформлені дві ТТН.

Крім того, суд зазначає, що товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак, не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається податковий кредит.

Оцінюючи позицію відповідача про наявність зі сторони ТОВ "АВЕЛІТ-Д" порушення податкового законодавства, що в свою чергу впливає на формування податкового кредиту позивачем, суд зазначає, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес АД" проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Вирішуючи вказаний публічно-правовий спір по суті, суд також зазначає, що з урахуванням приписів п. 201.1, 201.6, 201.8 ст. 201 ПК України покупець має право на включення ПДВ до складу податкового кредиту за звітній податковий період в разі видачі йому контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкової накладної з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом.

Крім того, податкова накладна, яка була отримана позивачем від продавця ТОВ "АВЕЛІТ-Д", повністю відповідає вимогам податкового законодавства та містить усі необхідні для цього різновиду первинних документів реквізити, що не заперечує відповідач. Факт реєстрації вказаного контрагента позивача платником ПДВ на час видачі податкової накладної також не заперечується.

Факт реалізації позивачем отриманого від ТОВ "АВЕЛІТ-Д" товару своїм клієнтам підтверджується відповідними видатковими накладними.

З огляду на викладене суд вважає помилковими висновки контролюючого органу про неправомірність включення ТОВ "ДОМІНІК 777" до податкового кредиту жовтня 2012 року сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку із придбанням товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "АВЕЛІТ-Д", та безпідставність формування позивачем показників своєї звітності з врахуванням цих сум.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Окрім того, з урахуванням положень частини 1 статті 94 КАС України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 916,12 грн.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 0000152206 від 05.03.2013 р.

Стягнути з державного бюджету України на користь позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "ДОМІНІК 777" понесені ним судові витрати у вигляді судового збору в сумі 916 (дев'ятсот шістнадцять) грн. 12 коп. шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена в порядку та у строки, визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Жернаков Михайло Володимирович