Рішення

від 13.06.2013 по справі 922/1734/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2013 р.Справа № 922/1734/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Шевчук Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Євроцемент груп-Україна", с. Петрівське до Фірми "Немо - ЛТД" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків про стягнення 23 016,47 грн. за участю представників:

позивача - Плісак С.В., довіреність №04/12 від 02.01.2013 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Євроцемент груп - Україна" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фірми "Немо ЛТД" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідача) заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 19 083,90 грн., пеню в розмірі 1439,11 грн., штраф в розмірі 1 908,39 грн. та 3% річних 585,07 грн. за договором № ЕЦГ-У/46/12/09 про забезпечення споживача електроенергією, укладеним між позивачем та відповідачем 07.12.2009 р. Позивач також просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 720,50 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у попередньому судовому засіданні та у відзиві на позов (вх.№19338, а.с.56-57) просив суд відмовити у задоволенні позову повністю. Свої заперечення обґрунтовує тим, що згідно з п. 5.6. договору № ЕЦГ-У/46/12/09 від 07.12.2009 р. договір є пролонгованим на наступний рік, тобто до 31.12.2011 р. Після настання дати 31.12.2011 р. договір вже не діє, так як сторони не погодили між собою іншої умови. Відповідач також вважає, що позовні вимоги обґрунтовуються виникненням зобов'язань на підставі неналежного доказу (договору № ЕЦЕ-У/46/12/09 від 07.12.2009 р.), тому вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та 3 % річних є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач також зазначив, що у разі якщо суд вважає, що договір № ЕЦГ-У/46/12/09 від 07.12.2009 р. діяв на момент укладення акту фактичної поставки електричної енергії від 29.02.2012 р., то на підставі ч. 2 ст. 258 ЦК України строк позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу нарахований на суму боргу починаючи з дати 10.03.2012 р. закінчився 11.03.2013 р. Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності до нарахованої позивачем суми пені в розмірі 1439,11 грн. та штрафу в розмірі 1908,39 грн. Відповідач також вказує на те, що штраф і пеня є формами одного і того ж виду забезпечення виконання зобов'язання неустойки. Умови договору передбачають цивільно-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу. Одночасне стягнення штрафу та пені, на думку відповідача, суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 508 ЦК України, оскільки ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне і те ж правопорушення.

У судовому засіданні 29.05.2013 р. було оголошено перерву до 13.06.2013 р.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно оцінивши матеріали справи та надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

07.12.2009 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (споживачем) був укладений договір № ЕЦГ-У/46/12/09 про забезпечення споживача електроенергією (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався забезпечувати відповідача електричною енергією, у встановлених даним договором об'ємах через мережі АК "Харківобленерго", а відповідач мав здійснювати оплату за електричну енергію згідно умов договору.

У п.3.2.4. договору сторони узгодили, що остаточний розрахунок здійснюється відповідачем до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання електричної енергії, на підставі Акту фактичної поставки електричної енергії (Додаток №3).

Протоколом узгодження договірної ціни та об'єму постачання електричної енергії у лютому 2012 р. від 01.02.2012 р. сторонами визначено вартість електричної енергії у розмірі 0,9462 грн. без врахування ПДВ, за 1 кВт.

Актом фактичної поставки електричної енергії від 29.02.2012 р. визначено об'єм спожитої відповідачем електричної енергії, який склав 38 324 кВт.

Відповідач у своїх запереченнях стверджує, що договір № ЕЦГ-У/46/12/09 від 07.12.2009 р. закінчив свою дію 31.12.2011 р.

Суд вважає дані твердження відповідача необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з п.5.1. договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2010 року. Разом з тим, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо одна із сторін не заявить про його розірвання в останній місяць строку дії даного договору (п.5.6. договору).

З наданих позивачем до матеріалів справи Протоколу узгодження договірної ціни та об'єму постачання електричної енергії у лютому 2012 р. від 01.02.2012 р., Акту фактичної поставки електричної енергії від 29.02.2012 р. та видаткової накладної №ЕЦ-0000027 від 29.02.2012 р. (а.с. 16-18), підписаних та скріплених печатками повноважних представників обох сторін, вбачається, що спірний договір був чинним протягом 2012 р.р. і відповідач виконував свої зобов'язання в межах цього договору.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідачем не надано жодного доказу розірвання дії даного договору, суд вважає, що є достатні правові підстави вважати цей договір пролонгованим на 2012-2013 роки.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання по договору виконав у повному обсязі, поставив відповідачу електричну енергію на суму 43 514,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЕЦ-0000027 від 29.02.2012 р. (а.с. 18). Але відповідач за надані послуги розрахувався частково, у зв'язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на 12.03.2013 р. складала 19 083,90 грн. і до теперішнього часу не сплачена.

Направлені адресу відповідача претензії №05/ЕЦГУ-125/12 від 08.06.2012 р. та №411/ЕЦГУ-322/12 від 27.12.2012 р. з вимогою сплатити заборгованість за спожиту електроенергію, відповідачем залишено без задоволення.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини і те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 19 083,90 грн. у встановлений договором строк, суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині обґрунтованими, підтвердженими наданими суду доказами і такими, що підлягають задоволенню.

З приводу решти позовних вимог суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність та правомірність нарахування 3 % річних в розмірі 585,07 грн., суд дійшов висновку про те, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, відповідає наданому розрахунку, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Окрім того, пунктом 4.5. договору сторони передбачили, що в разі порушення строку оплати за електроенергію, в 3.2. цього договору, споживач сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на день оплати, за кожен день прострочки від неоплаченого або несвоєчасно оплаченого платежу, а за прострочку більше 10 днів додатково сплачує штраф в розмірі 10% від несвоєчасно оплаченого платежу.

На підставі п. 4.5. договору позивач нарахував відповідачеві пеню в розмірі 1 439,11 грн. за період з 12.04.2012 р. по 12.10.2012 р. та штраф в розмірі 1 908,39 грн.

Перевіривши правильність та правомірність нарахування штрафу в розмірі 1 908,39 грн., суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з розрахунком пені, доданим позивачем до позовної заяви (а.с. 10), нарахування пені здійснено за період з 12.04.2012 р. по 12.10.2012 р., тоді як відповідно до умов п. 3.2.4. договору вірним періодом, протягом якого позивач має право нараховувати пеню, є період з 11.03.2012 р. по 11.09.2012 р. Зважаючи на те, що позивач просить суд стягнути пеню з 12.04.2012 р., суд, керуючись ч. 6 ст. 232 ГК України вважає, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 188,83 грн. за період з 12.04.2012 р. по 11.09.2012 р. В частині стягнення пені в розмірі 250,28 грн. суд вважає за необхідне відмовити.

Розглянувши клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до нарахованої позивачем пені в розмірі 1 438,12 грн. та штрафу в розмірі 1 908,39 грн. на підставі ст. 258 ЦК України, суд відмовляє у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 258 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочений строк позовної давності - 1 рік.

Таким чином, позивач відповідно до умов п. 3.2.4. договору мав право нараховувати пеню за період з 11.03.2012 р. по 11.09.2012 р. та пред'явити її до стягнення до 11.09.2013 р.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що строк звернення до суду з даними вимогами визнається таким, що на 24.04.2013 р. (час звернення до суду) не сплив.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву вказує на те, що штраф і пеня є формами одного і того ж виду забезпечення виконання зобов'язання неустойки. Умови договору передбачають цивільно-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу. Одночасне стягнення штрафу та пені, на думку відповідача, суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 508 ЦК України, оскільки ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне і те ж правопорушення.

Суд не приймає дані твердження відповідача з огляду на таке.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. та Вищого господарського суду України від 12.06.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, покладаючи судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 232, 193 ГК України, ст. ст. 258, 508, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 611, 625, 627 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 32-33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фірми "Немо ЛТД" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (61022, м. Харків, пр. Правди, б. 7, п/р 26006012070 ПАТ "Банк Грант" м. Харків, МФО 351607, код ЄДРПОУ 22625835) на користь Приватного акціонерного товариства "Євроцемент груп-Україна" (08141, Київська область, Києво-Святошинський район, вул. Київська, п/р 260010131094 у відділенні АТ "Сбербанк Росії" м. Київ, МФО 320627, код ЄДРПОУ 33549911) заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 19 083,90 грн., пеню в розмірі 1 188,83 грн., штраф в розмірі 1 908,39 грн., 3 % річних 585,07 грн. та 1 719,53 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 18.06.2013 р.

Суддя Макаренко О.В.