Рішення

від 25.06.2013 по справі 910/1332/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1332/13 25.06.13

За позовом Прокурора Ічнянського району в інтересах держави в особі Гмирянської сільської ради Ічнянського району

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагропак"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Чернігівській області

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Чернігівська обласна рада

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення 29 304,00 грн.

Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від прокуратури - Некрасов О.М, посвідчення №002627 від 05.09.2012;

від позивача - не з'явилися;

від відповідача - Кириченко Ю.М., довіреність №005 від 03.06.2013;

Синиця І.М., директор, довідка з ЄДРПОУ АБ №628851;

від третьої особи-1 - не з'явилися;

від третьої особи-2 - не з'явилися;

від третьої особи-3 - не з'явилися.

Суть спору : Прокурор Ічнянського району в інтересах держави в особі Гмирянської сільської ради Ічнянського району звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагропак" про стягнення 29304,00 грн. шкоди від засмічення земель через порушення природоохоронного законодавства внаслідок несанкціонованого розміщення відходів деревообробки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до акту перевірки складеного державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідач в порушення вимог чинного законодавства здійснив засмічення земельної ділянки відходами з виробництва дерев'яної тари, чим заподіяв шкоду державі у заявленому до стягненні розмірі.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 21.01.2013 позовні матеріали направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Згідно з п. 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" від 20.10.2006 р. № 01-8/2351 чинним законодавством не передбачено можливості спору між господарськими судами з приводу підсудності справи, а ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути змінено чи скасовано виключно за результатами її перегляду в апеляційному або касаційному порядку. Тому господарський суд, який одержав справу на підставі винесеної в порядку статті 17 ГПК ухвали, і в разі незгоди з останньою має розглянути справу по суті, якщо відповідну ухвалу не було змінено чи скасовано.

Відтак, оскільки ухвала господарського суду Чернігівської області від 21.01.2013 не змінена та не скасована дана позовна заява підлягає розгляду господарським судом міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2013 порушено провадження у справі, призначено справу до розгляду та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області.

08.02.2013 відповідач, через відділ діловодства суду, подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив в повному обсязі, з підстав того, що залишки деревини, які виявлені під час проведеної перевірки не є відходами в розумінні ст. 1 Закону України «Про відходи», оскільки вони використовуються відповідачем в господарській діяльності як вторинна сировина для виготовлення паливних брикетів. При цьому, відповідач зауважує на тому, що відповідно до Державних санітарних правил та норм ДСанПіН 2.2.7.029-99 відходи IV класу небезпеки можуть зберігатися відкрито на промисловому майданчику у вигляді конусоподібної купи, звідки їх автонавантажувачем перевантажують у самоскидний автотранспорт і доставляють на місце утилізації або захоронення і під час перевірки відхилень від цих правил встановлено не було.

В судовому засіданні 11.02.2013 у відповідності до вимог ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України була оголошена перерва на 25.02.2013.

25.02.2013 третя особа -1, через відділ діловодства суду, подала пояснення по справі, в яких заперечила проти доводів відповідача, викладених у відзиві, з огляду на те, що п.п. 2.1.4, 2.1.5 ДСанПіН 2.2.7.029-99, на які посилається відповідач, визначені умови тимчасового зберігання відходів на майданчиках та території підприємства у відкритому вигляді (навалом, насипом) або в негерметичній, відкритій тарі, а саме промисловий майданчик для тимчасового зберігання відходів повинен розташовуватися на території підприємства з підвітряного боку, бути покритий неруйнівним та непроникним для токсичних речовин матеріалом (керамзитбетоном, полімербетоном та інш.) з автономним зливовідводом і нахилом у бік очисних споруд. При цьому попадання поверхневого стоку з майданчиків у загальний зливовідвід повинен бути виключений за рахунок обвалування і інших заходів. Допустима кількість відходів на території промислового майданчика визначається підприємством за узгодженням з місцевими органами екобезпеки на основі класифікації відходів за класом небезпеки, за їх фізико-хімічними властивостями, спрямованістю біологічної дії з урахуванням можливої комбінованої дії та можливістю підприємства щодо організації місця зберігання, перспективи знешкодження або утилізації відходів. Втім, зазначені умови щодо тимчасового зберігання відходів не були виконані відповідачем.

В судовому засіданні 25.02.2013 у відповідності до вимог ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України була оголошена перерва до 14.03.2013.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 14.03.2013 справу №910/1332/13 передано на розгляд судді Босому В.П., у зв'язку із перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 910/1332/13 прийнято до провадження суддею Босим В.П. та призначено справу до розгляду на 01.04.2013.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 21.03.2013 справу №910/1332/13 передано для розгляду судді Васильченко Т.В., у зв'язку із виходом судді Васильченко Т.В. з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 910/1332/13 прийнято до провадження суддею Васильченко Т.В. та призначено справу до розгляду на 01.04.2013.

28.03.2013 через відділ діловодства суду відповідач подав додаткові пояснення по справі, в яких, окрім доводів, викладених у відзиві, зазначив, що під час перевірки факту забруднення земельної ділянки встановлено не було, що свідчить про безпідставність нарахування шкоди у відповідності до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, а також, що акт перевірки не відповідає встановленій типовій формі акту перевірки, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №464 від 10.09.2008.

16.04.2013 прокуратура подала пояснення по справі, в яких просить стягнути з відповідача шкоду, завдану державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в сумі 29304,00 грн. на користь Державного бюджету України, сільського та обласного бюджетів, у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України.

19.04.2013 третя особа-1, через відділ діловодства суду, подала пояснення по справі, в яких зауважила на тому, що розрахунок шкоди було здійснено на підставі п. 5.5 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, за засмічення земельної ділянки, а не забруднення, а також навела детальний розрахунок заявленої до стягнення шкоди.

25.04.2013 через відділ діловодства суду надійшли пояснення від Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в яких зазначено про порядок розподілу коштів, які стягуються в доход бюджетів за порушення вимог природоохоронного законодавства та міститься прохання розглядати справу за відсутності її представника.

29.04.2013 Чернігівська обласна рада надіслала до суду пояснення, в яких зазначила, що відповідно до ст. 69 Бюджетного кодексу України 20% грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища підлягають спрямуванню до обласного бюджету та просить розглядати справу за відсутності її представника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2013 продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 03.06.2013.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 03.06.2013 справу № 910/1332/13 передано на розгляд судді Босому В.П., у зв'язку із перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 910/1332/13 прийнято до провадження суддею Босим В.П. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.06.2013 справу № 910/1332/13 передано для розгляду судді Васильченко Т.В., у зв'язку із виходом судді Васильченко Т.В. з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 910/1332/13 прийнято до провадження суддею Васильченко Т.В. та призначено справу до розгляду на 25.06.2013.

17.06.2013 позивач через відділ діловодства суду подав заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить розглядати справу за відсутності його представника.

25.06.2013 відповідач подав додаткові пояснення по справі, в яких зазначив, що щепа технологічна є деревинним напівфабрикатом, який використовується для отримання твердого біопалива і не є відходами.

В судовому засіданні 25.06.2013 прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав наведених в позовній заяві.

Представники відповідача проти позовних вимог заперечили в повному обсязі, з підстав наведених у відзиві та додаткових поясненнях по справі.

Представники позивача та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, втім в процесі розгляду справи надіслали клопотання про розгляд справи за відсутності їхніх представників.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач та треті особи в процесі розгляду справи не скористалися правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, наявні в матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представників позивача та третіх осіб не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні 25.06.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

20.11-21.11.2012 на підставі наказу від 16.11.2012 №1264 державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області Голодною С.І. та Олуковатим В.В., в присутності директора підприємства Синиці І.В. проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроагропак".

За результатами зазначеної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 534/05, яким встановлено, що на земельній ділянці сільськогосподарського призначення розміщеної по вул. Першотравнева, 2 у с. Гмирянка Чернігівської області виявлено засмічення ґрунту відходами деревообробки, що є порушенням вимог ст.ст. 17, 33, 34 Закону України "Про відходи", ст. ст. 34, 45 Закону України «Про охорону земель» та ДСанПіН 2.2.7.029-99, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.07.1999 №29.

Зазначений акт був підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагропак" Синицею І.В., з зауваженнями про те, що він не згоден з визначенням відходи, оскільки дані відходи по технологічному процесу є вторинною сировиною для виготовлення продукції, але погодився з зазначенням того, що зберігання даної сировини дійсно не відповідає вимогам природоохоронного законодавства.

На підставі акта перевірки працівниками позивача 21.11.2012 складено протокол про адміністративне правопорушення №001760 та 21.11.2012 винесено постанову про накладення на керівника відповідача Синицю І.В. адміністративного стягнення у розмірі 1700,00 грн., який сплачений відповідачем.

21.11.2012 за результатами перевірки винесено припис №534/05, яким відповідача зобов'язано усунути порушення природоохоронного законодавства, який вручений директору ТОВ "Євроагропак" Синиці І.В.

Як вбачається з матеріалів справи, акт перевірки від 20.11-21.11.2012, протокол про адміністративне правопорушення від 21.11.2012 та постанова про накладення адміністративного стягнення від 21.11.2012 станом на час розгляду судом даної справи є чинними, ніким не оскаржені і не скасовані.

20.12.2012 позивачем здійснено розрахунок розміру шкоди від засмічення земель через порушення природоохоронного законодавства внаслідок несанкціонованого розміщення відходів деревообробки. Згідно розрахунку розмір шкоди, завданої порушенням природоохоронного законодавства, складає 29304,00 грн.

Позивач направив відповідачу претензію від 21.12.2012 № 09-03/4090 про відшкодування шкоди в сумі 29304,00 грн., заподіяної державі в результаті засмічення земель.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заподіяну шкоду не відшкодував.

З огляду на викладене, оскільки відповідач допустив порушення вимог природоохоронного законодавства, чим завдав державі шкоди, прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до договору оренди нерухомого майна від 02.04.2012 ТОВ "Євроагропак" (відповідачу) було передано в оренду у строкове (1 рік з моменту підписання акту прийому-передачі нерухомого майна), платне користування виробничі приміщення площею 2157,7 кв. м, які знаходяться на земельній ділянці по вул. Першотравнева в с. Гмирянка, Ічнянського району Чернігівської області на якій останній і здійснює господарську діяльність з виробництва продукції деревини, лісопильного виробництва та інше.

За умовами ч. 4 ст. 148 Господарського кодексу України, правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі) встановлюється законами.

Частина 1 статті 149 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Статтею 1 Земельного кодексу України передбачено, що використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони.

Законом України "Про охорону земель" встановлені вимоги до власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності.

Так, власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані, зокрема: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку та забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям (ст. 35 Закону).

При цьому нормами ст. 37 зазначеного вище закону визначено, що використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

Отже, як вбачається з аналізу вищевикладених норм, за відповідачем закріплений обов'язок проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель і родючість ґрунтів та не допускати їх засмічення.

Проте, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, в порушення наведених норм, допустив засмічення земельної ділянки, що ним використовується та знаходиться за адресою по вул. Першотравнева в с. Гмирянка, Ічнянського району Чернігівської області, оскільки на земельній ділянці без твердого покриття знаходяться відходи деревообробки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відходи" відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Виробником відходів є фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про відходи" відходи є об'єктом права власності. Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої в порядку, передбаченому законом.

З аналізу змісту статей 1, 8 Закону України "Про відходи" вбачається, що речовини, матеріали та предмети, що підпадають під поняття відходів, є об'єктом права власності суб'єктів права, які володіють, користуються та розпоряджаються ними в межах, визначених законом; вказані речовини, матеріали та предмети підлягають обов'язковій утилізації чи видаленню у разі перебування їх поза межами об'єктів поводження з відходами.

Згідно статті 17 Закону України "Про відходи" суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані, зокрема, не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах, відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України.

При цьому, зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у тому числі побутових у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, у інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини (ст. 33 Закону).

Відповідно до Державного класифікатора відходів ДК 005-96, затвердженого наказом Держстандарту України №89 від 29.02.1996 року, зокрема до групи 20 включено відходи, що утворюються під час виробництва деревини та виробів з деревини та корку, виробів з соломи та інших матеріалів.

Викладене спростовує посилання відповідача на те, що дані відходи не є відходами у розумінні законодавчого визначення даного поняття, а використовуються ним як вторинна сировина, що, до того ж, не звільняє його від обов'язку, додержуватись вимог встановлених законодавством для поводження з відходами.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 32 Закону України «Про відходи» з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Згідно ст. 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Слід також зазначити, що у ст. 1 Закону України "Про відходи" визначено, що відходи як вторинна сировина це - відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови. Утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України № 12/1583 від 23.03.2010.

Відповідачем під час розгляду справи надано докази на підтвердження намірів використовувати ним залишки деревини від основного виробництва як вторинної сировини, але відповідно до чинного законодавства дані залишки все рівно вважаються відходами та мають зберігатися відповідно до встановлених стандартів, чого відповідачем забезпечено не було.

Наявні в матеріалах справи договір №02/11-01 від 02.11.2012 поставки обладнання для виготовлення паливного брикету та довідка на підтвердження використання твердого біопалива (деревини) для опалення приміщень з підписами громадян, які в сукупності вказують на подальше використання товариством відходів власного виробництва в господарській діяльності як товару для продажу та в якості палива для власних приміщень, свідчать про утилізацію цих відходів.

При цьому, відповідачем не доведено, яким чином подальше використання відходів деревообробки може спростувати факт засмічення відповідачем земельної ділянки по вул. Першотравнева, 2 у с. Гмирянка Чернігівської області площею 0,0792 га відходами у загальному об'ємі 476 куб. м, що зафіксовано актом обстеження засміченої земельної ділянки від 21.11.2012 .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення наведених вище норм чинного законодавства, допустив засмічення земельної ділянки площею 0,0792 га відходами у загальному об'ємі 476 куб. м (згідно акту обстеження засміченої земельної ділянки), що підтверджується актом перевірки від 21.11.2012 та не спростовано відповідачем під час розгляду справи.

Тоді як, порушення земельного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення земельного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у псуванні сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забрудненні хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засміченні промисловими, побутовими та іншими відходами (п. в ст. 211 ЗК України).

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто, за змістом даної правової норми, підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними та наявність вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої статтею 1166 Цивільного кодексу України.

При цьому, у відповідності до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до пунктів 5, 6 Рекомендацій Президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені статтями 1166 та 1187 Цивільного кодексу України, застосовують і при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Факт засмічення земельної ділянки площею 0,0792 га відходами у загальному об'ємі 476 куб. м, підтверджується актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №534/05 від 20.11-21.11.2012, протоколом про адміністративне правопорушення та постановою про накладення адміністративного стягнення від 21.11.2012, які є джерелом доказової інформації.

З огляду на вищенаведене, враховуючи, що факт засмічення земельної ділянки відходами підтверджується матеріалами справи і відповідачем у встановленому порядку не спростований, суд дійшов висновку, що відповідач, як винна особа, повинен відшкодувати завдані державі збитки внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в повному обсязі.

Порядок розрахунку шкоди, яка підлягає відшкодуванню, передбачений у Методиці визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення вимог природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 171 від 27.10.1997 (надалі - Методика).

З аналізу пункту 1.3 Методики вбачається, що вона встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди суб'єктами господарювання та фізичними особами в процесі їх діяльності через забруднення (засмічення) земель будь-якого цільового призначення, що сталося внаслідок несанкціонованих (непередбачених проектами, дозволами) скидів (викидів) речовин, сполук і матеріалів, внаслідок порушення норм екологічної безпеки у разі зберігання, транспортування та проведення вантажно-розвантажувальних робіт, використання пестицидів і агрохімікатів, токсичних речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів.

Землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища (п.3.2 Методики).

П. 3.3 Методики визначено, що факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

При цьому, вказана методика встановлює самостійні та окремі підстави для відшкодування шкоди, заподіяної державі внаслідок порушень природоохоронного законодавства, зокрема, самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів.

Відповідно до п. 5.5 Методики, розмір шкоди внаслідок засмічення земель визначається за формулою 6:

РШЗ = А х Б х ГОЗ х ПДЗ х КЗЗ х КНВ х КЕГ ,

де

РШЗ - розмір шкоди від засмічення земель, грн.;

А - питомі витрати на ліквідацію наслідків засмічення земельної ділянки, значення якого дорівнює 0,5;

Б - коефіцієнт перерахунку, що при засміченні земельної ділянки побутовими, промисловими та іншими відходами дорівнює 10, а небезпечними (токсичними) відходами - 100.

ГОЗ - нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що зазнала засмічення, грн./м2;

ПДЗ - площа засміченої земельної ділянки, м2;

КЗЗ - коефіцієнт засмічення земельної ділянки, що характеризує ступінь засмічення її відходами, який визначається за додатком 6;

КНВ - коефіцієнт небезпеки відходів, який визначається за додатком 5;

КЕГ - коефіцієнт еколого-господарського значення земель визначається за додатком 2.

З матеріалів справи вбачається, що питомі витрати на ліквідацію наслідків засмічення земельної ділянки дорівнює 0,5 (постійна величина); коефіцієнт перерахунку дорівнює 10, оскільки відходи деревообробки не відносяться до небезпечних, нормативна грошова оцінка засміченої земельної ділянки становить 1,85; площа засміченої земельної ділянки дорівнює 792 кв.м. (відповідно до акту обстеження земельної ділянки і була визначена шляхом перемноження замірів ширини (11м.) та довжини (72м.)); коефіцієнт засмічення земельної ділянки становить 4, коефіцієнт небезпеки відходів складає 1,0, оскільки відходи деревообробки відносяться до четвертого класу небезпеки (мало небезпечні); коефіцієнт еколого-господарського значення земель складає 1,0, оскільки засмічена ділянка відноситься до земель категорії сільськогосподарського призначення.

З урахуванням зазначеного, розрахунок шкоди проводиться наступним чином:

РШЗ = А х Б х ГОЗ х ПДЗ х КЗЗ х КНВ х КЕГ = 0,5 x 10 x 1,85 х 792 х 4 х 1,0 х 1,0 = 29304,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги розраховані вірно та у відповідності з законодавством, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до вимог ст. 66 Конституції України, ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" кожен хто заподіяв шкоду навколишньому природному середовищу, повинен відшкодувати шкоду у повному обсязі.

Відтак, оскільки відповідач добровільно не сплатив розраховану майнову шкоду в розмірі 29304,00 грн., суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 42 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.

За приписами п. "г" ч. 4, ч. 6 ст. 47 вказаного Закону державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством. Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.

Статтею 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2013 рік у частині доходів є надходження, визначені частиною третьою статті 29 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно п. 7 ч. 2. ст. 69 Бюджетного кодексу України, до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Отже, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, з відповідача підлягає стягненню завдана ним шкода до Державного бюджету України, бюджету Гмирянської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області та бюджету Чернігівської області.

Дані висновки узгоджуються з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 04.04.2012 р. у справі № 35/5005/13150/2011 та інших.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надав доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення суми, а доводи відповідача про те, що він використовує сировину, визначену державними інспекторами з охорони навколишнього середовища, як відходи у вигляді вторинної сировини не приймаються до уваги, оскільки як зазначалося вище це не звільняє його від обов'язку, додержуватися вимог встановлених законодавством для поводження з відходами.

Помилковими суд визнає і посилання відповідача на вимоги п. 2.1.3 Державних санітарних правил та норм ДСанПіН 2.2.7.029-99, які встановлюють, що відходи IV класу небезпеки можуть зберігатися відкрито на промисловому майданчику у вигляді конусоподібної купи, звідки їх автонавантажувачем перевантажують у самоскидний автотранспорт і доставляють на місце утилізації або захоронення, оскільки п.п., 2.1.4, 2.1.5 цих правил визначені умови тимчасового зберігання відходів на майданчиках та території підприємства у відкритому вигляді (навалом, насипом) або в негерметичній, відкритій тарі, а саме промисловий майданчик для тимчасового зберігання відходів повинен розташовуватися на території підприємства з підвітряного боку, бути покритий неруйнівним та непроникним для токсичних речовин матеріалом (керамзитбетоном, полімербетоном та інш.) з автономним зливовідводом і нахилом у бік очисних споруд і допустима кількість відходів на території промислового майданчика визначається підприємством за узгодженням з місцевими органами екобезпеки на основі класифікації відходів за класом небезпеки, за їх фізико-хімічними властивостями, спрямованістю біологічної дії з урахуванням можливої комбінованої дії та можливістю підприємства щодо організації місця зберігання, перспективи знешкодження або утилізації відходів. Доказів дотримання зазначених умов щодо тимчасового зберігання відходів відповідачем не надано. При цьому, суд враховує і пояснення керівника відповідача, які викладені в акті перевірки, щодо того, що він погодився з інспекторами про те, що зберігання вторинної сировини дійсно не відповідає вимогам природоохоронного законодавства.

Не приймає суд до уваги і доводи відповідача про те, що позапланова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства була проведена з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки акт перевірки від 20.11-21.11.2012, протокол про адміністративне правопорушення від 21.11.2012 та постанова про накладення адміністративного стягнення від 21.11.2012 станом на час розгляду судом даної справи є чинними, ніким не оскаржені і не скасовані.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням на відповідача судового збору згідно зі ст. 49 ГПК України, який підлягає стягненню в доход державного бюджету України, оскільки заявник звільнений від його сплати.

Керуючись ст. ст. 4 3 , 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагропак" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.7, ідентифікаційний код 33994301) в доход Державного бюджету України, бюджету Гмирянської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області та бюджету Чернігівської області шкоду, завдану державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства у розмірі 29304 (двадцять дев'ять тисяч триста чотири) грн. 00 коп., видати наказ після набрання рішенням суду законної сили

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагропак" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.7, ідентифікаційний код 33994301) в доход Державного бюджету України 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору, видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.07.2013.

Суддя Т.В. Васильченко