Постанова

від 27.06.2013 по справі 814/2554/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

27 червня 2013 року Справа № 814/2554/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Ткач Г.С. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничого об'єднання "Каскад", (вул. Баштанської республіки, 54, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101)

доБаштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Миколи Аркаса, 2, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101)

провизнання нечинними податкових повідомлень - рішень, ВСТАНОВИВ:

ТОВ ВО «Каскад» (далі по тексту - позивач, ТОВ, підприємство) звернулося до суду з позовом до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту - ДПІ, контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень:

від 07.03.2013 №0000062200, яким здійснено донарахування суб'єкту господарювання грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 15034грн., у тому числі 12526грн. - за основним платежем та 2508грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, в зв'язку з порушенням пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», п.п. «а» п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Транс Гарант Сервіс», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Винзавод «Південні вікна»;

від 07.03.2013 №0000072200, яким здійснено донарахування суб'єкту господарювання грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 15666грн., у тому числі 12533грн. - за основним платежем та 3133грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, в зв'язку з порушенням пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» при здійсненні господарських операцій з вищевказаними контрагентами.

Вважаючи підстави прийнятого рішення (безтоварність господарських операцій за договірними зобов'язаннями з ТОВ «Транс Гарант Сервіс», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Винзавод «Південні вікна») надуманими, позивач просив про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, зазначивши про порушення позивачем пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», пп.5.3.9, п.5.3 ст.5

ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст ст.203, 215, 216 ЦК України при здійснені господарських операцій з ТОВ «Транс Гарант Сервіс», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Винзавод «Південні вікна», зазначивши про їх безтоварність, оскільки, на думку відповідача, фактично товари (послуги) за вказаними угодами поставлялися (виконувались роботи) іншими суб'єктами господарювання, а не вищевказаними контрагентами, які, за судженнями відповідача, не могло надавати послуги (виконувати роботи), так як мали відносини з недобросовісними суб'єктами господарювання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з такого.

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно пп.7.7.1. ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою одаткового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2. ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 1.8 ст.1 ЗУ «Про податок на додану вартість» визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом», а п.1.7 ст.1 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

У відповідності до пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до абз.3 п.198.6 ст.198 ПК України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Приписами п.198.3 ст.198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Дані правові норми визначають, що до складу витрат, на підставі яких може бути сформованих податкових кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що у разі невиконання іншими особами - учасниками господарських операцій в ланцюгу постачання товарів (послуг) податкових зобов'язань, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для них. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарі не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару при реальності вчинених господарських операцій.

При розгляді справи встановлено, що 12.02.2013 Баштанською міжрайонною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю виробничого об'єднання «Каскад» щодо правових відносин з платниками податків-постачальниками ТОВ «Транс Гарант Сервіс»» за травень 2010 року, з ТОВ «ВСТК» за травень 2011 року, з ТОВ «Винзавод Південні вікна» за грудень 2010 - січень 2011 року, за результатами якої 19.02.2013 контролюючим органом складено акт за №40/22-13847146 (далі по тексту - акт перевірки).

Перевірка підприємства проведена контролюючим органом на підставі наказу начальника Баштанської МДПІ від 07.02.2013 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Відповідно до акта, перевіркою виявлені порушення суб'єктом господарювання:

ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого дані, наведені у декларації з ПДВ за грудень 2010 року, січень 2011 року з обсягами придбання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Транс Гарант Сервіс», ТОВ «Винзавод «Південні вікна», травень 2011 року з обсягами придбання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «ВСТК», є недійсними;

п.7.4 ст.7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7, п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ), п. 198.6 ст.198, ст.200, ст.201 ПК України, в результаті чого позивачем штучно сформовано податковий кредит у грудні 2010р. у сумі 10026.00 грн., у січні 2011р. - у сумі 610.21 грн., у травні 2011 р. - у сумі 2500.00грн.;

пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», в рельзультаті чого підприємством по контрагенту «Транс Гарант Сервіс» штучно завищено суму витрат виробництва по декларації про прибуток підприємства за 2010 рік на 50130грн., що привело до заниження податку на прибуток на 12533грн..

При цьому, акт не містить посилань на відсутність тих чи інших документів, які б свідчили про відображення товариством у податковому обліку господарських операцій за відсутності для цього правових підстав.

За наслідками перевірки 07.03.2013 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000062200, яким здійснено донарахування суб'єкту господарювання грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 15034грн., у тому числі 12526грн. - за основним платежем та 2508грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- №0000072200, яким здійснено донарахування суб'єкту господарювання грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 15666грн., у тому числі 12533грн. - за основним платежем та 3133грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення підприємству податкових зобов'язання є судження контролюючого органу про нікчемність угод і безтоварність господарських операцій з ТОВ «Транс Гарант Сервіс, ТОВ «ВСТК», ТОВ «Винзавод «Південні вікна»» та недобросовісність вказаних контрагентів (не знаходження за місцем реєстрації).

В судовому засіданні також встановлено, що у грудні 2010 року позивачем придбано у ТОВ «Транс Гарант Сервіс» мастику Техноколь «Техномаст» № 21 в кількості 605 відер (одиниця виміру) на суму 34530грн. та Праймер в кількості 65 відер на суму 15600грн.. Доставка товару здійснювалась за рахунок продавця. Продавцем була виписана (видана) накладна від 23.12.2010 року №231205 на суму 60150грн. (в тому числі ПДВ 10026грн) та податкову накладну №231205 від 23.12.2010 року. Реальність господарських операцій по вказаному контрагенту підтверджується накладною №231205 від 23 грудня 2010 року, квитанцією до прибуткового касового ордера № 2312/205 від 23.12.2010 року на суму 60156.00 грн., податковою накладною від 23.12.2010 року, звітом по складу ТОВ ВО «Каскад» за грудень 2010 року та свідченнями ОСОБА_2 (завскладом ТОВ ВО «Каскад») про прийняття ним на склад продукції від ТОВ «Транс Гарант Сервіс», що доставлялася за рахунок постачальника та в подальшому використовувалася в господарській діяльності підприємства при виконанні підрядних будівельних робіт. Факт використання вказаних матеріалів для ремонту покрівель підтверджується подорожніми листами від 22 травня 2011 року вантажного автомобіля (від м.Баштанка Миколаївської області до м. Енергодар Запорізької області) та актом списання вказаних матеріалів на ремонт покрівлі головного корпусу заводу спеціальних конструкцій ДА НАЕК «Енергоатом».

У травні 2011 року позивачем було придбано у ТОВ «ВСТК» Праймер бітумний в кількості 55 відер по ціні 226.4 грн./відро на суму 12432.20грн. (без ПДВ ) та дюбель анкер 6х40 в кількості 1 упаковка по ціні 67.80грн.. Продавцем було виписано (видано) видаткову накладну від 30.05.2011 року та податкову накладну №1081 від 30.05.2011 року. Крім того, реальність господарських операцій по вказаному контрагенту підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 30.05.2011 року на 15000грн.. Факт зберігання вказаних товарів на складі ТОВ ВО «Каскад» підтверджується звітом за січень 2013 року.

У грудні 2010 - січні 2011 року позивачем було придбано товари у ТОВ «Винзавод «Південні вікна» на суму 1205.24 грн. (в т.ч. ПДВ 200.87грн.). При цьому, ТОВ ВО «Каскад не включено до податкового кредиту сума ПДВ від операції з вказаним постачальником. Цей факт підтверджується уточнюючим розрахунком, поданим ТОВ ВО «Каскад» у жовтні 2011 року, в розділі ІІ додатку №5 якого запис №1 (-200.87) свідчить про те, що податковий кредит від операції з ТОВ «Винзавод «Південні вікна» в сумі 200.87 грн. виключений з реєстру. В той же час, факт продажу вказаним контрагентом товарів (алкогольних напоїв на суму 1004.37 грн. підтверджується видатковою накладною від 11.01.2011 року та податковою наклад-ою від 11.01.20011, а також внутрішньою видатковою накладною від 11.01.2011 року на передачу товарів магазину - бару «Каскад».

Аналіз встановлених обставин вказує на те, що у позивача були законні підстави для формування податкового кредиту за господарським операціями з ТОВ «Транс Гарант Сервіс», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Винзавод «Південні вікна».

Досліджені при розгляді справи фактичні дані, які містяться в первинних документах, а також документах, які ведуться підприємством для внутрішнього контролю та обліку, вказують на те, що бітумні мастики було поставлено позивачеві саме від ТОВ «Транс Гарант Сервіс» і ТОВ «ВСТК» та в подальшому використано для будівельних робіт (облаштування бітумних покрівель за договорами підряду з третіми особами).

Тобто, ТОВ ВО «Каскад»» не тільки придбав продукцію у вказаних контрагентів, а в подальшому проводив з цією продукцією господарські операції, використовуючи продукцію в статутній господарській діяльності.

Посилання ДПІ на наявність взаємовідносин ТОВ «Транс Гарант Сервіс» (контрагент позивача) з підприємством, що має ознаки фіктивності - ТОВ «Агропрайд», з яким позивач не мав жодних стосунків, не має правового значення, оскільки предметом дослідження при проведені перевірки були господарські операції між позивачем та ТОВ «Транс Гарант Сервіс». Крім того, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди в ланцюгу постачання щодо спали податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій. До того ж, контролюючим органом не надано будь-яких фактичних даних, які б вказували на поставку ТОВ «Агропрайд» на користь ТОВ «Транс Гарант Сервіс» саме тих товарів, які в подальшому б були поставлені позивачеві.

Висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій по мотивам не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства. В той же час, позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів позивача, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання в господарській діяльності.

При розгляді справи встановлено, що надані позивачеві контрагентами податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальник був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит.

Судження контролюючого органу про нікчемність укладених правочинів (що, на думку контролюючого органу, автоматично тягне за собою завищення підприємством податкового кредиту та збільшення зобов язань по податку на прибуток), визнанні судом невмотивованими. Наведені висновки контролюючого органу базується на неаргументованих абстрактних припущеннях про неможливість поставки товарів та виконання робіт саме вказаними в акті перевірки контрагентами, які спростовуються дослідженими в судовому засіданні фактичними даними.

Оскільки відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій та рішень, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем та вказаними в акті перевірки підприємствами господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про нікчемність правочинів є бездоказовими, в тому числі в зв'язку з відсутністю компетенції у податкових органів визнавати правочини нікчемними з огляду на їх суперечність інтересам держави і суспільства, які виходячи з положення ч.3 ст.228 ЦК України (в редакції, що набрала чинності з 01.01.2011 року) виключені із переліку нікчемних правочинів і віднесені до оспорюваних правочинів.

Вищенаведене вказує на обґрунтованість вимог щодо скасування оспорюваних податкових-повідомлень рішень.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту та бюджетне відшкодування ПДВ у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст.1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977 щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі - Шоста Директива). Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 р. № 1629-IV визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес» АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Транс Гарант Сервіс», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Винзавод «Південні вікна».

Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідношенях, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати нечинним податкове повідомлення - рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 07.03.2013року № 0000062200.

Визнати нечинним податкове повідомлення - рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 07.03.2013року №0000072200.

Стягнути судові витрати в сумі 307 ( триста сім) гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничого об'єднання "Каскад" (код ЄДРПОУ 13847146).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний