Рішення

від 05.06.2013 по справі 2703/10235/2012

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Справа № 2703/10235/2012

Провадження № 2/764/544/2013

Категорія 51

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2013 р. Ленінський районний суд м. Севастополя в складі:

головуючого судді - Рубан М. В.,

за участю секретарів - Ходжаш Ю.Є., Бурчуладзе С.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася у вересні 2012 року до суду з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" про поновлення на посаді інженера першої категорії та стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи з розрахунку середньомісячної заробітної плати позивача за кожен місяць вимушеного прогулу. Вимоги позову мотивовані тим, що позивач працювала на посаді інженера першої категорії в Державному підприємстві Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж", з якої 20 серпня 2012 року була звільнена у зв'язку із скороченням чисельності робітників, однак фактично скорочення чисельності робітників не відбулося, з наявними вакансіями її не ознайомили, письмові відмови від вакантних посад нею також не складалися, тому позивач вважає, що її звільнили незаконно. Також незаконні дії відповідача спричинили позивачу моральну шкоду, яка полягає в духовних стражданнях та переживаннях у наслідку безпідставного звільнення.

Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та підтвердили всі обставини викладені у позовній заяві, наполягали на задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та зазначила, що звільнення позивача було здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, її було попереджено про наступне звільнення.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач працювала в Державному підприємстві Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" на посаді інженера першої категорії, що підтверджується копією трудової книжки позивача та копією наказу № 80-к від 22.07.2010 року про переведення позивача на посаду інженера першої категорії.

19 червня 2012 року відповідачем був виданий наказ № 111-К, відповідно до якого позивача попереджено про майбутнє звільнення її за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності робітників, з яким позивач ознайомилась 19.06.2012 року, про що свідчить її підпис на вказаному наказі. Цим же наказом у п.2 позивачу було запропоновано вакансії відповідно до штатного розкладу згідно з доданим списком.

Наказом № 262-К від 20 серпня 2012 року позивач була звільнена з посади інженера першої категорії з 20.08.2012 року за п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності робітників, з яким позивач ознайомилась 20.08.2012 року, про що свідчить її підпис на вказаному наказі (а.с. 47).

Скорочення чисельності робітників було погоджено з профспілкою, що підтверджується листом тимчасово виконуючого обов'язки директора підприємства № 08/906 від 13.06.2012 року, витягом з протоколу профспілки № 36 від 20.08.2012 року (а.с.42,45,46). Відомості про можливе звільнення працівників були направлені до Севастопольського міського центру зайнятості, що підтверджується звітом про заплановане вивільнення працівників (а.с. 44). 21.08.2012 року відповідачем направлено до Севастопольського міського центру зайнятості звіт про фактичне вивільнення працівників (а.с. 48).

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2, пояснив, що він також працював в Державному підприємстві Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж", знає позивача. Підтвердив, що після звільнення позивач сильно страждала та відчувала розпач, оскільки іншого джерела доходів у неї не було, тому що її чоловіка раніше також було звільнено з цього підприємства. У зв'язку з чим, позивач та її чоловік були змушені продати свою квартиру. Під час розмов із позивачем, остання розповідала, що її звільнення пов'язано зі зміною керівництва, тому воно є незаконним.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3, пояснив, що він є чоловіком позивача, працював директором Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж". Підтвердив, що після його звільнення, на позивача чинився моральний тиск, їй пропонувалося звільнитися за власним бажанням, а коли вона відмовилась, її звільнили у зв'язку із скороченням штату робітників. Після звільнення позивач страждала від того, що її незаконно звільнили, перебувала у нервовому стані, оскільки у нього та позивача більше не було джерел доходів. У зв'язку з чим, ними було прийнято рішення продати квартиру.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» наведено роз'яснення, що розглядуючі трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Зі штатного розкладу Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" вбачається, що станом на 01 грудня 2011 року штатних одиниць на вказаному підприємстві становить 160. Зі штатного розкладу Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" після проведення скорочення чисельності робітників вбачається, що станом на 01 жовтня 2012 року штатних одиниць на вказаному підприємстві становить також 160.

Отже, в даному випадку вбачається, що не відбулося скорочення чисельності робітників, а мала місце зміна в організації виробництва та праці, а саме, скорочення одного виду посад за спеціальністю та збільшення інших посад за спеціальністю - технічних, що вбачається з цих штатних розкладів, листа відповідача № 08/1311 від 15.08.2012 року, направленого профспілковій організації (а.с. 45).

Однак суд звертає увагу, що відповідачем не було надано наказу директора підприємства про зміни в організації виробництва та праці, що є прямим доказом, підтверджуючим ці обставини.

За таких обставин суд вважає, що позивача було невірно звільнено у зв'язку із скороченням чисельності працівників.

Частина 2 ст. 40 КЗпП України передбачає, що звільнення з підстав, зазначеним у п. 1 цієї статті, можливе, якщо неможливо перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу.

Згідно ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про майбутнє вивільнення працівники персонально попереджаються не пізніш ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва та праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці власник або уповноважений ним орган пропонує робітнику іншу роботу на тому ж самому підприємстві, у закладі, організації.

Отже, оскільки в даному випадку мале місце зміна в організації виробництва та праці, то роботодавцю необхідно було дотримуватися вимог ч.2 ст. 40 КЗпП України та ч.1 ст. 49-2 КЗпП України щодо запропанування позивачу вакантних посад в Державному підприємстві Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж".

Суд не бере до уваги доводи позивача щодо не запропонування їй вакантних посад, оскільки з наказу № 111-К від 19.06.2012 року (п. 2) вбачається, що позивачу були запропоновані вакантні посади згідно списку, якій додається до наказу. Вказаний список був наданий відповідачем суду (а.с. 131). Враховуючи, що з даним наказом позивач ознайомлена, суд вважає, що остання також була ознайомлена із вказаним списком, до якого входили наступні вакантні посади: електромонтерів, електрослюсар, технік-експедитор, водій, столяр, начальник ОМТС. Позивач наполягає, що вона не була ознайомлена зі списком вакантних посад, однак нею не доведено належними та допустимими доказами, що вона не була ознайомлена із цим списком, зокрема, в наказі № 111-К від 19.06.2012 року відсутні її письмові заперечення, що список їй не був наданий для ознайомлення.

Разом з тим, відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні відомості, що позивач відмовилась від запропонованих їй вакантних посад.

Частиною 1 ст. 42 КЗпП України передбачає, що при скорочені чисельності або штату робітників в зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці переважне право на залишення на роботі надається робітникам з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» наведено роз'яснення, що судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

З матеріалів справи вбачається, що позивач займала посаду інженера першої категорії договірного відділу, про що, зокрема, не заперечувала представник відповідача.

Зі штатного розкладу Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" вбачається, що станом на 01 грудня 2011 року у договірному відділу перебували на посаді інженера першої категорії ОСОБА_1 та на посаді інженера другої категорії ОСОБА_4

Отже, вбачається менший рівень кваліфікації ОСОБА_4 у порівняні з позивачем.

Однак 31 серпня 2012 року, тобто після звільнення позивача, інженер ОСОБА_4 була переміщена до групи з роботи із споживачами, що підтверджується наказом № 292-К (а.с. 129).

Таким чином, судом вбачається не дотримання відповідачем переважного права на залишення на роботі робітника з більш високою кваліфікацією, яким є позивач.

Суд відхиляє доводи представника відповідача, що позивач, на відміну від ОСОБА_4, не відповідала вимогам, що пред'являлись до робітників, у зв'язку із скороченням (не мала технічної освіти та стажу роботи за цим фахом), оскільки, по-перше: відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_4 має технічну освіту та стаж роботи за цим фахом, враховуючи, що остання до переміщення також працювала в договірному відділі, а по-друге: відповідно до наказу № 292-К від 31 серпня 2012 року інженер ОСОБА_4 була переміщена до групи з роботи із споживачами, з чого не вбачається, що така робота потребує від робітника обов'язкової наявності технічної освіти та стажу роботи за цим фахом.

Суд також відхиляє доводи представника відповідача, що ОСОБА_4 є автором журналу реєстрації договорів (а.с. 68 -77), якій відповідач вважає корисним винаходом, тому вона мала, на відміну від позивача, переважне право на залишення на роботі, оскільки зі вказаного журналу не вбачається, що його автором є саме ОСОБА_4

Разом з тим, суд не бере до уваги доводи представника відповідача, що питання про переважне право про залишення на роботі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було вирішено підприємством, зокрема, розглядалося профспілкою, оскільки з витягу з протоколу № 36 від 20.08.2012 року (а.с. 135) не вбачається, що профспілкою розглядалося таке питання.

На підставі наведеного, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено, що у позивача були відсутні кваліфікаційні здібності для залишення останньої на роботі.

На підставі наведеного суд доходить висновку, що позивач була звільнена з грубим порушенням норм трудового законодавства, а тому наказ № 262-к від 20.08.2012 року про звільнення ОСОБА_1 20.08.2012 року у зв'язку із скороченням чисельності робітників підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В абз. 2 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

У зв'язку із неправомірним звільненням позивача з посади інженера першої категорії договірного відділу Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж", позивач підлягає поновленню на роботі на тій же посаді в тому ж відділі. При цьому, відповідач має дотриматися порядку запропонування позивачу вакантної посади та вирішення питання щодо переважного права залишення позивача на роботі у підприємстві.

Відповідно до ч. 2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно довідки, наданої відповідачем (а.с. 121), що не заперечувалося позивачем, заробітна плата позивача за червень 2012 (15 робочих днів) становить 3657,34 грн., за липень 2012 (22 робочих днів) - 8412,78 грн., отже, враховуючі положення абз.3 п.2, п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року, середньомісячний заробіток позивача становить 6035,06 грн. (3657,34 + 8412,78) : 2), а середній заробіток за день складає 326,22 грн. ((3657,34 + 8412,78) : (15+22)), а не 182,23 грн., як визначено у вказаній довідці. Вимушений прогул складає період з 21.08.2012 року по день прийняття судового рішення, тобто 05.06.2013 року (199 днів). Отже, стягненню з позивача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 64917,78 грн. (326,22 грн. х 199 робочих днів).

На підставі ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що судом було встановлено вину відповідача, яка полягає у неправомірному звільненні позивача, що призвело до моральних страждань останньої, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є обґрунтованою, доведеною, а тому підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди в заявленому розмірі 01,00 грн.

Відповідно до приписів ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір за вимогу майнового характеру в розмірі 649,18 грн. та судовий збір за вимогу немайнового характеру в розмірі 107,30 грн., а всього 756,48 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 6, 10, 11, 57-61, 88, 179, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Скасувати наказ № 262-к від 20.08.2012 року про звільнення ОСОБА_1 20.08.2012 року у зв'язку із скороченням чисельності робітників.

Поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді інженера 1 категорії договірного відділу Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" з 20.08.2012 року.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" (код 24964620) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 64 917,78 грн. без врахування податків та інших обов'язкових платежів, а також моральну шкоду в розмірі 1,00 грн., а всього - 64 918,78 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення заробітної плати в розмірі місячного платежу в сумі 6035,06 грн.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" (код 24964620) на користь держави судовий збір в розмірі 756,48 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Севастополя шляхом подачі апеляційної скарги до Ленінського районного суду м.Севастополя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя - підпис

З оригіналом згідно

Суддя Ленінського районного суду

м.Севастополя М.В. Рубан