Постанова

від 26.06.2013 по справі 814/2612/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

26 червня 2013 року Справа № 814/2612/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Ткач Г.С. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Розанівка", (с. Розанівка, Новобузький район, Миколаївська область, 55614)

доБаштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Миколи Аркаса, 2, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101)

третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "САНОІЛ-ТОРГ", (вул. Велика Житомірська, 20, м. Київ, 01025) проскасування податкового повідомлення - рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розанівка» (далі по тексту - ТОВ, позивач) відповідно до уточнених позовних вимог звернулося до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, (далі по тексту - ДПІ, контролюючий орган, відповідач) з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0000172200 від 17.05.2013р., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 233691грн. (32 233,00грн. - основний платіж, 201 458,00грн. - штрафні санкції).

Не погоджуючись з підставами прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення (порушення п.192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст.200, п. 209.2, ст. 209 ст. 201 Податкового кодексу України), позивач в заяві та його представник в судовому засіданні просили про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, вказавши на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Саноіл Торг», в зв'язку з безтоварністю господарських операцій з вказаним контрагентом.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обгрунтованість заявлених вимог, виходячи з такого.

В судовому засіданні встановлено, що на адресу ТОВ «Розанівка» від ДПІ надійшов запит про надання пояснень та їх документального підтвердження встановлених контролюючим органом розбіжностей в частині завищення податкового кредиту ТОВ «Розанівка» по платнику податків - ТОВ «Саноіл Торг» за період з 21.03.2011р. по 30.09.2012р..

На виконання запиту, позивачем 02.04.2013р. надано контролюючому органу пояснення.

В період з 11.04.2013р. по 17.04.2013р. відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Розанівка» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 21.03.2011р. по 30.09.2012р..

За результатами перевірки складено відповідний акт № 18/22-31421562 від 24.04.2013р. (далі по тексту - Акт), яким встановлено, що підприємством порушено п.192.1 ст.192, п.198.1, п.198.3 ст.198, п. 200.1 ст.200, ст.209 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок чого суб'єктом господарювання штучно сформовано податковий кредит у сумі 32 233 грн. за грудень 2011 року, а також встановлено відсутність реальності продажу товарів підприємству ТОВ «Розанівка» від ТОВ «Саноіл Торг» в грудні 2011, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000172200 від 17.05.2013 року, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 233 691грн. (32233,00грн. - основний платіж, 201458,00грн. - штрафні санкції).

Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій ТОВ «Розанівка» з ТОВ «Саноіл Торг», який ґрунтується на судженнях про те, що: ТОВ «Саноіл Торг» мало «господарські» зносини з суб'єктом господарювання, що має ознаки фіктивності - ТОВ «ИНФИНИТИ»; у ТОВ «Розанівка» відсутня економічна мета (вигода) від здійснення господарських операцій з ТОВ «Саноіл Торг»; у ТОВ «Розанівка» відсутні необхідні документи на підтвердження реальності господарської операції по придбанню ПСМ у ТОВ «Саноіл Торг».

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Приписами ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Згідно п.201.1 ст 201 ПК України «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну». При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.198.ст. 198 ПК України «не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними».

Приписами п.180.1 ст. 180 ПК України визначено, що платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат (податкового кредиту), витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами, або по безтоварним господарським операціям. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником ПДВ (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо спали податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

В судовому засіданні встановлено, що згідно наданих позивачем документів між ТОВ «Розанівка» та ТОВ «Саноіл Торг» (продавець) 12.12.2011 укладено договір поставки нафтопродуктів №ДП-94. Згідно спеціфікації №1 до договору поставки нафтопродуктів ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» зобов`язалося поставити ТОВ «Розанівка» дизельне пальне у кількості 21489,00л..

12.12.2011р. ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» виписано рахунок-фактуру №СФ-0000577.

На виконання умов угоди 14.12.2011р. позивач придбав у ТОВ «Саноіл Торг» дизпалива на суму 193400,00грн., перерахувавши на рахунок продавця 193400грн. (платіжне доручення №3 від 14.12.2011р.). У березні 2012р. ТОВ «САНОІЛ-ТОРГ» поставлено покупцю дизпальне на суму 183420грн.. В зв`язку з недопоставкою ПММ кошти в сумі 9980грн. були повернені ТОВ «Розанівка» (платіжне доручення №1063 від 25.04.2012р.). Доставка товару здійснювалась продавцем в рахунок його вартості.

Реальне виконання господарської операції та використання придбаного товару в господарській діяльності ТОВ підтверджується рахунком-фактурою № СФ-0000577 від 12.12.2011р., податковою накладною №1840 від 14.12.2011р., видатковими накладними №РН-0000153 від 03.03.2012р.; №РН-0000154 від 03.03.2012р., квитанцією про оплату придбаного товару; платіжним дорученням №3 від 14.12.2011р. платника ТОВ «Розанівка» одержувачу ТОВ «САНОІЛ-ТОРГ» за товар; платіжним дорученням №1063 від 25.04.2012р. (повернення коштів); актами на виконані роботи та витрати палива за березень, квітень, травень 2012р. та ін..

ТОВ «Розанівка», яке є виробником сільськогосподарської продукції, придбало ПММ у ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» для здійснення статутної господарської діяльності.

Видана позивачеві контрагентом податкова накладна відповідає вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. На момент видачі податкової накладної постачальник був зареєстрований платником ПДВ (та залишається ним на цей час), а отже, мав право виписувати податкові накладні. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит та, як резидент, який обрав спеціальний режим оподаткування, не сплачувати ПДВ до бюджету. Господарська операція, яка була обумовлена з боку позивача діловою метою, мала реальний характер і фактично виконана.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «Саноіл Торг», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди товарів (дизельного палива) для здійснення господарської статутної діяльності (виробництво сільськогосподарської продукції), направленої на отримання прибутку.

Посилання ДПІ на взаємовідносин ТОВ «Саноіл Торг» (контрагент позивача) з підприємством, що має ознаки фіктивності - ТОВ «ИНФИНИТИ», з яким позивач не мав жодних стосунків, не має правового значення, оскільки предметом дослідження при проведені перевірки були господарські операції між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг». Крім того, суб'єкт господарювання не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності (тим більше з якими позивач не мав ніяких стосунків).

Аргументи відповідач про фіктивність товарно-транспортних накладних № 02/03/12-Ю-СТ-1 та № 03/03/12/3 від 03.03.2012р. в зв'язку з технічною опискою щодо часу та дати відправлення автотранспорту (ТТН № 02/03/12-Ю-СТ-1 у графі "дата і час виїзду з підприємства-вантажовідправника" зазначено "09.30.00") не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, оскілки технічна описка в вказаному виді документу не може бути підставою (при доведеності реальності господарської операції) для визнання його фіктивним. Крім того, згідно наданих суду товарно-транспортних накладних №02/03/12-Ю-СТ-1 та №03/03/12/3 транспортування вантажу здійснювалось не самостійно автомобілем в„–ВЕ 89-86 АТ без причепу, а зазначеним автомобілем та причепом №ВЕ48-69 ХТ, про що зазначено у ТТН № 02/03/12-Ю-СТ-1, з дозаправкою в іншому місці (причина виписки двох ТТН на один рейс).

Таким чином, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій є бездоказовими.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту та бюджетне відшкодування ПДВ у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст.1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977 р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі - Шоста Директива). Закон України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу від18.03.2004р. №1629-IV визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес» АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Саноіл Торг».

Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідношенях, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби № 0000172200 від 17.05.2013року.

Стягнути судові витрати в сумі 2294(дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Розанівка" (код ЄДРПОУ 31421562).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний