Рішення

від 25.06.2013 по справі 1510/4920/12

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1510/4920/12

Провадження № 2/500/393/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 червня 2013 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді: Бальжик О.І.

при секретарі: Івановій Ю.П.

за участю позивачки: ОСОБА_1

представника позивачки: ОСОБА_2

представника відповідачів:Демченко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконкому Ізмаїльської міської ради та Ізмаїльської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання права на проживання, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконкому Ізмаїльської міської ради про визнання права на проживання. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.08.1983 року Радянське Дунайське Пароплавство (далі - РДП) та Ізмаїльський відділ комплексних випробувань «Укрпівденбудрозвідування» (далі - ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування») уклали договір на виконання робіт із зондування при будівництві багатоповерхового будинку АДРЕСА_1. По закінченні робіт РДП зобов'язалося виділити одну однокімнатну квартиру для підрядника. 13.11.1985 року президія Дунайського Баскомфлоту та адміністрація РДП прийняли постанову №17-18 «Про розподіл житлової площі для малосімейних (сімейного гуртожитку) по АДРЕСА_1, який вводиться в експлуатацію в ІV кв. 1985 року». ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» отримало у побудованому будинку для заселення одну однокімнатну квартиру №8. 30.12.1985 року Ізмаїльський міськвиконком прийняв рішення №676/3 «Про затвердження актів Держкомісії з приймання до експлуатації 5-ти поверхового 90 квартирного житлового будинку для малосімейних із вбудованим магазином «Універсам» по АДРЕСА_1». 15.12.1992 року профспілковий комітет ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» виділило їй квартиру АДРЕСА_1. 16.02.1993 року РДП та ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» уклали договір про надання зазначеної квартири на строк з 01.01.1993 року до 01.01.1994 року. 03.12.1998 року Ізмаїльський міськвиконком прийняв рішення №1381 «Про затвердження акту приймання відомчого житлового будинку ВАТ «УДП» у комунальну власність», згідно з яким будинок, в якому знаходиться спірна квартира, переданий у комунальну власність. 01.11.2005 року Ізмаїльський міськрайонним судом Одеської області ухвалено рішення про її виселення з квартири АДРЕСА_1, у зв'язку з відсутністю ордера. У задоволенні її зустрічного позову про зобов'язання видати ордер на зазначену квартиру - відмовлено. Стверджує, що згадане рішення досі не виконано. 18.02.2009 року Вищий господарський суд визначив, що правом повторного заселення квартири АДРЕСА_1, - Ізмаїльська міська рада. 11.05.2012 року виконком Ізмаїльської міської ради у видачі ордеру на зазначену квартиру їй відмовив. Звернула увагу, що будинок АДРЕСА_1 не є гуртожитком, а відноситься до будинку державного житлового фонду. Законодавством не передбачено укладення тимчасових договорів на користування квартирою в будинках державного житлового фонду. Вважає, що оскільки РДП видавало їй ордер на квартиру, на підставі якого вона у встановленому порядку поселилася, то має право на проживання в ній.

У судовому засіданні позивачка та її представник заявлені позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні. В обґрунтування позовних вимог представник позивачки пояснив, що на підставі постанови Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради Профспілок від 30.09.1981 року №496 «Про використання жилих будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей» будинки для малосімейних, відносно яких не прийнято рішення про надання статусу гуртожитків, заселяються у відповідності з Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 року за №470. Тобто, на такі будинки поширюється правовий режим, встановлений для жилих будинків і жилих приміщень державного і громадського житлового фонду. ЖК України 1984 р. не передбачає заселення квартири на підставі окремого договору найму жилого приміщення. Таким чином, на його думку, ОСОБА_1 правомірно заселилася в спірну квартиру на підставі ордеру, а отже, укладення між ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» та РДП строкового договору на заселення, ніяким чином не впливає її на житлові права. Стверджує, що ордер на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 видавався, вона особисто занесла його до Служби Побуту УДП та сдала разом з паспортом. Чому представники її довірительки у справі за позовом Ізмаїльського транспортного прокурора про виселення зайняли позицію про те, що ордер їй не видавався і звернулися із зустрічним позовом про зобов'язання видати ордер, пояснити не може. Копія ордеру на спірну квартиру на ім'я позивачки та її сина, був знайдений в архіві ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування». На даний час позивачка ставить питання про визнання права на проживання, а не про приватизацію. В подальшому вона може ставити питання про оплатне придбання спірної квартири. Отже, обґрунтування відмови відповідача приватизацією іншого житла не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на проживання. Звернув увагу, що рішення суду про виселення позивачки досі не виконано.

Представник відповідачів позов не визнала, надавши заперечення проти позову (а.с.50-52). В обґрунтування заперечень пояснила, що договір, укладений між ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» та РДП, був укладений на визначений строк і, відповідно, ОСОБА_1 спірна квартира була виділена не у постійне користування, а у тимчасове. У зв'язку з тим, що позивачка у встановлений строк не звільнила займане приміщення, Дунайський транспортний прокурор в інтересах ТОВ «УДП» звернувся із позовом про її виселення. 01.05.2005 року рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області зазначений позов було задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про зобов'язання ТОВ «УДП» видати ордер на квартиру АДРЕСА_1, - відмовлено. Зазначене рішення переглядалося судами апеляційної та касаційної інстанції, а також за нововиявленими обставинами, однак залишилося без змін. Тим самим, на її думку, суд визнав той факт, що позивачка не має права на проживання в спірній квартирі. Твердження позивачки та її представника про те, що рішення суду про виселення досі не виконано не відповідає дійсності, адже в матеріалах справи наявний акт та постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження у зв'язку з його виконанням. Просила не визнавати допустимим доказом надану позивачкою копію ордеру, адже протягом майже десяти років судових тяжб у справі про її виселення остання ордер не надавала, та навпаки вимагала його видати. Також зазначила, що ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» для вирішення конфліктної ситуації виділило ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 яку вона разом з сином приватизувала, після чого подарувала свою частку синові. Звернула увагу, що ОСОБА_1 на даний час на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, не перебуває, а отже, законних підстав для визнання за нею права на проживання не має.

Третя особа, будучи своєчасно та належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася, звернувшись із заявою про розгляд справи у її відсутність (а.с.55).

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, а також показання свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.52 ЖК УРСР жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

Згідно ч.1 ст.58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Аналогічні за змістом норми передбачені п.п.3, 10 Положення про використання жилих будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей, затвердженого постановою Ради Міністрів і Укрпрофради від 30.09.1981 року за №496.

Так, у судовому засіданні встановлено, що у серпні 1982 року при будівництві будинку АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі, РДП (замовник) уклало з ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» (підрядник) угоду на виконання робіт з метою пошуку підземних виробок (мін), згідно умов якого замовник за виконані роботи зобов'язується після закінчення будівництва виділити в ньому одну однокімнатну квартиру для підрядника (а.с.14).

12.04.1984 року на спільному засіданні президії Дунайського баскомфлоту та адміністрації РДП (протокол №380) затверджено Положення про використання житлових будинків для малосімейних (гуртожитки) для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей в РДП, згідно з п.п.1, 4.4 якого встановлено, що житлова площа в будинках для малосімейних надається лише для тимчасового проживання на період до отримання жилої площі у відповідності з квартирним обліком або в порядку, передбаченому діючим законодавством; документом, який надає право на заселення жилого приміщення в гуртожитку є розпорядження встановленої форми (а.с.198-201).

13.11.1985 року на підставі постанови спільного засідання президії Дунайського баскомфлоту та адміністрації РДП (протокол №П-18) ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» надана одна однокімнатна квартира із застереженням, викладеним у п.2, 4 постанови, якими передбачено, що квартира надається у користування до вводу у експлуатацію отримувачем власного житла та отримання відповідної гарантії від нього; подальше заселення у квартирах, що звільнилися, дозволено здійснювати профкомами та адміністрацією підприємств і організацій за спільним рішенням у відповідності до «Положення» (а.с.16).

30.12.1985 року виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради прийнято рішення за №676, яким затверджено акт державної комісії по прийманню в експлуатацію 90 квартирного житлового будинку для малосімейних з вбудовано-прибудованим магазином «Універсам», розташованим по АДРЕСА_1 та дозволено Дунайському пароплавству заселення будинку згідно положень житлового законодавства (а.с.17).

По закінченні будівельних робіт квартира АДРЕСА_1 була виділена працівнику ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» ОСОБА_6, яка після отримання постійної житлової площі звільнила її. 08.02.1989 року спільним рішенням адміністрації та профкому РДП за №5 від 02.02.1989 року зазначена квартира виділена сім'ї ОСОБА_10. Наприкінці 1992 року сім'я ОСОБА_10 отримала постійне житло та звільнила займане приміщення (а.с.202).

15.12.1992 року на засіданні профспілкового комітету ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» вирішено звільнений відомчий гуртожиток ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» по АДРЕСА_1, тимчасово виділити працівниці відділення ОСОБА_1, з подальшим наданням квартири (а.с.20).

21.01.1993 року ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» звернулося із клопотанням до УДП про продовження угоди на користування квартирою АДРЕСА_1 строком на один рік, повідомило про будівництво 4-х квартирного відомчого будинку по вул. Нахімова, в якому працівниці, яка займає зазначену житлову площу, буде надана квартира, після чого зобов'язувалося повернути гуртожиток (а.с.203, 204).

16.02.1993 року між УДП та ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» укладено договір, за яким на підставі клопотання №8-К від 21.01.1993 року продовжено строк дії раніше укладеної угоди про надання працівнику підприємства квартири АДРЕСА_1 на строк з 15.01.1993 року по 15.01.1994 року. Відповідно до п.2 зазначеного договору ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» зобов'язалося після завершення строку договору здати займану житлову площу представникам УДП в технічно справному стані (а.с.19).

02.10.1996 року Дунайський транспортний прокурор звернувся до Ізмаїльського міського суду в інтересах АТ «Адаско» до ОСОБА_1 про виселення. ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом про зобов'язання ВАТ «УДП» видати ордер на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.205-208).

26.01.1998 року спільним рішенням зборів ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» (протокол №1) придбана в СМУ-20 квартира АДРЕСА_2 безоплатно передана у власність ОСОБА_1 (а.с.18).

11.05.1998 року ОСОБА_1 звернулася до міського голови із заявою про надання у власність квартири АДРЕСА_2 (а.с.209).

03.06.1998 року ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4 отримали свідоцтво про право власності на згадану квартиру за №751 (а.с.210-217).

02.12.1998 року рішенням Ізмаїльського міського суду відмовлено у задоволенні позову Дунайського транспортного прокурора в інтересах ВАТ «УДП» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про виселення, зобов'язано ВАТ «УДП» видати ОСОБА_1 ордер на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.218-221).

03.12.1998 року рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради №1381 затверджено акт приймання-передачі відомчого жилого фонду ВАТ «УДП» у власність територіальної громади м. Ізмаїл, у переліку якого значиться 90-квартирний будинок АДРЕСА_1 в м. Ізмаїл (а.с.21).

13.03.2001 року ухвалою Одеського обласного суду рішення Ізмаїльського міського суду від 02.12.1998 року скасовано, справу повернено на новий розгляд до того ж суду, іншим, колегіальним складом суду (а.с.222-231).

22.05.2001 року ОСОБА_1 подарувала належну їй частку квартири АДРЕСА_2 своєму синові ОСОБА_4 (а.с.232).

01.11.2005 року рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області задоволено позов Дунайського транспортного прокурора в інтересах ВАТ «УДП» до ОСОБА_1 про виселення, виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання житлової площі; в позові ОСОБА_1 про спонукання ВАТ «УДП» та Ізмаїльському міську раду видати ордер, - відмовлено. Як вбачається з мотивувальної частини рішення ОСОБА_1 поселилася зі своєю сім'єю в спірну квартиру самовільно, адже спільне рішення адміністрації та профкому, затверджене міськрадою, не приймалося, ордер на вселення їй не видавався (а.с.4, 5).

18.07.2006 року ухвалою апеляційного суду Одеської області рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.11.2005 року залишено без змін (а.с.233, 234).

17.11.2006 року ухвалою Верховного Суду України рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.11.2005 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 18.07.2006 року залишені без змін (а.с.235, 236).

21.05.2007 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області задоволено заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.11.2005 року, відстрочено виконання зазначеного рішення строком на 1 місяць до 21.06.2007 року (а.с.237-239).

23.05.2008 року постановою державного виконавця закінчено виконавче провадження з примусового рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.11.2005 року у зв'язку з його виконанням (а.с.240, 241).

18.02.2009 року ухвалою Вищого господарського суду України право на заселення в квартиру АДРЕСА_1 визнано за виконкомом Ізмаїльської міської ради (а.с.6-10).

18.11.2010 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.11.2005 року.

10.05.2011 року ухвалою апеляційного суду Одеської області ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18.11.2010 року залишена без змін (а.с.247-249).

Відповідно до ч.3 с.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частина 2 ст.64 ЦПК України визначає, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги доводів позивачки та її представника про те, що першій видавався ордер на квартиру АДРЕСА_1.

Надані позивачкою копії ордеру на квартиру АДРЕСА_1 від 04.02.1993 року, а також листа Ізмаїльського відділення ДП «Укрпівденбудрозвідування» за вих. №24-к від 18.07.2010 року про те, що РДП видавало ОСОБА_1 ордер для заселення в спірну квартиру (а.с.12, 48, 158), суд визнає не допустимими доказами, адже дані обставини спростовуються вище приведеними у рішенні доказами. Крім того, на прохання представника відповідачів надати оригінал наданої копії ордеру, а також не зважаючи на неодноразові роз'яснення судом положень ст.ст.10, 11, 60, 64 ЦПК України, позивачкою та/або її представником оригінал зазначеного ордеру надано не було.

До пояснень свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_1 видавався ордер на спірну житлову площу, суд відноситься критично, адже у відповідності до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Викладене співвідноситься з повідомленням ПрАТ «УДП» за вих.ВРП-286 від 01.04.2013 року, згідно з яким у 1993 році адміністрація та профспілковий комітет берегових підрозділів ВАТ «УДП» не видавали ордер ОСОБА_1 на заселення в квартиру АДРЕСА_1 (а.с.169).

Суд вважає за можливе не проводити аналіз тверджень представника позивачки про те, що будинок АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі не є гуртожитком, у зв'язку з чим, ОСОБА_1 не могла заселятися в спірну квартиру тимчасово, адже постанова спільного засідання президії Дунайського баскомфлоту та адміністрації РДП (протокол №П-18), а також договір, укладений 16.02.1993 року між ІВКВ «Укрпівденбудрозвідування» та РДП, про продовження строку дії раніше укладеної угоди про надання працівнику підприємства квартиру АДРЕСА_1 на строк з 15.01.1993 року по 15.01.1994 року, в установленому законом порядку ніким не оскаржені.

Суд не приймає доводів позивачки про те, що вона не зверталася із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2, адже дані обставини спростовуються наявними в матеріалах справи її заявою на ім'я міського голови, а також довідками КП «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», згідно з якими остання подарувала свою частку синові ОСОБА_4 (а.с.209-217).

Не зважаючи на роз'яснення судом у відповідності до вимог ч.4 ст.10 ЦПК України наслідків вчинення або не вчинення процесуальних дій, ані позивачкою, ані її представником не було заявлено клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

Доводи представника позивачки про те, що рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.11.2005 року про виселення ОСОБА_1 досі не було виконано спростовується актом державного виконавця, а також його постановою про закінчення виконавчого провадження (а.с.240, 241).

Також слід зазначити, що у відповідності до ст.ст.42, 43 ЖК УРСР, п.37 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради 11.12.1984 року за №470, жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, в порядку черговості.

Як встановлено у судовому засіданні та сторонами не спростовувалося, ОСОБА_1 не перебуває на квартирному обліку у виконавчому комітеті Ізмаїльської міської ради (а.с.3, 149).

Крім того, як вбачається з рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради за №56 від 25.01.2013 року (протокол №1) квартира АДРЕСА_1 розподілена іншій особі (а.с.144-148).

Аналіз вищезазначених норм житлового законодавства та обставин справи дає підстави для висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до виконкому Ізмаїльської міської ради та Ізмаїльської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання права на проживання, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 158, 197, 208, 209, 212 - 215, 218, 222 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконкому Ізмаїльської міської ради та Ізмаїльської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання права на проживання, - відмовити.

Копію рішення надіслати для відома третій особі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: