ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"12" червня 2013 р. м. Київ К/9991/59633/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
за участю секретаря Сватко А.О.,
та представників сторін:
позивача - Лаврика В.Н.,
відповідача - Мисливого І.Ю.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступника державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, далі - ДПІ)
на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17.08.2011
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012
у справі № 2а-5649/11/2670
за позовом приватного підприємства "Комісеконом" (далі - Підприємство)
до ДПІ
про скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2011 року Підприємство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.09.2010 № 0007202312/0 та від 10.12.2010 № 0007202312/1.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012, позов задоволено з мотивів недоведеності податковим органом існування обставин, з якими чинне законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові Підприємства.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з товариством з обмеженою відповідальністю «Тріумвірат» (далі - ТОВ «Тріумвірат») за період з 01.02.2009 по 31.05.2009, оформлену актом від 07.09.2010 № 2395/23-12/35211470. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2010 № 0007202312/0, згідно з яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 030 184 грн. (у тому числі 686 789 грн. за основним платежем та 343 395 грн. за штрафними санкціями).
Причиною виникнення спору зі справи стало питання правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту ПДВ у загальній сумі 686 789 грн., пред'явлене Підприємству до сплати постачальником (ТОВ «Тріумвірат») у ціні поставленої продукції (ароматизаторів) в рамках виконання договору від 01.02.2009 № ТР-09-01/1.
Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що правовідносини позивача з названим контрагентом мали фіктивний характер, позаяк не опосередковувалися дійсним виконання поставок товару в адресу Підприємства.
При цьому ДПІ посилається на те, що у названого контрагента відсутня матеріально-технічна база (виробничі та складські приміщення, транспортні засоби тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки; ТОВ «Тріумвірат» зареєстровано на підставну особу, яка заперечує свою причетність до діяльності цього суб'єкта господарювання.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
У справі, що переглядається, суди з'ясували, що за період з лютого по травень 2009 року на виконання договору від 01.02.2009 № ТР-09-01/1 ТОВ «Тріумвірат» (постачальник) виконав в адресу позивача (покупець) 20 поставок продукції (ароматизаторів для виробництва безалкогольних та слабоалкогольних напоїв, кетчупів); оплата за поставлений товару здійснювалась Підприємством шляхом видачі простих векселів; придбані товари позивач передав товариству з обмеженою відповідальністю «Харчова автоматика» на виконання своїх зобов'язань за договором комісії. Сума задекларованого позивачем податкового кредиту відповідає сумі визначеного ТОВ «Тріумвірат» податкового зобов'язання.
Вказані обставини цілком об'єктивно були розцінені судами як підтвердження реальності виконання операцій з поставки спірним контрагентом товарів в адресу позивача.
Посилання ДПІ на відсутність у зазначеного постачальника об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки спірним постачальником товарів наявними у нього силами та засобами.
Суди обґрунтовано відхилили і доводи податкового органу щодо порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Тріумвірат» з приводу наявності у їх діях ознак злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), позаяк сам по собі факт порушення кримінальної справи та матеріали досудового слідства не можуть слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій до часу їх закріплення належним процесуальним шляхом.
За таких обставин суди цілком обґрунтовано задовольнили позовні вимоги, скасувавши оспорювані податкові повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням викладеного процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не вбачається.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 у справі № 2а-5649/11/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 12.06.2013 |
Оприлюднено | 03.07.2013 |
Номер документу | 32145441 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Костенко М.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні