Ухвала

від 03.07.2013 по справі 2а-15890/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2013 р. м. Київ К/800/12814/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Горьової Н.М.,

представника відповідача Грембовського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 року

у справі № 2а-15890/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (далі - позивач, ТОВ «Інфокс»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Інфокс» звернулось у листопаді 2012 року до суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.07.2012 року № 0005472230.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), з обставин і обґрунтувань, викладених в касаційній скарзі.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для збільшення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 26.07.2012 року № 0005472230 грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальній сумі 2 606 473,00 гривні слугували висновки перевірки, викладені в акті від 09.07.2012 року № 738/22-30/14289688 за період за січень 2011 року, про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України.

Податковий орган вважає, що у порушення наведених норм податкового законодавства позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням у ТОВ «БК Буддріллінг» послуг по виконанню робіт з обстеження мереж, оскільки відповідно до статей 203, 215, 216, 228, 236 Цивільного кодексу України правочини здійснені між позивачем та ТОВ «БК Буддріллінг» за січень 2011 року є недійсними з моменту їх вчинення.

Така позиція обґрунтована податковим органом доведеністю в акті перевірки факту безтоварності господарських відносин та нікчемності правочинів між позивачем та контрагентами.

За результатами розгляду в апеляційному порядку первинної скарги позивача, рішенням Державної податкової адміністрації у місті Києві від 20.09.2012 року за № 5866/10/12-314 податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарга позивача без задоволення, а повторна скарга позивача також була залишена без задоволення рішенням Державної податкової служби України від 22.10.2012 року № 4028/0/61-12/10-2115.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція в касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій надали правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм ПК України, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на наступне .

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198 , п. 200.1 ст. 200 ПК України .

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 , п. 200.1 ст. 200 ПК України .

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що перевіряючому органу було надано всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарської операції з виконання робіт, а також податкові накладні, які стали підставою для нарахування ТОВ «Інфокс» податкового кредиту.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Тому, враховуючи дослідження судами попередніх інстанцій факту реального здійснення позивачем господарської операції з придбання послуг з виконання робіт з обстеження мереж, в результаті чого підтверджено отримання позивачем послуги з метою використання у господарській діяльності, доводи податкового органу щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту та від'ємного значення, які викладені у касаційній скарзі та які збігаються з наведеними в акті перевірки обставинами, суд касаційної інстанції знаходить безпідставними.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішени.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 року у справі № 2а-15890/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько