Постанова

від 25.06.2013 по справі 824/1200/13-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2013 р. м. Чернівці Справа № 824/1200/13-а

13:55

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 р. м. Чернівці Справа № 824/1200/13-а

13:55

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Бойко О.Я.;

за участю:

секретаря судового засідання -Кіщук О.І.;

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю);

представника відповідача - Іліки Р.І. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях про скасування рішення,-

СУТЬ СПОРУ:

До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м.Чернівцях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 травня 2013 року №0005821710.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у м.Чернівцях на підставі направлення від 10 квітня 2013 року №004379, 004378, 004380, 004381 та згідно Наказу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях від 01 квітня 2013 року за №606, була проведена документальна планова перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки був складений акт перевірки за №927/17-118/НОМЕР_1 від 30 квітня 2013 року (далі - Акт).

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м.Чернівцях постановила податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 17 травня 2013 року №0005821710 відповідно до якого ФОП ОСОБА_3 було визначено податкове зобов'язання податку на додану вартість в сумі 421125,00 грн., в тому числі, за основним платежем 280750,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 140375,00 грн.

На думку перевіряючих, позивач порушив п.198.1, п.198.6, ст.198 Податкового Кодексу України №2755- VІ від 02.12.2010 року в результаті занижено податок на додану вартість всього за березень та травень 2012 року в сумі 280750,00 грн.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 17 травня 2013 року №0005821710 є незаконними, а висновки, які зазначені в акті перевірки є неправомірними у зв'язку з наступними обставинами.

Так, при проведенні перевірки перевіряючим були надані всі податкові накладні на підтвердження факту отримання нафтопродуктів у ТОВ «ТК-Ділер». Жодних зауважень до цих документів на момент проведення перевірки та написання відповідного акту у працівників податкового органу не виникло. Отримані від постачальника податкові накладні повністю відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Інших документів, окрім зазначених вище, які підтверджують право на податковий кредит, Податковим кодексом України не передбачено.

А тому є помилковим висновок перевіряючих про безпідставність включення до податкового кредиту податку на додану вартість з вартості отриманих товарів від ТОВ «ТК-Ділер».

Крім того, ТОВ «ТК-Ділер» на момент реалізації Позивачу нафтопродуктів було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість, про що свідчить інформація розміщена на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України, та, відповідно мало право, в силу вимог п. 201.8 ст. 201 ПК України, на нарахування податку та складання податкових накладних.

Господарська операція з реалізації палива ФОП ОСОБА_3 відображена постачальником в податковій звітності. Відповідне підтверджується і інформацією викладеною Коростенською ОДПІ в акті від 10.10.2012 року № 1444/22-01/33796640 «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ТК-Ділер» (код ЄДРПОУ 33796640) з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за березень 2012 року та травень 2012 року»

Крім того, позивач вважає помилковим твердженням відповідача про те, що про відсутність у ТОВ «ТК-Ділер» трудових ресурсів, майна, які економічно необхідні для здійснення господарської та економічної діяльності, а саме: технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, що не дає змоги здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Оскільки це є лише суб'єктивним припущенням перевіряючих, яке нормативно необгрунтоване.

Так, з висновків Європейського суду з прав людини по справах Інтерсплав проти України, "Булвес" АД проти Болгарії та Бізнес Супорт Центр проти Болгарії випливає, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної із незаконним отриманням бюджетного відшкодування. А також те, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчиненні його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Оскільки, умови договору, що був укладений між позивачем та ТОВ «ТК-Ділер» виконувалися в повному обсязі, не було будь-яких підстав для недовіри контрагенту.

В судовому засіданні, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовільнити їх.

Відповідач наддав до суду письмове заперечення на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на норми законодавства відповідно до яких складено акт №927/17-118/НОМЕР_1 від 30 квітня 2013 року за результатами якого, прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 травня 2013 року №0005821710.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, зареєстрований виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 03.11.1998 року, номер запису про державну реєстрацію №2001000000065 (а.с.9).

Також суд встановив, що позивач взятий на податковий облік в органах державної податкової служби з 03.11.1998 року в ДПІ у м.Чернівці.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію позивач знаходиться за адресою: 58000, АДРЕСА_1.

У період, який перевірявся, позивач був платником: податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, податку на доходи фізичних осіб - найманих працівників, податку на додану вартість, збору за провадження торгівельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом.

Крім того, в періоді, що перевірявся, позивач займався роздрібною торгівлею пальним (а.с.23).

На підставі направлення від 10 квітня 2013 року №004379, 004378, 004380, 004381 та згідно Наказу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях від 01 квітня 2013 року за №606, була проведена документальна планова перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року. (а.с.8).

За результатами проведеної перевірки складено акт №927/17-118/НОМЕР_1 від 30 квітня 2013 року в якому зафіксовані наступні порушення:

позивач порушив п.198.1, п.198.6, ст.198 Податкового Кодексу України №2755- VІ від 02.12.2010 року в результаті занижено податок на додану вартість всього за березень та травень 2012 року в сумі 280750,00 грн.

За наслідками перевірки ФОП ОСОБА_3, податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 17 травня 2013 року форми "Р" №0005821710 відповідно до якого ФОП ОСОБА_3 було визначено податкове зобов'язання податку на додану вартість в сумі 421125,00 грн., в тому числі, за основним платежем 280750,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 140375,00 грн. (а.с.25).

Суд погоджується з позицією позивача, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення суперечать законодавству з питань оподаткування, та не відповідають фактичним обставинам справи, а тому суд вважає, що адміністративний позов належить до задоволення.

По-перше, суд не погоджується з висновками перевіряючих щодо відсутності здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та його контрагентами у зв'язку з наступним обставинами.

Так, відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (в тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що мало місце реальне придбання товарів позивачем та їх подальше використання в своїй господарській діяльності.

Так, суд встановив, що 29 березня 2012 року між ФОП ОСОБА_3, як покупець, та товариство з обмеженою відповідальністю «ТК-Ділер», як постачальник, уклали договір поставки №260301 (далі договір №260301) (а.с.26-28).

Відповідно до п.1.1 договору №260301 вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «ТК-Ділер» зобов'язується поставити в обумовлений термін, а ФОП ОСОБА_3 прийняти у власність і оплатити нафтопродукти, іменовані надалі «Товар» .

Згідно з п.1.3 договору №260301 передбачено, що право власності на Товар переходить від постачальника до Покупця з моменту підписання накладної та/або акту приймання-передачі, що свідчать про одержання товару.

Відповідно до п.п.4.4 договору №260301 вбачається, що датою відвантаження Товару вважається дата, зазначена в актах приймання-передачі та/або товарно-транспортних накладних.

Таким чином, між позивачем та його контрагентом був укладений типовий договір на поставку товарів. Згідно з даним договором, вбачається перехід права власності на товар з моменту підписання накладної та/або акту приймання-передачі.

Так, на виконання умов договору №260301 укладеного між позивачем та ТзОВ «ТК-Ділер» були підписані наступні товарно-транспортні накладні та видаткові накладні:

- Товарно-транспортна накладна серії АСК від 10.05.2012 року та видаткова накладна №36 від 10 травня 2012 року на суму (з врахуванням ПДВ) 47252,33 грн. (а.с.37,46);

- Товарно-транспортна накладна серії АСК від 26.03.2012 року та видаткова накладна №5 від 26 березня 2012 року на суму (з врахуванням ПДВ) 44916,00 грн. (а.с.35,40);

- Товарно-транспортна накладна серії АСК від 26.03.2012 року та видаткова накладна №7 від 26 березня 2012 року на суму (з врахуванням ПДВ) 50178,33 грн. (а.с.36,41);

- Товарно-транспортна накладна серії АСК від 15.05.2012 року та видаткова накладна №37 від 15 травня 2012 року на суму (з врахуванням ПДВ) 44625,00 грн. (а.с.38,43);

- Товарно-транспортна накладна серії АСК від 18.05.2012 року та видаткова накладна №43 від 18 травня 2012 року на суму (з врахуванням ПДВ) 50178,33 грн. (а.с.39,44);

- Товарно-транспортна накладна серії АСК від 25.05.2012 року та рахунок на оплату від 23 травня 2012 року на суму (з врахуванням ПДВ) 42555,20 грн. (а.с.45,49);

- Товарно-транспортна накладна серії АСК від 09.04.2012 року та видаткова накладна №14 від 06 квітня 2012 року на суму (з врахуванням ПДВ) 47599,52 грн. (а.с.97-98);

- Товарно-транспортна накладна серії АСК від 08.06.2012 року та видаткова накладна №57 від 08 червня 2012 року на суму (з врахуванням ПДВ) 39666,53 грн. (а.с.102-103);

Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним. Даний факт підтверджує також податковий орган в акті перевірки (а.с.23). Тобто, продаж позивачу нафтопродуктів, повністю узгоджується, є логічним та відповідає основним видам його діяльності.

Також суд становив, що за надані послуги проведено розрахунки з постачальником, тобто сторони договору зазнали змін майнового стану. Даний факт підтверджується податковими накладними, та документами про оплату наданих послуг (а.с.29-34,50-53,96,100-101).

Крім того, щодо реальності договору, то суд вважає, що реальність настання правових наслідків, що обумовлена ними, підтверджується тим, що предметом договору була поставка нафтопродуктів.

Так, на виконання договору позивач реально оплатив за обумовлену суму вартості товару у постачальника, в зв'язку з цим сторони вчинили реальні дії і отримали для кожної з них настання відповідних правових наслідків. Доказів про визнання даного договору недійсними сторони до суду не надали.

По-друге, суд не погоджується з позицією відповідача, що позивач не має права на податковий кредит, та відповідно на бюджетне відшкодування ПДВ оскільки постачальники не володіє достатньою кількістю основних засобів для ведення фінансово-господарської діяльності.

Враховуючи зазначені вище висновки суду, суд вважає, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи підтверджують реальність господарської операції ФОП ОСОБА_3 з товариством з обмеженою відповідальністю «ТК-Ділер».

Більше того, суд вважає, що позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Таким чином, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство, та відповідно мав право на включення до складу податкового кредиту по ПДВ.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 р. в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі "Інтерсплав проти України".

Так, у п. 37 рішення вказується: "Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови".

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

Під час судового розгляду представник відповідача не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування ПДВ.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд встановив, що відповідачем всупереч нормам Податкового кодексу України було безпідставно прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2012 року №0003090232 та №000310023.

Так, відповідно до ч.2 ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже , на підставі викладених обставин, суд дійшов висновку, що податковий орган при проведенні перевірки надав неправильну оцінку первинним документам, які були йому представлені, та неправильно застосував норми податкового законодавства, внаслідок чого в акті зроблені помилкові висновки. А відтак - прийняті на підставі даного акту податкові повідомлення - рішення є відповідно незаконними.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.1 статті 94 КАС України: "Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідно місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його службова або посадова особа".

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у м.Чернівцях.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 71, 72, 76, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 травня 2013 року №0005821710.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири), 00 грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Постанова в повному обсязі складена 01 липня 2013 року.

Суддя О.Я.Бойко