Ухвала

від 24.03.2014 по справі 824/1200/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2014 року м. Київ К/800/50930/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року

у справі № 824/1200/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року у справі № 824/1200/13-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби від 17.05.2013 року № 0005821710.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної виїзної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 30.04.2013 року № 927/17-118/НОМЕР_2, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 280 750, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.05.2013 року № 0005821710, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 421 125, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Абз. 2 ч. 198.6 ст. 198 ПК України передбачає, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами, що між позивачем та ТОВ «ТК-Ділер» укладено договір поставки. Виконання умов договору підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками на оплату товару, платіжними дорученнями. Товари отримані позивачем для подальшого використання в господарській діяльності. На момент вчинення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Суми податку на додану вартість за отриманими податковими накладними від ТОВ «ТК-Ділер» позивачем включено до складу податкового кредиту.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «ТК-Ділер» підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, що стали підставою для формування показників сум податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на висновках акта Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції від 10.10.2012 року № 1444/22-01/33796640 «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ТК-Ділер» з питання правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за березень 2012 року та травень 2012 року».

В даному випадку, суд касаційної інстанції звертає увагу про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Оскільки в недотримання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені законні і обґрунтовані рішення, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області відхилити.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі № 824/1200/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук