Ухвала

від 03.07.2013 по справі 2а/0570/15322/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Зінченко О.В.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року справа №2а/0570/15322/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

при секретарі: Іллінові О.Є.,

за участю: представників позивача Анохіної Т.І.(довіреність від 28.12.2012р.),

Гребенюк Н.В.(довіреність від 17.06.2013р.),

представників відповідача Петрова А.Г.(довіреність від 19.03.2013р.),

Чирикіної Н.В.(довіреність від 10.06.2013р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби та Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року в адміністративній справі за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001842340/3 від 17 серпня 2010 року,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року частково задоволено позов ОКП «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька № 0001842340/3 від 17 серпня 2010 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 531 809,50 грн., у тому числі 1 908 492,00 грн. за основним платежем та 1 623 317,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з цим рішенням, обидві сторони подали апеляційні скарги, в яких посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, крім того, відповідач наголошує на тому, що неповне з'ясування обставин справи призвело до звільнення позивача від відповідальності за порушення податкового законодавства. Просить постанову суду скасувати в частині задоволення позовних вимог на ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Позивач, в свою чергу, просить постанову суду скасувати в частині відмови у визнанні протиправним та скасуванні податкового повідомлення-рішення відповідача № 0001842340/3 від 17.08.2010 р. щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 005 237,50 грн., у тому числі 1 336 825,00 за основним платежем та 668 412,50 грн. штрафних санкцій, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, посилаючись на те, що відповідно до діючого на теперішній час податкового законодавства, послуги з надання права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць) не є об'єктом оподаткування. Апелянт зауважує, що договір, укладений між позивачем та юридичною особою іноземної держави, має ознаки зовнішньоекономічного контракту, за яким відбувається передача одиниць скорочення викидів з території однієї держави на територію іншої шляхом електронного переказу одиниць скорочення викидів, а отже ці правовідносини не можна класифікувати, як поставку на митній території України.

В судовому засіданні представники сторін доводи своєї апеляційної скарги підтримали та заперечували проти доводів апеляційної скарги свого опонента.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до наступного.

Судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що посадовими особами відповідача була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт від 20 листопада 2009 року № 2009/23-2/03337119.

Згідно висновків вказаного акта, встановлені порушення: пункту 1 статті 4, підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пункту 11.11 статті 11, пункту 1.11 статті 1, підпункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; підпунктів 5.10 та 5.11 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, що призвело до заниження податку на додану вартість.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022340/0 від 18.01.2010р., яким позивачу визначено податкове зобов»язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 6494815,00 грн., у тому числі за основним платежем 3248770,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3246045,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку і за результатами розгляду скарг позивача прийнято остаточне повідомлення-рішення від 17.08.2010 №0001842340/3, яким позивачу визначено податкове зобов»язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 5542233,00 грн, у тому числі за основним платежем - 3248770,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2293463,00 грн., при цьому, судом установлено, що до вказаної суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) включено суми податкових зобов'язань за наступні порушення:

- 1 336 825,00 грн. основного платежу та 1 336 825,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій - за порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- 1 659 860,00 грн. основного платежу та 829 930,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій - за порушення пунктів 5.10 та 5.11 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166;

- 241 568,00 грн. основного платежу та 120 784,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій - за порушення пункту 4.3 статті 4, підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- 1 101,00 грн. основного платежу та 550,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій - за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- 2 753,00 грн. основного платежу та 1 666,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій - за порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- 2 519,00 грн. основного платежу та 1 259,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій - за порушення пункту 4.2 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- 691,00 грн. основного платежу та 345,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій - за порушення пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- 3 453,00 грн. основного платежу та 2 096,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій - за порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Так, сума 3 453,00 грн. основного платежу та 2 096,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій - за порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не є предметом апеляційного оскарження.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 03.10.2012 року в цій справі, а також висновком судової економічної експертизи №12/1 від 05.07.2011 (а.с.118 том 6), при цьому, виходив з наступного.

Так, 20.02.2006 року між позивачем (Сторона 1) та ЗАТ «Е енергія» (Литва м. Вільнюс) (Сторона 2) укладено договір про купівлю одиниць скорочення викидів (ERU) № 52 (місце складання м. Донецьк), згідно предмету якого у відповідності з Кіотським протоколом та Угодою ЄС Сторона 1 бере на себе зобов'язання знизити рівень викидів парникового газу на кількість передбачену проектом спільного впровадження, по зниженню викидів СО2 за рахунок економії палива в системі теплопостачальних підприємств Донецької області, шляхом проведення реконструкції теплового господарства (котельних та теплових мереж) та впровадження когенераційних установок в Донецькій області; Сторона 1 за рахунок здійсненої реконструкції теплового господарства та економії енергоресурсів знижує рівень викидів парникового газу, що надає їй можливість продати Стороні 2 одиниці скорочення викидів, що вироблені при здійсненні Проекту. Сторона 2 зобов'язується купити, а Сторона 1 продати одиниці скорочення викидів на умовах даного договору.

Тристороннім договором від 03.09.2007 року про передачу прав та обов'язків, що виходять з договору про купівлю одиниць скорочення викидів, визначено, що ЗАТ «Е енергія» (Литва, м. Вільнюс) передає свої права та обов'язки по виконанню договору від 20 лютого 2006 року № 52 своїй дочірній компанії «E-еnergy В.V.» (Нідерланди, м. Амстердам). Умовами даного договору передбачено, що компанія «E-еnergy В.V.» отримує від ОКП «Донецьктеплокомуненерго» одиниці скорочення викидів на свій рахунок та здійснює з ОКП «Донецьктеплокомуненерго» за них розрахунки. Інші умови договору від 20 лютого 2006 року № 52 залишаються без змін.

Згідно акту приймання-передачі від 17 лютого 2009 року позивач на виконання умов вищевказаних договорів передав, а компанія «E-еnergy В.V.» (м. Амстердам, Нідерланди) прийняла одиниці скорочення викидів парникових газів, які були генеровані до 01 січня 2008 року по проекту спільного провадження «Реконструкція системи теплопостачання в Донецькій області» у вигляді одиниць встановленої кількості (AAUs) у кількості 453 358 тон СО2 еквівалентні сумі 680 037,00 євро (6 684 127,00 грн.)

Як зазначено в акті перевірки, у лютому 2009 року позивачем не було включено до бази оподаткування вартість реалізованих компанії «E-еnergy В.V.» одиниць встановленої кількості (AAUs) в кількості 453 358 тон СО2 на суму 6 684 127,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у лютому 2009 року на суму 1 336 825,00 грн.

Дії податкового органу в цій частині визнані судом першої інстанції правомірними з огляду на таке.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 206 затверджено Порядок підготовки, розгляду, схвалення та реалізації проектів, спрямованих на скорочення обсягу антропогенних викидів парникових газів (надалі - Порядок), пунктом 2 якого визначено, що одиниці скорочення викидів (ERUs) - вуглецеві одиниці, які індивідуально позначені додаванням до серійного номера одиниць (частин) установленої кількості ідентифікатора (реєстраційного номера) проекту і введення в обіг кожної з яких засвідчує скорочення викидів парникових газів, еквівалентних 1 метричній тонні двоокису вуглецю.

У розумінні пункту 2 цього Порядку контракт - це зовнішньоекономічний контракт або інший двосторонній договір власника об'єкта з покупцем, за яким покупець набуває право на оплатне отримання одиниць скорочення викидів.

Власник об'єкта - фізична особа-підприємець або юридична особа, діяльність яких не припинена внаслідок ліквідації, у процесі відновлення їх платоспроможності або банкрутства, у власності або законному користуванні яких на території України на строк реалізації проекту спільного впровадження перебуває цех, агрегат, установка чи будь-який інший об'єкт, функціонування якого зумовлює антропогенні викиди парникових газів.

Покупець - юридична або фізична особа іноземної держави, якій ця держава відкрила рахунок для зарахування отриманих одиниць скорочення викидів у власному реєстрі вуглецевих одиниць.

Згідно з пунктом 1.2 Інструкції про порядок формування і ведення Національного електронного реєстру антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, затвердженої наказом Державного агентства екологічних інвестицій України від 24 червня 2011 року № 24, одиниця скорочення викидів - вуглецева одиниця скорочення викидів парникових газів і (або) збільшення рівня їх абсорбції поглиначами, досягнутого в результаті реалізації проекту спільного впровадження (надалі - ПСВ) відповідно до статті 6 Кіотського протоколу, виражена в одній метричній тоні еквіваленту двооксиду вуглецю.

Отже, одиниці скорочення викидів, які були предметом договору від 20 лютого 2006 року № 52, є специфічним матеріальним активом, який не має візуальної форми вираження, проте може ідентифікуватись завдяки спеціальним позначенням та розраховується в одній метричній тоні еквіваленту двооксиду вуглецю.

Пунктом 1.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що матеріальний актив - це основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

У пункті 1.6 статті 1 зазначеного Закону встановлено, що товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що продані позивачем на підставі договору купівлі-продажу одиниці скорочення викидів є товаром.

В свою чергу, відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон №168), що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пунктом 1.4 статті 1 цього Закону встановлено, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Згідно з підпунктом "б" пункту 6.4 статті 6 Закону №168, місцем поставки товарів вважається, місце, де товари перебувають на момент поставки, якщо товари не відправляються або не транспортуються.

Як зазначалось вище, на підставі договору № 52 від 20 лютого 2006 року покупець, а саме нерезидент - компанія «E-еnergy В.V.» (м. Амстердам, Нідерланди) придбала одиниці скорочення викидів парникових газів, які були генеровані на території України до 01 січня 2008 року по проекту спільного провадження «Реконструкція системи теплопостачання в Донецькій області» у вигляді одиниць встановленої кількості (AAUs) об'ємом 453 358 тон СО2.

За результатами виконання вказаного договору право власності на одиниці скорочення викидів перейшло до нерезидента - компанії «E-еnergy В.V.», при цьому, місцем поставки проданого товару була митна територія України.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції вважав, що операції з продажу одиниць скорочення викидів ОКП «Донецьктеплокомуненерго» нерезиденту - компанії «E-еnergy В.V.» (м. Амстердам, Нідерланди) є об'єктом оподаткування податком на додану вартість та підлягали оподаткування за ставкою 20 відсотків, тобто, оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за заниження цього податку на суму 1 336 825,00 грн. внаслідок невключення до бази оподаткування вартості реалізованих компанії «E-еnergy В.V.» одиниць встановленої кількості (AAUs) об'ємом 453 358 тон СО2 на суму 6 684 127,00 грн., є правомірним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, до того ж, така позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.10.2012 року у цій справі (а.с.73 том 9), відповідно до якої було скасовано попереднє рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2011 року, винесене за цим позовом.

Згідно ч.5 ст.227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов»язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

За встановлене порушення до позивача податковим органом застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 336 825,00 грн., з яких:

- 668 412,50 грн. - на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в якому зазначено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули;

- 668 412,50 грн. - на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в якому встановлено, що у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Суд першої інстанції вважав, і з цим погоджується судова колегія, що розмір вказаних штрафних (фінансових) санкцій визначено податковим органом частково неправомірно, оскільки, як встановлено судом, позивачем вчинено порушення у вигляді заниження суми податкового зобов'язання, а отже, штрафна (фінансова) санкція повинна застосовуватися лише на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у розмірі 50 % від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання), а саме 668 412,50 грн.

Стосовно встановленого податковим органом порушення пунктів 5.10 та 5.11 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, в результаті чого, на думку відповідача, позивачем занижено у березні 2007 року суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, у розмірі 1 659 860,00 грн., суд виходив з наступного.

Так, перевіркою встановлено, що позивачем в порушення пунктів 5.10 та 5.11 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, в декларації з податку на додану вартість за березень 2007 року (№ 38353 від 20 квітня 2007 року) з урахуванням уточнюючих розрахунків № 42167 від 28 квітня 2007 року, № 23887 від 28 березня 2008 року, № 176422 від 14 листопада 2008 року, № 202019 від 26 грудня 2008 року, № 121774 від 04 вересня 2009 року, по рядку 23.4 «залишок від'ємного залишку попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду» задекларована сума 1 659 860,00 грн., що у березні 2007 року призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду (значення рядку 27) на суму 1 659 860,00 грн.

Відповідно до пункту 5.10 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, вказується в рядку 27 декларації.

Пунктом 5.11 вказаного Порядку передбачено, що якщо за результатами поточного звітного (податкового) періоду платником податку визначено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, сума визначеного від'ємного значення враховується у зменшення суми податкового боргу за попередні звітні (податкові) періоди з податку на додану вартість, у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону (відображається у рядку 22.1 податкової декларації), а решта зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 22.2 податкової декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 23.1 податкової декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Як установлено судом першої інстанції під час розгляду справи, при звірянні розрахунків по особистому рахунку з податку на додану вартість позивачем виявлено помилку, а саме: в декларації за січень 2009 року по рядку 23.4 пропущена сума у розмірі 1 659 860,00 грн., яка була виправлена уточнюючим розрахунком до декларації за січень 2009 року № 127216 від 17.09.2009.

Крім того, відповідно до висновку № 12/1 судово-економічної експертизи встановлено, що висновки акту перевірки від 20 листопада 2009 року № 2009/23-2/03337119 про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2007 року на суму 1 659 860,00 грн. документально не підтверджуються, як наслідок, податкове зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2007 року задеклароване у повному обсязі, а показники рядка 23.4 декларації з податку на додану вартість за березень 2007 року корегуванню не підлягають.

Відносно встановленого в акті перевірки від 20 листопада 2009 року № 2009/23-2/03337119 порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 359 337,00 грн., суд першої інстанції зазначав наступне.

Так, 27 лютого 2006 року між позивачем (Замовник) та Європейським інститутом санірування, безпеки, страхування та розробки обладнання та засобів для охорони навколишнього середовища (SVTe.V. м. Бусс, Німеччина) (Виконавець) укладено договір доручення № 50, загальною вартістю 325 000,00 євро, згідно якого Замовник одержує, а Виконавець зобов'язується виконати низку завдань, пов'язаних з розробкою та виконанням проекту спільного впровадження «Реконструкція системи теплопостачання Донецької області» відповідно до механізму Кіотського протоколу.

Податковий орган вважав, що позивачем безпідставно не було включено до бази оподаткування вартість робіт (послуг), виконаних нерезидентом - Європейським інститутом санірування, безпеки, страхування та розробки обладнання та засобів для охорони навколишнього середовища (SVTe.V. м. Бусс, Німеччина) згідно актів виконаних робіт на митній території України на загальну суму 1 796 692,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 359 337,00 грн.

У свою чергу, судом першої інстанції установлено, що на виконання умов вказаного договору Європейський інститут санірування, безпеки, страхування та розробки обладнання та засобів для охорони навколишнього середовища (SVTe.V. м. Бусс, Німеччина) виконав роботи (надав послуги) позивачу на загальну суму 1 752 071,24 грн., що підтверджується актами виконаних робіт, при цьому, надані послуги оплачені Замовником відповідно до рахунків, які наявні в матеріалах справи.

Крім того, судом установлено, що в акті перевірки зазначено про складання акту виконаних робіт № 2 від 15 травня 2007 року на суму 6 650,00 євро (44 621,07 грн.) між Європейським інститутом санірування, безпеки, страхування та розробки обладнання та засобів для охорони навколишнього середовища (SVTe.V. м. Бусс, Німеччина), як виконавцем, та ОКП «Донецьктеплокомуненерго», як замовником. Однак, це твердження податкового органу не знайшло свого підтвердження, оскільки зазначений акт в матеріалах справи відсутній, в той час, як наявний акт виконаних робіт № 2, складений між ОКП «Донецьктеплокомуненерго» та TUV Industrie Service GmbH - TUV SUD на суму 6 650,00 євро.

Тобто, за даних обставин, судом першої інстанції не був прийнятий в якості належного доказу виконання договору доручення № 50 акт виконаних робіт № 2, і, як наслідок, висновки акта перевірки про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість ОКП «Донецьктеплокомуненерго» на загальну суму 8 924,00 грн. судом визнані необґрунтованими.

До таких висновків суд першої інстанції дійшов, виходячи з наступного.

Так, відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону №168, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Для послуг, які поставляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому було складено акт, який засвідчує факт отримання послуг.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 цього ж Закону, датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Проаналізувавши наведені норми законодавства та надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки податкового органу про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість є обґрунтованими лише в частині, а саме на суму 350 413,00 грн., що також підтверджено висновком судово-економічної експертизи.

Проте, податковим органом під час перевірки визначено лише суми заниження податкового зобов'язання та не визначено суми заниження податкового кредиту. Так, у відповідності до підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Тобто, у зв'язку із заниженням позивачем податкового кредиту на суму ПДВ за договором доручення № 50 від 27.02.2006 року, суд дійшов висновку про фактичну відсутність у позивача підстав для сплати до бюджету податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 350 413,00 грн.

Крім того, податковим органом в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні до податкового зобов'язання з ПДВ не враховано суму податкового зобов'язання за податковий період жовтень 2006 року у розмірі 117 769,43 грн. на підставі положень підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у зв'язку із закінченням строку давності. Отже, розмір податкового зобов'язання, визначений податковим органом у спірному податковому повідомленні-рішення за невключення до бази оподаткування вартості робіт (послуг) за договором доручення № 50 від 27 лютого 2006 року, складає 241 568,00 грн. (розмір основного платежу).

Також, за вказане порушення на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковим органом до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50 % суми недоплати, тобто 120 784,00 грн.

Отже, зважаючи на те, що висновки акта перевірки про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість ОКП «Донецьктеплокомуненерго» на загальну суму 8 924,00 грн. за податковий період червень 2007 року є неправомірними, а також на фактичну відсутність у позивача підстав для сплати до бюджету податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 232 644,00 грн. у зв'язку із заниженням ним податкового кредиту на суму цього податку за господарські операції, що вчинені на виконання договору доручення № 50 від 27.02.2006, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване податкове повідомлення рішення в частині збільшеного податкового зобов'язання у розмірі 241 568,00 грн. основного платежу та 120 784,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій підлягає скасуванню.

Щодо зазначеного в акті перевірки порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у вигляді завищення податкового кредиту за рахунок віднесення суми податку на додану вартість по операціях, що фактично не здійснювалися, не мали товарного характеру, та не мали на меті подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства на загальну суму податку на додану вартість 1 101,00 грн., суд першої інстанції виходив з наступного.

Так, перевіркою встановлені взаємовідносини між Відокремленим підрозділом «Дружківкатепломережа» ОКП «Донецьктеплокомуненерго» та ТОВ «Лугстройіндустрія» і ПП «Глазго Сіті», які, на погляд податкового органу, не мали реального товарного характеру, тобто, є нікчемними, при цьому, обгрунтовані такі висновки відсутністю контрагента позивача за місцем свого знаходження, відсутністю у нього виробничих потужностей, тощо.

Вирішуючи спір у цій частині, суд першої інстанції виходив з наступного.

Так, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За змістом статті 228 Цивільного кодексу України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на викладене, для визнання правочину нікчемним з підстав порушення публічного порядку, суду слід встановити обставини, які б свідчили про наявність умислу у сторін при укладанні такої угоди на досягнення мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та водночас суперечить моральним засадам суспільства.

Частиною 4 статті 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не можна вважати нікчемними, а доводи податкового органу з цього приводу ґрунтуються на припущеннях.

Право на нарахування податкового кредиту, згідно Закону України «Про податок на додану вартість», виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду, при цьому, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

В свою чергу, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.7.5 ст.7 Закону №168).

Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Щодо встановленого актом перевірки порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв»язку з невірним визначенням податкового номеру покупця, що, ніби-то, призвело до завищення податкового кредиту на суму 2753,00 грн. за господарськими операціями зі Споживчим товариством «Агротехсервіс», суд першої інстанції дослідив податкові накладні з цього питання і встановив, що в них в якості покупця зазначено безпосередньо ОКП «Донецьктеплокомуненерго» із відповідним індивідуальним податковим номером покупця - 033371105621, що відповідає дійсному індивідуальному податковому номеру платника податків у свідоцтві позивача про реєстрацію платника податку на додану вартість від 22 червня 2001 року № 07282047 (НБ № 081719).

Крім того, висновки акта перевірки в цій частині спростовуються висновком № 12/1 судово-економічної експертизи від 05.07.2011р.

Тобто, в цій частині позовні вимоги також знайшли своє обґрунтування.

Щодо встановленого актом перевірки заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2 518,88 грн. по ВП «Єнакієветепломережа» та 793,39 грн. по ВП «Жданівкатепломережа», внаслідок невіднесення сум податку на додану вартість до складу податкових зобов'язань по операціям з безоплатної передачі товарно-матеріальних цінностей, а саме - безоплатне надання працівникам підприємства, зайнятим на роботах з особливо шкідливими умовами праці по встановленим нормам молочної продукції на підставі вимог статті 166 Кодексу законів про працю України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 вказаного Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари (роботи, послуги) - товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Частиною першою статті 166 Кодексу законів про працю України встановлено, що на роботах зі шкідливими умовами праці працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

На підставі частин першої та другої статті 7 Закону України «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

На погляд судової колегії, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що пільги і компенсації працівникам за важкі та шкідливі умови праці, які надаються роботодавцями в межах трудового законодавства, не є поставкою товару без оплати чи операцією з безоплатної поставки товару в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки здійснюється не в межах цивільного чи господарського обороту, а у зв'язку із врегульованим спеціальним законодавством трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції справу вирішено правильно, без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Ухвала в повному обсязі складена 05 липня 2013 року.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скаргиДержавної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби та Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»- залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року в адміністративній справі № 2а/0570/15322/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко