Постанова

від 30.11.2006 по справі 35/194-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

35/194-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

30 листопада 2006 р.                                                                                   № 35/194-06  

      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогосуддівДобролюбової Т. В. Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

Розглянувши матеріали касаційної скаргиВідкритого акціонерного товариства “Харківський підшипниковий завод”

на постанову

від 10.10.2006 рокуХарківського  апеляційного господарського суду

у справі№ 35/194-06

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Нові технології”

до

Відкритого акціонерного товариства “Харківський підшипниковий завод”

простягнення 39 924, 37 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:  не з'явилися, повідомлені належно про час і місце засідання суду.  

від відповідача: Савві Л.Є. довіреність від 19.05.06 №57/54

Товариством з обмеженою відповідальністю “Нові технології” у травні 2006 року заявлений позов, уточнений до прийняття рішення,  про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Харківський підшипниковий завод” 14727,23 грн. основної заборгованості з урахуванням  інфляційних втрат та 3% річних, 2926,96 грн. –штрафних санкцій, пені з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, 512,12 грн. - судових витрат у зв'язку з неналежним Доповідач: Добролюбова Т.В.

виконанням умов договору від 10.12.04 №4 на створення науково-технічної продукції. Позивач посилався на несплату відповідачем, згідно із протоколом узгодження договірної ціни, вартості виконаних робіт  та порушення останнім статей 526, 610, 625 Цивільного кодексу України. При цьому заявник зазначав, що на день звернення з позовом відповідач зобов'язання щодо розрахунку  за спірним договором виконав частково.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.07.2006, ухваленим суддею Швед Е.Ю., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Харківський підшипниковий завод” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нові технології” 14727,23 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції і 3% річних, та 294,54 грн. судових витрат. Мотивуючи рішення суд зазначив, що позивачем доведено та матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором від 10.12.04,  а відтак і наявність підстав для стягнення заборгованості. В решті позову припинено провадження у справі на підставі приписів пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, через перерахування частини заборгованості позивачеві.

Харківський апеляційний господарський суд у складі головуючого –судді Такмакова Ю.В.,  та суддів Барбашова С.В.., Плужника О.В. постановою  від 10.10.06 перевірене рішення господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Відкрите акціонерне товариство “Харківський підшипниковий завод” звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, як ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Скаржник зазначає, що при прийнятті рішення в резолютивній частині у якості відповідача вказано Закрите акціонерне товариство “Харківський підшипниковий завод” однак стороною у спірному договорі є Відкрите акціонерне товариство “Харківський підшипниковий завод”, а отже судом не встановлений належний відповідач по справі. При цьому, заявник посилається на не обґрунтованість нарахування позивачем пені, оскільки згідно з умовами названого договору, між сторонами не було досягнуто домовленості щодо розміру та порядку притягнення сторін до відповідальності за порушення зобов'язань. А відтак, відповідно до  приписів статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а приписи статті 3 вказаної норми встановлюють не розмір пені, а лише той розмір пені межі якого сторони не можуть перевищувати при укладенні договорів.  Крім того скаржник посилається, на порушення судами попередніх інстанцій  приписів пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, якими передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Строк сплати вартості робіт спливав 24 травня 2005, відтак нарахування штрафних санкцій після 25.11.2005 не відповідає нормам діючого законодавства.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю “Нові технології” відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В., пояснення представника відповідача, перевіривши  матеріали справи та касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій  приписів  чинного законодавства,  відзначає  наступне.

Касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом апеляційної інстанції приписів матеріального і процесуального законодавства.  Постанова апеляційної інстанції переглядається в межах доводів касаційної скарги.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 10.12.04 між  Товариством з обмеженою відповідальністю “Нові технології” –виконавцем та Відкритим акціонерним товариством “Харківський підшипниковий завод” –замовником укладений договір № 4 на створення науково-технічної продукції. Відповідно до умов названого договору виконавець зобов'язався виконати комплекс заходів, щодо введення нового технологічного процесу фінішної обробки торців роликових підшипників у РПЦ. Пунктом 2.1 спірного договору встановлено, що за виконану науково-технічну продукцію замовник перераховує виконавцеві відповідно до протоколу узгодження договірної ціни 78847,00 грн. Порядок розрахунків, передбачений розділом 3 спірного договору, відповідно до якого, оплата здійснюється після виконання комплексу заходів та підписання акта виконаних робіт, перерахуванням на розрахунковий рахунок виконавця 60% договірної суми не пізніше 10 банківських днів від дня підписання акта. Останні 40% договірної суми перераховуються після надання з боку ТОВ “Нові технології” консультаційної допомоги при модернізації та запуску в роботу силами ВАТ “Харківський підшипниковий завод” другого торцешліфовального станка для доводки торців роликів в РПЦ. Господарськими судами також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним  договором в повному обсязі, згідно акта здачі-приймання виконаних робіт від 10.05.05. При цьому, 10.01.06 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію з вимогою про проведення розрахунків за спірним договором. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин  регулюються, з урахуванням особливостей, Господарським кодексом України та  Цивільним кодексом України.  Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання. Приписами статті 625 Цивільного кодексу України зумовлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. При цьому, суди встановили факт порушення відповідачем своїх  договірних зобов'язань, а відтак вимоги позивача про стягнення  з  Відкритого акціонерного товариства “Харківський підшипниковий завод” заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 14727,23 грн. вірно задоволені судом.  В цій частині вимоги відповідачем визнаються і не оскаржуються у касаційній скарзі. Щодо доводу скаржника  про неправомірність нарахування позивачем пені за неналежне виконання умов договору, колегія суддів зазначає наступне.  За вимогами пункту 3  статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом у вигляді сплати неустойки. З розділу 5 спірного договору вбачається, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором виконавець та замовник несуть матеріальну відповідальність у відповідності до вимог чинного законодавства. Викладене свідчить про те, що між  сторонами не було досягнуто домовленості щодо розміру та порядку притягнення сторін до відповідальності за порушення зобов'язань. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Задовольняючі  вимоги позивача про стягнення 2926,96 грн. пені за період з грудня 2005 року до травня 2006 року, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з приписів статті 1 названого Закону України, якими  зумовлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.  Відповідно до приписів пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Статтею 3  Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, колегія суддів визнає, що штрафна санкція нарахована позивачем у відповідності до вимог Господарського кодексу України.  При цьому, доводи відповідача про стягнення пені в порушення приписів пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України є помилковими, оскільки з розрахунку позивача вбачається, що пеню стягнуто не більше ніж за 6 місяців. Крім того, відповідач власного контррозрахунку пені в жодній інстанції господарських судів не надав. Так, приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, судова колегія зазначає, що касаційна інстанція не наділена правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях господарських судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим залишається без змін.

Керуючись статтями  1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В  :

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.06 залишити без змін.

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Харківський підшипниковий завод”   без задоволення.

     Головуючий                                                                              Т. Добролюбова  

     Судді                                                                                          Т.Гоголь

                                                                                                             Т.Дроботова