Постанова

від 03.07.2013 по справі 820/4153/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 липня 2013 р. № 820/4153/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чудних С.О.,

при секретарі судового засідання Хмелівській Н.М.

за участю представників сторін:

представника позивача - Спасибо В.В,

представника позивача - Бідний Б.Т.,

представник відповідача - Черніченко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби від 07.05.2013 року за номерами № 0000124301, № 0000114301, № 0000134301, № 0000094301.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідачем була проведена документальна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої було складено акт № 205/43-1/31557119 від 15.04.2013 року. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 07.05.2013 року за номерами №0000124301, №0000114301, №0000134301. Обставини, які викладені в акті перевірки, неправомірно кваліфіковані відповідачем при довільному трактуванні норм права та при грубому порушенні норм податкового законодавства. Позивач не погоджується з вказаним висновком відповідача про порушення позивачем ст. 1 Постанови КМУ від 23.02.2011 року № 138 "Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями", в результаті чого занижено та не сплачено до державного бюджету частину чистого прибутку на 27673950 грн., п. 198.3, п.198.4, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), що призвело до завищення податку на додану вартість у сумі 17581,00 грн.; ст. 3 Постанови КМУ від 23.02.2011 року № 138 "Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини прибутку (доходу) державним унітарними підприємствами та їх об'єднаннями" КП "Харківські теплові мережі" за період, що перевірявся, не надавались до органів ДПС Розрахунки частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями; п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1020 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 13.01.2011 року № 46/18784, а саме: в звітних розрахунках за формою 1-ДФ за 1, 2, 3, 4 квартали 2012 року інформація про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників надана з помилками; п.286.4 ст. 286 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), а саме: несвоєчасно подано до СДПІ ВПП у м.Харкові податкові декларації з плати за землю по нововідведеним земельним ділянкам; п. 327.3 ст. 327 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено збір за спеціальне використання води на загальну суму - 1584728,60 грн. Проте, позивач не погоджується із викладеними вище висновками податкового органу, так як вказані висновки не ґрунтується на нормах діючого законодавства України та свідчать про поверхневе проведення перевірки. У зв'язку із чим, позивач вважає , що податкові повідомлення - рішення від 07.05.2013 року за номерами № 0000124301, № 0000114301, № 0000134301, № 0000094301 є протиправними та підлягають скасуванню, у зв'язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні 03.07.2013 року позовні вимоги підтримали в повному обсязі, та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.07.2013 року проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, підставою для винесення спірних податкових повідомлень - рішень слугував відображений в акті перевірки висновок, у зв'язку із чим відповідач вважає, що ним правомірно винесені вказані повідомлення-рішення від 07.05.2013 року за номерами № 0000124301, № 0000114301, № 0000134301, № 0000094301 з дотриманням законодавства України, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Як вбачається із матеріалів справи Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби була проведена документальна планова перевірка Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", результати якої оформлені актом № 205/43-1/31557119 від 15.04.2013р. «Про результати документальної планової перевірки Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", код ЄДРПОУ 31557119, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012» (т.4 а.с.65-158).

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 1 Постанови КМУ від 23.02.2011 року № 138 "Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями", в результаті чого занижено та не сплачено до державного бюджету частину чистого прибутку на 27673950 грн., п. 198.3, п.198.4, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), що призвело до завищення податку на додану вартість у сумі 17581,00 грн.; ст. 3 Постанови КМУ від 23.02.2011 року № 138 "Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини прибутку (доходу) державним унітарними підприємствами та їх об'єднаннями" КП "Харківські теплові мережі" за період, що перевірявся, не надавались до органів ДПС Розрахунки частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями; п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1020 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 13.01.2011 року № 46/18784, а саме: в звітних розрахунках за формою 1-ДФ за 1, 2, 3, 4 квартали 2012 року інформація про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників надана з помилками; п.286.4 ст. 286 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), а саме: несвоєчасно подано до СДПІ ВПП у м. Харкові податкові декларації з плати за землю по нововідведеним земельним ділянкам; п. 327.3 ст. 327 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено збір за спеціальне використання води на загальну суму - 1584728,60 грн. (т. 4 а.с 157).

На підставі вказаного акту перевірки № 205/43-1/31557119 від 15.04.2013 року відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення від 07.05.2013р. № 0000094301, яким позивачу була збільшена сума грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальній сумі 26 371, 50 грн., в тому числі 17 581 грн. за основним платежем, 8790,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.8), податкове повідомлення-рішення від 07.05.2013р. №0000114301, яким позивачу була збільшена сума грошового зобов'язання за платежем збір за спеціальне використання води у сумі 1723670 грн., в тому числі 1584728,6 грн. - за основним платежем, 138941,80 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.3 а.с.9), податкове повідомлення-рішення від 07.05.2013 року №0000124301, яким позивачу була збільшена сума грошового зобов'язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (які належать до комунальної власності, або у статутних фондах яких є частка комунальної власності), що вилучається до бюджету, у сумі 34592437,50 грн., в тому числі - 27673950,00грн. за основним платежем, - 6918487,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 4 а.с. 11), податкове повідомлення-рішення від 07.05.2013 року №0000134301, яким позивачу була збільшена сума грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 510 грн., в тому числі - 510 грн. за штрафними санкціями (т. 2 а.с. 8).

Однак, суд не погоджується з викладеними у акті № 205/43-1/31557119 від 15.04.2013 року висновками відповідача виходячи з наступного.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000094301 від 07.05.2013 року судом встановлено наступне.

В акті перевірки від 15.04.2013р. № 205/43-1/31557119 вказано, що відповідач встановив факт господарських взаємовідносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТЕР» (код ЄДРПОУ 33122033).

На підставі акту невиїзної документальної перевірки ТОВ «ІТЕР» (код ЄДРПОУ 33122033) від 07.04.2011 №1271/23-3/33122033 з питань правильності формування податкового зобов`язання та податкового кредиту за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року проведеної ДПІ у Київському районі м. Харкова, згідно якого нібито встановлено, що у ТОВ «ІТЕР» відсутні власні офісні, складські виробничі та інші приміщення, що відносяться до основних фондів 1 групи, про що свідчать нульові показники у рядку Б 1 «Основні фонди групи 1 з нормою амортизації 2 відсотки» та у рядку Б5 «Основні фонди групи 1 з нормою амортизації нижче 2 відсотків»; у ТОВ «ІТЕР» відсутні транспортні засоби - розрахунки податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів до органів податкової служби не надавались (за даними АІС «Бест звіт», АС «Співставлення ПК та ПЗ «АІС «Податки»).

На підставі вказаної інформації Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби дійшла до висновку про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ "ІТЕР" та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1 ст. 203, 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "ІТЕР" з постачальниками та покупцями; в ідсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.185, ст.188 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VI. (т. 4 а.с. 111).

На підставі викладеного відповідач стверджує про порушення позивачем норм п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755 - VI (із змінами та доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "ІТЕР» на загальну суму 17581 грн., у тому числі за липень 2011 року - 17581 грн.

Проте, суд не погоджується із вказаним висновком відповідача, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер" було укладено договір купівлі-продажу №270099 від 12.02.09р. Відповідно до умов договору вбачається, що ТОВ «ІТЕР» зобов'язалось надати у власність позивача, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити «плитку, лакокрасочную продукцію», найменування та асортимент, кількість та ціна якої зазначені у відповідних рахунках-фактурах, накладних, специфікаціях, які надаються до даного договору. Вартість товару за договором склала 1 200 000,00 грн., в тому числі ПДВ 200 000,00 грн. (т. 5 а.с.13).

На виконання вказаного договору, позивач за видатковою накладною № 33 від 14.02.2011р. отримав від ТОВ «ІТЕР» наступне майно: «эмаль ПС-160 зелёная» - 400 кг за ціною 36,18 грн., на суму 14470,00 грн. без ПДВ; «эмаль ПС-160 серая» - 300 кг за ціною 36,73 грн. , на суму 11020,00 грн. без ПДВ; «эмаль ПС-160 серебристая» - 400 кг за ціною 36,18 грн., на суму 14870,00 грн. без ПДВ. Усього було передано товару на суму 48 432,00 грн. в т.ч. ПДВ - 8 072 грн. (т. 5 а.с. 19).

Крім того, на виконання договору від 25.02.2011р. позивач за видатковою накладною № 94 від 25.02.2011р. отримав від ТОВ «ІТЕР» наступне майно: «краска МА зелёная» - у кількості 32 барабана по 60 кг у кожному, за ціною 990,00 грн., на суму 31680,00 грн. без ПДВ; «краска МА чёрная» - у кількості 12 барабанів по 60 кг у кожному, за ціною 972,00 грн., на суму 11664,00 грн. без ПДВ; «краска МА жёлтая» - у кількості 48 банок по 2,5 кг у кожній, за ціною 43,75 грн., на суму 2100,00 грн. без ПДВ; «краска МА красная» - у кількості 48 банок по 2,5 кг у кожній, за ціною 43,75 грн., на суму 2100,00 грн. без ПДВ. Всього було отримано майна на суму 57 052,80 грн. в т.ч. ПДВ - 9 508,80 грн. (т. 5 а.с. 47).

На поставлені позивачу товарно-матеріальні цінності ТОВ «ІТЕР» виписало позивачу податкові накладні № 1140201 від 14.02.2011р. (т. 5 а.с. 18), № 1250201 від 25.02.2011р (т. 5 а.с 46).

Суд зазначає, що факт отримання товарно-матеріальних цінностей позивачем за договором від 25.02.2011р. від ТОВ «ІТЕР» також об'єктивно підтверджується даними журналу реєстрації довіреностей за 2010 рік про видані довіреності, і прибутковими ордерами на отримання матеріальних цінностей № 214 від 14.02.2011 року, № 48 від 25.02.2011 року (т.5 а.с. 14-17).

Крім того, факт перевезення товарно-матеріальних цінностей підтверджений подорожніми листами вантажного автомобіля позивача № 322249 від 14.02.2011р., № 342188 від 25.02.2011р. (т. 5 а.с. 20, 48). Претензій чи зауважень до форм податкових накладних відповідачем не заявлено.

Отримані товарно-матеріальні цінності позивач витратив на власні господарські потреби, що підтверджується наданими позивачем довідками про витрачання матеріалів, картками складського обліку (т. 5 а.с 23-45, 50-95).

За отримані від ТОВ «ІТЕР» товарно-матеріальні цінності позивач сплатив грошові кошти в загальній сумі 67484,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2044 від 02.03. 2011р., № 2062 від 03.03.2011р., № 2115 від 04.03.2011р., № 2232 від 10.03.2011р., № 2277 від 11.03.2011р., № 2325 від 12.03.2011р., № 2394 від 14.03.2011р., № 2435 від 15.03.2011р., № 2577 від 17.03.2011р., № 2613 від 18.03.2011р., № 2664 від 21.03.2011р. (т. 5 96-106). Станом на день розгляду справи борг позивача перед ТОВ «ІТЕР» за поставлені товарно-матеріальні цінності складає 38000 грн.., що підтверджено довідкою позивача від 06.06.2013р. №09-2406 (т. 5 а.с. 130).

Засвідчені копії договору, а також перелічених первинних бухгалтерських документів позивачем надано до матеріалів справи.

Вказані в податкових накладних суми ПДВ позивач включив до складу свого податкового кредиту.

Позивач також надав до суду постанову Харківського окружного адміністративного суду по справі № 2а-10064/11/2070 від 17.10.2011р., а також ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №2а-10064/11/2070 від 13.11.2012р (т. 5 а.с. 120-129).

Дослідивши ці документи суд встановив, що Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2012 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЕР". Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЕР"№ 985 від 25.03.2011р. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо проведення 07 квітня 2011 року невиїзної документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЕР" з питань правильною визначення податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, на підставі якої було складено акт перевірки № 1271/23-3/33122033 від 07 квітня 2011 року (бланк № 131040).

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до вимог п.198.2 ст.198 ПК України, дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Матеріалами справи доведено, що позивач відносив до складу свого податкового кредиту суми ПДВ, фактично сплачені ним у вартості придбаних для здійснення його основної господарської діяльності товарів, і на підставі податкових накладних, складених у відповідності з чинним законодавством України. Всі господарські операції позивача підтверджені належними первинними документами. Суд критично оцінює заперечення відповідача, з посиланням на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України №363, які дають визначення товарно-транспортної накладної як єдиного для всіх учасників транспортного процесу юридичного документу, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи - не є коректним. Згідно вимог ст.48 Закону України „Про автомобільний транспорт" для водія (не для автомобільного перевізника) необхідним документом при перевезенні вантажів для власних потреб є товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж . У тому випадку, коли товар постачався на умовах самовивезення транспортом позивача, документом на вантаж була видаткова і податкова накладна, а також подорожні листи. Крім того, перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні регулюються постановою КМУ № 207 від 25.02.2009 року "Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні". Перелік документів при перевезенні вантажу водієм юридичної особи для власних потреб не містить в собі такого документу як товарно-транспортна накладна.

Крім того, суд оцінює всі надані позивачем первинні документи в їх сукупності і приходить до висновку про те, що факт прийняття сторонами на себе зобов'язань, а також факт їх виконання підтверджений документально і належним чином.

Натомість, всі аргументи відповідача ґрунтуються фактично на матеріалах перевірки іншого органу ДПС, дії щодо проведення якої вже були визнані протиправними рішенням суду, яке набуло чинності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000094301 від 07.05.2013р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби від 07.05.2013 року № 0000114301, суд встановив наступне.

В акті перевірки від 15.04.2013р. № 205/43-1/31557119 вказано, що перевіркою повноти визначення збору за спеціальне використання води встановлено порушення п.327.3 ст.327 ПК України, занижено збір за спеціальне використання води у 1-3 кварталах 2011 року на суму 1 584 728,60 грн., у тому числі за: 1 квартал 2011 року - 367297,38 грн., 2 квартал 2011 року - 661668,04 грн., 3 квартал 2011 року - 555763,18 грн. (т. 4 а.с. 142).

При цьому, в Акті зазначено, що при розрахунку збору за спеціальне використання води по об'єктам ЗАТ «ТЕЦ-3», які були передані позивачу, позивач застосовував ставки по ст. 325 Податкового Кодексу України. Підприємством при обчисленні збору за спеціальне використання води вірно визначені обсяги використаної води, які знайшли відображення в журналі обліку водоспоживання технічної води водовимірювальними приладами та обладнаннями у ф. 11-ПОД та у державній статистичній звітності про використання води у ф. № 2-ТП (водгосп) (т. 4 а.с. 140).

Також, у акті вказано, що перевіркою встановлено, що КП «Харківські теплові мережі» у періоді з 16.02.2011 по 23.08.2011 використовувало воду з поверхневої водойми р. Лопань (басейн Сіверського Донця) для господарської діяльності без дозволу на спеціальне водокористування. Підприємством в Податкових деклараціях збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод у 1-2 кварталах 2011 задекларовано ліміт використання води з Сіверського Донця - 1005,4 тис. м. куб., у 3 кварталі 2011р. - 3589,0 тис. м. куб. (т. 4 а.с. 142)

Заперечуючи проти висновків відповідача позивач надав до суду документи, що підтверджують наступні фактичні обставини справи.

Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту комунального майна виконавчого комітету Харківської міської Ради 15.02.2011р. було прийнято розпорядження №242 «Про внесення змін в договір передачі майна в господарське відання з КП «Харківські теплові мережі» №1187 від 30.09.2003р.» Розпорядженням було приписано зарахувати до основних фондів позивача рухоме та нерухоме комунальне майно, що раніш орендувалося ЗАТ «Теплоелектроцентраль-3». Також, згідно п. 2 Розпорядження безперервна робота майнового комплексу «Теплоелектроцентраль - 3» з 0 годин 16.02.2011 р. до передачі його позивачу, а також після цього забезпечувалася залученим інженерно-технічним персоналом КП «ХТМ» (т. 5 а.с. 139).

На виконання Розпорядження № 242, Генеральний директор КП «Харківські теплові мережі» С.Ю.Андрєєв 16.02.2011р. видав наказ №70 (т. 5 а.с.140). В цей же день майно було передане позивачу, що підтверджується Актом прийому-передачі від 16.02.2011 р (т. 5 а.с.141-158).

Як стверджує позивач, і це визнається відповідачем, у технологічному процесі вироблення теплової та електричної енергії ЗАТ «ТЕЦ-3» здійснювалося спеціальне водокористування поверхневих вод ріки Лопань на підставі дозволу від 01.11.2010 р. № Укр.№4889 А/Хар. Строк дії дозволу - до 31.12.2011 року. Копії дозволу залучено до справи.

Позивач 02.03.2011р. звернувся до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківські області з листом № 22-844, в якому просив дати згоду на використання позивачем дозволу від 01.11.2010 р. № Укр.№4889 А/Хар (т. 5 а.с. 159).

Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Харківські області надіслало до Позивача лист від 22.03.2011р., в якому просило повідомити яким чином відбувся процес реорганізації ЗАТ «ТЕЦ-3» (т. 5 а.с.160).

Позивач направив ДУ охорони навколишнього природного середовища в Харківські області лист № 38-1283 від 31.03.2011р., в якому повідомив яким чином отримав майно, що раніше було надане у користування ЗАТ «ТЕЦ-3» (т. 5 а.с.161).

Як вбачається із матеріалів справи між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" та Українським науково-дослідним інститутом екологічних проблем Міністерства екології та природних ресурсів України було укладено договір № 431/2.3 від 06.05.2011р. на створення науково-технічної продукції, яким передбачено замовлення робіт на тему: коригування норм водоспоживання та водовідведення, проекту гранично допустимого скиду (ГДС) речовин із зворотнім водами в водний об'єкт, клопотання на видачу дозволу на спеціальне водокористування КП «Харківські теплові мережі» (т. 5 а.с. 162-163).

Також позивач склав і направив клопотання про погодження умов і отримання дозволу на спеціальне водокористування для діючих промислових, комунальних, транспортних та інших несільськогосподарських підприємств ( т. 5 а.с.168-171).

Крім того, позивач направив відповідачу лист № 22-1856 від 10.05.2011р. , де повідомив про вказані вище обставини (т. 5 а.с. 174-175).

Позивач отримав від Харківського регіонального управління водних ресурсів лист № 08-х-14/214 14.06.2011р. про погодження клопотання позивача. (т. 5 а.с.176-177). Після цього 12.07.2011р. позивач отримав Індивідуальні норми водоспоживання та водовідведення (т. 5 а.с. 179-185). 11.08.2011р. позивач подав заяву про видачу йому дозволу на спеціальне водокористування і 23.08.2011р. позивач отримав дозвіл на спеціальне водокористування( т. 5 а.с. 186, 190-195).

Нормою ч.2 ст. 5 Господарського кодексу України встановлено, що конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку. Позивач за змістом ст. ст. 1, 5 Закону України «Про природні монополії» відноситься до суб'єктів природних монополій та суміжних ринків. Таким чином, позивач в своїх діяльності мав керуватися, серед іншого, нормою ч. 2 ст. 10 зазначеного Закону, яка забороняє вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до цього Закону, або до заміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками.

Крім того, ст. 18 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що суб'єктам господарської діяльності у сфері теплопостачання забороняється зловживати монопольним становищем у будь-якій формі. Суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють виробництво, постачання та транспортування теплової енергії і займають монопольне (домінуюче) положення на ринку теплової енергії, не можуть припиняти свою діяльність або зменшувати обсяг постачання теплової енергії з метою створення дефіциту теплової енергії, якщо необхідність такого обмеження не встановлена законодавством України.

Враховуючи викладене, з метою забезпечення мешканців м.Харкова якісними послугами з опалення, забезпечення гарячою водою, електроенергією в зимовий період позивачу було прямо заборонено припиняти безперервний цикл роботи обладнання і він не міг юридично цього зробити.

Суд також критично оцінює твердження відповідача про те, що п'ятикратний розмір плати за спеціальне водокористування без дозволу не є відповідальністю, а лише становить підвищену ставку за користування водними ресурсами.

Нормою п.327.3 ст.327 ПК України передбачено, що збір підлягає оплаті як за понадлімітне використання за відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води.

Обов'язковість одержання водокористувачем дозволу на спеціальне водокористування із встановленими у ньому лімітами використання води, передбачена ч.1 ст.49 Водного кодексу України. Більше того, статтею 110 Водного кодексу України передбачено, що порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, серед іншого, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування»;

Отже, п'ятикратний розмір збору за спеціальне водокористування встановлений чинним законодавством за вчинення протиправної дії, а саме: здійснення спеціального водокористування без дозволу.

Суд також враховує, що згідно норми п.п.138.10.4. п.138.1.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності включають, зокрема, інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно, суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу».

Отже, положення Податкового кодексу України передбачає лише такі випадки (і цей перелік є вичерпним), коли суми нарахованих податків та зборів не можуть бути віднесені до складу витрат:

- якщо такі податки та збори не визначені в переліку, встановленому Кодексом. Збір за спеціальне використання води передбачений п.9.1.12 ст.9 Податкового кодексу України;

- якщо такі податки та збори передбачені п.п.139.1.6 ст.139 ПК України (що регулюють порядок сплати авансового платежу податку на прибуток з операцій по виплаті дивідендів, та особливості оподаткування нерезидентів і не стосуються збору за спеціальне водокористування і до спірних правовідносин не відносяться);

- якщо такі податки та збори передбачені п.п.139.1.10 ст.139 ПК України (що регулюють порядок внесення плати за патенти, і до спірних правовідносин не відносяться);

- якщо це стосується суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку (до спірних правовідносин не відноситься).

За таких обставин, якщо п'ятикратний розмір збору за спеціальне використання води оцінювати як податок (збір) він підлягав би віднесенню до складу витрат. Втім, нормою п. 328.8 ст.328 ПК України передбачено, що у межах встановленого в дозволі на спеціальне водокористування ліміту використання води збір включається до складу витрат згідно з розділом III цього Кодексу, а за понадлімітне використання справляється з прибутку, що залишається у розпорядженні водокористувача після оподаткування.

Суд при розгляді даного питання також враховує позицію ДПА України в листі від 04.01.2011р. № 12/7/15-0817 «Про особливості адміністрування збору за спеціальне використання води в умовах дії Податкового кодексу України».

Приймаючи до уваги викладені вище обставини і норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 000114301 від 07.05.2013 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про скасування податкового повідомлення-рішення № 000124301 від 07.05.2013 року, судом встановлено наступне.

В акті перевірки від 15.04.2013р. № 205/43-1/31557119 вказано, що перевірка правильності визначення позивачем суми частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду Державного бюджету України за період з 01.10.2010 по 31.12.2012 проводилась відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу України, Закону України від 21.09.2006 N 185-V "Про управління об'єктами державної власності", Постанови КМУ від 23.02.2011 №138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» (т. 4 а.с. 100).

З акту перевірки вбачається, що статтею 13 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно з абзацом третім статті 142 Конституції України держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Пунктом 2 статті 327 Цивільного кодексу України встановлено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Відповідно до пункту 1 статті 78 Господарського кодексу України визначено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління (т. 4 а.с.101).

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених Господарським кодексом України щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (пункт 9 статті 78 Господарського кодексу України). При цьому, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку є підприємництвом (п.2 ст.3 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 1 статті 11 1 Закону України від 21 вересня 2006 року N 185-V "Про управління об'єктами державної власності" державні унітарні підприємства та їх об'єднання зобов'язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України: у розмірі 30 відсотків - державні унітарні підприємства, що є суб'єктами природних монополій, та державні унітарні підприємства, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень; у розмірі 15 відсотків - інші державні унітарні підприємства. Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями визначений постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 р. N 138 (далі - Порядок N 138).

Контроль за відрахуванням до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями покладено на Державну податкову службу згідно із Порядком N 138.

Згідно із пунктом 3 Порядку №138 частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року N 106 "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету" визначено, що контроль за справлянням надходжень до бюджету по коду бюджетної класифікації 21010000 "Частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, та дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність" покладено на Державну податкову службу та Державну фінансову інспекцію (за результатами ревізій та перевірок).

Пунктом 9 статті 69 Бюджетного кодексу України встановлено, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів, належать частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами.

На підставі перелічених норм законодавства України відповідач у акті перевірки сформулював висновок про те, що на господарську діяльність комунальних унітарних підприємств поширюється регулювання, встановлене пунктом 1 статті 11 1 Закону України від 21.09.2006 №185-V «Про управління об'єктами державної власності». І тому відрахування до місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, здійснюється підприємствами за наявності порядку відрахування частини чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, затвердженого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами. У разі відсутності порядку відрахування частини чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, затвердженого відповідними органами місцевого самоврядування, частина чистого прибутку (доходу), враховуючи пункт 1 статті 7 Бюджетного кодексу України, повинна сплачуватися такими підприємствами згідно із Порядком відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 р. N 138 до Державного бюджету України (т. 4 а.с. 102).

Позивач надав до суду засвідчені копії трьох статутів, що діяли на протязі періоду, що перевірявся: в редакції від 06.01.2011р., від 18.03.2011р., та від 19.08.2011р. З цих документів вбачається, що позивач дійсно є комунальним унітарним підприємством та належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова ( т. 5 а.с. 206-228).

Позивач листом від 13.11.2012р. звертався до Директора департаменту комунального господарства виконавчого комітету Харківської міської Ради і просив підтвердити наявність або відсутність у Харківської міської Ради виключного права на прийняття рішення про нарахування та сплату частини чистого прибутку від господарської діяльності ( т. 5 а.с.229).

Листом № 1064/0/16-13 від 20.03.2013р. Департамент комунального господарства виконавчого комітету Харківської міської Ради повідомив позивача про те, що питання про нарахування та сплату частини чистого прибутку від господарської діяльності Позивача знаходиться у виключній компетенції Харківської міської Ради і що таке рішення стосовно комунальних підприємств фактично не приймалось (т. 5 а.с. 230).

Відповідач не надав суду документів, які б підтверджували факт прийняття органом місцевого самоврядування, а саме Харківською міською Радою, рішення про нарахування та сплату частини чистого прибутку від господарської діяльності Позивача .

Суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин наступні норми чинного законодавства України.

Нормою ч.1 ст.3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено коло об'єктів державної власності, на яких розповсюджується дія цього Закону. До цих об'єктів віднесені: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Статтею 11 цього ж закону в якості суб'єкта, на якого розповсюджується дія конкретно цієї статті, визначено державне унітарне підприємство. Жодних бланкетних або відсилочних норм, які б дозволяли застосувати аналогію закону, дана стаття не містить.

Таким чином позивач, як комунальне підприємство, не входить до кола юридичних осіб, на яких розповсюджується дія Закону України «Про управління об'єктами державної власності», а відтак, і інших нормативно-правових актів, прийнятих на його виконання, в тому числі, постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 року №138, і т.п.

Крім того, суд враховує, що ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною 3 ст. 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Конкретно, ст. 144 Конституції України визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п. 29 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції місцевих рад віднесено встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету. Ця норма кореспондує з нормою п. 9 ст. 69 Бюджетного кодексу України, якою встановлено, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належить частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами.

Аналізуючи перелічені норми в їх сукупності суд приходить до висновку про те, що Конституцією і законодавством України не надано будь-яким державним органам, в тому числі органам податкової служби, визначати частину чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, та порядок її зарахування. Це є виключне право органу місцевого самоврядування, в даному випадку - Харківської міської Ради.

Приймаючи до уваги викладені вище обставини і норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 000124301 від 07.05.2013 рокує обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про скасування податкового-рішення № 000134301 від 07.05.2013 року, суд встановив наступне.

В п.4 висновків акту перевірки від 15.04.2013р. № 205/43-1/31557119 поміщений висновок відповідача про виявлені порушення п.176.2 (б) ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), п.3.1, 3.2, п.3.3, п.3.4, п.3.5, п.3.6 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку , затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1020 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 13.01.2011 року № 46/18784, а саме: в звітних розрахунках за формою 1-ДФ за 1, 2, 3, 4 квартали 2011 та 1, 2, 3, 4 квартали 2012 інформація про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків надана з помилками (т. 4 а.с.157).

В обґрунтування вказаного висновку відповідач зазначив, що при звірці загальної суми нарахованого та виплаченого доходу, нарахованого та перерахованого податку даних податкового розрахунку за формою 1-ДФ з відомостями нарахування заробітної плати, бухгалтерськими довідками по нарахуванню податку на доходи фізичних осіб, первинними банківськими та касовими документами, головною книгою, обігово-сальдовими відомостями встановлено порушення п.176.2 (б) ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), р. III, Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1020 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 13.01.2011 № 46/18784, а саме: в звітних розрахунках за формою 1-ДФ були допущенні помилки та в подальшому на протязі 2011-2012р надані уточнюючі розрахунки з виправленими помилками (т. 4 а.с. 133-134).

Позивач надав до суду засвідчені копії податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого податку (звітних і уточнюючих) за період 1 квартал 2011 року - 4 квартал 2012 року (т. 5 а.с. 236-242, т. 6, т. 7, т. 8, т. 9 , т. 10 а.с 1-16).

На підставі аналізу змісту цих розрахунків суд встановив, що позивач дійсно в поданих відповідачу податкових розрахунках припускав помилок, які згодом самостійно виявляв та усував шляхом подання уточнюючих розрахунків, ще до початку проведення податкової перевірки відповідачем. Таким чином, що до початку перевірки всі помилки були усунені позивачем самостійно, що не заперечує відповідач. При цьому, ці помилки не вплинули на загальну суму податків, що підлягали нарахуванню, утриманню та сплаті позивачем як податковим агентом. Тобто, шкода державному чи місцевому бюджету нанесена не була.

Встановивши перелічені фактичні обставини суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин наступні норми чинного законодавства України.

Статтею 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Порядок подання відомостей про суми виплачених доходів платникам податків - фізичним особам визначений ст. 51 ПК України, в п.51.1 якої встановлено, що податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Крім того, згідно п. 176.2 ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані:

- своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

- подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Нормою пункту 171.1 ст. 171 ПК України передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Пунктом 50.1 ст. 50 ПК України встановлено, що у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Пунктом 119.2 ст. 119 ПК України передбачена відповідальність за неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку.

Положеннями ст. 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий Кодекс України вимагає від податкових агентів своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку, своєчасно подавати у строки податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування.

Оскільки позивач своєчасно подав до податкового органу всю належну звітність, в повному обсязі нарахував, утримав та перерахував всі належні суми податків, а потім самостійно усунув всі виявлені ним помилки, які не впливали на показники, зазначені в графах 3, 3а, 4 та 4а податкового розрахунку за формою № 1ДФ, суд приходить до висновку про те, що будь-яка шкода інтересам держави спричинена не була. Це виключає можливість притягнення позивача до відповідальності, передбаченої п.119.2 ст.119 ПК України.

Приймаючи до уваги викладені вище обставини і норми чинного законодавства України суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 000134301 від 07.05.2013 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідачем вказаного процесуального обов'язку стосовно податкових повідомленнь - рішень від 07.05.2013 року за номерами № 0000124301, № 0000114301, № 0000134301, № 0000094301, не виконано, тому суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а отже є таким, що підлягають скасуванню.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби від 07.05.2013 року за номерами: № 0000124301, № 0000114301, № 0000134301, № 0000094301.

Стягнути з Державного бюджету України з рахунку на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (вул. Доброхотова, 11, м.Харків, 61037, код ЄДРПОУ 31557119) судовий збір у розмірі 6996 (шість тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.О. Чудних

Повний текст постанови виготовлено 09.07.2013р.