Ухвала

від 08.08.2016 по справі 820/4153/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2016 року м. Київ К/800/62415/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Моторний О.А. Цвіркун Ю.І., за участю секретаря:Шевчук П.О., за участю представників позивача:Бідного Б.Т., відповідача:Демченка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року

у справі №820/4153/13-а

за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 03 липня 2013 року, залишеною без змін Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року, позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 07 травня 2013 року № 0000124301, № 0000114301, № 0000134301, № 0000094301. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 6 996,70 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Посадовими особами контролюючого органу проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, результати якої оформлені актом від 15 квітня 2013 року № 205/43-1/31557119, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог:

- статті 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями», у результаті чого занижено та не сплачено до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі 27 673 950,00 грн., пункту 198.3, пункту 198.4, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податку на додану вартість у розмірі 17 581,00 грн.;

- статті 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями», у результаті чого за період, що перевірявся, позивачем не надавались до органів ДПС Розрахунки частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями;

- пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, пунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року №1020, у результаті чого у звітних розрахунках за формою 1-ДФ за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2012 року інформація про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників надана з помилками;

- пункту 327.3 статті 327 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством занижено збір за спеціальне використання води на 1 584 728,60 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 07 травня 2013 року:

№ 0000094301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 26 371,50 грн., у тому числі 17 581,00 грн. за основним платежем та 8 790,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0000114301, яким збільшено сума грошового зобов'язання зі сплати збору за спеціальне використання води у розмірі 1 723 670,00 грн., у тому числі - 1 584 728,60 грн. за основним платежем та 138 941,80 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0000124301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (які належать до комунальної власності, або у статутних фондах яких є частка комунальної власності), що вилучається до бюджету, у розмірі 34 592 437,50 грн., у тому числі 27 673 950,00 грн. за основним платежем та 6 918 487,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0000134301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 510,00 грн. (штрафні (фінансові) санкції).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Стосовно правомірності визначення відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням від 07 травня 2013 року №0000094301, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «ІТЕР» за нікчемними правочинами.

Вказане, на думку податкового органу, призвело до завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаним контрагентом за липень 2011 року на 17 581,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги у частині скасування вказаного податкового повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ІТЕР», з яким уклав договори купівлі-продажу плитки та лакокрасочної продукції від 12 лютого 2009 року №270099 та від 25 лютого 2011 року , виконання яких підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними.

Крім того, факт отримання товарно-матеріальних цінностей позивачем за договором від 25 лютого 2011 року від ТОВ «ІТЕР» підтверджується даними журналу реєстрації довіреностей за 2010 рік про видані довіреності, і прибутковими ордерами на отримання матеріальних цінностей, а перевезення придбаної продукції підтверджено подорожніми листами вантажного автомобіля позивача.

Отримані товарно-матеріальні цінності позивач використав у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими позивачем довідками про витрачання матеріалів, картками складського обліку.

За отримані від ТОВ «ІТЕР» товарно-матеріальні цінності позивач сплатив грошові кошти в загальній сумі 67 484,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Вказані у податкових накладних суми податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту липня 2011 року.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеним контрагентом, що підтверджується належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Посилання контролюючого органу на відсутність трудових та матеріальних активів, транспортних засобів у контрагента позивача, як підстави для висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ґрунтуються лише на підставі тих даних, які містяться в акті перевірки контрагента відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Крім того, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року задоволено позовні вимоги ТОВ «ІТЕР» про визнання протиправним та скасування наказу контролюючого органу «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ІТЕР» № 985 від 25 березня 2011 року, а також визнано протиправними дії податкового органу щодо проведення 07 квітня 2011 року невиїзної документальної позапланової перевірки вказаного контрагента з питань правильності визначення податку на додану вартість за період з 01 лютого 2011 року по 28 лютого 2011 року.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 07 травня 2013 року № 0000094301 є обґрунтованими.

Що стосується правомірності спірного податкового повідомлення-рішення від 07 травня 2013 року № 0000114301 слід зазначити наступне.

Так, перевіркою повноти визначення збору за спеціальне використання води встановлено порушення позивачем пункту 327.3 статті 327 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено збір за спеціальне використання води у І-ІІІ кварталах 2011 року на 1 584 728,60 грн., у тому числі за: І квартал 2011 року - 367 297,38 грн., ІІ квартал 2011 року - 661 668,04 грн., ІІІ квартал 2011 року - 555 763,18 грн.

При цьому, з акту перевірки вбачається, що при розрахунку збору за спеціальне використання води по об'єктам ЗАТ «ТЕЦ-3», які були передані позивачу, останній застосовував ставки визначені статтею 325 Податкового кодексу України. Підприємством при обчисленні збору за спеціальне використання води вірно визначені обсяги використаної води, які знайшли відображення в журналі обліку водоспоживання технічної води водовимірювальними приладами та обладнаннями у ф. 11-ПОД та у державній статистичній звітності про використання води у ф. № 2-ТП (водгосп).

Разом з тим, в акті зазначено, що позивач у періоді з 16 лютого 2011 року по 23 серпня 2011 року використовував воду з поверхневої водойми р.Лопань (басейн Сіверського Донця) для господарської діяльності без дозволу на спеціальне водокористування. Підприємством в податкових деклараціях зі збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод у І-ІІ кварталах 2011 року задекларовано ліміт використання води з Сіверського Донця - 1005,4 тис. м. куб., у 3 кварталі 2011 року - 3 589,0 тис. м. куб.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач є житлово-комунальним підприємством та у технологічному процесі вироблення теплової та електричної енергії ЗАТ «ТЕЦ-3» здійснював спеціальне водокористування поверхневих вод ріки Лопань на підставі дозволу від 01 листопада 2010 року №Укр.№4889 А/Хар. Строк дії дозволу - до 31 грудня 2011 року.

У подальшому, 23 серпня 2011 року позивачем отримано дозвіл на спеціальне водокористування №Укр. №5378 А/Хар. Строк дії - до 31 грудня 2014 року.

За змістом пункту 323.1 статті 323 Податкового кодексу України, платниками збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Частиною першої пункту 326.2 статті 326 Податкового кодексу України визначено, що збір обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) водних об'єктів з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок збору та коефіцієнтів.

Приписами частини першої статті 49 Водного кодексу України встановлено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Статтею 110 Водного кодексу України передбачено, що порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, серед іншого, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Відповідно до вимог пункту 327.3 статті 327 Податкового кодексу України, за відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води збір справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті як за понадлімітне використання.

У різі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води збір обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі, виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок збору та коефіцієнтів (пункт 327.1 статті 327 Податкового кодексу України).

Судами встановлено, що позивачем було нараховано та сплачено до державного бюджету плату за воду у повному обсязі, відповідно до ставок, які встановлені Податковим кодексом України.

З огляду на викладене, застосування до позивача п'ятикратного розміру збору за спеціальне використання води спірним податковим повідомленням-рішення від 07 травня 2013 року № 0000114301 є безпідставним, а відтак вказане рішення обґрунтовано скасоване судами попередніх інстанцій.

Також, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 07 травня 2013 року № 000124301.

Так, за висновками акту перевірки, позивачем у перевіряємий період не сплачено до бюджету частини прибутку (доходу) та не надано до податкового органу розрахунки частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями.

З наявних у матеріалах справи статутів позивача, діючих на протязі перевіряємого періоду (у редакції від 06 січня 2011 року, від 18 березня 2011 року та від 19 серпня 2011 року), вбачається, що позивач є комунальним унітарним підприємством та належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова.

Відповідно до статті 111 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» відповідно до Закону України «Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів», державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, а також державних підприємств «Міжнародний дитячий центр «Артек» і «Український дитячий центр «Молода гвардія») та їх об'єднання зобов'язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України: у розмірі 30 відсотків - державні унітарні підприємства, що є суб'єктами природних монополій, та державні унітарні підприємства, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень; у розмірі 15 відсотків - інші державні унітарні підприємства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №138 затверджено Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями.

Відповідно до пункту 2 цього Порядку, частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Згідно з пунктом 3 Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, відрахування до місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) комунальними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями здійснюється відповідно до порядку та нормативів, визначених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами.

У разі відсутності порядку та нормативів відрахування частини чистого прибутку (доходу) комунальними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затверджених Верховною Радою АР Крим, відповідними місцевими радами, відрахування до місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) комунальними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями не здійснюється.

Відповідно до абзацу 6 частини 5 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.

На суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно.

Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів органами доходів і зборів нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України.

При цьому, слід зазначити, що саме посилаючись на невиконання позивачем наведених положень Закону України «Про управління об'єктами державної власності», відповідачем було прийнято спірне рішення.

Функції контролюючих органів, якими є органи доходів і зборів, визначені у статті 19 1 Податкового кодексу України. Зокрема, контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів та платежів.

З цією метою контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків.

За змістом підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 вказаної статті, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

За результатами аналізу положень Податкового кодексу України суди дійшли правильного висновку про те, що частина чистого прибутку, не віднесена ні до загальнодержавних податків і зборів, ні до місцевих податків і зборів, тому податковий орган безпідставно визначив до сплати позивачу вказаний платіж, визначивши його податковим зобов'язанням.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено протиправність спірного податкового-рішення від 07 травня 2013 року № 000134301, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за подання звітних розрахунків за формою 1-ДФ з помилками зважаючи на наступне.

За висновками акту перевірки, позивачем у звітних розрахунках за формою 1-ДФ за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011 року та І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2012 року інформація про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків надана з помилками.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що зі змісту податних позивачем розрахунків дійсно вбачається наявність помилок, які згодом самостійно виявлені та виправлені позивачем, шляхом подання уточнюючих розрахунків до початку проведення податкової перевірки відповідачем.

Усунення позивачем помилок до початку перевірки не заперечується відповідачем. Крім того, судами встановлено, що помилки не вплинули на загальну суму податків, що підлягали нарахуванню, утриманню та сплаті позивачем як податковим агентом.

Пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України передбачена відповідальність за неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку.

Згідно з пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Передбачене у пункті 50.1 статті 50 Податкового кодексу України право виправити самостійно виявлені помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, може бути обмежено виключно випадками, визначеними у Податковому кодексу України.

Наведена норма не передбачає обмежень щодо виправлення платником податків самостійно виявлених помилок, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, у будь-якому рядку такої декларації. Не міститься таких обмежень і в інших нормах Податкового кодексу України.

Випадком, коли платник податку не може виправити виявлену помилку, є закінчення строків давності, визначених у статті 102 Податкового кодексу України. Також, у пункті 50.1 статті 50 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, який на дату подання уточнюючого розрахунку перевіряється відповідним контролюючим органом.

Матеріалами справи підтверджується самостійне усунення позивачем виявлених недоліків до початку проведення перевірки контролюючим органом, а відтак застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням є безпідставним.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі №820/4153/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіМоторний О.А. Цвіркун Ю.І.