Постанова

від 09.07.2013 по справі 1570/4082/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/4082/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2013 року 11 год. 05 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря Слободянюка К.С.,

представника позивача Віноградової С.А.,

представника відповідача Приймака І.В.,

представник прокуратури Величко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алпеко» до Південної митниці та головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області за участю прокуратури м. Одеси про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Алпеко» до Південної митниці та головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 12.07.2012 року відкрито провадження у справі.

31.08.2012 року (вхід. № 27646/2012) від прокуратури м. Одеси надійшла заява про вступ її представника до участі у справі.

Позивач неодноразово надавав уточнення до позову та згідно останніх уточнень наданих через канцелярію суду 21.06.2013 року (вхід. № 18403/13) просив суд визнати протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету товариством з обмеженою відповідальністю «Алпеко» коштів у загальній сумі 6411617, 64 грн., які було зараховано до бюджету, а також стягнути з Державного бюджету України на користь позивача вказані надмірно сплачені кошти.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з метою проведення митного оформлення товару поставленого компаніями «DP TRADING LIMITED», «RIDEMAX SYSTEMS INC», «RANDLUX SALES INC» за відповідними контрактами, позивачем були подані до Південної митниці вантажні митні декларації (далі - ВМД), в яких була заявлена митна вартість товару в загальному розмірі 27300002, 79 грн. Зазначена вартість отриманого товару була визначена за першим методом (ціною договору щодо товару, який імпортується) на підставі контрактів поставки та інвойсів відповідно до ст. 266 Митного кодексу України, однак Південною митницею заявлену митну вартість не було визнано і усно було відмовлено у прийнятті митних декларацій, митному оформленні товару у зв'язку з заниженням, на її думку, митної вартості товару, що імпортується, та самостійно визначена митна вартість товару. У зв'язку з відмовою митного органу у митному оформленні товарів за фактурною ціною на підставі визначеної вартості товару декларантом були заповнені та подані ВМД на підставі визначеної митним органом митної вартості товару за шостим методом, згідно яких митна вартість з урахуванням коригування у графі 45 митних декларацій склала 55913838,09 грн. В результаті збільшення після митної оцінки вартості товару, відповідно збільшились суми мита та податку на додану вартість, які необхідно було сплатити. Відповідно до рядку 47 декларацій нараховані та сплачені платежі на загальну суму 6411617,64 грн. Зазначені ВМД, на підставі яких здійснено митне оформлення, містять відмітку Південної митниці про сплату митних платежів.

Відтак, позивач вважає, що Південною митницею безпідставно збільшена митна вартість товарів, у зв'язку з чим надмірно сплачено мито та податок на додану вартість, посилаючись на вимоги Митного кодексу України (далі МКУ) щодо поняття митної вартості товарів та методів її визначення, та зазначає, що основним методом визначення митної вартості товарів є за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, а кожен наступний метод повинен застосовуватись у разі неможливості визначення митної вартості товарів шляхом застосування попереднього методу. За резервним, шостим методом, митна вартість повинна визначатись відповідно до вимог МКУ у разі неможливості застосування жодного з перших п'яти методів. Позивач також зазначає, що митний орган зобов'язаний письмово проінформувати його про митну вартість, визначену за резервним методом згідно із ч. 4 ст. 273 МКУ, однак такий документ - відсутній. Позивачем зазначено про відсутність обмежень в застосуванні ним першого методу визначення митної вартості зі ціною товару, оскільки щодо зазначеної ціни було надано до митного оформлення всі необхідні документи, будь-які додаткові докази митницею не витребовувались. Посилаючись на визначення поняття надмірно сплачених митних та інших платежів, як суми коштів, що з різних причин внесена понад розмір, встановлений законодавством, позивач з огляду на те, що підприємством до митного органу були надані документи щодо визначення митної вартості товару за першим методом, однак до бюджету внесені кошти з розрахунку митної вартості товарів за шостим (резервним) методом, визначеної всупереч положенням чинного законодавства, вважає, що сплачені ним до бюджету кошти в розмірі більшому, ніж встановлено законодавством, сплачені надмірно, а тому підлягають поверненню позивачу. Позивачем у визначені законодавством терміни до Південної митниці направлялись заяви про повернення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість, однак відповідачем рішення про повернення зазначених коштів прийнято не було. Враховуючи викладене позивач вважає бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету мита та податку на додану вартість протиправною та просить суд повернути з Державного бюджету України на його користь суми надмірно сплачених мита та податку на додану вартість, оскільки саме органами Державної казначейської служби повинно здійснюватись повернення надмірно сплачених до бюджету платежів за рішенням суду.

Представник позивача у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд визнати протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету товариством з обмеженою відповідальністю «Алпеко» коштів у загальній сумі 6411617, 64 грн., які було зараховано до бюджету та стягнути з Державного бюджету України на його користь надмірно сплачені до бюджету кошти у загальній сумі 6411617, 64 грн., які було зараховано до бюджету.

Представник відповідача - Південної митниці в судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечував, в тому числі посилаючись на письмові заперечення надані до суду раніше, зазначив, що бездіяльності з боку Південної митниці не було допущено та пояснив, що Південна митниця отримала заяву позивача про повернення надмірно сплачених коштів, на яку своїм листом запросила у позивача документи, необхідні для підтвердження наявності підстав повернення надмірно сплачених до бюджету коштів, проте запитані документи позивачем надані не були. Крім того, на думку представника відповідача, Південною митницею при проведенні оформлення вантажу, було здійснено всі дії, передбачені митним законодавством України та у відповідності до нього. Митна вартість товарів була визначена декларантом у вантажно-митних деклараціях самостійно, посадовими особами Південної митниці було здійснено контроль за правильністю визначення скорегованої митної вартості товару та встановлено, що рівень митної вартості товарів відповідає заявленому, тому ними було здійснено митне оформлення товару за ВМД на рівні митної вартості, заявленої декларантом.

Представник відповідача - головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, надав суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відпусткою представника у справі та зайнятістю інших працівників в судових засіданнях. В якості доказу неможливості прибуття представників у судове засідання 08.07.2013 року надано наказ про відпустку ОСОБА_1 з 25.06.2013 року по 12.07.2013 року (наказ від 17.06.2013 року № 173-в), інших доказів неможливості прибуття представників головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області суду не надано.

Представник прокуратури у судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечував.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне.

09.04.2009 р. між ТОВ «АЛПЕКО» (Покупцем) та компанією «DP TRADING LIMITED» (Продавцем) було укладено Контракт № 04/09 (Том 3 а.с. 134-142), згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта Контракту згідно п. 2.3. - долари США, валюта платежу згідно п. 3.2. - долари США або евро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі- продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - СІР, CIF, DDU, DAF, СРТ кордон України (у редакції INCOTERMS-2000) - згідно п. 4.4. Контракту.

06.04.2009 р. між ТОВ «АЛПЕКО» (Покупцем) та компанією «RIDEMAX SYSTEMS INC» (Продавцем) було укладено Контракт № AR-0409 (Том 3 а.с. 143-151), згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта Контракту згідно п. 2.3. - долари США, валюта платежу згідно п. 3.2. - долари США або евро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі- продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - СІР, CIF, DDU, DAF, СРТ кордон України (у редакції INCOTERMS-2000) - згідно п. 4.4. Контракту.

16.02.2011 р. між ТОВ «АЛПЕКО» (Покупцем) та компанією «RIDEMAX SYSTEMS INC» (Продавцем) було укладено Контракт № ARM/2011 (Том 3 а.с. 152-159), згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта Контракту 3 згідно п. 2.3. - долари США, валюта платежу згідно п. 3.2. - долари США або евро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі- продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умози поставки - СІР, CIF, DDU, DAF, СРТ кордон України (у редакції INCOTERMS-2000) - згідно п. 4.4. Контракту.

15.09.2009 р. між ТОВ «АЛПЕКО» (Покупцем) та компанією «RANDLUX SALES INC.» (Продавцем) було укладено Контракт № 09/09 (Том 3 а.с. 160-168), згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта Контракту згідно п. 2.3. - долари США, валюта платежу згідно п. 3.2. - долари США або евро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі- продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - СІР, CIF, DDU, DAF, СРТ кордон України (у редакції INCOTERMS-2000) - згідно п. 4.4. Контракту.

Згідно інвойсів наявних в матеріалах справи (Том 1 а.с. 36-311, том 2 а.с. 1 - 232, том 3 а.с. 1 - 133, том 4 а.с.119 - 203, том 5 а.с. 1 - 184), ТОВ «Алпеко» на виконання вищезазначених контрактів були поставлені товари загальною фактурною вартістю 28366431, 05 грн. Інвойси скріплені печатками продавця.

Позивачем до Південної митниці були подані вантажні митні декларації, відповідно до яких були задекларовані товари (Том 1 а.с. 36 - 311, том 2 а.с. 1 - 232, том 3 а.с. 1-133, том 4 а.с. 119 - 203, том 5 а.с. 1 -184).

Фактурна вартість придбаних товарів складає 28366431, 05 грн., що відображено у митних деклараціях.

Необхідно зазначити, що позивачем суду була надана заява щодо допущення позивачем описки в розрахунку надмірно сплачених платежів, у зв'язку з помилковим визначенням номерів митних декларацій, а саме: розрахунки проводились згідно митної декларації № 500050030/9/014012 від 13.10.2009 року замість наданої митниці та суду декларації № 500050030/9/014082 від 13.10.2009 року; розрахунки проводились згідно митної декларації № 500050002/2012/007269 від 25.06.2010 року замість наданої митниці та суду декларації № 500050002/2012/001269 від 25.06.2010 року; розрахунки проводились згідно митної декларації № 500050002/2010/001381 від 01.07.2010 року замість наданої митниці та суду декларації № № 500050002/2010/001331 від 01.07.2010 року;

Отже, враховуючи зазначене дані щодо фактурної вартості, дат та номерів митних декларацій відображені у митних деклараціях (ряд. 22), які підлягають стягненню на користь Позивача. Загальна митна вартість товару склала 57150877,33 грн., митні платежі - 930556, 79 грн. ПДВ з митної вартості у розмірі 11616286,82 грн., всього 12546843,61 грн.

Як пояснив представник позивача, у зв'язку з відмовою Південної митниці у митному оформленні товарів за фактурною ціною Позивачем були заповнені та подані вантажні митні декларації на підставі визначеної митним органом митної вартості товару, що здійснено з метою прискорення митного оформлення, запобігання штрафних санкції з боку контрагентів за затримку поставки та значного збільшення митних платежів за тривале знаходження товарів під митним контролем.

Відповідно до декларацій з урахуванням коригування ціна товару склала 57 150877,33 грн. ( відповідно ряд. 45 або 12 митних декларацій).

Зазначені ВМД було прийнято Південною митницею до оформлення без зауважень та здійснено митне оформлення товару.

Згідно матеріалів справи митні декларації надані Південній митниці та які були залучені до матеріалів справи, містять відмітку Південної митниці про сплату митних платежів та на теперішній час митне оформлення товару здійснено на підставі вищевказаних митних декларацій. Відповідно до рядку 47 митних декларацій нараховані та сплачені платежі у загальній сумі 12546843,61 грн.

28.05.2012 року № 28-05/1 (Том 3 а.с. 177-178) та повторно 02.07.2012 року № 02-07/2 (Том 3 а.с. 180-181) ТОВ «Алпеко» звернулось до Південної митниці із заявами про повернення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість в сумі 6411617, 64 грн.

Повернення митних платежів на адресу ТОВ «Алпеко» Південною Митнецею здійснено не було.

Заслухавши пояснення сторін у справі, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Алпеко» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулювання економічних, організаційних відносин, правових, кадрових та соціальних аспектів діяльності митної служби України були визначені Митним кодексом України № 92-IV від 11.07.2002 року (Далі - МК України).

Відповідно до вимог ст. 10 МК України при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, що були чинні на день прийняття митним органом України спірних митних декларацій ТОВ «Алпеко» .

Згідно п. 15 ст. 1 МК України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів.

Відповідно до ст. 40 МК України усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, підлягають митному контролю. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Статтею 42 МК України передбачено, що під час проведення митного контролю митні органи самостійно визначають форму та обсяг контролю, достатні для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, контроль за дотриманням яких покладено на митні органи.

Відповідно до ст. 72 МК України, митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню. Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставляння відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах. Під митним оформленням розуміють виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для дальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

Порядок здійснення митного контролю та митного оформлення товарів на час їх проведення був врегульований наказом Держмитслужби України № 314 від 20.04.2005 року «Про затвердження Порядку здійснення митного контролю та митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації» (далі Порядок № 314).

Згідно п. 3 зазначеного Порядку під час митного контролю і оформлення товарів підрозділом митного оформлення здійснюється, зокрема, перевірка правильності визначення митної вартості товарів.

Відповідно до ст. 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно ст. 260 МК України митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Згідно п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766 (далі Порядок № 1766) для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документі або якщо він відмовився від їх надання, митну вартість визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно законодавства (п. 14 Порядку № 1766).

Частиною 1 статті 261 Митного кодексу України встановлено, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Під час розгляду справи, судом було встановлено, що мито та податок на додану вартість в сумі 6411617, 64 грн. при розмитнені товарів, отриманих позивачем від контрагентів - компаній «DP TRADING LIMITED», «RIDEMAX SYSTEMS INC», «RANDLUX SALES INC» на підставі вищезазначених ВМД, були сплачені ТОВ «Алпеко» з митної вартості товару, визначеної за шостим (резервним) методом визначення митної вартості товарів.

Згідно вантажно-митних декларацій, на підставі яких митним органом було здійснено розмитнення товару, зазначені як фактурна (договірна) вартість товару (графа 22,42), так і митна вартість товару на підставі шостого (резервного) методу визначення митної вартості (графа 12,45). При цьому як було встановлено в судовому засіданні, у ТОВ «Алпеко» наявні усі необхідні документи, що підтверджують фактурну вартість товару, у тому числі зовнішньоекономічні договори (контракти) та рахунки - фактури (інвойси), що були надані відповідачу митному органу під час митного оформлення товару.

Статтею 86 МКУ передбачено, що у випадку, якщо декларантом не виконано всі умови встановлені митним законодавством, митний орган має право відмовити в прийнятті митної декларації; відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

Згідно вимог ч. 4 статті 273 МК України (яка регламентує застосування шостого резервного методу визначення митної вартості), якщо ця стаття застосовується митним органом, на вимогу декларанта, митний орган зобов'язаний письмово проінформувати його про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що коригування митної вартості товару у ВМД було здійснено ТОВ «Алпеко» у зв'язку з усною відмовою митного органу у митному оформленні товару та прийнятті митних декларацій, у яких митна вартість товару була визначена за першим методом - договірною ціною відповідно контрактів поставки та інвойсів. ТОВ «Алпеко» були подані до Південної митниці всі необхідні документи, на підставі яких було можливо визначити митну вартість товару шляхом застосування першого методу визначення митної вартості товару, однак вони не були прийняті митним органом до уваги при перевірці правильності визначення митної вартості товару. Південною митницею не було надано переконливих доказів виникнення обґрунтованого сумніву щодо достовірності поданих декларантом відомостей про вартість товару, та не було здійснено витребування будь-яких додаткових документів. Твердження представника митного органу, що позивач самостійно визначив митну вартість за резервним методом, є лише припущенням, оскільки у позивача повинен бути у такому разі документ, який би свідчив про інформування з боку митного органу про митну вартість, що визначена за резервним методом, однак такий документ відсутній.

Зазначені обставини під час судового розгляду справи не були спростовані представником Південної митниці, яка заперечувала проти факту усної відмови митного органу у прийнятті до митного оформлення товарів ТОВ «Алпеко» за ВМД, у яких митна вартість товару була визначена за договірною ціною. Наполягаючи на тому, що позивачем самостійно було визначено митну вартість товару у ВМД за шостим (резервним) методом визначення митної вартості товарів, представник митного органу посилалась на Порядок здійснення митного контролю та митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.04.2005 року №314 (далі Порядок №314), за приписами якого при прийняті ВМД до митного оформлення відбувається присвоєння їй реєстраційного номеру. Згідно п. 6.6 зазначеного Порядку за наявності достатніх підстав, установлених законодавством України, посадова особа митного органу може відмовити в прийнятті ВМД, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України з оформленням Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України (далі - Картка відмови) в порядку, установленому законодавством України. Реєстраційний номер ВМД, за якою відмовлено в митному оформленні, підлягає анулюванню. Анульований реєстраційний номер ВМД не може бути присвоєний іншій ВМД. За твердженням представника митного органу позивач зазначає одні й ті ж самі номери ВМД, по яким йому було відмовлено в проведенні митного оформлення та тих, по яким митне оформлення було здійснено, що на думку представника Південної митниці, свідчить про необґрунтованість твердження представника ТОВ «Алпеко» про відмову митного органу в прийнятті ВМД.

Разом з тим, з огляду на наявність у позивача всіх необхідних документів для здійснення визначення митної вартості товару за першим методом, а саме за ціною договору щодо товару, який імпортується, на підставі контрактів поставки та інвойсів відповідно до ст. 266 Митного кодексу України, суд погоджується з твердженням представника позивача щодо недоцільності та відсутності підстав самостійного збільшення підприємством митної вартості товару шляхом застосування до її визначення шостого (резервного) методу, та яка (вартість) за поясненнями представника митного органу визначається на підставі цінової бази даних Державної митної служби України щодо рівня вартості ідентичних або подібних товарів.

З цих підстав суд критично відноситься до посилань представника Південної митниці щодо самостійного визначення позивачем митної вартості товару у спірних ВМД за шостим (резервним) методом.

Частиною 1 ст. 262 МК України встановлено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Відповідно до ст. 266 МК України, визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1. за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2. за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3. за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4. на основі віднімання вартості; 5. на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6. резервного. Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі неможливості застосування жодного з методів 1-5, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Відповідно до ст.267 МК України, митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо).

Частиною 3 ст. 266 МК України передбачено, що, якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Цією ж статтею передбачено, що у разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 273 МК України митна вартість, визначена за резервним (шостим) методом, не визначається на підставі довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30.10.1947 року, оцінка ввезеного товару для митних цілей має бути заснована на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна засновуватися на вартості товару вітчизняного виробництва чи на довільних чи фіктивних оцінках.

При цьому ст. 265 Митного кодексу України митному органу надано право здійснення контролю правильності визначення митної вартості. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Митним кодексом України закріплені такі принципи здійснення митної справи на митній території України, як: виключні повноважень митних органів України щодо здійснення державної митної справи; законність та презумпція невинуватості; єдиний порядок переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України; спрощення законної торгівлі; визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності; додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб; заохочення доброчесності; гласності та прозорості; відповідальності всіх учасників митних правовідносин. Цим Кодексом деталізовано порядок здійснення митним органом контролю правильності визначення митної вартості товарів.

Так згідно ст. 54 зазначеного Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування.

З наведеного випливає, що митні органи зобов'язані вчиняти законні дії, незалежно від того, більша чи менша сума митних платежів зазначена у митній декларації при поданні її до митного оформлення, оскільки згідно з законодавством обов'язок по здійсненню митного оформлення та митного контролю щодо ввезених на територію України товарів та вчинення необхідних дій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності покладено саме на органи Державної митної служби.

В силу ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Верховний Суд України в своїх рішеннях при вирішенні питань у подібних спірних правовідносинах неодноразово визначав, що згідно норм МК України та підзаконних актів митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості (постанови ВСУ від 20.04.2010 року №10/58, від 21.01.2011 року по справі №21-56а10).

Зазначений контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом перевірки документів та відомостей, необхідних для такого контролю, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України.

Судом під час судового розгляду справи було встановлено, що ТОВ «Алпеко» для розмитнення товару були подані до Південної митниці необхідні документи для митного оформлення товару, у тому числі контракти та інвойси, ВМД із зазначенням фактурної (договірної) вартості товару (графа 22, 42), які у своїй сукупності документально підтверджують визначення митної вартості товару за першим методом (за ціною договору).

При цьому, стверджуючи про наявність у позивача підстав для визначення митної вартості товару за шостим (резервним) методом з підстав понесення ним при імпорті товару поряд зі сплатою на адресу контрагентів вартості отриманих товарів за контрактами, додаткових витрат, пов'язаних, зокрема, з транспортуванням та страхуванням товару, Південною митницею не було взято до уваги, що згідно контрактів товар позивачу поставлявся на умовах - CIF ( у редакції ІНКОТЕРМС -2000).

В ІНКОТЕРМС Офіційних правилах тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (в редакції 2000 року) визначено, що посилання на Інкотермс-2000 в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов'язки сторін. СIF поставка («вартість, страхування та фрахт») означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження, при цьому продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки до названого порту призначення, укласти договір страхування та сплатити страхові внески, здійснити митне очищення товару для експорту та інші витрати щодо поставки товару.

Таким чином, всі додаткові витрати, пов'язані з перевезенням та страхуванням товару згідно із вищезазначеними контрактами несуть продавці товару.

При вирішенні спірних правовідносин суд також застосовує, як обов'язкові, висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 14.11.2011 року по справі №21-213а11, від 21.03.2012 року по справі за позовом ТОВ «ОНВІ» до Житомирскої митниці, щодо законодавчих обмежень дискреційних функції митних органів у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Таким чином, при наданні митниці документів, в якій визначена митна вартість товару за першим основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються) обов'язок доказування щодо неможливості застосування цього методу та послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів покладається на суб'єкта владних повноважень.

Крім того, статтею 30 МКУ встановлений обов'язок митних органів інформувати заінтересованих осіб про митні правила, норми та умови переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України відповідно до таких принципів митного регулювання, як законність, гласність, прозорість та додержання прав та охороняємих законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Митним кодексом України, не передбачено права митних органів або будь-яких осіб коригувати ціну товару на підставі цінової бази даних Державної митної служби України. Дані цінової бази щодо рівня вартості ідентичних або подібних товарів з огляду на положення МК України, відповідно до яких перший метод визначення митної вартості є основним, за умови дотримання декларантом вимог щодо порядку декларування митної вартості товарів та документального підтвердження розміру митної вартості, визначеної за першим методом, не є достатнім та визначальним для висновку про недостовірність митної вартості товару.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий Адміністративний суд України у постанові від 19.01.2012 року, справа № к-4577/09 (справа за позовом СПД до Волинської митниці). На думку Вищого Адміністративного суду відсутність вимоги митного органу про надання додаткових документів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару, унеможливлює реалізацію права декларанта на доведення митному органу правильності визначення ним митної вартості товарів за першим методом. Митним органом при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару повинен бути дотриманий порядок такого здійснення в частині як забезпечення реалізації права декларанта на доведення правильності заявленої ним митної вартості, так і проведення консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості за іншим, відмінним від першого, методом визначення митної товару.

В своєму рішенні від 26.03.2013 року за позовом ТОВ «Варра Трейд» до Південної митниці (К/800/10052/13, К/800/11330/13, К/800/13680/13) Вищий Адміністративний суд України зазначив, що відповідно до положень МК України для застосування наступних за основним методів визначення митної вартості товарів має бути обґрунтована неможливість застосування першого методу. Безпідставним є застосування інших методів визначення митної вартості товарі за відсутності доказів та обґрунтування неможливості застосування першого. Аналогічна правова позиція зазначена в рішенні Вищого Адміністративний суд України від 15.01.2013 року (справа за позовом ТОВ «ГАЛІОН БЕСТ» до Південної митниці).

Будь-яких доказів щодо наявності у Південної митниці сумнівів щодо застосування основного методу (за ціною договору) визначення митної вартості товару позивача, витребування у нього будь-яких додаткових доказів з метою застосування інших методів визначення митної вартості товару, представником відповідача до суду не надано. Також представником не було обґрунтовано правомірності митного оформлення товару позивача за митною вартістю, визначеною не за першим, а за шостим (резервним) методом визначення митної вартості товару, не доведено неможливість застосування послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості. Як було встановлено під час судового розгляду справи консультації між митним органом та ТОВ «Алпеко» з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язку послідовного вибору методів (від першого до шостого) її визначення не проводилися.

Згідно висновку № 8334 судово-економічної експертизи від 30.05.2013 року (Том 5 а.с. 209-218) нарахування митних платежів, обчислених Південною митницею при оформленні вантажних митних декларацій на поставку товару компаніями «DP TRADING LIMITED», «RIDEMAX SYSTEMS INC», «RANDLUX SALES INC» на адресу ТОВ «Алпеко» у відповідності до умов контрактів у розмірі 12 546 843,61 грн., у тому числі: мито у розмірі 930 556,79 грн. та податок на додану вартість у розмірі 11 616 286,82 грн., документально не обґрунтовані даними про вартість постачаємого товару, відображеного в інвойсах та специфікаціях, нормативно не обґрунтовані даними про митну вартість товару, відображеними у графі 47 вантажних митних декларацій. ТОВ «Алпеко» надмірно сплачені до бюджету України митні платежі, нараховані Південною митницею при оформленні ВМД на поставку товару компаніями «DP TRADING LIMITED», «RIDEMAX SYSTEMS INC», «RANDLUX SALES INC» на адресу ТОВ «Алпеко» у відповідності до умов контрактів у розмірі 6 451 787,20 грн., у тому числі: мито у розмірі 579 081,62грн. та податок на додану вартість у розмірі 5 872 705,58 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при здійсненні розмитнення товару ТОВ «Алпеко», отриманого від компаній «DP TRADING LIMITED», «RIDEMAX SYSTEMS INC», «RANDLUX SALES INC», Південною митницею необґрунтовано, в порушення визначених Митним кодексом України повноважень та обов'язків митних органів щодо контролю за правильністю визначення митної вартості товару та процедури її визначення, було здійснено митне оформлення за ВМД, в яких митна вартість товару визначена за шостим (резервним) методом, у зв'язку з чим позивач надмірно сплатив до бюджету мито у розмірі 579 081,62грн. та податок на додану вартість у розмірі 5 872 705,58 грн.

Відповідно до ст.ст. 4.18, 4.22 Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур від 18.05.1973 року, яка набрала чинності для України 15.09.2011 року, ст. 301 Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI у разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суму надміру сплачених платежів. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб митного органу, повернення надміру сплачених сум та митних платежів здійснюється у пріоритетному порядку.

Згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Митного кодексу України повернення помилково або надміру сплачених до дня набрання чинності цим Кодексом сум митних платежів здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом та Податковим кодексом України.

Частиною 1 ст. 301 Митного кодексу України визначено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Відповідно до вимог ст. 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства України. На підставі отриманого висновку орган Державного казначейства України протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому Державним казначейством України. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі Державному казначейству України для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Процедуру повернення платникам податків коштів, надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, визначено Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618 (далі Порядок № 618).

Відповідно до п. 1 Розділу ІІІ зазначеного Порядку для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку № 618 передбачено, що для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20.07.2007 N 611/147, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.

Згідно п. 6 Розділу ІІІ Порядку № 618 керівник (заступник керівника) митного органу на підставі результатів перевірки (у разі її проведення) підписує Висновок про повернення, Реєстр висновків про повернення та супровідний лист, адресований органу Державного казначейства України (далі - пакет документів на повернення коштів). Пакет документів на повернення коштів передається до Загального відділу для реєстрації та відправки до органу Державного казначейства України.

Відповідно до п.7 Розділу ІІІ Порядку № 618 висновок про повернення платникам податків помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів повинен бути прийнятий митним органом не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення 20-денного строку з дня подання платниками податків заяви.

Згідно вимог Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного Казначейства України від 20.07.2007 року № 611/147 (далі Порядок №611/147), загальний строк прийняття митним органом рішення про повернення платникам податків помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів не повинен перевищувати одного місяця. Митний орган на підставі заяви платника готує висновок про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до цього Порядку, та не пізніше п'яти робочих днів від дня прийняття керівником (заступником керівника) митного органу рішення про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, направляє його для виконання відповідному органу Державного казначейства України разом із супровідним листом, в якому вказується кількість висновків, загальна сума, яка підлягає поверненню, а також наводиться перелік висновків із зазначенням такої інформації: номера та дати висновку, найменування юридичної або ім'я фізичної особи - платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ платника - юридичної особи або ідентифікаційного номера за ДРФО платника - фізичної особи (за наявності), суми, яка підлягає поверненню за кожним з висновків.

Відповідно до п.11 Розділу ІІІ Порядку № 618 за відсутності підстав для повернення коштів у встановленому порядку готується та надсилається заявнику письмова обґрунтована відповідь.

Як було достовірно встановлено судом, ТОВ «Алпеко» звернулось до Південної митниці із заявами 28.05.2012 року № 28-05/1 (Том 3 а.с. 177-178) та повторно 02.07.2012 року № 02-07/2 (Том 3 а.с. 180-181) про повернення надмірно сплачених мита та ПДВ у загальній сумі 6411617, 64 грн., у зв'язку з неправильним визначенням митної вартості товару при здійсненні відповідачем митного оформлення товару.

Однак будь-яких дій щодо повернення ТОВ «Алпеко» надмірно сплачених мита та ПДВ Південною митницею здійснено не було.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету товариством з обмеженою відповідальністю «Алпеко» коштів у загальній сумі 6411617, 64 грн., які було зараховано до бюджету є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Судом при вирішенні даної справи зроблено висновок про необхідність вийти за межі позовних вимог, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання.

Як було встановлено судом вище, позивачем була допущена описка в розрахунку надмірно сплачених платежів, у зв'язку з помилковим визначенням номерів митних декларацій, а саме: розрахунки проводились згідно митної декларації № 500050030/9/014012 від 13.10.2009 року замість наданої митниці та суду декларації № 500050030/9/014082 від 13.10.2009 року; розрахунки проводились згідно митної декларації № 500050002/2012/007269 від 25.06.2010 року замість наданої митниці та суду декларації № 500050002/2012/001269 від 25.06.2010 року; розрахунки проводились згідно митної декларації № 500050002/2010/001381 від 01.07.2010 року замість наданої митниці та суду декларації № № 500050002/2010/001331 від 01.07.2010 року, відтак у заяві позивача до Південної митниці про повернення надмірно сплачених до бюджету коштів було визначено невірну суму до відшкодування, а саме - 6411617, 64 грн., отже враховуючи, що під час розгляду адміністративної справи судом було встановлено, що позивачем було надмірно сплачено до бюджету, саме 6451787, 20 грн. то саме ця сума підлягає стягненню з бюджету України.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, стягнувши з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Алпеко» надмірно сплачені до бюджету товариством з обмеженою відповідальністю «Алпеко» коштів у загальній сумі 6451787, 20 грн., які було зараховано до бюджету.

Судові витрати в порядку статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишає за позивачем.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 08.07.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7-14, 69-71, 76, 79, 86, 158-163, 167 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Алпеко» до Південної митниці та головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області за участю прокуратури м. Одеси про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Південної митниці (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21А, ідентифікаційний код 35819019) щодо повернення надмірно сплачених до бюджету товариством з обмеженою відповідальністю «Алпеко» (65088, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 92/94, ідентифікаційний код 35929957) коштів у загальній сумі 6411617, 64 грн., які було зараховано до бюджету,

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Алпеко» (65088, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 92/94, ідентифікаційний код 35929957) надмірно сплачені до бюджету товариством з обмеженою відповідальністю «Алпеко» коштів у загальній сумі 6451787, 20 грн. (шість мільйонів чотириста п'ятдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім грн. 20 коп.), які було зараховано до бюджету.

Судові витрати розподілити відповідно до статті 94 КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 09.07.2013 року.

Суддя О.М. Тарасишина

Визнати протиправною бездіяльність Південної митниці (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21А, ідентифікаційний код 35819019) щодо повернення надмірно сплачених до бюджету товариством з обмеженою відповідальністю «Алпеко» (65088, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 92/94, ідентифікаційний код 35929957) коштів у загальній сумі 6411617, 64 грн., які було зараховано до бюджету,

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Алпеко» (65088, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 92/94, ідентифікаційний код 35929957) надмірно сплачені до бюджету товариством з обмеженою відповідальністю «Алпеко» коштів у загальній сумі 6451787, 20 грн. (шість мільйонів чотириста п'ятдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім грн. 20 коп.), які було зараховано до бюджету.

09 липня 2013 року.

.