Ухвала

від 26.06.2013 по справі 2а-4770/11/0170/7

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2013 р. м. Київ К/9991/11945/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Голубєвої Г.К., Степашка О.І., за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:Евенкова С.В., відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.05.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2012

у справі № 2а-4770/11/0170/7

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Парадіз»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.05.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Парадіз» (надалі - позивач, ТОВ «Логістік Парадіз») до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі (надалі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі) про визнання протиправними та скасовування податкових повідомлень-рішень від 12.04.2011 № 0002462301 та № 0002562301.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.05.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2012 і відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками ДПІ у м. Сімферополі була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Логістік Парадіз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, за результатами якої було складено акт 28.03.2011 № 3433/23-7.

Перевіркою виявлено порушення п.1.32 ст. 1 , п.5.1 та пп. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 040 351,00 грн.; завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2010 рік на загальну суму 828 569,00 грн.

На підставі зазначеного акта відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.04.2011 № 0002422301, відповідно до якого ТОВ «Логістік Парадіз» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 300 438,75 грн., в тому числі: 1 040 351,00 грн. - основного платежу, 260 087,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; від 12.04.2011 № 0002562301, відповідно до якого зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 828 569,00 грн.

Підставою для прийняття контролюючим органом спірних рішень, слугував висновок про заниження позивачем податку на прибуток за рахунок включення до складу валових витрат суми придбання шпалер у відповідності до господарського договору з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, реальність вчинення операцій за яким не підтверджена належними документами.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.11.2.1 п.11.2 статті 11 Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталися раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

22.01.2009 між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 укладено договір поставки № 22-02-019, відповідно до якого, останній (постачальник) зобов'язується поставити позивачу (покупцю) шпалери, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно сплатити його вартість. Строк дії договору визначено до 31.12.2012.

Договором встановлено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW зі складу постачальника (місто Дніпропетровськ). Разом з товаром постачальник повинен передати покупцеві документи згідно чинного законодавства (бухгалтерські документи й документи, що підтверджують якість товару). Право власності на поставлений товар переходить до покупця (позивача) в момент отримання товару на складі постачальника (п. 2.1, 2.2., 2.3 Договору).

На підтвердження здійснення операцій з поставки товару (шпалер) до матеріалів справи долучено відповідні податкові накладні, із зазначенням в номенклатурі товару - шпалер різних категорій та марок (а.с. 114-119, 150-172), а також видаткові накладні (а.с.102-110, 121-147).

Факт транспортування та доставки придбаних товарів підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля (а.с. 80-93), що свідчить про перевезення товару позивачем самостійно власними вантажними транспортними засобами, як то передбачено умовами п. 2.1 Договору про здійснення поставки на умовах EXW зі складу постачальника, що передбачає покладення на покупця всіх витрат та відповідальності за вивезення товару зі складу, його навантаження, транспортування та ризики втрати.

Спростовуючи посилання відповідача на обов'язковість складання товарно-транспортних накладних, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає необхідним звернути увагу на те, що наявність чи відсутність таких документів, враховуючи факт оприбуткування покупцем товару та наявність інших первинних документів щодо господарських операцій, не може бути свідченням безтоварності таких операцій, оскільки вказує лише на дотримання чи порушення суб'єктом господарювання правил перевезення автомобільним транспортом, які не пов'язані з додержанням вимог податкового законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про підтвердження понесених позивачем витрат, пов'язаних із веденням господарської діяльності, та недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.05.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2012 у справі № 2а-4770/11/0170/7 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Голубєва Г.К. (підпис) Степашко О.І.