Постанова

від 08.07.2013 по справі 924/517/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"08" липня 2013 р. Справа № 924/517/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

на рішення господарського суду Хмельницької області від 23.05.2013 р.

у справі № 924/517/13 (суддя Гладюк Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до відповідачів:

1) фізичної особи-підприємця Лошатецького Володимира Васильовича;

2) Фермерського господарства "Березенське"

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги

за участю представників сторін:

позивача: Лукашин Є.В.;

відповідачів:

1) фізичної особи-підприємця Лошатецького Володимира Васильовича - не з'явився;

2) Фермерського господарства "Березенське" - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 23.05.2013 р. у справі № 924/517/13 відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до фізичної особи-підприємця Лошатецького Володимира Васильовича, Фермерського господарства "Березенське" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 17 травня 2012 року між ФГ „Березенське" та ПАТ КБ „Приватбанк" було укладено договір № 33, предметом якого є надання поруки поручителем (ФГ „Березенське") перед кредитором (банком) за виконання боржником Огородніком В.В. обов'язків за кредитним договором від 18 березня 2008 року № HMPWGА 00000838. Крім того, 27 серпня 2012 року між ФГ „Березенське" та Лошатецьким В.В. було укладено договір № 28, за яким первісний кредитор (ФГ „Березенське") уступає новому кредитору (Лошатецькому В.В.) право вимоги повернення грошових коштів в розмірі 150 000 грн. ПАТ КБ „Приватбанк" (надалі боржник) відповідно до договору поруки № 33 від 17 травня 2012 року, кредитного договору № HMPWGА 00000838 від 18 березня 2008 року.

При вирішенні спірних правовідносин, суд першої інстанції послався на приписи ст. ст. 215, 509, 512, 516, 1073 ЦК України та окремі положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику в розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Також, місцевий суд зазначив, що списання з рахунку фермерського господарства коштів за умови, коли останнє вважає таке списання неправомірним, дає йому закріплене законом (ст. 1073 ЦК України) право вимагати повернення безпідставно списаних коштів.

В обґрунтування своїх висновків, суд першої інстанції вказав на те, що позивач не є стороною спірного договору, тому порушення його права не вбачається, оскільки саме укладення такого договору між відповідачами не може порушувати жодних прав позивача, а наявність підстав для стягнення суми, яка може бути стягнута за договором про відступлення права вимоги буде предметом дослідження в іншій справі. За своїм правовим змістом відступлення права вимоги становить предмет відносин тільки старого кредитора і нового кредитора.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено порушення спірною угодою його права та наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для задовлення позовнимх вимог.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 23.05.2013 р. у справі № 924/517/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що предмет договору відступлення права вимоги № 28 від 27.08.2012 р. може бути відступлений та залишив поза увагою наявність законодавчої заборони на відступлення предмета договору № 28 від 27.08.2012 р.

Згідно п. 1 договору відступленн права вимоги ФГ «Березенське» відступає Лошатецькому В.В. право вимоги повернення коштів в розмірі 150 000 грн. відповідно до договору поруки № 33 від 17.05.2012 року.

При цьому, в договорі поруки № 33 від 17.05.2012 року не зазначено права ФГ «Березенське» на отримання 150 000, 00 грн. чи будь-яких інших коштів з ПАТ КБ «ПриватБанк», а передбачено лише майнове зобов'язання поручителя перед кредитором ПАТ КБ «ПриватБанк».

Скаржник наголошує на тому, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 27.08.2012 року і на теперішній час, право ФГ «Березенське» на стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів у сумі 150 000 гри. жодним правочином не встановлене, відсутнє рішення суду про визнання дій ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо списання грошової суми незаконними чи неправомірними, а отже відступлення права такої вимоги ст. 512 ЦК України не передбачено.

Таким чином, позивач зазначає, що обов'язок ПАТ КБ «ПриватБанк» перерахувати грошову суму у розмірі 150 000 грн. ФГ «Березенське» не передбачений жодним правочином, а відтак висновок суду про наявність дійсного (реального) права у ФГ «Березенське» на отримання цих коштів є помилковим.

Крім того, дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо списання коштів з рахунку ФГ «Березенське» є банківською операцією з договірного списання та не є самостійним письмовим договором.

У зв'язку з цим, скаржник зазначає, що висновок суду стосовно того, що право, передбачене ст. 1073 ЦК України, може бути предметом уступки помилковий та суперечить приписам ст. 513 ЦК України.

Відповідно до ст. 513 ЦК правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Також в обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на положення ч. 2 ст. 197 ЦК України, яка безпосередньо забороняє уступку вимоги про відшкодування майнової шкоди, що спричинена ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті.

Відповідно до ч. 2 ст. 512 ЦК України заміна кредитора може відбуватися і з інших підстав, встановлених у законі. В ЦК України містяться норми, відповідно до яких права кредитора можуть бути переведені на іншу особу на підставі судового рішення, однак таке рішення відсутнє.

В інших випадках порушення переважного права у суду відсутні правові підстави для переведення прав кредитора на особу, переважне право якої порушено. За таких умов зазначена особа вправі використовувати інші способи захисту своїх цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 ЦК України.

Договірна передача зобов'язальних вимог кредитора всупереч положенням первісного договору або всупереч законодавчій забороні є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України.

Крім того, як стверджує позивач, договір відступлення права вимоги № 28 від 27.08.2012 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вказане підтверджується тим, що в п. 1 цього договору зазначено, що в разі стягнення новому кредитору грошових коштів, заборгованості, збитків добровільно або на підставі судового рішення, вони розділяються між первісним кредитором та новим кредитором відповідно до умов договору № 23/3 від 27.08.2012 року.

Таким чином, скаржник наголошує на тому, що ФГ «Березенське» насправді замовило ФОП Лошатецькому В.В. виконання роботи по стягненню на свою користь збитків, які на думку ФГ «Березенське», спричинені ПАТ КБ «ПриватБанк», та визначило окремим договором розмір винагороди за надання таких послуг.

З огляду на вказане, скаржник зазначає, що відступлення права вимоги передбачає передання своїх прав за правочином новому кредитору, а не замовлення певної послуги за винагороду.

Враховуючи викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник вважає, що судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позову за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від відповідачів у справі надійшли відзиви на апеляційну скаргу позивача, відповідно до яких процесуальні опоненти скаржника просять суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Вказують на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а вимоги позивача - безпідставними, у зв'язку з чим оскаржуване рішення слід залишити без змін. Крім того, відповідачі просили суд проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності своїх представників.

8 липня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 23.05.2013 р. у справі № 924/517/13 слід скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 74-76), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, що 17 травня 2012 року між ФГ „Березенське" та ПАТ КБ „Приватбанк" укладено договір № 33, предметом якого є надання поруки поручителем (ФГ „Березенське") перед кредитором (банком) за виконання боржником Огородніком В.В. обов'язків за кредитним договором від 18 березня 2008 року № HMPWGА 00000838 (а.с. 8).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитор надає боржнику кредит в сумі 141 300 грн., а боржник зобов'язаний: повернути кредит в строк до 17 березня 2018 року, сплачувати за його користування 16, 08 % річних в дату сплати процентів, якою є період з 17 по 23 число кожного місяця , а у випадку порушення строків повернення кредиту сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі. Якщо під час виконання кредитного договору зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладені цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за кредитним договором в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Відповідно до п. 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 2.4.1. цього договору, кредитор та поручитель дійшли до згоди, що кредитор має право, в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснити договірне списання грошових коштів з усіх рахунків, що належать поручителю.

Пунктом 2.4.1. встановлено, що кредитор зобов'язаний виконати обов'язки боржника, зазначені в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної п. 2.3.1.

За умовами п. 2.2.1. у разі виконання поручителем обов'язків боржника за кредитним договором поручитель має право вимагати від кредитора передачі всіх прав кредитора за кредитним договором і договорами застави, укладених в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (п. 4.1.).

Крім того, матеріалами справи стверджується той факт, що 27 серпня 2012 року між ФГ „Березенське" та ФОП Лошатецьким В.В. було укладено договір відступлення права вимоги № 28 (а.с. 7), за яким первісний кредитор (ФГ „Березенське") уступає новому кредитору (Лошатецькому В.В.) право вимоги повернення грошових коштів в розмірі 150 000 грн. ПАТ КБ „Приватбанк" відповідно до договору поруки № 33 від 17 травня 2012 року, кредитного договору № HMPWGА 00000838 від 18 березня 2008 року.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язаннях в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав між первісним кредитором та боржником в особі Полянського відділення ПАТ КБ „Приватбанк" Хмельницької філії ПАТ КБ „Приватбанк".

За умовами цього договору, новому кредитору надається право вимагати від боржника добровільного (або в судовому порядку) повернення грошових коштів в розмірі 150 000 грн., відшкодування завданих збитків, стягувати штрафні та оперативно - господарські санкції, визнавати в судовому порядку недійсність договору поруки № 33 від 17 травня 2012 року.

Позивач вважає, що вказаний договір про відступлення права вимоги суперечить вимогам чинного законодавства, а тому останній слід визнати недійсним.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності визначених законом підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із встановлених обставин справи, 18.03.2008 року між Огородніком В.В. і ПАТ КБ „Приватбанк" було укладено кредитний договір № НМРWGА 00000838, на забезпечення виконання якого, між ФГ „Березенське" та ПАТ КБ „Приватбанк" було укладено договір поруки № 33 від 17 травня 2012 року, відповідно до якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання кредитних зобов'язань у тому ж розмірі, що і боржник.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Положеннями ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, у відповідності до наведених вище приписів діючого закону, між позивачем та одним із відповідачів - ФГ „Березенське" було укладено договір поруки.

Договір поруки № 33 від 17.05.2012 р. недійсним в судовому порядку не визнавався, а тому є чинними та такими, що породжують відповідні правові наслідки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

У ст. 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Стаття 516 ЦК України, якою визначається порядок заміни кредитора у зобов'язанні, має диспозитивний характер. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється за загальним правилом без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Як стверджується матеріалами справи 27 серпня 2012 року між ФГ „Березенське" та ФОП Лошатецьким В.В. укладено договір відступлення права вимоги № 28.

За умовами вказаного договору цедент відступив цесіонарію право вимоги повернення грошових коштів в розмірі 150 000 грн. від ПАТ КБ „Приватбанк" відповідно до договору поруки № 33 від 17 травня 2012 року.

При цьому, як вбачається зі змісту договору поруки, його контрагентами не обумовлено право вимоги ФГ „Березенське" до ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо повернення коштів в розмірі 150 000 грн.

Отже, за умовами договору про відступлення права вимоги цесіонарію було надано право первісного кредитора, яке не існувало на момент переходу цих прав, оскільки не було встановлено договором поруки. Вказане суперечить визначеному законом (ст.. 514 ЦК України) обсягу прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні.

В той же час, вказане право вимоги щодо стягнення з банку коштів в розмірі 150 000 грн. на користь первісного кредитора не передбачено жодним іншим договором та не встановлено законом чи судовим рішенням.

Так, зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту встановлення в судовому порядку зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» перерахувати на рахунок ФГ „Березенське" грошові кошти у розмірі 150 000 грн. чи визнання незаконними дій ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо списання вказаної суми грошових коштів.

Отже, ФГ "Березенське" не є кредитором по відношенню до ПАТ КБ "ПриватБанк".

У порядку дії норми статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, встановлені обставини справи вказують на те, що оспорюваний договір суперечить положенням діючого законодавства, оскільки не відповідає за своїм змістом тим загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, у якій визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктами 1, 2, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено про те, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до статей 1, 8 ЦК України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З урахуванням наведених вище положень діючого законодавства та встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що договір про відступлення права вимоги від 27.08.2012 року суперечить приписам цивільного закону, а тому останній слід визнати недійсним.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними у встановленому законом порядку та такими, що узгоджуються із нормами закону, а тому позов підлягає до задоволення.

Натомість, судом першої інстанції всупереч нормам діючого матеріального закону відмовлено у задоволенні позову. Місцевим господарським судом не було досліджено зміст та умови договору у відповідності до вимог цивільного законодавства, що призвело до формування помилкового висновку з приводу відсутності визначених законом підстав для визнання договору недійсним.

В той же час, слід зазначити, що ФГ "Березенське" не позбавлене права на звернення до суду з окремим позовом про стягнення безпідставно списаних коштів на основі ст. 1073 ЦК України та доводити безпідставність списання, та наявність збитків, завданих таким списанням в загальному порядку.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, до уваги судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки є недоведеними та не грунтуються на нормах закону.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом було неправильно застосовано наведені вище норми матеріального права, що призвело до прийняття рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Крім цього, судом першої інстанції залишено поза увагою й положення п.п. 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року, згідно з якими рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має грунтуватися на повному з'ясуванні обставини справи, на які посилаються сторони, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що доводи апелянта є цілком обгрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, у зв'язку з чим рішення господарського суду Хмельницької області від 23.05.2013 р. у справі № 924/517/13 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задоволити.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 23.05.2013 р. у справі № 924/517/13 скасувати.

Прийняти нове рішення. Позов задоволити. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 28, укладений 27.08.2012 р. між Фермерським господарством „Березенське" та фізичноою особою-підприємцем Лошатецьким Володимиром Васильовичем.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Лошатецького Володимира Васильовича (29000, м. Хмельницький, вул. Свободи, буд. 22, кв. 155, ІПН 1915203873) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, 50, код 14360570) - 286 грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги .

4. Стягнути з Фермерського господарства "Березенське" (30530, Хмельницька область, Полянський район, с. Велика Березна, код 36475553) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код 14360570) - 286 грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Господарському суду Хмельницької області видати судові накази на виконання цієї постанови.

6. Справу № 924/517/13 надіслати господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.