Постанова

від 16.10.2013 по справі 924/517/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року Справа № 924/517/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця Лошатецького Володимира Васильовича на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 у справі№924/517/13 господарського суду Хмельницької області за позовомПублічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до 1) Фізичної особи-підприємця Лошатецького Володимира Васильовича; 2) Фермерського господарства "Березенське"; провизнання недійсним договору про відступлення права вимоги в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Халаім А.В., - відповідача 1 Сивак В.М., - відповідача 2 повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 08.10.2013 №02-05/805 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа, та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л., Картере В.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.10.2013 розгляд даної справи було відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 23.05.2013 у справі №924/517/13 (суддя Гладюк Ю.В.) відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (надалі позивач/банк) до Фізичної особи-підприємця Лошатецького Володимира Васильовича (надалі відповідач 1/скаржник) та до Фермерського господарства "Березенське" (надалі відповідач 2/господарство) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 (судді: Петухов М.Г., Гулова А.Г., Маціщук А.В.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволений та визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №28, укладений 27.08.2012 між відповідачами 1 та 2.

Відповідач 1, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №28, укладеного 27.08.2012 між відповідачами 1 та 2 (надалі спірний договір).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що спірний договір суперечить приписам ст.ст. 13, 14, 203, 512 ЦК України.

Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 174 ГК України є договір.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст. 547 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 513 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 02.10.2012 у справі №23/236).

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною 1 ст. 14 ЦК України унормовано, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд апеляційної інстанції, керуючись, в тому числі, вищенаведеними нормами, на відміну від господарського суду першої інстанції, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, встановивши, що:

• 18.03.2008 між позивачем та Огородніком В.В. був укладений кредитний договір №HMPWGA 00000838, відповідно до п. 1.1. якого, кредитор (банк) надає боржнику кредит у сумі 141 300,00 грн., який боржник зобов'язаний повернути до 17.03.2018 та сплачувати відсотки за користування у розмірі 16,08%;

• в забезпечення виконання вказаного кредитного договору, 17.05.2012 між позивачем та відповідачем 2 був укладений договір поруки №33, відповідно до якого поручитель (відповідач 2) відповідає перед кредитором (позивачем) за виконання кредитних зобов'язань у тому ж розмірі, що і боржник (Огороднік В.В.);

• відповідно до п. 2.4.1. договору поруки у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 2.4.1. цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор (банк) має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів з усіх рахунків, що належать поручителю (відповідачу 2);

• пунктом 2.4.1. договору поруки встановлено, що кредитор зобов'язаний виконати обов'язки боржника, зазначені в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 2.3.1.;

• в зв'язку з невиконанням Огродніком В.В. своїх зобов'язань за кредитним договором від 18.03.2008, на підставі п. 2.1.4. договору поруки №33 від 17.05.2012 з рахунку відповідача 2 позивачем 28.05.2012 було списано 150 000,00 грн. в погашення кредитної заборгованості;

• 27.08.2012 між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до якого відповідач 2 передав відповідачу 1 право вимоги до позивача (за договором - боржник) щодо повернення грошових коштів в розмірі 150 000,00 грн. відповідно до договору поруки №33 від 17.05.2012;

• крім того, відповідно до абз. 2 розділу 1 договору відступлення права вимоги визначено, що до нового кредитора (відповідача 1) переходять права первісного кредитора (відповідача 2) у зобов'язаннях в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав між первісним кредитором та боржником в особі Полонського відділення ПАТ КБ "Приватбанк";

• водночас, договором поруки №33 від 17.05.2012 не встановлено право вимоги Фермерського господарства "Березенське" (відповідача 2) до ПАТ КБ "ПриватБанк" (позивача) щодо повернення грошових коштів в розмірі 150 000,00 грн., а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту встановлення в судовому порядку зобов'язання ПАТ КБ "ПриватБанк" перерахувати на рахунок ФГ "Березенське" грошові кошти у сумі 150 000,00 грн. або ж визнання незаконними дій банку щодо списання вказаної суми грошових коштів в рахунок погашення кредитної заборгованості Огородніка В.В. за кредитним договором №HMPWGA 00000838, в забезпечення виконання якого відповідач 2 поручився перед позивачем за договором поруки №33;

прийшов до правомірного висновку про те, що фактично відповідачем 2 за спірним договором було передано відповідачу 1 право первісного кредитора, яке не існувало на момент переходу цього права, що суперечить приписам ст. 514 ЦК України та позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 02.10.2012 у справі №23/236, і відповідно до яких відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, наслідком чого є обґрунтований висновок про необхідність визнання спірного договору недійсним, адже останній суперечить приписам вказаного цивільного законодавства.

У відповідності зі статтею 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на наведене, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 4 7 , 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судом попередньої інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та мотивовано відмовлено у задоволенні позову.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, що покладені в основу винесеної ним у даній справі постанови, а тому не є підставою для її скасування; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лошатецького Володимира Васильовича залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 у справі №924/517/13 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В.Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

В.І. Картере