Рішення

від 04.07.2013 по справі 919/562/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2013 року справа № 919/562/13

За позовом приватного підприємства «Жантіль»

(вул. Токарева, 3-3, м. Севастополь, 99003)

до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011) та

товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Санда»

(вул. Л. Толстого, 8, кв. 15, м. Севастополь, 99003)

про визнання недійсним договору оренди та звільнення приміщення.

Суддя Архипенко О.М.

За участю представників сторін:

від позивача - Матюк Т.В., довіреність від 17.04.2013 №3;

від відповідача (Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради) - Сушкова Д.М., довіреність від 02.01.2013;

від відповідача (товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Санда») - Стародубцев Д.С., довіреність б/н від 08.01.2013;

Борисова Ю.Л. - директор, довідка з ЄДРПОУ №824268.

Приватне підприємство «Жантіль» (далі - позивач, ПП «Жантіль») звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) з позовною заявою до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі - відповідач 1, Фонд) та товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Санда» (далі - відповідач 2, ТОВ «ВКФ «Санда») про визнання недійсним укладеного 07.05.2013 між відповідачами договору оренди нерухомого майна - нежитлових приміщень магазину загальною площею 149,4 кв.м., що складається з приміщень: I-3, I-4, I-5, I-6, I-7, I-8, I-9, I-10, I-11, I-12, I-13, I-14, I-15, I-16 та розташоване у житловому будинку № 43 по проспекту Жовтневої революції в місті Севастополі, та зобов'язання відповідача 2 звільнити вказане нерухоме майно і передати його позивачеві.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 6, 19, 124 Конституції України, статті 16, 202, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статті 17, 26, 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», зокрема обґрунтовані тим, що оспорюваний договір оренди укладений відносно комунального майна, яке є предметом договору оренди нерухомого майна, укладеного між Фондом та ПП «Жантіль» в судовому порядку (рішення господарського суду міста Севастополя від 03.11.2011 у справі №5020-1576/2011).

Ухвалою суду від 23.05.2013 позовна заява ПП «Жантіль» прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №919/562/13.

Відповідач 1 у відзиві на позов від 11.06.2013 (вх. №6045/13) та доповненням до нього від 03.07.2013 (вх. №7062/13) позовні вимоги не визнав з підстав їх неправомірності, зокрема зазначивши, що спірний договір був укладений на виконання рішення конкурсної комісії з оренди комунального майна від 18.12.2012 (протокол №10(7)-12 від 18.12.2012) та відповідного наказу голови Фонду від 19.12.2012 №01-03/2288.

Відповідач 2 не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України): не надав господарському суду відзив на позовну заяву і документи, що підтверджують заперечення проти позову.

У судовому засіданні представник відповідача 2 повністю відхилив вимоги ПП «Жантіль» з підстав їх необґрунтованості, зокрема, вказавши на дотримання сторонами спірного правочину вимог законодавства під час його укладення та відсутність правових підстав для покладення на ТОВ «ВКФ «Санда» обов'язку щодо передачі орендованого комунального майна саме позивачеві.

У судовому засіданні судом відхилено клопотання представника відповідача 2 про відкладення розгляду справи у зв'язку з не доведенням останнім обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просить суд позов задовольнити.

Представники відповідачів проти задоволення заявленого ПП «Жантіль» позову заперечують, вказуючи на його безпідставність.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.11.2011 у справі №5020-1576/2011 повністю задоволені позовні вимоги ПП «Жантіль» до Фонду: визнано укладеним між цими особами договір оренди комунального майна - нежитлових приміщень магазину загальною площею 149,4 кв.м., що складається з приміщень: I-3, I-4, I-5, I-6, I-7, I-8, I-9, I-10, I-11, I-12, I-13, I-14, I-15, I-16 та розташоване у житловому будинку № 43 по проспекту Жовтневої революції в місті Севастополі, на умовах, визначених в редакції договору, поданого ПП «Жантіль» (далі - Договір від 21.11.2011); зобов'язано Фонд передати ПП «Жантіль» вказане нерухоме майно протягом шести календарних днів з дати набрання рішенням законної сили /арк.с. 20-28/.

Згідно з пунктом 7.1 Договору від 21.11.2011 цей договір діє з моменту його підписання упродовж 2 років 364 днів.

Відповідно до частини другої статті 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України) день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Таким чином, рішенням суду від 03.11.2011 у справі №5020-1576/2011, яке набрало законної сили 21.11.2011, встановлений факт існування Договору від 21.11.2011 і породжених ним зобов'язань.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

З даною конституційною нормою узгоджується стаття 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Постановою державного виконавця від 17.05.2012 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду від 03.11.2011 у справі 5020-1576/2011 в частині зобов'язання Фонду передати ПП «Жантіль» комунальне майно - нежитлові приміщення магазину площею 149,4 кв.м. в житловому будинку №43 по проспекту Жовтневої революції у місті Севастополі /арк.с. 29/.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Фондом рішення суду від 03.11.2011 у справі №5020-1576/2011 на сьогоднішній день не виконано - спірні приміщення ПП «Жантіль» у встановленому порядку не передані.

Водночас, судом встановлено, що 07.05.2013 між Фондом та ТОВ «ВКФ «Санда» укладений договір оренди нерухомого майна №51-05, відповідно до умов якого Фонд передав, а ТОВ «ВКФ «Санда» прийняло в оренду майно - вбудовані нежитлові приміщення магазину загальною площею 149,9 кв.м., які складаються з приміщень з І-1 по І-16, що розташовані на першому поверсі житлового будинку літ. «А» за адресою: місто Севастополь, проспект Жовтневої революції, будинок №43 (далі - Договір від 07.05.2013) /арк.с. 36-38/.

Актом приймання-передачі орендованого майна від 07.05.2013 сторонами Договору від 07.05.2013 була оформлена фактична передача в оренду вказаного нерухомого майна /арк.с. 39/.

Таким чином, вбачається, що після набрання законної сили рішенням суду від 03.11.2011 у справі №5020-1576/2011, яким було визнано укладеним Договір від 21.11.2011 та зобов'язано Фонд передати ПП «Жантіль» орендоване комунальне майно - нежитлові приміщення магазину загальною площею 149,4 кв.м., розташовані у житловому будинку № 43 по проспекту Жовтневої революції у місті Севастополі, Фондом вказане нерухоме майно було передано іншій особі - ТОВ «ПКФ «Санда» на підставі укладеного вже з нею Договору від 07.05.2013.

Вказана обставина, а також, як стверджує позивач, недотримання вимог актів цивільного законодавства при укладенні Договору від 07.05.2013, і стало причиною звернення ПП «Жантіль» з даним позовом до суду.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Так само, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів (абзац перший частини другої статті 20 ГК України).

За приписами статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема, визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Пунктом 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Судом встановлено порушення прав позивача, як орендаря комунального майна - нежитлових приміщень магазину загальною площею 149,4 кв.м., розташованих у житловому будинку № 43 по проспекту Жовтневої революції у місті Севастополі, яке виразилося в неможливості використовувати об'єкт оренди згідно з умовами Договору від 03.11.2011, тому звернення ПП «Жантіль» з даним позовом суд визнає обґрунтованим, а обраний спосіб захисту порушеного права - таким, що відповідає положенням статей 16 ЦК України та 20 ГК України.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В даному випадку суд погоджується з доводами позивача про наявність підстав для визнання недійсним Договору від 07.05.2013 у зв`язку з невідповідністю його вимогам частини першої статті 203 ЦК України - зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Невідповідність Договору від 07.05.2013 вимогам цивільного законодавства суд вбачає в недотриманні Фондом вимог статей 19, 124 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», тобто неприйняття до уваги під час укладення цього спірного правочину наявності чинного судового рішення про визнання укладеним договору оренди відносно об'єкту по проспекту Жовтневої революції, 43, з іншим орендарем.

З огляду на викладене, суд визнає вимоги ПП «Жантіль» про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна - нежитлових приміщень магазину загальною площею 149,4 кв.м., розташованих в житловому будинку №43 по проспекту Жовтневої революції у місті Севастополі, укладеного між Фондом та ТОВ «ВКФ «Санда» 07.05.2013, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Пункт 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вказує, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

В даному випадку, оскільки неможливо повернути усе одержане за Договором від 07.05.2013 (вже здійснене користування об'єктом оренди), тому суд констатує, що зобов'язання за цим договором припиняються лише на майбутнє. При цьому, оскільки у даній справі до предмету позову не входить вимога про припинення зобов'язання на майбутнє, а у відповідності до вимог пункту 2 частини першої статті 83 ГПК України клопотання про це будь-якої сторони судового процесу відсутнє, суд вважає за необхідне обмежитися вказівкою про припинення господарських зобов'язань за Договором від 07.05.2013 на майбутнє в мотивувальній частині рішення суду.

Стосовно другої вимоги позивача про зобов'язання ТОВ «ВКФ «Санда» звільнити спірні нежитлові приміщення магазину та передати їх ПП «Жантіль», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Оцінюючи наявність у позивача в цій справі права вимагати від ТОВ «ВКФ «Санда» усунення перешкод у користуванні спірним майном шляхом його звільнення та передання ПП «Жантіль», суд вважає за необхідне врахувати наступні вимоги чинного законодавства та фактичні обставини.

За приписами статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об'єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди.

Як раніш встановлено судом, рішенням суду від 03.11.2011 у справі №5020-1576/2011 зобов'язано Фонд передати ПП «Жантіль» нерухоме майно - нежитлові приміщення магазину загальною площею 149,4 кв.м., розташовані у житловому будинку №43 по проспекту Жовтневої революції у місті Севастополі, протягом шести календарних днів з дати набрання рішенням законної сили.

При цьому, відповідно до умов Договору від 21.11.2011 прийом-передача об'єкта оренди здійснюється комісією, що складається з представників Орендодавця, Орендаря і балансоутримувача. Користування Орендарем (ПП «Жантіль») майном настає одночасно з підписанням акту прийому-передачі об'єкту оренди (пункти 2.3, 2.5).

В матеріалах справи відсутні докази передачі Фондом та приймання позивачем об`єкту оренди за Договором від 21.11.2011 (акт прийому-передачі орендованого майна).

Отже, за висновком суду, посилаючись на статтю 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» позивачем не враховано тієї обставини, що захист його права як орендаря майна за Договором від 21.11.2011 в розумінні вказаної правової норми можливий лише після фактичної передачі Фондом та приймання ПП «Жантіль» в оренду цього майна (з оформленням і підписанням відповідного акту прийому-передачі), в іншому випадку - позивач наділений лише правом в порядку статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вимагати від Фонду передачі об'єкта оренди та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди.

Викладене вище свідчить, що в силу вимог статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у ПП «Жантіль» виникло право вимагати саме від Фонду, а не від інших осіб, виконання обов'язку передати орендоване майно.

При цьому, вказана вимога вже була розглянута та задоволена судом у справі №5020-1576/2011, і на сьогоднішній день виконується у примусовому порядку в межах відкритого органами державної виконавчої служби виконавчого провадження.

До того ж, задоволення вимоги про зобов'язання ТОВ «ВКФ «Санда» або іншої особи, крім Фонду, передати ПП «Жантіль» нерухоме майно - нежитлові приміщення магазину загальною площею 149,4 кв.м., розташовані в житловому будинку № 43 по пр. Жовтневої революції в місті Севастополі, суперечило б рішенню суду від 03.11.2011 у справі №5020-1576/2011, яким обов'язок щодо передачі позивачеві вказаного майна покладений саме на Фонд.

З урахуванням фактичних обставин, які склалися між сторонами, суд вбачає наступний порядок отримання позивачем в оренду спірного нерухомого комунального майна, який би відповідав вимогам законодавства: у зв'язку з визнанням недійсним судом Договору від 07.05.2013 та, як наслідок, припиненням за цим правочином господарських зобов'язань між відповідачами, ТОВ «ВКФ «Санда» повинно повернути у встановленому порядку нежитлові приміщення магазину загальною площею 149,4 кв.м., розташовані в житловому будинку № 43 по пр. Жовтневої революції в місті Севастополі, Фонду; Фонд, у свою чергу, отримавши вказане нерухоме майно повинен виконати рішення суду від 03.11.2011 у справі №5020-1576/2011 та передати позивачеві об'єкт оренди у порядку, встановленому Договором від 21.11.2011.

З урахуванням викладеного вище, суд не вбачає правових підстав для покладення на ТОВ «ВКФ «Санда» обов'язку звільнити нежитлові приміщення магазину площею 149,4 кв.м., розташовані у житловому будинку №43 по проспекту Жовтневої революції у місті Севастополі, шляхом їх передачі ПП «Жантіль», а відтак позов в цій частині задоволенню не підлягає.

За правилами статті 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, керуючись частиною другою зазначеної статті Кодексу, витрати позивача по оплаті судового збору за звернення до господарського суду з вимогою про визнання недійсним Договору від 07.05.2013 (1147,00 грн), суд покладає повністю на Фонд, оскільки, саме недотримання цією особою вимог Конституції та законів України призвело до недійсності вказаного правочину та виникнення даного господарського спору.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного підприємства «Жантіль» до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради та товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Санда» про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 07.05.2013 та зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Санда» звільнити орендовані за цим договором приміщення шляхом передачі їх приватному підприємству «Жантіль», - задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна - нежитлових приміщень магазину загальною площею 149,4 кв.м., що складається з приміщень: I-3, I-4, I-5, I-6, I-7, I-8, I-9, I-10, I-11, I-12, I-13, I-14, I-15, I-16, та розташоване у житловому будинку № 43 по проспекту Жовтневої революції у місті Севастополі, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Санда» 07.05.2013.

3. В іншій частині позову відмовити .

4. Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011) на користь приватного підприємства «Жантіль» (ідентифікаційний код 37110042; вул. Токарева, 3-3, м. Севастополь, 99003) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1147,00 грн (одна тисяча сто сорок сім грн 00 коп).

Повне рішення складено 09.07.2013.

Суддя О.М.Архипенко