Ухвала

від 27.06.2013 по справі 2а-5413/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2013 року м. Київ К/9991/13846/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011

у справі № 2а-5413/10/1670

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФО-П ОСОБА_2.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області) про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2010, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасованим податкове повідомлення-рішення від 14.10.2010 №0077091701/1/2458. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість позивача з питання правомірності формування податкового кредиту по контрагенту ПП «Нафто-Кретор» та ПП «Полімер-Форт», поданих за квітень, травень 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 07.07.2010 №44/17-117/НОМЕР_1.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого до складу податкового кредиту у квітні, травні 2010 року було неправомірно віднесено суму ПДВ у розмірі 93613.00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.07.2010 №0057241701/0/1668, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 121696,90 грн., у тому числі 93613,00 грн. - за основним платежем та 28083,90 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками адміністративною оскарження відповідачем скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.07.2010 №0057241701/0/1668 в частині 7146,40 грн. застосованої штрафної санкції по податку на додану вартість, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишила без змін. Крім того, відповідачем було також прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.10.2010 №0077091701/1/2458 про визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 114550,50 грн., у тому числі 93613,00 грн. - за основним платежем та 20937,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки відповідача є необґрунтованими, оскільки учасники правочинів були належним чином зареєстровані, мають юридичну адресу, угоди були укладені в письмовій формі, реальність правочину доведена наданими суду документами та не ставилась під сумнів контролюючим органом, а докази наявні в матеріалах справи свідчать гри виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит визначається дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Будь-яких інших правил чи застережень щодо дати виникнення права у платника податку на податковий кредит Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону .

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Судами встановлено, що податкові накладні були виписані позивачу його контрагентами в квітні, травні 2010 року, які відповідали вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того судами зазначено, що на момент здійснення господарської діяльності та виписування позивачу податкових накладних підприємства - контрагенти (ПП «Нафто-Кретор» та ПП «Полімер-Форт») були діючими суб'єктами господарювання, зареєстровані платниками податку на додану вартість, здійснювали підприємницьку діяльність та мали право видавати податкові накладні.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивач, в зв'язку з несвоєчасним наданням контрагентам податкових накладних, не включивши при цьому суми податку на додану вартість до податкового кредиту минулих періодів, в будь-якому випадку не втратив право на включення зазначених сум в періоді в якому фактично було отримано податкову накладну.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова