Постанова

від 05.07.2013 по справі 2а-2136/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2013 року Справа № 178819/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Улицький В.З.

секретар судового засідання Корнієнко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2012 року у справі № 2а-2136/11/1370 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Залізничному районі про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

25 лютого 2011 року фізична особи-підприємець ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000171702/0/5722 від 16.02.2011 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 63990,94 грн. та нараховано штрафну санкцію у розмірі 15997,74 грн.

Податкове повідомлення-рішення вважає незаконним, оскільки воно ґрунтується на безпідставних висновках про відсутність реальних господарських операцій з ПП «Будівельна фірма «Віалекс» та ТзОВ «Віктор Ко». У позові зазначає, що факт виконання будівельних робіт за договором субпідряду підтверджується первинними документами. Роботи були прийняті замовниками - Ходорівським психоневрологічним інтернатом, Управлінням праці та соціального захисту населення Бродівської районної державної адміністрації, Державною установою «Інститут патології крові та трансфузійної медицини академії медичних наук України», Комунальним закладом «Львівська обласна Клінічна психіатрична лікарня». Вважає, що акт перевірки та висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2012 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції, оцінюючи докази щодо реальності виконання робіт контрагентами позивача - ПП «Будівельна фірма «Віалекс» та ТзОВ «Віктор Ко», звернув увагу на те, що у контрагентів відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні спеціалісти, які б проводили роботи відповідно до статутної та ліцензійної діяльності підприємства, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності. Відтак, як зазначає суд першої інстанції, позивач відобразив господарські операції щодо придбання товарів (робіт,послуг) та подальшого їх продажу кінцевим замовникам, які фактично не відбулись.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. На думку скаржника постанова суду є незаконною, необгрунтованою та підлягає до скасування в зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими. Факт реальності господарських операцій підтверджується видатковими та податковими накладними та первинними документами, які є у матеріалах справи, та за своїм змістом і формою повністю відповідають вимогам п. 7.2.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року № 88.

Щодо посилань відповідача на нікчемність правовідносин позивача із його контрагентами зазначає, що позивач може нести будь-яку відповідальність лише у разі власного самостійного порушення норм законодавства України, та не може нести відповідальності за діяння інших осіб. Чинними нормами Цивільного кодексу України не передбачено визнання нікчемним правочину, який був вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також, що лише суд вправі визнати правочин таким, що вчинений із метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та застосувати відповідні наслідки. На момент виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами такі були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та перебували на обліку у податкових органах, в тому числі були зареєстровані платниками податку на додану вартість

Представник скаржника в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.

Відповідач явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки суд не повідомив.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

02.11.2009 року між ОСОБА_1 та Ходорівським психоневрологічним інтернатом було укладено договір підряду № 51 на виконання робіт по капітальному ремонту приміщень даної установи. За період за 2009-2010 р.р. між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Будівельна фірма «Віалекс» було укладено договір субпідряду, за яким це підприємство взяло на себе виконання частини будівельних робіт, які передбачені договором підряду № 51.

10.12.2009 року між ОСОБА_1 та Управлінням праці та соціального захисту населення Бродівської РДА було укладено договір підряду № 4807-R1-13-13.3 на поточний ремонт приміщення даної установи. 31.05.2010 року, 10.06.2010 року та 02.09.2010 року між позивачем та ТзОВ «Віктор Ко» укладено договори субпідряду на виконання частини будівельних робіт за договором підряду №4807-R1-13-13.3.

12.03.2010 року між ОСОБА_1 та Державною установою «Інститут патології крові та трансфузійної медицини академії медичних наук України» укладено договір підряду №17 на виконання капітального ремонту приміщень даної установи. 18.05.2010 року між позивачем та ТзОВ «Віктор Ко» укладено договір № 18/05-1 субпідряду на виконання частини робіт за вищевказаним договором підряду № 17.

30.03.2010 року між позивачем та Комунальним закладом «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» укладено договір підряду № 60-р10 на виконання будівельних робіт по поточному ремонту приміщень санвузлів відділення № 6 та 14 даного закладу. Для виконання частини робіт за вказаним договором позивач уклав з ТзОВ «Віктор Ко» договір субпідряду № 14/04-10 від 14.04.2010 року.

02.06.2010 року між ОСОБА_1 та Львівським КП «Княже місто» укладено договір підряду № 02/06 на виконання будівельних робіт по ремонту сходової клітки будинку по вул. Дудаєва,5 у м. Львів. 02.06.2010 року між позивачем та ТзОВ «Віктор Ко» на виконання договору підряду укладено договір субпідряду № 02/06.

13.09.2010 року між позивачем та Комунальним закладом «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» укладено договір підряду № 134-р10 на виконання поточного ремонту санвузлів. 14.09.2010 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Віктор Ко» укладено договір субпідряду № 14/09/10. Згідно даного договору це підприємство брало на себе виконання частини будівельних робіт на даному об'єкті.

Факт реального виконання будівельних робіт за договорами субпідряду на зазначених об'єктах підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт, виданих на їх підставі податкових накладних та видатковими накладними. Будівельні роботи виконані субпідрядниками як передбачалось договорами субпідряду. Всі будівельні роботи були прийняті замовниками відповідно до актів приймання виконаних робіт. Жодних претензій до виконаних робіт у замовників не було.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.23 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування плаником податку податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами (контрагентами).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Правомірність включення ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених на виконання господарських зобов'язань із зазначеними вище контрагентами, як і факт реального здійснення сторонами господарських зобов'язання, підтверджується належними первинними документами, які відповідають вимогам законодавства (податкові та видаткові накладні, акти виконаних робі тощо).

Колегія суддів вважає необґрунтовані доводи відповідача щодо неспроможності контрагентів позивача здійснити зазначені вище господарські операції в зв'язку з відсутністю у них трудових ресурсів, виробничих потужностей, основних фондів та інших активів, оскільки такі обставини не можуть бути доказом невиконання операцій, так як суб'єкти господарювання мають право використовувати у своїй господарській діяльності не лише власні ресурси (трудові, матеріальні тощо), а можуть також їх орендувати і використовувати найману праці шляхом укладення строкових трудових договорів.

Крім того, колегія суддів враховує, що на момент виконання господарських операцій між позивачем та ПП «Будівельна фірма «Віалекс», ТзОВ «Віктор Ко» зазначені підприємства були зареєстровані та перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, перебували на податковому обліку, а також були у встановленому порядку зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Окрім наведеного колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

Враховуючи викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним, судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами на підставі частини 1 статті 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою являється наявність наміру на укладення (здійснення) договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Якщо існування такої мети не доведене і відсутні підстави вважати угоду нікчемною, то відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Отже, органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, колегія суддів враховує, відповідачем не доведено, що угоди, укладені позивачем із його контрагентами, є такими, що порушують публічний порядок, або були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є нікчемними.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову з вищевикладених підстав.

Керуючись ст. ст.160, 195,196, п.1 ч.3 ст. ст.198,ст.ст. 202, 205, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2012 року у справі № 2а-2136/11/1370 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 16.02.2011 року № 000171702/0/5702.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Улицький В.З.