Постанова

від 10.07.2013 по справі 5011-37/5017-2012-5017/3268/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року Справа № 5011-37/5017-2012-5017/3268/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоДунаєвської Н.Г. суддів :Мележик Н.І., Подоляк О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Фабрика по виробництву ділових книг "А" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2013 та рішеннягосподарського суду Одеської області від 23.01.2012 у справі№ 5011-37/5017-2012-5017/3268/2012 за позовомТОВ "Фабрика по виробництву ділових книг "А" (надалі - Товарисво) доПАТ "Марфін банк" (надалі - Банк) третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ПП "РАТМИР-Соло" (надалі - Підприемство) провизнання відсутності права вимоги за участю представників: від позивача - не з'явились від відповідача - не з'явились від третьої особи - не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулося до господарського суду з позовом до Банку про визнання у Банку відсутнім права вимоги до Товариства виконання зобов'язання за договором поруки №117-СК від 28.05.2005.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.01.2013 (суддя Д'яченко Т.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2013 (судді: Жекова В.І., Сидоренко М.В., Аленіна О.Ю.) в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ТОВ "Фабрика по виробництву ділових книг "А" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 27.09.2005 між Банком та Підприємством (Позичальник) укладено кредитний договір № 76/К (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати Позичальнику на поповнення обігових коштів, фінансування витрат на ремонт виробничих і офісних приміщень кредит, придбання нерухомого майна у вигляді кредитної лінії з лімітом заборгованості 1 500 000, 00 (один мільйон п'ятсот тисяч доларів США, 00 центів) з "27" вересня 2005 року і терміном погашення до "27" вересня 2010 року включно, із сплатою 14, 5% (чотирнадцять цілих і п'ять десятих відсотка) річних за фактичний період користування кредитними коштами (із розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом, а Позичальник зобов'язується на умовах, в розмірі та в строки, встановлені в цьому договорі, повернути Банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а також сплатити пеню та штрафи, які передбачені умовами цього договору.

28.09.2005 між Банком (Кредитор) та Товариством (Поручитель) укладено договір поруки № 117-СК (надалі - Договір поруки), відповідно до умов якого Поручитель зобов'язався солідарно у повному обсязі відповідати перед Кредитором за зобов'язаннями Позичальника, що випливають з Кредитного договору.

Звертаючись з позовом до суду, Товариство мотивувало свої вимоги тим, що в Договорі поруки строк її дії не встановлено, а згідно положень ч. 4 ст. 559 ЦК України якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Позивач стверджував, що п. 1.1. Кредитного договору термін погашення кредиту встановлений 27.09.2010, а це і є строк виконання основного зобов'язання, а тому Банк мав можливість звернутись до нього, як до поручителя, з вимогою про виконання зобов'язання за Кредитним договором до 27.03.2011. З огляду на те, що Банк не пред'явив відповідних вимог Договір поруки припинив свою дію відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до положень ст. ст. 1, 2 ГПК України до господарського суду мають право звертатися юридичні особи, а у визначених випадках і фізичні особи, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів а суд зобов'язаний порушити провадження у справі за цими позовами.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тобто, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, юридичні особи, а у визначених випадках і фізичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює їх захист у випадку, якщо права і охоронювані законом інтереси цих осіб дійсно порушені, невизнані або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм суб'єктивним правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Статтями 20 ГК України та 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Як вбачається із позовної заяви, позивач просить суд здійснити захист шляхом визнання відсутнім у відповідача права вимоги за Договором поруки.

Тобто, позивач фактично звертається до суду з вимогою про встановлення певного факту, що виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.

Водночас рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом свого права.

Заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про стягнення коштів за Договором поруки і його встановлення буде елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позову, вважає їх мотивованими та обґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Фабрика по виробництву ділових книг "А" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2013 та рішення господарського суду Одеської області від 23.01.2012 у справі № 5011-37/5017-2012-5017/3268/2012 залишити без змін.

Головуючий, суддя Н. Дунаєвська

С у д д і Н. Мележик

О. Подоляк